Методика «Оцінювання психологічного

мікроклімату в колективі»¹.

Оцінювання:

3 – якість виявляється в колективі завжди;

2 – якість виявляється в більшості випадків;

^1 Аландаренко Ю. Психологічна безпека – учителю. Психолого-педагогічний семінар / Ю. Аландаренко // Психолог. – січень 4(244). – 2007. – С. 6-10.

1 – якість виявляється нерідко;

0 – виявляються однаковою мірою обидві якості.

Таблиця дає уявлення про оцінювання психологічного мікроклімату в колективі.

Оцінювання психологічного мікроклімату в колективі

№	Позитивні характеристики	Оцінка +3+2+1 0 ‑1‑2‑3	Негативні характеристики
	Переважає бадьорий, життєрадісний настрій		Переважає пригнічений, песимістичний настрій
	Доброзичливість у взаєминах, взаємна прихильність		Конфліктність у взаєминах, антипатія
	У взаєминах між групами всередині колективу є взаємна прихильність і розуміння		Групи конфліктують між собою
	Членам колективу подобається разом проводити час, брати участь у спільній діяльності		Члени колективу тісно не спілкуються, негативно ставляться до спільної діяльності
	Успіхи або невдачі колег викликають співпереживання, щире співчуття всіх членів колективу		Успіхи або невдачі колег їм байдужі або викликають заздрість чи злорадство
	З повагою ставляться до думки один одного		Кожен вважає свою думку найважливішою та не приймає іншої думки
	Досягнення й невдачі колективу переживаються його членами, як свої		Досягнення й невдачі колективу не знаходять відгуку в членів колективу
	У важкі для колективу хвилини відбувається емоційне єднання «один за всіх і всі за одного»		У важкі хвилини колектив «розкисає», виникають сварки, звинувачення один одного, розгубленість
	Почуття гордості за колектив, коли його відзначають керівники		До колективних відзнак його члени ставляться байдуже
	Доброзичливо ставляться до нових членів колективу, допомагають їм освоїтись		Новачки почуваються чужими, до них виявляють байдужість або й ворожість
	Колектив активний, сповнений енергії		Колектив інертний, пасивний
	Колектив швидко відгукується, якщо потрібно зробити корисну для всіх справу		Колектив неможливо організувати до спільнот справи, кожен дбає лише про спільні інтереси
	У колективі справедливо ставляться до всіх членів, підтримують слабких, стають на їхній захист		Колектив помітно поділяється на «привілейованих», і «зневажуваних», тут презирливо ставляться до слабких, нерідко їх висміюють

Обробка й інтерпретація результатів:

1. Необхідно скласти всі величини зі знаком«+», потім (‑) оцінок, які дали учасники семінару. З більшої величини вирахувати меншу. Так обробляються відповіді кожного.

2. Усі цифри, одержані після обробки відповідей кожного педагога, необхідно скласти й розділити на кількість учасників опитування.

3. Одержані цифри порівняти з «ключем» методики:

+22 і більше – високий рівень сприятливості й соціально-психологічного клімату;

8-22 – середній рівень;

0-8 – низький рівень(незначна сприятливість):

0-(-8) – початковий рівень несприятливості соціально-психологічного клімату;

(-8) ‑ (-10) – середній рівень несприятливості;

(-10) і менше – велика несприятливість.

3. Продовжіть перелік компонентів здорового психологічного клімату в колективі:

а) перевага позитивних емоцій у процесі життєдіяльності;

б) …

в) …

4. Складіть перелік форм роботи керівника з педагогічним колективом, спрямованих на підвищення його згуртованості.

5. Складіть поради керівнику для поліпшення психологічного клімату в педагогічному колективі.

6. Складіть глосарій за темою (не менше 10 визначень).

Орієнтовні питання до іспиту з навчальної дисципліни

«Психологія педагогічної діяльності»

1. Мета, предмет та завдання педагогічної праці.

2. Мотиви, умови, підсумки педагогічної діяльності.

3. Педагогічна діяльність із різних поглядів.

4. Сучасний учитель – який він?

5. Стратегічні питання педагогічної професії.

6. Структура педагогічної діяльності. Основні компоненти педагогічної діяльності.

7. Зміст, аналіз та оцінка рівнів розвитку компонентів діяльності педагога.

