Принцип кооперації П. Грайса

ЛЕКЦІЯ 3 ПРИНЦИПИ МОВЛЕННЄВОЇ ВЗАЄМОДІЇ

План

1. Принцип кооперації П. Грайса.

2. Прагматична пресупозиця.

3. Принцип ввічливості Дж. Ліча.

4. Теорія П. Брауна і С. Левінсона.

5. Роль соціокультурного чинника.

Як правило, учасники мовленнєвої комунікації мають загальну мету -досягти взаєморозуміння. Це один з основних принципів, що одержав назву Принципу Кооперації. З цього принципу американський учений П. Грайс вивів унікальні постулати комунікації, свого роду правила ефективного спілкування (максими П. Грайса). Принцип Кооперації звучить так: "Твій комунікативний внесок на даному кроці діалогу повинний бути таким, яким його вимагає спільно прийнята мета (напрямок) діалогу". Далі П. Грайс формулює більш конкретні постулати, дотримання яких відповідає виконанню Принципу Кооперації: Кількості, Якості, Релевантності і Способу вираження.

1. Максима Кількості (інформативності) містить у собі 2 постулати: а) "Твоє висловлення повинне містити не менше інформації, ніж потрібно"; б) "Твоє висловлення повинне містити не більше інформації, ніж потрібно". Порушення першого постулату веде до недорозуміння повідомлення. У зв'язку з тим, що адресант не увів слухача в курс справи, перший не досягне бажаного комунікативного ефекту - впливу на співрозмовника. Здавалося б, порушення другого постулату не є порушенням Принципу Кооперації. Однак зайва інформація може ввести співрозмовника в оману, спантеличити; через додаткову інформацію він може висунути припущення про наявність якоїсь особливої, прихованої мети, особливого смислу. Ллойд Фінч у книзі "Телефонна розмова з клієнтом. Як домогтися успіху" пише, що зайва говіркість секретаря фірми може привести до втрати клієнта, і наводить такі приклади: припустимо, дзвонять в офіс і просять покликати до телефону начальника. Фінч застерігає від зайвої інформації про шефа:

1) "На жаль, паніДжонс ще обідає ":

ключове слово даної фрази ЩЕ припускає довгу перерву на обід;

2) "Я не знаю, де він. Може Ви залишите свій телефон, і я передам, щоб він зателефонував до Вас? ": занадто багато слів; треба: "Він зараз не може підійти. Попросити його передзвонити Вам?";

3) "Вона, напевно, п'є каву. Я скажу їй, щоб вона передзвонила вам ": такі подробиці не варто повідомляти клієнтові.

4)" У неї великі проблеми з клієнтом. Може, їй щось передати?";

5) "Вона пішла до лікаря ": не обговорюйте з клієнтами ваших справ. Можна: "її не буде до третьої години. Чи можу я чимось допомогти?".

2. З першою максимою пов'язана максима Релевантності (відношення): "Не відхиляйся від теми!". У противному випадку бесіда стає розпливчастою, а слухач і мовець у кінці бесіди забувають, які наміри в них були на початку.

3. Загальний постулат Якості (істинності) звучить так: "Намагайся, щоб твоє висловлення було щирим! ". Він містить у собі два більш конкретних постулати: "Не кажи того, що вважаєш помилковим" і "Не кажи того, для

чого в тебе немає достатніх підстав". Даючи свідомо помилкову інформацію, мовець змінює хід бесіди, думки і знання співрозмовника. Іноді це "брехня заради порятунку". Але може виникнути і неприємна ситуація, коли адресат, знає істинний стан речей і отримана інформація може привести до конфлікту.

