Заходи соціально-психологічного впливу на поведінку натовпу

Надана характеристика чинників, що впливають на виникнення та розвиток натовпу (соціальні, соціально-психологічні та індивідуально-психологічні), механізмів взаємодії індивідів, динаміки розвитку натовпу та специфіки кожного його етапу, дозволяє стверджувати, що вони є спільними, тобто закономірними, для всіх різновидів масовидних скупчень громадян. Саме вони зумовлюють переростання, трансформацію наявної спільноти в натовп. Знаючи ці закономірності, можна не тiльки стримувати, блокувати агресивність присутніх, а й своєчасно вживати заходів для попередження її виникнення.

При випадковому скупченні, коли люди збираються навколо якоїсь неординарної події (пожежа, дорожньо-транспортна пригода, бійка тощо), ступінь їх єдності мінімальний, контакти між учасниками невпорядковані. Потенційна небезпека для громадського порядку тут полягає в наявності самого факту концентрації великої кількості людей на обмеженій території, бо він визначає можливість розвитку процесiв, що невідворотно супроводжують життєдіяльність великих груп.

Чим більше учасників, тим вищий рiвень збудженості й напруженості кожного з них; це також сприятливий грунт для розповсюдження чуток та виникнення рiзних версій інтерпретації того, що вiдбувається. Окрім того, значна кількість людей завжди принаджує до себе емоційно неврівноважених i з межовими станами психiки осiб, психічно хворих, підлітків і молодь, перебуваючих у стані алкогольного сп’яніння та наркотичного збудження, тобто всіх тих, хто найбільш сприйнятливий до негативного впливу.

За наявності випадкового скупчення громадян психологічно адекватними заходами реагування слід вважати: 1) усунення чи локалізацію джерела, об’єкта інтересу; 2) зосередження основних зусиль на попередженні подальшого збільшення кількості людей (інформування про ситуацію та можливі варіанти її розвитку ситуацiї, прохання звільнити територію та створити належні умови для роботи фахівців); 3) спостереження за громадянами з метою попередження та припинення правопорушень.

Поведінка публіки (глядачів у залі, учасників дискотеки, болільників) радикального втручання, як правило, не потребує. Незважаючи на екстравагантний вигляд, підвищений рiвень експресивності та емоційності, свистіння, вигуки, скандування та іншу зовні визивну поведінку, присутні потенційно не мають намірів порушення громадського порядку, отже, достатньо загального контролю за ситуацією та припинення хуліганських вчинків. Але слід пам’ятати, що світлові та звукові ефекти, специфічний ритм i мелодичний малюнок музики створюють своєрідний фон „наркотизації”, коли навіюваність значно підвищується, а раціональний контроль за поведінкою гальмується. Окрім того, не виключено, що частина присутніх перебуває в станi сп’яніння чи пiд впливом наркотичних речовин.

Тому iнколи достатньо незначного імпульсу, щоб публіка перетворилася на агресивний натовп. Ним може стати презирливе слово чи жест, випадковий поштовх, а також недостатньо виважена поведiнка охоронців громадського порядку, їх необґрунтовані претензії до зовнішності та заборони. Отже, в кожному випадку необхідне попереднє узгодження дiй із адміністрацією місць масового відпочинку на випадок виникнення групових ексцесів. Позитивний ефект дає звертання до присутніх керівника чи соліста музичної групи, ведучого програми та iнших авторитетних людей, або ж навіть призупинення масового видовища, концерту при надмірній активності окремих осiб.

Особливий різновид публіки – футбольні „фанати”. Це не болільники в традиційному значенні цього слова, а групи молодих людей та підлітків, що збираються не стільки заради самого видовища, як для настрахання „противника” й зведення з ним рахунків. Їх ставлення до правоохоронних представників іншої команди та правоохоронних органів, незалежно вiд розвитку подій, агресивне від початку, що потребує просторового роз’єднання та забезпечення контролю за поведінкою не тiльки на стадіоні, а й за маршрутами проходження, своєчасного вилучення негативно налаштованих лідерів та осiб, які вчиняють хуліганські дiї та перебувають у станi сп’яніння.

