Науково-технічний прогрес та проблеми екології

Ключові слова: науково-технічний прогрес, деградація природного середовища, техносфера, екологічна криза, екологічна катастрофа, екологічна небезпека, антропогенне забруднення, природне забруднення, гранично допустима концентрація, забруднення атмосферного повітря, деградація ґрунтів, первинне та вторинне забруднення вод, біорізноманіття, біом, біота, екотоксикологія, переексплуатація.

Антропогенна деградація біосфери

ТЕМА 4

Питання до самоконтролю

1. Що таке середовище існування людини? Які його складові?

2. Чим відрізняється середовище існування людини від середовища інших живих організмів?

3. Які наукові дані та біологічні ознаки свідчать про «молодість» Homo sapiens як біологічного вида?

4. Які особливі фактори еволюції та історії людства дозволили швидкий ріст чисельності Homo sapiens?

5. Чому висока чисельність людства вважається однією з важливих причин екологічної кризи?

6. Чи можна вважати депопуляцію населення людства ознакою «виродження» нації?

7. Чи може довго тривати демографічний вибух? Відповідь обґрунтуйте.

8. Розкрийте структуру потреб людини.

9. Чи простежується стосовно людини принцип лімітуючих факторів?

10. Чи відбиває здоров’я людини стан її багатовимірної ніші? Відповідь обґрунтуйте.

11. Чим здоров’я як популяційна категорія відрізняється від індивідуального здоров’я?

12. Які показники характеризують здоров’я популяції?

Питання теми

1. Науково-технічний прогрес та проблеми екології.

2. Джерела екологічної кризи ХХ століття та її вплив на біосферу.

3. Форми та механізми деградації біосфери, роль промислового та сільськогосподарського виробництва:

а) забруднення атмосфери;

б) забруднення ґрунту;

в) забруднення світового океану та континентальних вод.

4. Живі організми в умовах антропогенного стресу. Трансформація та деградація біоти земної кулі.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ ТЕМИ

Різкий стрибок у розвитку науки і техніки, зростання технічних можливостей людини в XX столітті призвели до загострення взаємовідносин людини та природи. Якщо на початку розвитку промислового виробництва вплив суспільства на природу спричинював локальні зміни у природному середовищі й природа встигала нейтралізувати наслідки антропогенного впливу, то зі зростанням технічної озброєності людини вона втрачає здатність до відновлення.

Нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пошкодження регенераційних механізмів біосфери, деформації складеного протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми. Орієнтація на підкорення природи стала більш вираженою. Це призвело до глобальної екологічної кризи у ХХ столітті, до постановки питання про існування самої людини і створеної нею цивілізації.

В історії виробничої діяльності людства виділяють чотири головних етапи:

1) Збиральництва та мисливства, що зайняло приблизно 4 тисячі років. Примітивні людські спільноти, що знаходилися на цьому етапі розвитку, існували в єдності з природними екосистемами.

2)Землеробства та скотарства, коли розвиток цивілізації став базуватися, головним чином, на використанні живої речовини, що вироблялася в штучних чи напівштучних екосистемах. Цей перехід до виробничих форм господарювання отримав назву неолітичної революції та вимагав вирішення таких великих проблем, як одомашнення тварин та виведення в культур рослин.

3)Промислового виробництва, зорієнтованого на широке споживання невідновних ресурсів та енергії. Впродовж цього етапу тиск, що спричинювало людське суспільство на природне середовище, безперервно зростав. Лише з середини XX століття світовий національний продукт зріс у 5 разів, людство опанувало ядерною енергією та способами синтезу багатьох речовин. Стрибкоподібно збільшилося використання нафти та виробництва ряду товарів.Паралельно цьому йшла деградація біосфери, було втрачено близько 20% родючих ґрунтів, в атмосфері зріс вміст вуглекислого газу, з'явилися «діри» в озоновому екрані планети, всюди стали звичайними кислотні опади, скоротилася ресурсна база, катастрофічно забруднилися усі геосфери планети різного роду відходами та викидами.

4)Інформаційне суспільство, що об'єднане комп'ютерними технологіями та робить спроби переходу до ноосферної діяльності.

Розвиток деградаційних процесів на планеті передбачався давно. Великий мислитель Ібн Сіна (Авіцена) ще десять століть тому зрозумів, що хід суспільного розвитку та господарської діяльності згубний для природи та небезпечний для людства. Особливо чисельними стали застереження щодо деградації природи планети у другій половині минулого століття. Приблизно пів століття тому, в 1972 році, Римський клуб надрукував тривожний прогноз розвитку людської цивілізації «Межі росту», зроблений у Массачусетському технологічному інституті (США) групою фахівців під керівництвом Д.Медоуза, де передбачалася деградація природного середовища. Пізніше Д.Медоуз підготував та видав нову книгу «За межами росту», в якій дав аналіз системи «людство — природне середовище» на основі матеріалів 1970 — 1990 років, де також зазначалося про глобальну екологічну кризу. Але усі ці застереження майже не мали відповідних дій. Член Ірландської партії зелених Пітер Емерсон(1991) вважав, що усі соціально-економічні системи, апробовані людством за весь час його існування, базувалися на пріоритеті «споживання» і тому виявитися ворожими природі.

Фінський вчений Г.Х. фон Рант (1989) сформулював концепцію кризи цінностей як ментальну основу морального виправдовування людства перед нащадками за деструкційний шлях розвитку цивілізації. За даними Дж.Уеста(1991), західна цивілізація дала цілий комплекс догматичних уявлень, що забезпечували протиріччя в системі «людське суспільство — природа». Це антропоцентризм, споживацька парадигма, презирство до примітивних народів, які живуть в гармонії з природою. Символами прогресу та добробуту в суспільстві став розвиток техніки та потужність промислового виробництва, а не якість життя та збалансованість взаємин людства з середовищем.