8. Адаптація молодого вчителя до педагогічного колективу.

9. Адаптація молодого вчителя до учнівського колективу.

10. Адаптація молодого вчителя до змісту педагогічної діяльності.

11. Проблема співвідношення індивідуальності вчителя, учнів і класу в цілому.

12. Педагогічна техніка, шляхи та засоби оволодіння нею.

13. Поняття «педагогічна майстерність», його сутність та зміст.

14. Індивідуальний стиль педагогічної діяльності.

15. Соціальні процеси й особистість учителя.

16. Психологічні проблеми самовдосконалення вчителя.

17. Педагогічні здібності.

18. Психологічні основи педагогічного такту.

19. Методики діагностики педагогічних здібностей.

20. Поняття «стрес», його різновиди.

21. Стресори праці вчителя.

22. Синдром «професійного вигорання».

23. Причини стресової напруги.

24. Антистресова терапія.

25. Профілактика стресів у педагогічній праці вчителя.

26. Конфлікти в діяльності вчителя.

27. Міжособистісні конфлікти.

28. Внутрішні конфлікти особистості та їх вплив у педагогічній діяльності.

29. Діагностика та подолання конфліктів.

30. Педагогічний колектив, особливості роботи з ним практичного психолога.

31. Поняття «педагогічний колектив». Соціально-психологічна структура педагогічного колективу.

32. Взаємовідносини вчителів та психологічний клімат педагогічного колективу.

33. Діагностика та корекція психологічного клімату педагогічного колективу.

34. Педагогічне спілкування, його психологічні характеристики та функції.

35. Стилі педагогічного спілкування.

36. Моделі педагогічного спілкування.

37. Педагогічний такт вихователя.

38. Розвиток комунікативних здібностей педагога, оволодіння мистецтвом спілкування.

39. Досвід педагогів-новаторів.

40. Деформація особистості в процесі педагогічної діяльності.

41. Розвиток професійних стереотипів.

42. Педагогічна майстерність й імідж учителя.

43. Педагогічна майстерність й імідж у досвіді педагогів-новаторів.

44. Психологічні особливості полемічної майстерності.

45. Психологічні основи педагогіки співробітництва.

46. Педагогічна техніка у формуванні іміджу вчителя.

47. Поняття професійної компетентності педагога. Психологічні умови розвитку компетентності.

48. Педагогічна рефлексія.

49. Педагогічна імпровізація.

50. Причини непродуктивної педагогічної взаємодії.

Словник дефініцій

Авторитарне виховання ‑ мета й основний метод підпорядкування вихованців волі вихователя. Дитина має бути слухняною, сліпо довіряти вихователеві, визнавати його накази й розпорядження єдино правильними.

Авторитет ‑ необхідна умова успішного навчання й виховання. Зумовлюється А. загальновизнаними позитивними якостями: відповідальністю, ерудованістю, великодушністю, справедливістю, принциповістю, оптимізмом, щирістю, високими суспільними ідеалами, громадянськістю, витонченою майстерністю, зокрема, умінням поєднувати теорію із практикою.

Агресивність ‑ емоційний стан, що пов'язаний з деструктивною активністю. Виявляється в емоційно-поведінковій спрямованості як на себе (автоагресивна поведінка), так і на оточуючих. Характеризується переживаннями гніву, злості, нанесення психологічної та фізичної шкоди. У груп ризику виявляється як відповідь на негативне ставлення суспільства або оточуючих людей.

Адаптація (від грец. adaptacio - пристосування) ‑ пристосування людини або групи людей до соціального середовища й водночас пристосування до них цього середовища з метою співіснування та взаємодії. А. тісно пов'язана з процесом соціалізації, тому, як правило, вживається термін соціальна адаптація. Важливу роль у процесі соціальної адаптації відіграє адаптаційний потенціал особистості. Це можливості включатися в нові умови соціального середовища, тобто володіння уміннями й навичками пристосування, які людина набуває в процесі життєдіяльності. Соціальна адаптація виступає у двох формах: активній і пасивній. Під час активної форми людина прагне активно взаємодіяти із середовищем, впливати на його розвиток, долати труднощі та перепони, удосконалювати суспільні процеси. Під час пасивної форми адаптації людина не прагне до змін оточуючої дійсності, схильна до конформізму, недостатньо мобілізує свої біологічні, інтелектуальні та психологічні ресурси до пристосування в соціальному середовищі. У результаті цього під час зустрічі людини з певними об'єктивними труднощами, хворобами, екстремальними ситуаціями як результат низької адаптації може виникнути соціальна дезадаптація, що виявляється в різних формах девіантної поведінки.