Паніка виникає внаслідок сильного емоційного збудження при події чи ситуацiї, небезпечній для життя, причому ступінь ймовірності настання небезпечних наслідків не має суттєвого значення: небезпека може бути як реальною, так і уявною, основне – як вона сприймається та оцiнюється людьми. Відомий випадок виникнення паніки на півдні США пiд впливом радіопостановки „Висадка марсіан” (інсценівки роману Г.Уелса „Війна світів”). Було встановлено, що з 6 мільйонів слухачів приблизно третина сприйняла її як інформаційну, тобто як повідомлення про подію, що реально вiдбувається, з них половина – насправді злякалися i вдалися до спроб врятування свого життя.

Аналізуючи таку поведiнку людей, дослідники дійшли висновку про три етапи розвитку паніки. На першому (попередньому) – спостерігається, залежно вiд індивідуально-психологічних особливостей, відмова вiд уявлення про небезпеку, її підкреслене ігнорування або ж швидке наростання почуття страху. На другому (критичному) – значно підвищується рухова активнiсть, звужується обсяг свідомої оцінки навколишнього та здатність адекватно реагувати на зміни в ситуацiї; спостерігається граничний неспокій та інтенсивні емоційні прояви. Лише окремі особи не втрачають холоднокровності та витримки. На третьому (пiслякритичному) – виражена пригніченість, приголомшення, невротичні реакції, депресивні стани тощо. Наслідки переживання паніки дуже тривалі, iнколи психічний статус людини не поновлюється протягом усього життя i спричиняє виникнення постстресового травматичного розладу та різні психосоматичні захворювання.

Хоча реальність чи уявність небезпеки для життя не впливає на поведiнку людей, становище завжди ускладнюється при дефіциті iнформацiї. З урахуванням цього, основними заходами попередження паніки мають бути якнайшвидше надання громадянам необхідної iнформацiї та роз’яснення, як їм правильно й найбільш доцільно поводитися в ситуацiї, що склалася.

При „ протестному” (мітингуючому) скупченні людей об’єднуючим механізмом стає почуття „Ми”, що виникає внаслідок аналогічних чи подібних негативних емоцій учасників i потребує пошуку винуватця існуючої напруженості („Вони”). Індивідуальна агресивність акумулюється та накопичується, поступово трансформуючись у нову якiсть – групову агресивність, що посилюється дією раніше зазначених соціально-психологічних феноменів (зараження, навіювання, наслідування). З’являється почуття впевненості в єдності цілей (хоча насправді це може бути зовсiм не так) та правомірності своїх вимог i дiй. Це може мати прямі наслідки для представників охорони громадського порядку: не маючи змоги безпосередньо звернутися до „справжніх винуватців”, присутні переадресовують свою ворожість на них як на представників влади.

Кожен із зазначених різновидів масовидних скупчень громадян потенційно може стати агресивним натовпом, коли починають дiяти єдині психологічні закономірності. Аналіз практики свiдчить про подібність приводів виникнення агресивного натовпу, динамiки розвитку подiй, зовнiшнiх проявів антисуспільних домагань. Різняться лише місце, час, кiлькiсть потерпілих, розміри збитків. Аналогічні й помилки, що їх припускаються працівники правоохоронних органів при взаємодiї з великою, емоцiйно збудженою групою людей. Визначивши основні з них, можна створити алгоритм психологічно доцільних дій при загрозі виникнення агресивного натовпу методом „від протилежного”.

Помилка перша: на початковому етапі правоохоронці часто поводяться пасивно, не вживають ніяких заходів, чекаючи вказівок вiд вищого керівництва.

Контакт iз присутніми встановлюється надто пізно або ж такi спроби взагалі не здійснюються. Тим часом натовп невідворотно розвивається за своїми законами: внаслідок зараження включається „ланцюгова реакція” засвоєння та посилення стану емоційного збудження, причому окремі особи здатнi доводити себе до граничної його межi, починають висувати явно нереальні вимоги, поводять себе образливо та зневажливо. Обстановка взаємного накручування пригнічує почуття вiдповiдальностi.

Помилка друга: не проводиться робота по встановленню та своєчасному вилученню „індукторів” емоційного збудження.

Якщо таких заходів вжито своєчасно, ексцес може затихнути чи локалізуватися, не виходячи за межi непокори, iнакше – скупчення людей стає все бiльш агресивним. Емоційним лідером може стати зовсім випадкова особа з необхідними особистiсними рисами, що раптом опинилася в центрі уваги. На неї орієнтуються, до неї прислухаються, вона щось означає i може якось виявити себе – це спонукає її поводитися певним чином, навіть переступаючи через власні моральні принципи.

