Спеціальна частина

ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Психологічна структура юридичної дiяльностi

2. Психологічні особливостi юридичної дiяльностi

Однією з центральних проблем юридичної психологiї є вивчення i розкриття закономірностей юридичної дiяльностi. Це потребує, насамперед, встановлення психологiчної структури дiяльностi, що дає можливість бiльш повно i глибоко вивчити всі її особливостi, отже – ретельніше підготуватися до її виконання. Виявлення та вивчення психологiчної структури є необхідною передумовою i для вирішення завдань наукової організації праці в системі дiяльностi.

Встановити психологічну структуру – означає, передусім, визначити основні компоненти даного виду дiяльностi, що можна зробити, лише розглядаючи людину як суб’єкт працi, пізнання i спілкування. Таке розуміння сутності людини вперше сформульоване видатним російським психологом Б.Г.Ананьєвим. Будь-яка професійна діяльність у всіх випадках складається з цих трьох елементів, тому й психологічна структура дiяльностi повинна базуватись на їх аналізі. Але в рiзних видах дiяльностi спiввiдношення цих елементів різне. Саме це й визначає самостiйнiсть психологiчної структури рiзних видів діяльності.

Будь-яка діяльність характеризується спрямованiстю, наявністю специфічних цілей; особливостями суб’єктів та об’єктів дiяльностi; конкретними методами i засобами досягнення мети; наявністю специфічних умов дiяльностi. Сказане повною мiрою стосується й юридичної дiяльностi.

Мета (чи сукупність цілей) юридичної дiяльностi визначається, насамперед, необхідністю забезпечення умов для функціонування правової держави та нормальної життєдіяльності (безпеки життя i здоров’я, права власності тощо) кожного конкретного громадянина такої держави. Жоден з iнших видів дiяльностi не є носієм сукупності цілей, притаманних правотворчості, охороні права та правозастосуванню, що власне й визначає специфічність психологiчної структури юридичної діяльності.

Об’єкти дiяльностi – переважно особи, які перебувають у конфліктних стосунках iз законом, порушують правові норми чи є носіями iнформацiї, значимої для розкриття та розслідування злочинiв, їх профілактики. Таким особам притаманні не лише специфічні емоційні стани, але й певна сукупність індивідуально-психологічних властивостей. Сюди ж слід віднести специфічність iнформацiї, що збирається в процесi дiяльностi, особливостi її опрацювання та закріплення.

Особливі умови дiяльностi створюються тими психологічними відносинами, якi супроводжують її здiйснення. Вони визначаються поведінкою осiб, що порушили закон чи є носіями iнформацiї про нього, їх ставленням до суб’єкта дiяльностi – працівника правоохоронних органів чи співробітника правозастосовних установ.

1. Психологічна структура юридичної дiяльностi.

Юридична діяльність є різновидом трудової діяльності. В свою чергу, її різновиди розрізняються за профілем (правотворча, правоохоронна, правозастосувальна) та за суб’єктами її реалізації (оперативно-розшукова, слідча, пенітенціарна, прокурорська, адвокатська, нотаріальна).

Змістовно психологічна структура юридичної діяльності представлена наступними основними різновидами:

- пізнавальна;

- конструктивна;

- комунікативна;

- організаційна.

Слід також виділяти два допоміжні види юридичної дiяльностi, що не визначають змісту, але створюють умови для її реалізації: 1) профілактична та 2) засвідчувальна.

При здійсненні діяльності у сфері правовідносин кожен iз зазначених різновидів (компонентів загальної структури) може виступати як провідний, самостійний елемент, у тісному взаємозв’язку з iншими видами, або ж як допоміжний, що забезпечує інші види. Кожен із них може бути складовою частиною психологiчної структури будь-яких видів професійної дiяльностi людини, специфіка ж юридичної дiяльностi визначається саме змістовними її характеристиками. Розглянемо докладніше кожен структурний компонент.

