Лекція 2 теорія мовленнєвих актів

План

1. Мовленнєвий акт і його структура.

2. Класифікація МА.

3. Перформативні МА.

4. Непрямі МА.

5. Складні МА.

Теорія мовленнєвих актів сформувалася в межах лінгвістичної філософії (Дж.Остін, П.Стросон, Дж.Серль). Творець ТМА – Дж.Остін. Основні ідеї ТМА були викладені в лекціях “How to do things with words”, прочитаних їм в Гарвардському університеті в 1955 р. Через 7 років тексти лекцій були опубліковані.

У основу ТМА Дж.Остіна було покладено поняття мовленнєвого акту (МА). МА – мінімальна одиниця мовного спілкування. МА – створення конкретної пропозиції, наділеної пропозиціональним змістом, забезпеченя комунікативною метою, яка передається від адресанта до адресата. МА породжується за допомогою коду і передається по каналу зв'язку в умовах реальної мовленнєвої комунікації. Таке трактування МА близьке до трактування висловлення. МА має три складові частини – локутивний акт, іллокутивний акт, перлокутивний акт. Відповідно до визначення Дж. Остіна, «локуція є актом мовлення», «іллокуція є актом, що полягає в мовленні», «перлокуція є актом, який здійснюють за допомогою мовлення» [Серль, с. 122].

Локутивний акт – є формою вираження змісту висловлення. Локутивний акт розглядається як етап вимовляння певних звуків і слів, які представляють конкретну конструкцію, та яким притаманний зміст і референція. В реальній ситуації спілкування реалізація висловлення нерозривно пов’язана з наданням йому певної іллокутивної сили.

Іллокутивний акт (іллокуція)– компонент мовленнєвого акту, який являє собою власне мовленнєву дію, залучену в систему мовленнєвої діяльності, усвідомлену, цілеспрямовану, творчу, конвенціональну, таку, що передбачає активацію пропозиції. Зміст іллокутивного акту відбивається в і ллокутивній силі / функції. Іллокутивна сила включає такі компоненти: і ллокутивна мета ( те, заради чого здійснюється МА), засоби її досягнення, умови досягнення, інтенсифікатори. Для визначення ілокутивної сили достатньо знати, якої ілокутивної мети має намір досягти адресант, якими способами та з якою інтенсивністю відбуваються пропозиційні акти, які при них пропозиції, як реалізуються психологічні стани та з якою інтенсивністю.

Перлокутивний акт – результат мовленнєвого впливу адресанта на думки, почуття і дії адресата. Поняття перлокутивного акту (перлокуції) вважається найпроблемнішим серед мовленнєвоактових понять, «ахілесовою п’ятою мовленнєвих актів». У фаховій літературі можна виділити три основні групи стосовно розуміння перлокуції. Перша виключає перлокуцію з поля зору досліджень, оскільки її неконвенціональний характер суперечить регулятивному принципу опису мови й тому вона нібито взагалі не може бути системно описана (Борисова І.Н., Liedtke F.).

Інші дослідники трактують перлокуцію як реактивний мовленнєвий акт адресата (Шевченко І.С., Wagner K.R., Weigand E.).

Прихильники третьої точки зору розмежовують поняття «перлокутивний акт» і «перлокутивний ефект»: перше розуміється ними як спроба впливу або «перлокутивна спроба», друге – як «інтендована реакція слухача» (Holly W.), результат впливу. (Інтендованість розуміємо як наявність у комунікативній інтенції адресанта перлокутивної мети донести імпліцитний смисл до адресата (Безугла Л.Р.)).

З цього приводу варто зазначити, що Дж. Остін та Дж. Сьорль трактують мовленнєвий акт у цілому з позиції спостерігача, причому тоді, коли його вже здійснено. Така позиція видається найбільш релевантною, оскільки вона дає змогу чітко оцінити ситуацію, розглядаючи не окремий МА, а певний дискурс, що в свою чергу дозволяє інтерпретувати всі компоненти МА.

З огляду на сказане вище, при аналізі МА у межах дискурсивної послідовності будемо спиратися на концепцію перлокуції Л.Р. Безуглої, яка визначає перлокутивний акт як інтендований вплив адресанта на думки, почуття і дії адресата або третьої особи через локутивний та іллокутивний акти (Безугла, с. 189).