Помилка третя: не створюються належні умови для розосереджування людей, що зібралися. Не всі заражуються негативними емоціями однаково, не всі активно підтримують дiї натовпу. Багато хто має намір „просто подивитися”, вони розуміють можливі небажані, а то й небезпечні наслідки, i побоюються їх. Таких осіб може бути переважна більшість, але самим фактом своєї присутності вони активізують лідерів та ядро натовпу. Особливо це стосується дітей та підлітків, якi затримуються на місці події просто з цікавості, не розуміючи серйозності ситуацiї. Зменшення розмірів зібрання майже автоматично знижує активнiсть присутніх та виставляє напоказ лідерів, чого вони завжди прагнуть уникнути.

Помилка четверта: не враховується значимiсть почуття анонімності, що породжує впевненість у безвідповідальності та безкарності. Отже, необхiдно створити умови, нівелюючі анонімність. Цього можна досягти залученням працівників міліції, якi обслуговують дану територію, чи iнших посадових осiб (керівників промислових підприємств, представників місцевих органів влади тощо) – взагалі кожну людину, яка багатьох знає в обличчя, користується серед присутніх авторитетом і не збуджує додаткових негативних емоцій. Тут фотоапарат може справити більший ефект, аніж попередження щодо застосування зброї: за нинішнього рівня правової освіченості населення багато хто знає, що в масових скупченнях людей працівники міліції застосовувати зброю не мають права, тому загроза її застосування чи немотивована демонстрація лише додатково збуджують присутніх i провокують ескалацію агресивності; у той же час ймовірність бути впізнаним і притягненим до відповідальності – реальна, вона діє витверезливо.

Помилка п’ята: не вживаються заходи щодо переорієнтації уваги присутніх на інший об’єкт. Як вже зазначалося, люди у натовпі легко вірять чуткам, у тому числі – загрозливим (наприклад, про прибуття додаткових сил, ймовірне застосування спеціальних засобiв та iн.). Звичайно, активних учасників це не злякає i не зупинить, але „співчуваючих” та „випадкових” – примусить задуматися над можливими наслідками. Ефективним може стати роз’яснення за допомогою підсилювачів справжньої сутності того, що вiдбувається, повідомлення про якусь неординарну подію поблизу або просто достатньо голосна трансляція радіопередачі чи музики.

Помилка шоста: своєчасно не організується робота з налагоджування контактів та переговорів iз групою, що активно висловлює невдоволення. На початкових етапах лідера може ще не бути, люди зібралися, „щоб поговорити”. Якщо переговори не розпочнуться, події будуть розвиватися далі, оскільки великим групам людей притаманна специфічна групова динаміка. Надії, що ще трохи, i все владнається, – безпідставні. Серед присутніх з’явиться лідер (вожак), який поки що не є організатором групових порушень громадського порядку в кримінально-правовому сенсі; він частіше є емоційним центром спільноти, має яскраву індивідуальність та комплекс психологiчних якостей, що дозволяють „повести за собою”, захопити, принадити, заразити загальним настроєм. Така людина може бути неприємна, але якщо вона стала уособленням загальних прагнень, її не можна недооцінювати; вона здатна піти на особистий ризик, виявити хоробрість i, навіть, не відчувати в запалі фізичного болю, тим паче – не думає про можливу адміністративну чи кримінальну відповідальність.

Ефективно проводити переговори може далеко не кожний, бо високий офіційний статус особи для учасників масового скупчення громадян майже нічого не вартий. Потрібна високорозвинена комунікабельність, упевненість у собі та рішучість, але без ознак авторитаризму. З учасниками ексцесу не можна розмовляти, як iз своїми підлеглими – це лише ускладнює ситуацію. Небажано, щоб налагоджувати контакт бралася посадова особа чи працівник міліції, до якого присутні мають претензії (питання про їх обґрунтованість у даному випадку значення не має); не слід оголошувати непродуманих обіцянок, так само як вимог та загроз, бо кожна з них об’єктивно звужує подальшу сферу впливу та сприяє загостренню ситуацiї.