Пізнавальна діяльність. У психологічній структурi рiзних професій та видів дiяльностi процес пізнання має рiзний змiст, що визначається його метою, об’єктами, обсягом необхідної iнформацiї, методами та засобами, умовами реалізації пізнання, опрацювання i закріплення iнформацiї тощо. У юридичній діяльності всі зазначені елементи суттєво своєрідні, що й надає їй специфіки. Щоб встановити істину, потрібно, насамперед, пізнати значну кількість фактів, обставин, взаємозв’язків, що стосуються як подій теперішнього, так i минулого часу. Пізнавальна діяльність необхідна для встановлення факту наявності чи відсутності правопорушення, причетностi до нього певної особи та ступеня її вини, адекватно до якої визначається міра покарання. Для досягнення останньої мети потрібне глибоке вивчення особи, її ставлення до вчиненого i лише після цього – планування заходів її ресоцiалiзацiї.

Таким чином, пізнавальна діяльність не є самоціллю (хоча це можливе в певних науках, на певних етапах тощо); вона є засобом реалізації iнших різновидів юридичної дiяльностi, як, водночас, останні можуть стати засобами для забезпечення пізнання. Сутність пізнавальної дiяльностi може бути зрозуміла лише з урахуванням такого діалектичного взаємозв’язку між різними видами дiяльностi. Це не тiльки ускладнює процес пізнання, а й призводить до його виняткової суперечливості. Здійснення воднораз iз пізнанням iнших різновидів дiяльностi постійно виявляє нові факти, зв’язки між фактами, змінює ставлення до них.

Характерною особливістю пізнання в юридичній діяльності є високий ступінь невизначеності первісного, вихідного мислительного завдання. Мета пізнання постійно уточнюється, змінюється, що призводить до специфічного використання в пізнавальній дiяльностi мисленевих моделей. Чим активніше здійснюється взаємодiя з об’єктом, тим продуктивніший процес мислення. Звiдси можна зробити висновок, що одним iз засобiв активізації процесу мислення є збільшення обсягу спілкування фахівця з об’єктами, з приводу яких здійснюється процес мислення.

Але в пізнавальній дiяльностi у юридичному процесі можливiсть безпосереднього контакту з об’єктом пізнання обмежена. Суб’єкт цієї дiяльностi не спостерігає самої події (факту), вiн відтворює її за окремими деталями, штрихами, створюючи мисленеву модель. Слід також врахувати, що певні мисленеві моделі вже є у фахівця ще до початку здiйснення пізнавальної дiяльностi у конкретній справі. З ними весь час порівнюється мисленева модель події, що пізнається. Окрім того, існує найбільш загальна мисленева модель – модель закону, роль якої виняткова при здійсненні пізнавальної дiяльностi.

Специфічною рисою пізнання у юридичній дiяльностi є спрямованiсть на події (факти, явища) минулого, теперішнього й майбутнього часу. Якби в ній пізнавалися тiльки події минулого, не можна було б досягати багатьох цілей: викривати тривалі у часi злочини, здійснювати профілактичні функції, впливати на причини i умови, що сприяють вчиненню злочинiв. У цьому багатоплановому процесi пізнання є певна закономірність: передусiм, у процесi збору фактичних обставин створюється мисленева модель теперішнього, яка постійно змінюється та доповнюється пiд впливом встановлення нових фактів, логічного пошуку нових зв’язків між ними; через факти теперішнього пізнавальна діяльність розповсюджується на явища і події минулого, а вже на основі пізнання теперішнього i минулого здійснюється прогнозування майбутнього. Побудована модель немов би пропускає через себе всю інформацію, що надходить до суб’єкта. Відбір необхідної інформації для доповнення моделі вiдбувається як свідомо, так i підсвідомо, коли особистiсть навіть не концентрується на цих процесах.

Окрім побудування мисленевої моделі, постійного її доповнення, здійснюється й перевірка правильності як усієї моделі, так i окремих її елементiв. Це необхiдно тому, що значна кількість елементiв моделі відтворюється зi слів iнших осiб, у тому числі й тих, хто не зацікавлений у досягненні істини. Тому на момент закінчення перевірки опрацьовується декілька мисленевих моделей, що по-рiзному відображають певні групи фактів.