Активність особистісна – здатність індивіда здійснювати соціально значущі перетворення дійсності й духовне самоформування.

Актуалізація – процес переведення інформації з фонду пам’яті в структуру поточної діяльності.

Аларміст (від франц. alarme - тривога) ‑ особа, схильна до паніки, що розповсюджує неперевірені, немотивовані плітки, які викликають тривожні настрої.

Альтернатива ‑ варіант протилежного судження, рішення, можливості тощо за принципом «або-або».

Анкетування ‑ письмове опитування з метою отримання соціопсихологічної, соціопедагогічної та іншої інформації.

Апатія у навчальній діяльності ‑ байдужість до учіння; може бути причиною неуспішності.

Асертивна людина ‑ носій самодостатніх внутрішніх установок, мотивів, дій. Особистість із якостями впевненості, відповідальності, гідності. Вона визначається самостійністю суджень і поведінки в ситуації альтернативних виборів.

Бесіда ‑ метод отримання інформації про особистість за допомогою словесного спілкування за спеціально розробленою програмою. Результативність бесіди залежить від дотримування певних вимог: чітко сформульованої мети бесіди, розроблених запитань та їх послідовності, а також додаткових варіантів запитань залежно від реакції співрозмовника, його індивідуальних особливостей; прийомів і способів становлення психологічного контакту із клієнтом; фіксація отриманої інформації. Б. застосовується з метою вивчення психологічних особливостей людини (її переконань, прагнень, інтересів, ставлення до мікросоціуму тощо), а також умов формування цих особливостей.

Взаємодія міжособистісна – психічний контакт двох і більше людей, що здійснює вплив на їх поведінку й позиційні установки.

Виховання ‑ процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, що зумовлюється законами соціального розвитку. В. сприяє соціальній адаптації за допомогою спеціально організованих впливів виховних закладів, форм і методів роботи в них.

Вікторина ‑ пізнавальна гра, що складається із запитань і відповідей на теми з різних галузей науки, техніки, літератури й мистецтва. Запитання добираються з урахуванням віку та рівня знань учасників гри.

Вплив ‑ дія людини або зовнішнього фактору на особистість з метою зміни її поведінки. Фасилітуючий вплив ‑ це стимулюючий вплив активності вихователя на вихованця, унаслідок якого поведінка останнього стає вільнішою, більш невимушеною й продуктивнішою порівняно з її попередніми виявами. За таких умов дитина, як правило, переживає стан радості, піднесеності, відчуває приплив сил, бажання активних дій. Серед методів виховання такий стимулювальний ефект мають: схвалення, заохочування, підбадьорювання, творення ситуації успіху, система перспективних ліній. Інгібіційний вплив, навпаки, обмежує, пригнічує, гальмує активність дитини. Найчастіше такий ефект мають різного роду категоричні заборони, погрози, загрози покарання, здійснення його та інші методи впливу, орієнтовані на генерування у вихованця почуття страху або переживання ним власної неспроможності, неповноцінності та безсилля. Типовою ситуацією створення пригніченого стану вихованця як наслідку педагогічної некомпетентності є перенесення оцінки дитини в конкретній ситуації на оцінку її особистості в цілому.

Гармонійний розвиток ‑ пропорційний розвиток фізичних і духовних сил людини, струнке і чітке поєднання різних боків і функцій її свідомості, поведінки, діяльності.

Гра ‑ форма вільного самовияву людини, яка передбачає реальну відкритість світові можливого й розгортається у вигляді або змагання, або зображення (виконання, репрезентації) якихось ситуацій, сенсів, станів.

Гуманність – 1. Обумовлена моральними нормами й цінностями система установок особистості на соціальні об’єкти (людину, групу, живу істоту), представлена у свідомості співпереживаннями й реалізована в спілкуванні й діяльності – в актах сприяння, співучасті та допомоги. 2. Людяність, людинолюбство, повага до людей, до людської гідності.

