Підходи до періодизації етапів взаємодії суспільства та природи

Взаємодія суспільства та природи в їх історичному розвитку

ТЕМА 2

Питання до самоконтролю

1. Хто і коли ввів термін «соціоекологія»?

2. Чому соціоекологія є системною наукою?

3. Які завдання стоять перед соціоекологією, яким є її науковий статус?

4. Як співвідносяться соціальна екологія, глобальна екологія та екологія людини?

5. Чому соціальна екологія вважається інтегральною наукою?

6. У чому полягає міждисциплінарний характер соціоекології і як він пов’язаний з багатоаспектністю проблеми взаємодії природи та суспільства?

7. Що таке соціоекосистеми? Як вони співвідносяться з природними екосистемами?

8. Які є етапи розвитку соціоекології?

9. Розкрийте взаємодію в системі «природа – суспільство – людина».

10. Який статус має закон в соціальній екології?

11. Як Ви розумієте закони Коммонера?

12. Чим відрізняються локальний, регіональний та глобальний моніторинг?

13. Яке значення для соціальної екології має метод моделювання?

14. Як Ви гадаєте, чи може сприяти стійкому розвитку цивілізації дотримання законів і принципів екології?

15. Яка Ваша думка щодо можливості здолання споживацьких пріоритетів у розвитку суспільства?

Питання теми

1. Підходи до періодизації етапів взаємодії суспільства та природи.

2. Параметри аналізу історичної взаємодії суспільства та природи

3. Характеристика основних етапів розвитку глобальної соціоекосистеми.

Ключові слова: історичні етапи взаємодії суспільства та природи, параметри аналізу, екологічна свідомість, антропоцентризм, екоцентризм, природоцентризм, психологічна «протиставленість – включеність», «об’єктно–суб’єктне» сприйняття природи, прагматичний і непрагматичний характер взаємодії з природою, інвайронменталізм, космізм, екологізм, біоцентризм, екологічна етика.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ ТЕМИ

Взаємовідносини суспільства та природи пройшли в своєму розвитку ряд етапів, які суттєво відрізняються один від одного. Людство досить давно усвідомлювало цей факт і намагалося класифікувати ці періоди у розвитку глобальної системи «суспільство-природа». До найдавніших спроб можна віднести існування та розповсюдження в масовій свідомості так званої легенди про «золотий вік». В ній показувалась залежність людського існування від природних явищ і стихій. Згідно з цими уявленнями природа розглядалася як космос, явище, що мало чітку внутрішню організованість, упорядкованість і підпорядковане єдиному началу і законам краси і гармонії. Людина від початку знала ці закони, жила у відповідності з ними в стані гармонії мікро- та макрокосмосу. Відмова від слідування цим законам призвела до появи дисгармонії між людиною та оточуючим середовищем, а подальше їх «забуття» - і до внутрішньої неузгодженості, негараздів індивідуальних та суспільних.

З переходом до панування моноїстечних релігій природа уявлялась як щось одного разу створеного згідно з волею Божою і існуюче незмінно аж до кінця світу. А суттєві зміни в оточуючому світі якщо й допускались, то лише як існування світу до Всесвітнього потопу і після нього. Це був момент єдиної суттєвої зміни в природі, яку допускала релігійна свідомість.

Лише з відмовою від релігійного світогляду і рядом фундаментальних відкриттів у природознавстві, в першу чергу відкриття Ч.Дарвіном законів еволюції живої природи, стало можливим зробити дійсно наукову періодизацію історії взаємодії суспільства та природи. Перша така спроба була зроблена Ф. Енгельсом в його знаменитій роботі «Походження сім’ї, приватної власності та держави». Він виділив такі етапи:

1) дикість — період переважного присвоєння готових продуктів природи; штучно створені людиною продукти слугують, головним чином, допоміжними знаряддями такого присвоєння;

2) варварство — період введення скотарства та землеробства, період оволодіння методами збільшення виробництва продуктів природи за допомогою людської діяльності;

3) цивілізація — період оволодіння подальшою обробкою продуктів природи, період промисловості у власному смислі цього слова і мистецтва.

Як бачимо, Ф. Енгельс пов’язує основні етапи становлення людського суспільства з етапами взаємовідносин з природою, а критерієм для такої періодизації він вибирає пануючий спосіб освоєння оточуючого середовища.