Пізнавальна діяльність є безперервним процесом побудови ймовiрнiсних моделей, доповнення їх перевіреними фактами, новою інформацією задля формулювання кінцевої, вихідної моделі, яка цілковито відображає подію, що відбулася, причому в межах, зазначених законом. Від цілої низки елементiв та взаємозв’язків, що не мають юридичного значення, у даному випадку свідомо абстрагуються. Це зумовлює складне й специфічне переплетення пізнавальної дiяльностi з конструктивною, організаційною та iншими видами, створює необхiднiсть застосувати методи психологічного впливу до iнших осiб задля подальшого пізнання. Наявнiсть та необхiднiсть психологічного впливу – ще одна специфічна риса пізнавальної дiяльностi.

Суттєвою особливістю пізнавальної дiяльностi слiд вважати надзвичайно великий обсяг iнформацiї, що її опрацьовує кожен суб’єкт. Тут завжди присутня суттєва невизначеність у шляхах побудови мисленевих моделей із відновлення дійсних фактів, подій, їх взаємозв’язків, що спричиняє необхiднiсть оперування значною кількістю елементiв при проведенні мислительних операцій. У зв’язку з цим вся інформація, що надходить, перевіряється ще раз із позицiй її можливої приналежності до побудови даних мисленевих моделей.

Складність процесiв виявлення, переробки та відбору iнформацiї полягає також у тому, що вона не статична, а надзвичайно динамiчна, постійно змінюється. Це призводить до того, що сприйняття iнформацiї в багатьох випадках не може бути повторене. Отже, момент сприймання повинен бути одночасно й моментом вирішення питання про значущість даної ситуацiї для конкретної пізнавальної дiяльностi щодо встановлення певних фактів, явищ, подій.

Уся інформація, що надходить у процесі пізнавальної дiяльностi, може бути розподілена на таку, що процесуально закріплюється, та iншу, що цього не потребує. Цим визначаються можливостi використання iнформацiї у рiзних галузях правозастосовної та правоохоронної дiяльностi. Так, наприклад, для профілактичної дiяльностi не має значення, процесуально закріплена чи нi інформація, що є основою для виховного впливу. Але для прийняття рiшення, що змінює процесуальне становище осiб, необхідна лише процесуально закріплена інформація. Тому в кожному окремому випадку попередньо оцiнюється не тiльки значимiсть iнформацiї, а й способи її одержання та форми закріплення для майбутнього використання.

Пізнавальна діяльність не тiльки має пошуковий характер: інформація почасти здобувається при протидії (явній чи замаскованій) зацікавлених осiб та в емоційно забарвлених умовах. Емоційний стан може полегшувати пізнання – за наявності позитивних емоцій, чи утруднювати його – при негативних емоціях. Тому пізнавальний процес має не тiльки пізнавальний аспект, але й емоційно-вольовий, бо рiшення приймається особистістю, на яку впливають не просто факти, а факти, що мають певне емоційне забарвлення (певне сприймання та переживання дiйсностi, ставлення до підозрюваних, потерпілих, свідків тощо). Причому умови та об’єкти пізнання здебільшого впливають на суб’єкта пізнання негативним, а не позитивним чином.

Основним змістом конструктивної дiяльностi є відбирання та композиція отриманого матеріалу, а також планування послідовності та змiсту дiй (поведiнки).

Відбір та композиція матеріалу – це відновлення певної події за матеріальними (зміни в матеріальному середовищі) та ідеальними (пам’ять та мислення людей) слідами. Приміром, у слідчій дiяльностi це може відбуватися як версифікація (висунення версії) події. Слідча версія, перш за все, спрямована на створення модельного уявлення про подію злочину. Але, окрім цього, версія відіграє важливу роль у визначенні способів одержання iнформацiї, спрямованої на з’ясування причин відомих фактів та явищ, а також на встановлення зв’язків між подіями та невідомих обставин події, що відбулася. У певному сенсі версія є планом розслідування, що складається з суттєвих інформаційних зон (факти, особи, предмети, явища), на підставі яких визначаються засоби та джерела одержання додаткової iнформацiї.

Суто планування складається з таких елементiв:

- планування змiсту майбутньої дiяльностi (визначення предмету, його змiсту, меж та фактичних обставин, а також заходів, що мають бути реалізовані);

- планування організації перевірки версій;

- планування системи та послідовності власних дiй (що та в якій послідовності потрібно виконувати);

- планування системи та послідовності дiй учасників розслідуваної справи (підозрюваного, свідків, потерпілих, працівників правоохоронних та iнших органів, якi сприяють розслідуванню).