Дезадаптація ‑ результат низького рівня соціальної адаптації до соціального середовища. Виявляється в різних формах девіантної поведінки (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид) та неадекватних психологічних станах особистості (депресія, гіперактивність).

Демократичний стиль спілкування ‑ стиль, що ґрунтується на глибокій повазі до особистості, довірі, орієнтації на самореалізацію, саморозвиток людини.

Депресія ‑ афективний розлад, за якого індивід страждає від зниженого настрою, втрати інтересів і задоволення, зниження енергійності, яка може призвести до підвищення стомлюваності і зниженої активності.

Дидактогенія ‑ викликаний порушенням педагогічного такту з боку вихователя (педагога, тренера, керівника) негативний психічний стан учня (пригнічений настрій, страх, фрустрація), що негативно впливає на діяльність і міжособистісні стосунки учня. Д. може стати причиною неврозів. Діти з особливими потребами після травматичного ураження мозку ‑ діти, у яких розумова відсталість виникла внаслідок травми головного мозку, яку вони одержали в дошкільному віці. Такі діти швидко втомлюються, у них погана концентрація уваги, працездатність знижена, це заважає отримувати нові знання, набувати навички, закріплювати вивчений матеріал. Вони страждають на церебральну астенію.

Духовні цінності ‑ витвори людського духу, зафіксовані у здобутках науки, мистецтва, моралі, культури.

Духовність ‑ індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання й соціальної потреби жити, діяти «для інших». Під Д. розуміють першу з цих потреб, під душевністю ‑ другу. Душевність характеризується добрим ставленням особи до людей, які її оточують, увагою, готовністю прийти на допомогу, розділити радість і горе. З категорією Д. співвідноситься потреба пізнання світу, себе, смислу й призначення свого життя. Людина духовна настільки, наскільки вона замислюється над цими питаннями і прагне отримати на них відповідь. Утрата Д. рівнозначна втраті людяності. Формування духовних потреб особистості є найважливішим завданням виховання.

Емоція (від лат. emovere ‑ збуджувати, хвилювати) ‑ психічне відображення у формі безпосереднього пристрасного переживання сенсу життєвих явищ і ситуацій, обумовленого ставленням їхніх суб'єктивних якостей до потреб суб'єкту. Емоції ‑ обов'язкові компоненти життєдіяльності, могутній засіб активізації сенсорно-перцептивної діяльності особистості. Якщо з погляду мотиву діяльність є успішною, то виникають позитивні емоції, якщо неуспішні ‑ негативні.

Емпатія ‑ осягнення емоційного стану, проникнення в переживання іншої людини.

Ефект аудиторії (від лат. effectus) – явище, коли присутність публіки, навіть пасивної, сама собою впливає на швидкість навчання випробуваного або на виконання завдання. Під час навчання присутність глядачів скоріше бентежить випробовуваного, проте якщо рішення освоєне, коли потрібне фізичне зусилля, то присутність публіки полегшує справу.

Залякування ‑ погроза в письмовій або усній формі або інші дії з наміром заподіяти шкоду людині, її родичам чи друзям. Така дія є потенціальним порушенням прав людини й хоча може залишатись невиконаною, здатна порушити фізичну й психічну недоторканість людини, змушуючи її змінити свій спосіб життя в небажаний для неї бік (змінити місце свого проживання, припинити свою участь у будь-якій діяльності тощо).

Заняття ‑ важливий компонент системи навчання. Обмежена в часі, здійснювана в певному місці з певною групою учнів (або з окремим учнем) форма організації навчального процесу, у межах якої досягається завершена або часткова дидактична мета. Реалізація конкретних дидактичних цілей відбувається на З. за умов різної організації їх, у зв'язку з чим виокремлюють різні форми, тобто способи їх організації.

Захист дитини ‑ комплекс державних заходів і зусиль громадських організацій щодо законодавчого закріплення прав дітей, необхідність першочергової уваги до їх фізичного й духовного розвитку, гарантування особистих прав дітей, необхідність першочергової уваги до їх фізичного й духовного розвитку, гарантування особистих прав дітей.

Згуртованість (групи, колективу) – характеристика системи внутрішньо групових зв’язків, що показує ступінь збігу оцінок, установок і позицій групи щодо об’єктів, людей, ідей, подій та ін., найбільш значущих для групи в цілому.