4. Максима Манери: " Виражайся ясно!", "Будь лаконічний!" "Уникай незрозумілих виражень!", "Уникай неоднозначності!", "Будь організований!". Не тільки зміст інформації впливає на адресата, але і те, як інформаціяподається. Якщо мова адресанту буде мати незрозумілі слухачеві слова, якщо під одним і тим самим терміном буде розумітися різний денотат, то співрозмовники не досягнуть взаєморозуміння. До непорозуміння веде і двозначне мовлення. Спантеличує і зайва багатослівність (вона ускладнює розуміння мети висловлення, ходу думки, просто стомлює слухача, знижує ступінь його уваги). Постулат "Будь організованим!" передбачає те, що висловлення має бути точно сформульованим. Нерідко даний постулат порушується неуважними співрозмовниками, що веде до втрати часу, до плутанини в судженнях.

Інформацію, що передається в мовленні, Грайс поділяє на дві частини. Перша - те, що дійсно говориться, те, що сказано, - являє собою логічний зміст висловлення. Друга - вся інша частина інформації, що може бути витягнута слухачем з конкретного висловлення. Грайс називає останнє "імплікатурами ", аби не змішувати відповідне явище з "імплікацією" у Логічному смислі. Самі імилікатури Грайс поділяє на два різновиди: конвенціональні і неконвенціональні, зокрема "імплікатури спілкування", чи "імплікатури дискурсу".

Конвенціональні імплікатури, очевидно, мало відрізняються від пресупозиції. Імплікатури спілкування виводяться зі змісту речення, але зобов'язані вони своєму існуванню тим, що учасники мовленнєвого акту зв'язані загальною метою комунікативного співробітництва. У фільмі "Стережися автомобілю!" міліціонер запитує у водія, що виїхав ранком на немитій машині: "Скажіть, Ви самі вранці умиваєтеся?". Фактично він пред'являє водію обвинувачення: "У вас немита машина", і цей комунікативний намір адресат легко розпізнає за допомогою постулатів спілкування. Постулати спілкування дозволяють зрозуміти у відповідній ситуації висловлення " Тут задушливо " як прохання відкрити вікно, і крик "Машина!" як попередження " Обережно, тебе може збити машина!".

Таким чином, комунікативні постулати дозволяють мовцю вкладати, а слухачу витягати з висловлень більший, ніж у ньому безпосередньо виражається зміст. Мовець при цьому втілює свій комунікативний намір, не звертаючись до вербального вираження того, що може бути виведено слухачем за допомогою максим спілкування. Постулати спілкування мали пояснити, яким чином "значення мовця" (тобто те, що мовець має на увазі) може включати щось більше, ніж буквальне значення речення, як воно може відхилятися від буквального значення чи навіть бути протилежним йому (при іронії). Відповідно до гіпотези, що представляється, механізми мовного імплікування, що роблять імплікатури дискурсу, діють на основі: 1) конвенціональних значень слів; 2) тотожності референтів; 3) принципу комунікативного співробітництва і підлеглих йому постулатів; 4) контексту висловлення (мовного і немовного); 5) фонових знань; б) загального переконання мовця і слухача в тому, що кожний з них мас рівний доступ до інформації, позначеної в пунктах 1-5. Вивід імплікатури дискурсу здійснюється в такий спосіб (М - мовець. А - адресат, слухач):

1. М сказав, що Р.

2.Якщо повідомлення того, що Р вичерпує внесок М у розмову на даному етапі її розвитку, то це не узгоджується з припущенням про дотримання М принципу комунікативного співробітництва і підлеглих йому постулатів.

3. Немає підстав вважати, що М не дотримується комунікативних
постулатів, чи, принаймні, принципу комунікативного співробітництва.

4.Необхідно припустити, що М вважає, що Н, для того щоб повідомлення М, що Р, не суперечило припущенню про дотримання ним комунікативних постулатів або принципу співробітництва.

5. М знає (і знає, що А знає, що М це знає), що А може зрозуміти, що нобхідно зробити припущення Н.

6. М не зробив нічого, щоб перешкодити А думати, що Н.

7. Отже, М хотів би, щоб А думав (чи, принаймні, дозволяє А
думати), що Н.

8. Отже, М іплікує, що Н.