Планування має декілька етапiв: 1) орієнтовне планування, коли усвідомлюються й оцінюються можливостi досягнення поставленої мети; 2) організаційне планування, коли визначаються всі умови, обставини та організаційні різновиди майбутньої дiяльностi; 3) планування виконання –полягає в мисленевій побудові системи дiяльностi та її компонентів; 4) планування самоконтролю – оцінювання та зіставлення одержаних результатiв, регулювання подальшого ходу розслідування.

Таким чином, у найбiльш широкому сенсі пiд конструктивною діяльністю розуміють планування дiй для досягнення мети. У зв’язку з цим конструктивна діяльність завжди тією чи іншою мiрою є попереднім мисленевим уявленням ходу i результатiв дiй та обов’язковим компонентом будь-якого виду дiяльностi.

Але конструктивна діяльність у юридичній практиці має свої відмінності: елемент передбачення завжди охоплює лише певну частину чи етап досягнення загальної мети. Така особливість визначається пошуковим характером пізнання, де кожен новий факт може змінювати, доповнювати уявлення, що склалося, змінювати планування наступних дiй.

Конструктивна діяльність нероздільно пов’язана з комунікативною. Планування майбутніх взаємовідносин дозволяє завчасно вивчити їх суб’єктів, визначити лінію власної поведiнки, висунути гіпотези щодо можливої поведiнки інших осiб, визначати декілька варіантів своєї поведiнки залежно вiд можливих змін ситуацiї, деталізувати проміжні та кінцеві цілі спілкування тощо.

У юридичній дiяльностi слiд завжди мати на увазі необхiднiсть конструювання та його обов’язкового сполучення з iншими компонентами психологiчної структури. Без урахування цього не може бути досягнута загальна мета. Під час аналiзу помилок пізнання видно, що вони значною мiрою є результатом ігнорування чи неповного здiйснення конструктивної дiяльностi, що може мати місце як при мисленевому відтворенні майбутніх дiй по досягненню результату, так i в прийнятті рiшення за результатами аналiзу та синтезу зібраних фактів.

Юридична діяльність не обмежується лише пізнанням та комунікативними зв’язками. Обов’язковими є розробка та вживання активних заходів для ліквідації фактів порушень закону, покарання та ізоляції вiд суспiльства злочинця, для унеможливлення повторення порушень закону. Усе це є проявами конструктивної дiяльностi у юрисдикційному процесi, спрямованої на прийняття позитивних рiшень, зумовлених як правами, так i обов’язками відповідної уповноваженої державою особи.

Особливість конструктивної дiяльностi виявляється також у тому, що вона в усіх випадках регламентована законом. Для прийняття рiшення на провадження певних дiй завжди необхідне попереднє з’ясування їх порядку та умов вiдповiдно до правових норм. Як стверджує А.В. Дулов, конструктивна діяльність є мисленевим співставленням ситуацiї з певною нормою закону, прийняття рiшення про можливість (необхiднiсть) застосування передбачених нею повноважень. Найбільшою мiрою конструктивна діяльність знаходить застосування при спiввiдношеннi конкретної ситуацiї (пізнання обставин злочинних дiй) з нормою кримінального закону, при вирішенні питання про винність особи, при визначенні мiри покарання. Цей аспект конструктивної дiяльностi у найбiльш завершеному вигляді реалізується у вироку суду.

Одним із обов’язкових компонентів психологiчної структури юридичної дiяльностi є комунікація – професійне спілкування. Основою вирішення будь-яких складних завдань у більшості галузей науки i практики є кооперація зусиль, тобто одночасно здійснювана взаємодiя, що може бути досягнуте тiльки завдяки спілкуванню. При спілкуванні люди обмінюються інформацією, здійснюють необхідний вплив один на одного, навчаються та обмінюються досвідом. Дуже часто досягнення мети неможливе без попереднього впливу однієї особи на iншу, без попередньої складної комунікативної дiяльностi. За словами О.О. Бодальова, пізнання та взаємний вплив людей один на одного – обов’язковий елемент будь-якої свідомої дiяльностi.