Злочини проти дітей ‑ антисуспільні, аморальні, негуманні дії батьків чи інших осіб у ставленні до дітей. Кримінальне право передбачає кримінальну відповідальність батьків чи осіб, які їх замінюють, за такі злочини щодо дітей: за доведення до самогубства чи спроби на нього в результаті жорстокої поведінки з неповнолітнім чи приниженням його гідності; за тілесні ушкодження, здійснені батьками, позбавлення дітей їжі, води, замикання в приміщенні тощо; за злісне ухилення батьків від сплати аліментів на утримання дітей; за зловживання опікунськими обов'язками; за залишення дітей без допомоги в небезпечному для життя стані; за недбале зберігання вогнепальної зброї, у результаті якого неповнолітній використовує зброю навмисно чи ненароком для здійснення злочину; за укладення угоди про шлюб з особою, що не досягла шлюбного віку (за застарілими традиційними обрядами). Особливо слід виділити випадки втягнення дітей батьками у злочинну діяльність. Дорослий, який втягує неповнолітнього у злочинну діяльність, несе кримінальну відповідальність незалежно від того, здійснив підліток злочин чи ні. Якщо дитина, втягнута у злочин, не досягла визначеного законом віку кримінальної відповідальності (16 років, за особливо тяжкі злочини ‑ 14 років), відповідальність за цей злочин як виконавець несе дорослий з доповненням до відповідальності за те, що втягнув і неповнолітнього у злочинну діяльність.

Поряд із втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність карається і втягнення їх у пияцтво, заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми, а також використання неповнолітніх для цілей паразитичного існування. На жаль, тільки дуже незначна частина злочинів і правопорушень, пов'язаних із втягненням неповнолітніх у пияцтво, стає відома правоохоронним органам. Деякі дорослі вважають, що це ‑ «сімейна, особиста справа», а отже, ламають долю дітей.

Ідентифікація (від лат. idem – той самий, fasere ‑ робити) – уподібнення, установлення тотожності об’єктів на підставі тих чи тих ознак.

Імідж (від англ. image – образ) – зовнішній вигляд, стереотипний образ, що створюється суб’єктом у масовій свідомості з метою викликати певні враження.

Індивідуальний підхід ‑ принцип педагогіки, який здійснюється з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини в навчально-виховній діяльності; узгодження вимог, методів, форм і засобів виховання з особливостями індивіда.

Ініціатива (від лат. initiare ‑ починати) – почин; керівна роль у якій-небудь дії; заповзятість, здатність до самостійних активних дій.

Керівник – особа, на яку офіційно покладено функції керування колективом й організація його діяльності. Несе юридичну відповідальність за функціонування групи (колективу) перед інстанцією, що його призначила, і має у своєму розпорядженні суворо визначені можливості санкціонування – покарання й заохочення підлеглих для впливу на їхню виробничу (наукову, творчу та ін.) активність.

Клімат соціально-психологічний ‑ якісний рівень міжособистісних стосунків, який виявляється як сукупність психологічних умов, що сприяють або заважають продуктивній сумісній діяльності особистості в групі. К. с.-п. залежить від рівня групового розвитку й фактора психологічної сумісності членів групи.

Колектив учнівський ‑ об'єднання учнів, життєдіяльність якого визначається цілями й завданнями, що зумовлені потребами суспільного, колективного та індивідуального розвитку, у якому функціонує самоврядування, а стосунки між учнями (ділові й особистісні) гуманні, характеризуються взаємною повагою і відповідальністю, спільним прагненням до загального успіху. Засобами формування К. у. є навчальна й різнобічна пізнавальна (трудова, культурно-масова тощо) діяльність учнів і спілкування між ними. Методика формування К. у. передбачає чіткі вимоги до учнів і вміле їх пред'явлення, виховання активу, організацію системи перспектив у спільній діяльності, формування здорової громадської думки, створення й розвиток позитивних традицій.

Компетентність (від лат. competens ‑ належний, відповідний) ‑ сукупність знань і вмінь, необхідних для ефективної професійної діяльності: уміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати інформацію.

Комунікабельність – здатність, схильність до комунікації, установлення контактів і зв’язків.

Комунікація (від лат. communication – спілкування) – це зв’язок, під час якого відбувається обмін інформацією між системами в живій і неживій природі.