Існують різні погляди на принципи періодизації історії взаємодії суспільства та природи, людини і біосфери. Одні автори в основу періодизації кладуть поділ історії суспільства на п’ять суспільно-економічних формацій (А.М. Галєєва, Е.В Гірусов, С.М. Кравченко, М.В. Костицький, А.М. Кочергін, М.Л. Курок та ін.). Так Е.В. Гірусов зазначав, що тип відносин до природи як складова частина системи економічних відносин знаходиться у розвитку і змінюється з переходом від однієї формації до іншої.

А.М. Галєєва та М.Л. Курок в основу періодизації поклали єдність двох чинників: рівень розвитку виробничих сил суспільства та характер суспільних відносин.

В.К. Рахілін виділяє такі періоди:

1) стародавній період — час накопичення знань про природу і початок формування основних типів взаємовідносин людини та природи;

2) рабовласництво — час інтенсивного розвитку землеробства і скотарства;

3) феодалізм — новий етап в освоєнні природи людиною;

4) капіталізм — ера активного промислового використання природи, що ігнорує екологічні закони;

5) соціалізм — період наукового природокористування.

В даному випадку робиться спроба підігнати історію взаємодії суспільства і природи у відповідність до існуючої формаційної схеми розвитку самого людства.

Інші дослідники виділяють етапи (періоди), які не тільки не співпадають із суспільно-економічними формаціями хронологічно, але й і за своїми назвами. Так, досить поширеним є поділ історії взаємодії людини та природи на 4 періоди: присвійний, аграрний, індустріальний і ноосферний.

Ю.В. Павленко в колективній монографії «Екологія і культура», беручи за критерій пануючий тип господарства, виділяє два основні етапи взаємодії людини і природи:

1) привласнюючий тип господарства панує переважно на найдавнішому етапі розвитку людства і характеризується тим, що людська трудова діяльність спрямована на здобуття того, що у природному середовищі існує у готовому вигляді (промислові тварини, їстівні рослини тощо). Привласнюючи готові продукти, людина виступає як вища ланка біоценозів, але, на відміну від інших живих істот, вони діють свідомо, використовуючи штучні знаряддя праці;

2) відтворюючий тип господарства в екологічному аспекті характеризується передусім тим, що людина не просто бере з навколишнього природного середовища якусь частину природних багатств, а й сама активно перетворює це середовище відповідно до своїх цілей та потреб. Вона не тільки власною працею забезпечує відтворення предметів свого споживання, але й створює те, що взагалі не існує у природі.

Цікавою є періодизація, запропонована Г.В. Платоновим. Взявши за основу характер освоєння людиною природних продуктів, він виділяє такі етапи: біогенний (адаптаційний, присвоюючий), техногенний (частково-перетворюючий), ноогенний (системно-перетворюючий).

Ступінь розвитку не лише засобів виробництва, а й виробничих відносин є основним критерієм періодизації Г.О. Бачинського. Він розглядає процес становлення взаємовідносин у системі «суспільство-природа» через виділення таких основних стадій розвитку глобальної соціоекосистеми: незамкнена, частково замкнена, замкнена.

Аналізуючи розвиток соціоекосистеми в архаїчну, античну епохи, в середньовіччі, Новому часі, а також «нову екологічну свідомість», С.Д. Дерябо і В.А. Ясвін наголошують, що ці етапи вишиковуються не в тимчасовій, а в якісно-психологічній послідовності. Вони зазначають: «Следующая в качественном отношении ступень не обязательно является следующей по времени, а может существовать с предыдущей и даже возникнуть хронологически раньше её».

В.В. Глєбов зазначає, що відносини між людиною та природою на протязі всієї історії людського суспільства розумілися по-різному і, в першу чергу, залежали від пануючого світогляду. Тому він виділяє не історичні етапи розвитку соціоекосистеми, а різні світоглядні парадигми відношення людини та природи.

Для послідовного наукового аналізу процесу розвитку взаємовідносин в системі «суспільство – природа» та вичленення критеріїв їх періодизації необхідно пам’ятати, що людське суспільство є складовою частиною природи і ця взаємодія повинна розглядатись як взаємовідносини цілого і частини, системи в цілому і підсистеми. В той же час людське суспільство не є ще однією, поряд з іншими, підсистемою природи. Людська природа має таку специфіку взаємовідносин з іншою природою, яка дозволяє розглядати її і як рівноправну природі в цілому.

З огляду на специфічність історії взаємодії суспільства та природи, ми вважаємо, що аналізувати етапи розвитку цієї взаємодії доцільно і в хронологічній, і в якісно-психологічній послідовності, оскільки за характером взаємодії з природою деякі суспільні формації суттєво не відрізняються одна від одної.

Дата добавления: 2014-11-09