В комунікативній дiяльностi можна виділити деякі загальнi елементи, пізнання яких дозволяє бiльш повно вивчати особливостi комунікації в конкретній галузі. Якщо комунікативні зв’язки між людьми розглядати за загальними принципами процесу передачі та отримання iнформацiї, то ці елементи будуть такими:

1) джерела передавання iнформацiї. У процесi спілкування кожна з сторін є джерелом iнформацiї для iншої, причому ця інформація надзвичайно різноманітна – вона надходить не тiльки за допомогою слова, але й від особливостей мовлення (швидкість, модуляції та тембр голосу тощо) та зовнішнього вигляду людини, її одягу, міміки, пантоміміки тощо;

2) канали передавання iнформацiї – згідно з раніше сказаним, залежно вiд умов може використовуватись один або ж декілька з них. Так, фахівець може прагнути сприйняти інформацію лише через змiст мови або ж доповнює її „зчитуванням” невербальних сигналів, одночасно використовуючи ще й письмові зображення, пред’явлення певних об’єктів тощо;

3) канали прийому iнформацiї – людина здатна сприймати інформацію, що надходить вiд рiзних органів вiдчуття, тобто активно й одночасно користуватись одним каналом чи декількома. Повнота сприймання iнформацiї у даному випадку прямо зумовлюється кількістю каналів, через якi йде сприймання;

4) контроль як за передачею iнформацiї, так i за її отриманням – здійснюється за допомогою так званого „зворотного зв’язку”. Зворотний зв’язок при спілкуванні забезпечується одержанням iнформацiї вiд особи, яка є партнером по спілкуванню. Це можуть бути реакції у формі словесного підтвердження розумiння переданої iнформацiї, а також певних невербальних проявів. Причому зворотний зв’язок не обов’язково означає згоду з інформацією, реагування може бути й негативним;

5) переробка iнформацiї, що здатна видозмінювати сутність самого спілкування, збільшувати чи зменшувати можливостi взаєморозуміння один одного, створювати умови для продовження спілкування або ж його згортання чи повної відмови вiд нього.

Однією з характерних особливостей комунікації в юридичній дiяльностi є те, що вона реалізується не тiльки в теперішньому часi, а й значною мiрою орієнтована на майбутнє. Це не тiльки процес обміну інформацією, „взаємодiя зараз”, вона визначає певне ставлення до особи надовго. З урахуванням теперішнього (чи минулого) ставлення вiдбувається оцінювання конкретної поведiнки, повідомлюваних фактів та доказів.

Проблема комунікативних зв’язків має велике значення для здiйснення правоохоронних та правозастосовних функцiй. Стосунки між слідчим і підозрюваним, між судом і звинувачуваним та їх вплив на вирок повинні ретельно вивчатися, бо без цього неможливо правильно зрозуміти всі особливостi перебігу психічних процесiв кожного з учасників. Без розуміння відносин, що складаються на рiзних етапах дiяльностi, не можна також достатньо обгрунтовано аналізувати весь процес взаємодiї та конкретні дiї по встановленню об’єктивної істини, шляхи i засоби ресоцiалiзацiї правопорушникiв (злочинців) та вирішувати iншi завдання правосуддя.

Комунікативний процес завжди є взаємовпливом, взаємодією людей, причому стосовно юридичної дiяльностi в цілому йому притаманний високий рівень регламентації та контролю. Відносини регламентуються таким чином, щоб забезпечувався в основному односторонній психологічний вплив (від суб’єкта діяльності до її об’єкта), щоб захистити фахівців-юристів від спроб тиску, шантажу та провокацій з боку зацікавлених осіб. Цій меті слугують певні процесуальні норми, надані працівникам владні повноваження та професійно-психологічна підготовка, спрямована на формування необхідних властивостей і якостей. З урахуванням зазначеного, процес комунікативної взаємодiї повинен свідомо регулюватися в односторонньому порядку, що не виключає, а навпаки, передбачає накопичення професійного досвіду, збагачення позитивних якостей особистостi фахівця в результатi спілкування з особами – носіями негативних якостей, пізнання негативних аспектів життя.

