Вчення про Бога

Фізика

Логіка

Причини.

Можливе і дійсне

Ідея та річ.

Вчення

Аристотель прого­лосив, що ідея та річ — це те ж саме, тільки річ існує у реальності, а ідея — у нашому пізнанні і позначає передусім не єдине, а загальне в різних речах. Якщо ідея і річ тотожні, то пізнання слід спрямувати на вивчення внутрішньої будови речей та їх причин і дій.

За своєю будовою речі склада­ються з матерії і форми. Матерія є пасивним мате­ріалом; поза формою вона лише чиста можливість; разом із формою матерія постає у визначеності матеріалу (субстрату) для певної форми (як мідь, глина, мармур для скульптора). Отже, дійсність речей більше пов'язана з формами, що їх продукує “форма всіх форм”, або світовий розум, який, мислячи себе самого, й утворює усі можливі форми.

До найважливіших протиставлень понять у філософії Арістотеля належить протиставлення "можливого" ("динаміс") та "дійсного" ("енергія"): можливе ще не дійсне, а є лише непевна, небезпечна остаточно форма буття; нпр. дитина є можливість усього, що може з неї розвинутись, якщо дитина зробиться дорослою людиною; тим часом, як "дійсність" є завершення, досконалість та певність, сталість, а тим самим обмеженість, бо доросла людина не може вже так легко змінити свою мову, професію тощо.

Але між можливістю та дійсністю, на думку Арістотеля стоїть "ентелехія" (слово, мабуть, вигадане Арістотелем), себто процес завершення, в якому ніби мета, ціль розвитку є присутня як рух, зміна, що має певний напрям ("до мети").

Буття ж конкретних речей зумовлене дією чотирьох причин: причина матеріальна, формальна (вже згадані), причина дійова (з'єднує форму та матерію) і фінальна, або цільова причина. Остання, за Аристотелем, є найважливішою, бо вона визначає місце конкретної речі в універсумі, тобто її сенс та виправданість. Рух речей зумовлений насамперед тим, що всі вони прагнуть виконати своє призначення.

Арістотель пояснює цей розподіл, як і більшість інших, на прикладах, взятих з галузі природи та мистецтва. Різьбар працює над статуєю: "причини" повстання статуї є: 1. той матерія, з якого її сформовано, 2. та форма, яку помалу дістає матеріал, та яка вже є, як уявлення, в думці різьбаря, 3. ті рухи, якими різьбар "оброблює" матерію (мармур, глину, дерево...), 4. та мета, до якої ці рухи прямують, — утворення статуї.

Ототожнивши річ та ідею, Аристотель справедливо вважав, що ми можемо здобувати певні знання про реальність, оперуючи лише ідеями і не звертаючись до речей. Він створив науку про закони та форми правильного мислення, назвавши її логікою. В основу логіки покладено вчення про три форми (поняття, судження та умовиводи) та про три закони мислення (закон тотожності предмета думки, неприпущення суперечності та виключеного третього). Крім того, Аристотель розробляв етику, політію, поетику, вчення про душу.

Фізика" Арістотеля, система світу в його уявленні, є підсумок античної науки і в основі своїй протрималася 1500 років. Якщо пізніше вона може й затримувала розвиток науки, то винен в цьому не Арістотель, — в перші часи вона була найновішою системою поглядів на світ.

Світ Арістотель уважає обмеженим, в центрі стоїть земля. Світ складається з чотирьох елементів (земля, вода, повітря, вогонь), з яких має своє природне місце в космосі (від центру в тім порядку, як перераховано вище). Рухи тіл, нпр. той факт, що важкі тіла падають, а легкі піднімаються догори, з'ясовується в тенденції елементів прийти до своїх природних сфер, інші рухи повстають під впливом сил. Поза межами "земного" ("підмісячного") світу знаходяться планети (сім, рахуючи також Сонце та Місяць) і зорі. Вони всі рухаються шляхами, що є складеними комбінаціями кіл. Рухи планет походять від постійної чинності "першого рухача", Бога. Ці уявлення, власне, є енциклопедією тодішнього знання. Конкретний матеріал тодішнього природознавства він значно поповнив.

До певної міри корелятивною до "фізики" є теологія Арістотеля, що її викладено почасти в "метафізиці", почасти в інших книгах Арістотеля. Бог є для Арістотеля корелятивне поняття до світу: він є чиста "енергія" — дійсність, без елементів можливості, він є чиста форма — без матерії: це значить, що Бог є незмінний, вічний (неподільний, без усякої здібності та потреби щось приймати ззовні, "страждати"), а по-друге, цілком нематеріальний. До того він є "рухач", а саме "перший рухач" цілого світу: усі рухи, зміни в світі залежать від якихось причин, — повинна бути перша причина цих змін — ця перша причина і є Бог "перший" та "нерухомий" (як це слідує з його характеристики, як чистої енергії) "рухач".

Арістотель, щоправда, не говорить ніде про утворення світу Богом. Але Бог є ніби остання ціль, мета, до якої все прямує; як така найвища остання мета він є найдосконаліше, себто найкраще та добре буття. Арістотель кладе ще більший акцент, аніж попередні філософи, на те, що Бог є лише єдиний самодержець світу. Монотеїзм досягає у Арістотеля найвищого ступеня розвитку в античній філософії.

Характеризуючи буття Бога, Арістотель в традиції грецької філософії вважає його істотою виключно раціональною, розумною — основна його чинність є мислення.

Тут Арістотель, здається, нав'язується на вчення Анаксагора про Дух, "нус", що править світом. Приписуючи Богові і блаженство, а саме найвищу його ступінь, Арістотель тим самим визнає Бога індивідуальною духовною особистістю. І в цьому пункті Арістотель найбільш з усіх старовинних філософів-монотеїстів наближається до християнської науки.

Дата добавления: 2014-11-09