Конфліктна ситуація ‑ протистояння, зіткнення різноманітних інтересів, що призводять до конфліктної ситуації. Розрізняють конструктивну К. с, коли учасники сприймають її як можливість реалізації обопільних інтересів, і деструктивну К. с, за якої виникає інцидент, коли одна зі сторін починає діяти, пригноблюючи інтереси іншої сторони.

Конформність (від лат. conformis – подібний)‑ схильність людини піддаватися тиску групи, думкам інших людей. Уживають як синонім навіюваності.

Концепція ‑ система поглядів на те чи інше явище, процес; спосіб розуміння, тлумачення певних явищ, подій; провідна ідея будь-якої теорії.

Критична ситуація ‑ ситуація, коли людина стикається з неможливістю реалізації своїх бажань, цілей і цінностей. Розрізняють 4 типи К. с: стрес, фрустрація, конфлікт і криза.

Культура поведінки ‑ сукупність сформованих, соціально значущих якостей особистості, щоденних учинків людини в суспільстві, що ґрунтуються на нормах моралі, етики, естетики, культури.

Лідер ‑ авторитетний член організації чи невеликої групи людей, особистісні якості якого дозволяють йому відігравати головну роль у соціальних ситуаціях і процесах, під час прийняття групових рішень й організації спільної діяльності. JI. формальний ‑ офіційний керівник, наділений необхідними повноваженнями. Л. неформальний ‑ рядовий член колективу, групи, особистісні якості якого надають йому змогу здійснювати значний вплив на поведінку й настрій людей, вести їх за собою.

Модуль навчальний ‑ відносно самостійна частина навчального матеріалу, яка містить одне або кілька близьких за змістом і значенням понять; законів, принципів, технологій.

Модульне навчання ‑ інтеграція різних видів і форм навчання, упорядкованих у єдиний комплекс.

Мозковий штурм ‑ метод активізації творчого мислення, різновид евристичного спілкування із приводу обговорення нових ідей, що мають своїм предметом проблемну ситуацію, а метою ‑ її розв'язання. Етапи М. ш.: постановка й аналіз проблеми, генерація ідей, критика ідей, конструктивна проробка ідей в умовах колективної взаємодії. У М. ш. домінантою є принцип уседозволеності (дозволеності всього того, що працює на нову ідею). На етапі генерації ідей критика є забороненою, схвалюються оригінальні ідеї, їх комбінації та узагальнення, усі ідеї фіксуються; відсутнє персональне авторство; чітко визначений регламент обговорення.

Моніторинг ‑ систематичний збір й обробка інформації, яка може бути використана для поліпшення процесу сприйняття рішень, оцінки програм, здійснення проектів.

Мотивація учіння – система природних, соціальних й особистісних чинників, що спонукають дітей відвідувати школу, виконувати вимоги вчителів, включатись у процес навчання, робити зусилля, необхідні для подолання труднощів, реалізовувати в процесі навчання власні схильності, розвивати здібності, брати участь у навчальному спілкуванні тощо.

Нові інформаційні технології навчання – такі технології, які використовують у навчальному процесі засоби інформатизації (насамперед, комп’ютер), причому використовують їх не як об’єкт навчання, а саме як його засіб.

Образ педагога – це публічне «Я» педагога, що включає певні ціннісні характеристики, які здійснюють емоційний вплив на учнів, їхніх батьків, педагогічний колектив, громадськість тощо.

Особистий приклад вихователя ‑ приклад життя й діяльності батьків, педагогів, інших авторитетних осіб, який наслідують вихованці. Для того, щоб виховати в дітей і молоді високі моральні та вольові якості, вихователь повинен сам володіти ними, бути прикладом у всьому ‑ у ставленні до життя, до справи, до людей. У певних життєвих ситуаціях він може ставити перед собою спеціальне завдання ‑ підкреслено незвичайною поведінкою впливати на вихованців, справляти позитивне враження

Особистісний підхід ‑ ставлення педагога до вихованця як до особистості, як до самосвідомого відповідального суб'єкта власного розвитку і як до суб'єкта виховної взаємодії. О. п. ‑ базова ціннісна орієнтація педагога, яка визначає його позицію у взаємодії з кожною дитиною й колективом. Сучасне розуміння особистісного (або особистісно-центрованого) підходу визначили в 60-ті pp. представники напряму гуманістичної психології (К. Роджерс, А. Маслоу, Р. Мей, В. Франкль). Ці вчені твердили, що повноцінне виховання можливе лише тоді, коли школа стане лабораторією для унікального «Я» кожної дитини. О. п. передбачає допомогу вихованцю в усвідомленні себе особистістю, у виявленні, розкритті можливостей, становленні самосвідомості, здійсненні особистісно-значущих і суспільно прийнятих самовизначення, самореалізації та самоутвердження.