Специфічною особливістю комунікації в юридичній дiяльностi є також її примусовий характер: об’єкти часто залучаються до взаємодiї без урахування наявності у них такого бажання; закон зобов’язує їх робити це пiд загрозою застосування певних санкцій, що не може проходити безслідно, особливо на початкових стадіях спілкування. На усвідомлення примусовості впливає, підсилюючи його, наявність упередженого ставлення до правоохоронних органів у цілому, причини якого ми не будемо тут аналізувати. Упередженість, у свою чергу, зростає внаслідок нерівноправності в спілкуванні, наявності утиску особистих прав, що зумовлюється суттю слідчих, судових та iнших дiй, та залежності об’єктів взаємодiї вiд її суб’єктів.

Слід ураховувати, що в професійному спілкуванні вiдбувається не тiльки вивчення певною посадовою особою об’єкта, а й останній дуже уважно слідкує за поведінкою працівника (особливо це стосується підозрюваних, звинувачуваних), а iнколи й спеціально збирає інформацію про нього. Специфічний стан цих осiб, специфічні цілі та умови спілкування, наявність визначених процесуально чи непроцесуально форм спілкування – все це неминуче призводить до вельми загостреного сприйняття iнформацiї i може породжувати відповідний стиль i тактику взаємодiї, що виявляється в конфліктності.

Наявнiсть у психологічній структурi конструктивної дiяльностi не виключає діяльності організаційної, що спрямована на створення оптимальних умов для здiйснення iнших компонентів дiяльностi. Її необхiднiсть визначається такими особливостями здiйснення юридичної працi:

1) множинність та багатоплановість – встановлення фактів, їх аналіз, прийняття рiшення, здiйснення виховних та профілактичних функцiй тощо. Усе це стає можливим лише за умови строгої організації, тобто узгодження та координації дій всіх учасників цього процесу;

2) пошуковий характер пізнання – ніколи не можна точно прогнозувати, яким чином та якi саме факти будуть встановлені; факти не просто вивчаються, їх спочатку потрібно віднайти, причому часто при протидії зацікавлених осiб;

3) висока інтенсивність мислительного процесу, що характеризується необхідністю вирішення численних завдань за короткий проміжок часу;

4) циклічність, рiзний ступінь напруженості й інтенсивності дiяльностi, що призводить до нерівномірності повсякденного навантаження (розумового та фізичного).

За відсутності організаторської дiяльностi зазначені умови можуть призвести до небажаних наслiдкiв, зокрема, до змін в особистостi та неможливості ефективно здійснювати професійні функції.

Стосовно кожного компоненту юридичної дiяльностi організація проявляється по-рiзному. Так, організація пізнання означає впорядкування процесу сприймання й переробки iнформацiї, що надходить, створення умов для її збереження та систематизації. Залучення iнших осiб потребує забезпечення їм відповідних умов та здiйснення загального керівництва, оптимального розподілу функцiй. Особливої уваги потребує самоорганізація – визначення загальної та часткових (проміжних) цілей, оптимальної послідовності дiй, врахування індивідуально-психологічних особливостей динамiки процесу працездатності тощо. Здійснення організаторської дiяльностi передбачає також наявність умінь розчленувати кожну дiю на вiдповiднi складові елементи, що є неодмінною умовою організації дiяльностi iнших осiб, контролю за їх діями. Організація виявляється також у керівництві процесом комунікації на будь-якому етапi правоохоронної та правозастосовної дiяльностi.

Одним із допоміжних компонентів структури юридичної дiяльностi є профілактика – правове виховання громадян для попередження порушень закону та вплив на правопорушникiв (злочинців) із метою недопущення ними протиправних дiй надалі. У бiльш загальному плані профілактична діяльність може вважатись різновидом виховання, в якому цілі, умови та об’єкт мають свою специфіку; відрізняються й принципи такої виховної роботи. Це зумовлюється, насамперед, особливими якостями людей, що є носіями негативних рис характеру i антисоцiальних установок.

При здійсненні профілактики вплив може спрямовуватися на конкретну особу (правопорушника), на групу людей, на суспільство в цілому. Це потребує збору та розробки певних матеріалів, здiйснення загальнопрофілактичних заходів, організації та керівництва діяльністю громадських організацій тощо.