Мовленнєвий акт (МА) як одиниця комунікативної діяльності характеризується в параметрах інтенціональності, конвенціональності, адресат / н / ості, пропозиціональності. Усі ці ознаки є добре вивченими та описаними у фаховій літературі. У найбільш вичерпному вигляді вони наводяться І. С. Шевченко, яка обґрунтувала та вивела модель МА з дев’ятьма конститутивними аспектами:

– 1) адресантний, 2) адресатний, 3) інтенціональний. Ця частина створює антропоцентричний блок мовленнєвого акту та містить мету комунікації.

– 4) контекстний, 5) ситуативний, 6) метакомунікативний аспекти. Цей блок відображає умови та способи реалізації мовленнєвого акту.

– 7) денотативний, 8) локутивний, 9) іллокутивний аспекти – центральний блок мовленнєвого акту, описує висловлення: його зміст, форму, впливову силу (Шевченко, с. 36 – 43).

1. Адресантний аспект відображає соціальні та ситуативні ролі, психологічні характеристики. Адресант визначає зміст висловлювання та його іллокутивну силу. Цей аспект формує стратегії і тактики комунікації.

2. Адресатний аспект має на увазі адресата в сукупності його соціальних та ситуативних ролей, знань про світ, мотивів. За своєю комунікативною сутністю в плані виконаних ними різних автокомунікативних функцій, розрізняють власне адресата, адресата-ретранслятора, квазіадресата, непрямого адресата, спів адресата (за Почепцовим Г.Г.).

3. Інтенціональний (мотиваційний) аспект. Інтенціональність, як основоположна структура свідомості, включає в себе комплекс ментальних станів, які спрямовані на об’єкти та положення справ у світі, і, відповідно позначаються як інтенціональні стани. Інтенція не співпадає ні з пропозицією, ні з ілокутивною силою. Мотив мовленнєвого акту може бути визначеним з комунікативної ситуації або експліцитно представленим в самому висловлюванні. Серед інтенційних станів називають віру, намір, надію, ненависть, фрустрацію, бажання, жах (Сьорль Дж.).

Інтенціональну структуру речення як його обов’язкову властивість можна виразити формулою Ip, де p символізує пропозиційний зміст, а I – ілокутивну складову (Сьорль Дж.). Різний характер іллокуцій, які виражаються мовними засобами, обумовлює наявність різних типів іллокутивних актів та, відповідно, різних інтенціональних типів речень, що забезпечують певні соціальні потреби комунікантів.

4. Контекстний аспект. Комунікативні інтенції висловлювання, його іллокутивну силу та прагматичний ефект можливо оцінити лише в широкому контексті з урахуванням його взаємозв’язків з іншими реченнями. Хрестоматійним став приклад „Я повернусь через п’ять хвилин“, який у різних контекстах можна розцінювати як обіцянку, погрозу, повідомлення або попередження.

У лінгвістичній літературі розрізняють вербальний, ситуативний, фізичний, психологічний контекст (Кочерган). Вважається, що контекст конституюють: адресант, адресат, місце, час та „психологічні стани – намір, бажання, вірування“ адресанта і адресата (Сьорл Дж. с. 130, с. 242-243). Однак, контекст необхідно розуміти не як суму значень його компонентів, а як реальний смисл, який отримує висловлювання, співвідносячись з контекстом, в якому воно існує, тому основною функцією контексту є смислотвірна.

5. Ситуативний аспект. Мовленнєва ситуація визначається як референт висловлювання, як сукупність елементів, присутніх у свідомості адресанта та в об’єктивній дійсності в момент говоріння, які обумовлюють певною мірою відбір мовних елементів при формуванні висловлювання. Параметри ситуації впливають на визначення типу мовленнєвого акту та способи його вираження – прямі чи непрямі.

6. До метакомунікативного (фатичного) аспекту відносяться засоби встановлення контакту, які забезпечують початок, продовження та роз’єднання мовленнєвої інтеракції (Почепцов Г.Г.), а також комунікативні принципи, максими ввічливості [Грайс]. Цей аспект може бути представленим експліцитно або імпліцитно.

7. Ядро змісту повідомлення становить денотативний аспект, тобто пропозиція. Кожен мовленнєвий акт, передаючи інформацію, має на меті змінити поведінку комунікантів. В залежності від заданих комунікативних засобів виділяють три види категорій інформації: 1) когнітивну інформацію – пропозиційний, фактичний зміст висловлювання; 2) індексальну – інформацію про психологічний та соціальний стан адресанта; 3) регулятивну – інформацію про ведення інтеракції, зміну ролей, зворотного зв’язку.