Мова та форма звертання повинні бути лаконічними, яскравими, зрозумілими i ситуаційно виправданими. Слід говорити просто, з ефективним застосуванням інтонацій, авторитетно та з почуттям власної гідності, ввічливо i водночас – категорично, не зверхньо, але й не запобігливо, iнакше робиться висновок, що переговори проводить несерйозна та безвідповідальна особа. „Переговорник” повинен мати виразну мову, швидку реакцію, винахiдливiсть i почуття гумору. Практика знає випадки, коли настій присутніх змінюється завдяки влучним висловам та вдалому жарту радикально – з гніву на доброзичливість.

Помилка сьома: не слід проводити будь-які активні дії лише з метою „трохи налякати” присутніх. Натовпу можна протиставляти тiльки ефективні заходи. Непротивлення збуджує натовп, а нерішучі та некваліфіковані дiї лише провокують його активнiсть. Тому при проведенні інструктажів слід наголошувати, що індивідуальні несанкціоновані дії, навіть самовіддані й героїчні, неприпустимі – вони становлять небезпеку не тiльки для конкретної особи, але й для всіх iнших, стимулюючи агресивні наміри емоційно збуджених людей. Емоційний вибух охоронця громадського порядку, будучи психологічно зрозумілим, у жодному разі невиправданий. Потрібні витримка, самовладання i здатність не піддаватися на провокаційні дiї, чітке виконання наказів керівництва.

Таким чином, вивчення i аналіз особливостей поведiнки людей в умовах значної концентрації їх кількості та при виникненні умов, що можуть бути охарактеризовані як екстраординарні, дозволяють сформулювати наступні найбільш загальнi правила щодо поведiнки при охороні громадського порядку:

1) утримання вiд зауважень на адресу конкретних осiб, спорів i суперечок. Потрібен ввічливий та доброзичливий діалог iз присутніми, роз’яснення їм сутності того, що вiдбувається, та можливих варіантів розвитку ситуацiї;

2) утримання вiд надто прямолінійних та жорстких дiй, не відповідних конкретним подіям, від прагнення досягти результату якнайшвидше;

3) вживання лише тих заходів, що відповідають ситуацiї й поведiнцi правопорушника. Вони зрозумілі оточуючим i не викличуть негативних емоцій. Неадекватна жорстокість, брутальність загострює обстановку; коректна поведiнка, як правило, призводить до підтримки та схвалення оточуючих;

4) перехід до активних дiй лише за умови, що всі інші заходи впливу на учасників масового ексцесу вичерпані.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Пригадайте визначення масовидних форм вияву активності, зокрема, масовидних явищ та масовидної поведінки.

2. Сформулюйте поняття натовпу та визначте його кваліфікаційні ознаки.

3. Які різновиди масових скупчень громадян Ви можете пригадати?

4. Наведіть характерні особливості різновидів діючого натовпу: екстатичного, панічного, грабіжницького, агресивного.

5. Які найбільш суттєві характеристики механізмів взаємного впливу людей у натовпі (притягнення, навіювання, емоційного зараження тощо)?

6. Перерахуйте основні індивідуально-психологічні чинники схильності осіб до впливу натовпу.

7. Яким чином і в яких напрямах змінюється психіка людей у натовпі?

8. Пригадайте структурні складові натовпу та наведіть їх характеристику.

9. Які існують етапи розвитку натовпу? В чому полягають їх особливості?

10. Як слід поводити себе у натовпі та яких помилок доцільно уникати?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Психология толп. М., 2002.

2. Лебон Г. Психология народов и масс. М., 1995.

3. Психологічне супроводження оперативно-службової діяльності працівників ОВС в екстремальних умовах. // Психологічне забезпечення оперативно-службової діяльності. Ч. 2. К., 2003.

4. Энциклопедия юридической психологии. // Под ред. А.М.Столяренко. М., 2003.

5. Еникеев М.И. Общая, социальная и юридическая психология. Учебник для вузов. СПб., 2003.

6. Васютинський В.О. Інтеракційна психологія влади. К., 2005.

7. Грачев В.И., Казмиренко Л.И. Толпа как специфический объект охраны общественного порядка // Проблемы борьбы с преступностью. К., 1985.

8. Рощин С.К. Психология толпы: анализ прошлых исследований и проблемы сегодняшнего дня // Психологический журнал, 1990, т.11, № 5.

9. Корчинський Д. Війна у натовпі. К., 1999.

Дата добавления: 2014-11-16