Всі види профілактичного впливу на осiб із антисоціальною спрямованiстю можна поділити на такi групи:

1) вплив при проведенні дізнання, на стадії досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи – здійснюється працівником органу дізнання, слідчим, прокурором та судом, а також особами i соціальними групами, що залучаються до даної дiяльностi, з обов’язковим врахуванням специфічних умов та процесуальної регламентації;

2) вплив в установах виконання покарань;

3) вплив у трудових колективах, де перебуває особа після відбуття покарання – як сукупність зусиль адміністративних органів, громадських організацій, колективу в цілому та окремих його представників.

З урахуванням існуючих вiдмiнностей на рiзних етапах здiйснення правосуддя i неоднакових можливостей по реалізації виховної функції, слiд розрізняти: загальнi цілі профілактичної дiяльностi та конкретні цілі профілактичної дiяльностi на даній стадії здiйснення правосуддя. У свою чергу, конкретні цілі характеризуються процесуальними умовами даної стадії, кінцевими завданнями, тривалістю контакту з об’єктами профілактичного впливу, умовами цього контакту та низкою iнших обставин. Виховна (профілактична) функція має рiзний обсяг у дiяльностi посадових осiб, але вона завжди присутня i є обов’язковим компонентом юридичної дiяльностi.

Суттєвою особливістю юридичної дiяльностi є те, що вона майже в усіх випадках потребує відповідного закріплення, засвідчування одержаних у процесi пізнання фактів. Істина встановлюється не лише для досягнення певної віддаленої мети (суспільного розвитку, наукового прогресу тощо) чи задоволення власної зацікавленості, але задля переконання iнших осiб у існуванні певних фактів, для можливостi перевірки правильності прийняття певних рiшень на основі даної суми фактів. Усі досягнуті результати повинні бути закріплені, збережені для їх сприймання та оцінки в подальшому: діяльність не завершується збором фактів, вони переходять вiд однієї особи до iншої, вiд однієї стадії юридичного процесу до наступної. Пізнання є не самоціллю, а лише засобом досягнення мети.

Засвiдчувальна діяльність супроводжує не тiльки процес пізнання істини, але й прийняття та реалізацію рiшень, пов’язаних із правовими повноваженнями суб’єктів юридичної дiяльностi. Обов’язковість дотримання законів (Конституції України, КК та КПК України), обмеження прав людини, у тому числі позбавлення її свободи, потребує виключної уважності та виваженості. Письмове засвідчення (аналіз фактів та співставлення їх із нормами закону) покликане гранично обмежувати можливiсть прийняття помилкового рiшення пiд впливом негативного емоційного стану чи будь-якої iншої причини, а також полегшує наступний процес перевірки правильності збору й оцінки фактів (доказів).

Таким чином, засвiдчувальна діяльність полягає в наданні всій одержаній iнформацiї спеціальних, передбачених законом форм (протокол, постанова тощо), причому найбільше значення вона має в слідчій та судовій дiяльностi як найбiльш процесуально регламентованих. При здійсненні засвідчувальної дiяльностi слiд враховувати такi психологічні чинники:

1) надходження iнформацiї вiдбувається, як правило, в ситуацiї зовнiшньомовної взаємодiї та розумiння. Тому професiйно значимою рисою фахівця-юриста є професійна культура мовлення, яка полягає в чистоті мови, точності побудови речень, володінні тембровими та інтонаційними характеристиками, відсутності формально-суттєвих, лексичних та артикуляційних дефектів;

2) досить часто викривлення iнформацiї, її спотворення виникає через неправильне розумiння жаргонних висловів i сленгів, притаманних певним соціальним прошаркам та групам. Необхідно врахувати також національні діалекти, звичаї та ритуали спілкування;

3) особливі вимоги висуваються до процедури оформлення процесуальних документів: а) бездоганність мислення у граматичному, стилістичному, юридичному відношенні, лаконічність висловлювань; б) збереження особливостей лексикону співбесідника, при можливостi – коментування інтонаційних характеристик мови та їх мімічного супроводу; в) небажаність одночасного вислуховування та запису, оскiльки графічне оформлення думок не тiльки потребує переключення уваги (це не автоматична діяльність), але й перериває психологічний контакт.

Дата добавления: 2014-11-16