8. Локутивний аспект є формою вираження змісту висловлювання. Локутивний акт розглядається як етап вимовляння певних звуків і слів, які представляють конкретну конструкцію, та яким притаманний зміст і референція. В реальній ситуації спілкування реалізація висловлювання нерозривно пов’язана з наданням йому певної іллокутивної сили.

9. Іллокутивний аспект. Ілокутивна сила це те, що маніфестує текст, тобто смисл, що вкладається адресантом у вимовлене ним висловлювання, який повинен сприйняти і усвідомити адресат.

2. Класифікація МА. Однією з найважливіших проблем лінгвістичної прагматики є класифікація мовленнєвих актів. В основі класифікації ілокутивних актів покладено комунікативний намір та іллокутивну силу висловлення.

Серль, один із класиків ТМА, створює свою класифікацію, ґрунтуючись на наступних параметрах, за якими можуть розрізнятися мовленнєві акти: 1) мета мовленнєвого акту; 2) спрямованість акту (твердження, наприклад, спрямовані від слів до світу, а обіцянки й вимоги - від світу до слів); 3) виражений психологічний стан мовця; 4) сшіа прагнення досягнути мети; 5) розходження в статусі мовця й слухача; б) вираження інтересів мовця й адресата; 7) відношення до мовленнєвого контексту; 8) розходження в пропозиційному змісті, обумовлені розходженнями мовленнєвих завдань; 9) розходження між актами, що мають тільки мовленнєву реалізацію, й актами, що можуть бути здійснені як вербально, так і невербально; 10) розходження між мовленнєвими актами, успішність яких не залежить від соціальних інститутів; 11) розходження між мовленнєвими актами, у яких ілокутивне дієслово функціонує як перформатив, і актами, у яких воно не належить до категорії перформативів; 12) стиль здійснення мовленнєвого акту (порівн. заява й визнання).

На основі цих параметрів Дж. Серль виділяє чотири типи МА: асертиви, квеситиви, директиви, комісиви.

Асертивом є МА, у якому реалізується повідомлення щодо стану речей р. Інтенціональним змістом асертива є задоволення інформаційних потреб адресата (незалежно від наявності спеціального запиту з його боку), тобто спричинення змін у певному фрагменті епістемічного світу адресата. Перлокутивний ефект від реалізації такого роду мети може бути двох різновидів:

а) привнесення нового знання в епістемічний світ адресата,

б) модифікація вже наявного в його епістемічному світі знання, у результаті чого хибність р перетворюється в істинність або, навпаки, істинність р – у хибність (припустовість, гіпотетичність тощо). Асертиви реалізують напрямок пристосування до життєвого світу згідно з моделлю «світ слово» [285, с. 13]. Типова форма реалізації – розповідне речення.

Квеситив – це МА спонукального типу, який здійснює запит щодо деякої суттєво важливої інформації для заповнення епістемічної (інформаційної) лакуни мовця. Якщо асертив спонукає адресата лише до сприйняття інформації, то квеситив спонукає його до репліки-відповіді, тобто до інформаційної реакції. Хоч у деяких випадках квеситиви й не орієнтовані на відповідь, саме остання є головною передумовою їх успішності, їх перлокутивним ефектом. Напрямок пристосування до життєвого світу – «слово світ», а типова формою реалізації – питальне речення.

Директив є найскладніше організованим МА, оскільки акумулює в собі різноаспектну інформацію. Перлокутивний чинник директива полягає у здійсненні впливу на планування діяльності адресата або у спричиненні невербальних дій. Директив є дією мисленнєво-практичного озадачування, за допомогою якої суб’єкт мовлення намагається реалізувати свою інтенцію через нормування поведінки об’єкта мовлення. Напрямок пристосування директиву здійснюється за схемою «слово світ», а форма їх реалізації – спонукальне речення та різні види імператива.

Комісив є МА, мета якого полягає у здійсненні обіцянки щось зробити в інтересах адресата. Комісиви не тільки зв’язують мовця, але й роблять його причетним до сфери адресата. Від виконання взятих зобов’язань залежать події цієї сфери. Напрямок пристосування життєвого світу –

«слово світ», форма реалізації – розповідне або спонукальне речення.