П. Грайс наводить три групи прикладів, що демонструють дії механізмів мовленнєвого імплікування:

1. Приклади, у яких жоден з постулатів не порушується явно:
А. Уменя заканчивается бензин.

В. Рядом зауглом єсть гараж.

В. порушив би постулат "Будь релевантний!", якби не вважав (чи не вважав імовірним), що гараж відкритий, і в ньому можна дістати бензин, отже, А. імплікрує, що гараж відкритий, і т.д.

2. Приклади, у яких один з постулатів порупіусться, оскільки його
дотримання суперечить іншим постулатам:

А. Де живе X?

В. Десь на півдні Франції.

Якщо немає підстав вважати, що В прагне уникнути відповіді, то його повідомлення порушує постулат інформативності (кількості); порушення даного принципу можна пояснити бажанням уникнути порушення постулату істинності (якості), отже, В імплікує, що він не знає, у якім місті живе X.

3. Приклади, у яких "експлуатується" один з комунікативних постулатів.
Його порушення використовується для завуальованого подання інформації, що спостерігається в тавтологічних, метафоричних, іронічних та ін. висловленнях.
Так, наприклад, А, бажаючи охарактеризувати свого близького знайомого X, що недавно передав секретну інформацію його конкурентові, може сказати: "X- чудовий приятель".

Для мовця і для слухача цілком очевидно, що А порушує
один з постулатів істинності. Таким чином, варто припустити, що А прагне
повідомити щось відмінне від буквального значення висловлення.

Мовець може свідомо використовувати якийсь постулат, аби передати зміст у завуальованій формі і змусити слухача вивести її в якості імплікатури. Так, наприклад, якщо професор у рекомендації своєму учневі, що претендує на місце на кафедрі філософії, обмежується згадуванням про те, що той добре володіє англійською мовою і регулярно відвідував семінари, адресат цієї рекомендації без зусиль зробить висновок (виведе імплікатуру), що професор невисокої думки про дану людину, однак говорити відкрито про це не хоче. Цей висновок заснований на порушенні постулату інформативності й постулату релевантності.

Більшість таких прикладів використовується в різних стилістичних фігурах мови. Іронія, метафора, гіпербола, мейозис - усі ці прийоми переосмислення породжують ситуацію, коли очевидна хибність змісту висловлення, тобто порушення постулату істинності, змушує слухача шукати у висловленні прихований смисл. Наприклад, у каламбурі мовець експлуатує постулат ясності ("Будь однозначний!"), навмисно створюючи неоднозначне висловлення. Речення, що допускає одночасно кілька смислів, є аномальним; призначення такого висловлення полягає в тім, щоб виразити не який-небудь з його смислів, а в тім, щоб створити ефект мовної гри: "Покупець говорить касиру м'ясного магазина: "Вибийте мені мозок!" ( приклад з монологу М.Жванецького).

Імплікатури відрізняються від явно сказаного тим, що від них мовець у принципі може відректися. У романі А. Луріє "Любов і дружба" герой на прохання жінки нікому не розповідати про деяку подію, що відбулася, відповідає: - 'Джентльмен не розповідає про такі речі. Потім, коли з'ясувалося, що все-таки розповів, виправдовується: - "Я ніколи не говорив, що я джентльмен'. Звичайно, він правий. Справа, однак, у тому, що в першому діалозі тільки імплікатура про те, що герой відносить себе до джентльменів, дозволяє розцінити його відповідь як релевантну стосовно прохання жінки (а саме, у силу цієї імплікатури його репліка виявляється згодою її виконати). Відрікаючись від цієї імплікатури, він повинен визнати справедливим докір у незв'язності своєї відповідної репліки в цьому діалозі. Таким чином, механізм полягає в тому, що припущення про зв'язність діалогу змушує слухача шукати імплікатуру а знайдена імплікатура є далі засобом, що забезпечує зв'язність діалогу.

Дата добавления: 2014-11-09