Оцінювальна діяльність учителя – здійснюється з метою виявлення стану знань, умінь і навичок школярів, а також сприяння розвиткові особистості кожного учня як суб’єкта навчання. Оцінюванню підлягають усні відповіді учнів, їх письмові, графічні й практичні роботи, а також поведінка.

Педагогіка життєтворчості ‑ нова педагогіка, спрямована на плекання дитини як суб'єкта життя, допомогу їй у визначенні життєвої стратегії, у пошуках сенсу життя, його повноти й культури, пізнанні життя як результату життєздійснення.

Педагогічний етикет ‑ сукупність правил і моделей моральної поведінки педагога в типових ситуаціях та різних обставинах педагогічної діяльності. П. е. характеризує зовнішній вияв ставлення педагога до власної праці, до учня, учнівського колективу, батьків учнів, свого колеги, педагогічного колективу, керівництва, до себе, до своєї держави.

Просвітницька робота ‑ активне поширення знань, інформаційна підтримка та позитивний вплив у процесі індивідуального, групового, масового спілкування в умовах навчально-виховного закладу, за місцем проживання, у місцях масових зборів і відпочинку молоді.

Психологічна атмосфера спілкування ‑ характеристика емоційного настрою членів групи, яка дозволяє якісно виконувати поставлені завдання. Включає емоційний, вольовий, ціннісний, когнітивний і поведінковий компоненти.

Психологічна компетентність учителя ‑ компетентність педагога в питаннях психології навчання, виховання, особистості, що веде до продукування нових знань про школяра й дозволяє передбачати наслідки своїх дій.

Рефлексія ‑ здатність розпізнавати свою діяльність, уміння визначати свої цілі, проблеми, результати, труднощі, навички, повторення «Що роблю, як роблю, навіщо роблю?».

Самоконтроль – інтегративна здатність аналізувати й ініціювати власну поведінку та діяльність з метою перевірки досягнутих результатів та приведення їх у відповідність до поставлених цілей, суспільно значущих норм, правил, еталонів, а також суб’єктивних вимог та уявлень.

Самооцінка – психологічне особистісне утворення, яке дає людині можливість оцінити свій фізичний і духовний стан, свої можливості, спрямованість, активність, суспільну значущість, свої стосунки із зовнішнім світом та іншими людьми.

Саморегуляція – здатність індивіда виявляти психічну активність, спрямовану на керування своєю поведінкою, психічними процесами й станами для забезпечення адекватності власних дій та вчинків суб’єктивно значущим цілям і принципам, моральним вимогам, велінням обов’язку й сумління.

Сприймання міжособистісне – розуміння, інтерпретація й оцінка людини під час її сприймання іншими людьми (перше враження про людину), добудовування її образу на основі екстраполяції вихідної чуттєвої інформації під впливом психічного стану особи, що сприймає.

Стиль керівництва – це стала сукупність характеристик керівника, за допомогою яких реалізується той чи той метод керівництва, типова для керівника система прийомів впливу на підлеглих.

Стрес – конфліктний емоційний стан, психічне перенапруження в гострій, небезпечній ситуації, що спочатку викликає шоковий стан, а потім стан максимальної мобілізації зусиль для виходу з цієї ситуації.

Тест психологічний (від анг. test – іспит) – система спеціальних завдань, що дозволяють виміряти рівень розвитку або стан певної психологічної якості чи властивості окремого індивіда – об’єкта спостереження.

Тренінг ‑ запланований процес, призначений надати або поновити знання та навички й перевірити ставлення до проблеми, ідеї, поведінку з метою їхньої зміни та оновлення.

Учнівський колектив – формальна група учнів, об’єднаних із метою організації спільної діяльності – навчання.

Дата добавления: 2014-11-16