Число класифікацій прагматичних типів висловлювань коливається в залежності від теоретичних позицій дослідників та ступеню деталізації класифікованих властивостей.

Експресиви – МА, що передають психологічний стан адресанта: вибачення, подяка, співчуття, докори, подив, обурення.

Український вчений академік Г.Г. Почепцов виділяє свої типи мовленнєвих актів залежно від іллокутивної сили:

· Констатив - твердження,

· Промісив - обіцянка,

· Менасив - погроза,

· Перформатив - констатація й здійснення дії одночасно,

· Директив - пряме спонукання адресата до ди,

· Квеснтив – питання.

І.П. Сусов називає вісім типів мовленнєвих актів (констативи / асеретиви, комісиви, експресиви, декларативи, директиви, квеситиви, вокативи, оптативи).

Існуть класифікації Дж. Остіна, Д. Вундерліха, В.В. Богданова, М.Я. Горєлової Б.,Фрейзера, Дж. Оуэра, Ю.Д. Апресяна, Т.Баллмера, В.Бренненштуль, А.Вежбіцкої та ін.

3. Перформативні МА. Окремим класом висловлень, що містять експліцитні показники іллокутивної сили, є висловлення, які Дж. Остін назвав перформативами. Як правило, вимовляючи речення (напр.: Я пишу), адресант лише описує відповідну дію, повідомляє про неї, але не здійснює її. Тоді, як сказати: Я прошу, означає здійснити дію - прохання. Перформативами вважаються такі висловлення, як: Клянуся говорити правду; Вітаю Вас зі святом! Прошу вибачення; Цим дорученням довіряю Іванову одержати мою зарплату й ін. Таким чином, Дж. Остін використовує термін "перформатив" для позначення мовленнєвих дій, відмінних від констатації фактів. Конкретизуючи цей термін, Дж. Серль позначає ним висловлення, що містять експліцитний показник іллокутивної сили. Для утворення таких висловлень слугують особливі перформативні дієслова. Їх досить багато в будь-якій мові (в англійській нараховується близько 300). Усі ці дієслова позначають ту чи іншу мовленнєву дію, однак не всяке дієслово зі значенням мовленнєвої дії - перформативне. Як відзначає О.Г. Почепцов, іллокутивне дієслово повинне включати: (1) сему акту говоріння і (2) сему мовленнєвої дії, яка відбувається. Так, не є ілокутивними дієслова типу «пролепетати, промурмотіти» і т.п. Наприклад, висловлення: Я натякаю тобі, щоб ти мені допоміг навряд чи можна вважати натяком, і образити когось за допомогою висловлення Я тебе ображаю теж не можна: саме значення таких дієслів не допускає перформативного вживання, що перетворює мовленнєвий акт "ілокутивне самогубство" (3. Вендлер).

Перформативні висловлення є формально оповідальними реченнями, що містять перформативне дієслово у формі 1 особи теперішнього часу дійсного способу. На відміну від звичайних оповідальних речень, що повідомляють про щось, вони самі і є мовленнєвим актом. Значення перформативних дієслів різноманітні:

· спеціальні повідомлення (заявляю, підтверджую, підкреслюю),

· проявлення влади (призначаю, наполягаю, раджу, вимагаю),

· обіцянки (гарантую, обіцяю, пропоную руку і серце),

· прохання і пропозиції (молю, прошу),

· соціальні мовленнєві дії (дякую, поздоровляю, бажаю успіху, співчуваю, вітаю вас),

· реакція на інше висловлення (допускаю, погоджуюся, заперечую).

Не завжди висловленню-дії відповідає певне перформативне дієслово. Наприклад мовленнєва дія-погроза: Ти ще за це поплатишся! Погроза схожа на обіцянку і відрізняється від неї тільки наявністю в мовці злої волі. Але дієслово погрожувати на відміну від обіцяти не придатне до перформативного вживання. Не можна сказати: Я загрожую тобі і цим пригрозити. Перформативне висловлення не може бути щирим чи помилковим, воно може бути тільки щирим чи нещирим.

Ми назвали лише деякі експліцитні показники іллокутивної сили висловлення. У більшості робіт із прагматики вважається, що граматично детерміноване значення типу речення не завжди ідентично з тим, що має намір вкласти в нього мовець, що він хоче передати партнерові, тобто з іллокуцією речення. Так, питальне за формою речення: Не могли б Ви закрити вікно? служить для вираження спонукання-прохання, хоча для цього існують спеціальні спонукальні конструкції з наказовим способом.