За технократичний варіант цивілізації виступають, перш за все, економічно розвинуті країни. Стосовно цього еталоном розвитку в бік економічного добробуту за будь-яку ціну може служити Німеччина. Для неї характерні:

а) майже повна урбанізація — в містах проживає 90% населення;

б) високий потенціал розвитку промисловості, яка домінує в економіці;

в) розвинута інфраструктура — в країні найбільша в світі щільність автошляхів та залізниць, а власний автомобільний транспорт має щільність 100 одиниць на 1 кв. км території;

г) розвинута енергетика — в країні працює 19 АЕС. Але одночасно Німеччина, як і інші економічно розвинуті країни, не виявилася еталоном екологічного добробуту, і проблеми стану довкілля тут не менш гострі, ніж в інших регіонах світу.

Каналів впливу людства на навколишнє середовище чимало. Це безпосередній вплив людини як біологічної істоти на середовище (використання кисню на дихання, використання біомаси рослин та тварин у їжу та ін.), а також численні прямі та опосередковані зміни, що виникають як віддалені та є не завжди явними наслідками виробничої діяльності людини (рис. 3).

Рис. 3. Шляхи впливу суспільства на навколишнє природне середовище

Деградація природного середовища здійснюється під впливом негативної дії двох типів:

а) порівняно незначних за силою, але тривалих за часом;

б) разових катастрофічних, що мають місце при аваріях та небезпечних не тільки своєю потужністю, але й несподіваністю та різкістю дії.

Відомо багато прикладів негативних впливів людини на біосферу. Для широких верств населення важливими сигналами неблагополуччя природного середовища та господарської діяльності є екологічні катастрофи, коли стан довкілля стрімко змінюється в несприятливий бік.

Так, широкий світовий резонанс мала трагедія у Севезо. Севезо — це невеличке Італійське містечко, що у 30км від Мілану. Тут в липні 1976 року трапилася аварія на хімічному заводі, в результаті якої в атмосферу було викинуто всього 2кг особливої речовини ТХДД — тетрахлор дібензодіоксина. Але ТХДД — сильна отрута, її дія в 67 разів перевищує дію ціанистого калію. У результаті цієї аварії в окрузі Севезо велика кількість людей отримали хронічні захворювання, загинуло 78 тисяч сільськогосподарських тварин. Протягом багатьох років в цьому районі продовжували народжуватися діти з природженими недоліками.

У населення України велику тривогу в свій час викликала чернівецька ситуація. В м. Чернівці в 1988 — 1989 рр. стало швидко розвиватися масове тяжке захворювання дітей, що супроводжувалося випаданням волосся, враженням нервової системи та дихальних шляхів. Причина захворювання - забруднення навколишнього середовища калієм та частково бором в результаті разового промислового викиду, але моральні та матеріальні збитки міста були незліченні.

Не менш сумну славу має «кірішінський синдром». У м. Кіріші, що знаходиться на північному сході Росії, виникло масове захворювання жителів. Воно було викликане викидами збудованого тут біохімзаводу з виробництва мікробіологічного білку — папріну, або БВК (білково-вітамінний концентрат). Виробництво БВК має досить довгу історію. Вперше мікробний синтез білку за рахунок грибків з роду Саndida був здійснений у Німеччині ще в часи першої світової війни. Пізніше ця технологія отримала певне поширення в США та Великобританії. У колишньому СРСР виробництво БВК було розпочате у 80-х роках на основі рідких парафінів, нафти, метанолу та природного газу і сягало більше 1млн. тонн БВК (папріну) в рік. Але це виробництво було екологічно брудним, технологія та техніка безпеки порушувалися настільки грубо, що викиди дрібнодисперсного папрінового пилу в атмосферу виявилися практично неминучими. Його вплив на органи дихання людини вкрай несприятливий та призводить до розвитку тяжких алергічних астмоподібних захворювань, що нерідко закінчуються смертю. Усі біотехнологічні виробництва мають підвищену небезпечність, оскільки для їх здійснення методами генної інженерії почали створювати особливі штами мікроорганізмів. Вириваючись «на волю», вони можуть ставати набагато небезпечнішими, ніж хімічні або радіоактивні забруднювачі.

Моделями найбільш великих екологічних катастроф виявилися Чорнобильська аварія, Аральська екологічна криза, війна в Ірані тощо. На жаль, число та частота великих екологічних катастроф у світі зростають: за десятиріччя з 1960 до 1970 р. їх трапилося 14, а за десятиріччя з 1980 до 1990 р. таких катастроф зареєстровано вже 70. Тільки протягом одного 1989 р. у світі трапилося 1773 великі аварії з викидами нафти та різних токсичних речовин у навколишнє середовище. Почали реєструватися техногенні землетруси (Німеччина, Білорусь, Туреччина та ін.), що виникли в результаті видобутку гірських порід, нафти або газу, заповнення водосховищ, заповнення пластів гірських порід промисловими стічними водами, або відкачування таких вод. Середовище, що нас оточує, стає все більш ненадійним.

Однак головна небезпека для людства полягає не в окремих екологічних катастрофах, якими б трагічними вони не були, а в поступовій деградації природного середовища під впливом немовби малопомітних результатів виробничої діяльності.

Дата добавления: 2014-11-09