4. Непрямі МА. Поведінка комунікантів у соціумі строго регламентована, тобто відповідає соціальним конвенціям (прийнятим у суспільстві правилам):

- реакція на твердження - підтвердження чи заперечення;

- питання - відповідь;

- спонукання - згода;

- свої правила для експресивів: Дякую! - Будь ласка!

- крім того, природною реакцією на кожне з цих висловлень буде перепитування.

Але у мові існує велика кількість непрямих мовленнєвих актів. Наприклад:

- Тит, йди молотить!

- Брюхо болит.

У репліці-відповіді, крім буквального значення, виражається відмова, а прямий смисл слугує причиною відмови. Непрямий мовленнєвий акт -мовленнєва дія, іллокутивна мета якої не знаходить прямого відображення в мовній структурі висловлення. Звертаючись з тією чи іншою причини (наприклад, із увічливості) до непрямого способу вираження мети, адресант розраховує не тільки на мовні знання співрозмовників, але й на їх немовні знання: знання принципів спілкування типу Грайсових максим кооперативного діалогу, знання умов успішності мовленнєвих актів і, нарешті, "енциклопедичні" знання (уявлення про світ, роль яких у процесі розуміння є, головним чином, об'єктом вивчення в дослідженнях зі штучного інтелекту). Так до чинників, що обумовлюють актуальний смисл висловлення (іллокутивна функція + пропозиційний зміст) додаються два важливих знання - про принципи спілкування і "енциклопедичні" знання. Дж. Серль створив свою типологію непрямих мовленнєвих актів:

1. Висловлення, що відносяться до здатності слухача виконати певну дію:

- Не могли б Ви передати сіль?'

- Чи є у Вас дріб'язок розміняти долар?'

2. Висловлення, що виражають побажання мовця, щоб слухач здійснив певну дію:

- Ясподіваюся, що ви це зробите.

- Я хотів би, щоб ви пішли зараз.

3. Висловлення, що належать до здійснення певної дії слухачем:
- Офіцери надалі будуть при краватках під час обіду.

- Чи не збираєтеся Ви їсти вашу вівсяну кашу?

4. Висловлення, що належать до бажання чи наміру слухача зробити певну дію:

- Чи не будете Ви так люб'язні не чинити такого шуму?

- Чи не занадто Вас обтяжить повернути мені гроші наступної середи?'

5. Висловлення щодо причин здійснення дії:

- Вам би слід бути більш ввічливим з Вашою матір'ю.

- Вам краще зараз піти.

6. Висловлення, в яких можуть сполучатися елементи, перераховані в
пунктах 1-5:

Чи не можу я попросити вас зняти капелюха?

Я сподіваюся, Ви не заперечуватимете, якщо я попрошу Вас залишити нас наодинці?

Багато непрямих мовних актів знаходяться на шляху до конвенціоналізації (стандартизації мовних виражень у типових ситуаціях). Наприклад, фрази типу Можна запропонувати Вам чашечку чаю? частіше сприймаються як пропозиція, а не як питання чи прохання дозволу. Формально питальні речення Чи немає у Вас сірників?, Чи не знаєте Ви, котра година? є стандартними вираженнями прохання. В галузі непрямих мовленнєвих актів найбільш плідним є вивчення спонукальних іллокутивних актів. Оскільки в силу прийнятих вимог ввічливості в мовленнєвому спілкуванні нерідко буває недоречним використання прямих наказових речень типу Вийдіть з кімнати! чи експліцитних перформативних речень типу Я наказую Вам вийти з кімнати!, і тому ми шукаємо непрямі засоби для здійснення наших іллокутивних цілей.

Непрямі мовленнєві акти розглядаються представниками Київської прагматичної школи як результат прагматичної транспозиції, у результаті якої вихідна (базова) іллокуція витісняється похідною. Питання про повне чи неповне витіснення однієї з іллокуцій іншою не є однозначно вирішеним, однак безперечним є існування поліілокутивних, чи синкретичних МА, у яких співіснують дві ілокуції. Так, докір: Міг би і допомогти! у типовій мовленнєвій ситуації використовується, як правило, не тільки для вираження осуду (експресив), але і спонукання (директив). Нерозпізнання останньої ілокуції неминуче спричинить таку реакцію: Ти що, не чуєш мене?

Г.Г. Кларк і Т.Б. Карлсон звертають увагу на те, що не завжди мовленнєвий акт призначений тому, кому він адресований. Наприклад: Мати каже собаці: "Рекс, сьогодні з тобою піде гуляти Сергій" Безумовно, такий МА адресований не Рексу, а Сергію, хто, як побічний адресат МА, сприймає його як директив. Плануючи своє мовлення, мовець завжди будує "ескіз аудиторії". Одним мовленнєвим актом він може передати різні повідомлення різним слухачам. Так, коли вчителька в класі повідомляє: "Діти, Даша Петрова буде зараз перевіряти чистоту ваших рук", то стосовно всього класу вона здійснює констатив, а стосовно Петрової – директив. Побічні МА часто здійснюються у масовій комунікації.

5. Складні МА. У науковій літературі розрізняють два класи МА як мовленнєвих одиниць: прості МА, в основу яких покладено сентенціальну форму та складні мовленнєві акти, в основу яких покладено певне сполучення сентенціальних форм (В. І. Карабан).

Складні МА (СМА) розуміють як не-мінімальну одиницю мовлення, сполучення простих МА, об’єднаних одним з трьох типів дискурсивних зв’язків та які характеризуються певною дискурсивною функцією. СМА задумується та виконується комунікантом як цілісна одиниця мовлення. Безпосередніми компонентами СМА є прості мовленнєвоактові функції та дискурсивний акт їх поєднання.

Кожна актомовленнєва функція в глобальному плані має своє конкретне завдання – служить спонуканню, повідомленню, питанню тощо.

За типом дискурсивного зв’язку серед СМА розрізняють комплексні, композитні та сполучені.

Композитними мовленнєвими актами (КзМА) називають різновид СМА, що є комунікативною єдністю – цілісною послідовністю мовленнєвих дій (МА-функцій), які утворюють інтегрований блок координативно організованих однорідних комунікативно-прагматичних типів висловлювання, поєднаних спільною комунікативною інтенцією мовця. Наприклад: Die Verantwortung für die Entfaltung der eigener Talente, für den Aufstieg, Lernen, Einkommen und existenzielle Sicherheit ist genauso gnäden – wie kompromisslos beim einzelnen angekommen. Der Einzelne muss Unternehmer seiner Talente werden (Markt № 27, с. 1); Не буде за це прощення, одержить своє за законом;.

Комплексні мовленнєві акти (КлМА) як різновид складних становлять цілісну комунікативну єдність – послідовність мовленнєвих дій (МА-функцій), які утворюють інтегрований блок ієрархічно організованих неоднорідних комунікативно-прагматичних типів висловлювання, поєднаних спільною комунікативною інтенцією. КлМА – це такі мовленнєві одиниці, які є двотактовими (двоіллокутивними) номінаціями – комбінаціями головного і допоміжного МА. Напр.: Давай пограємося з ним. Він сирота. Головним вважається той МА у складі комплексного, на який очікується вербальна або невербальна реакція адресата, а підпорядкований МА слугує для його обґрунтування: Eine der wichtigsten Funktionen hat zweifellos die Sеkrеtärin (1), weil sie zum Führungsteam gehört (2) und ihre Leistung sich unmittelbar auf das Arbeitsergebnis des Vorgesetzten auswirkt (3) (№ 13, с. 4). Усі три мовленнєві акти належать до класу асертивів-констатацій. Перший мовленнєвий акт (1) є тезою до (2) та (3) і вступає з ними у відносини субординації. Два інші мовленнєві акти обґрунтовують перший, а між собою пов’язані координативними зв’язками, тобто доповнюють один одного.

Складені МА створюються лише на основі перлокутивного відношення, що встановлюється між компонентами СМА. Ознакою цього виду СМА вважається сполучення різних за своєю природою мовленнєвих одиниць: метамовленнєвих та мовленнєвих одиниць. Напр: Меган, ти католичка?; Слухай, давай я заплачу за обід. Здійснення перлокутивної мети першого компонента задає можливості здійснення другого компонента завдяки їх прагматичному зв’язку. Між компонентами складеного мовленнєвого акту спостерігається зв’язок сприяння.

Дата добавления: 2014-11-09