Функціонально-психологічний аналіз слідчої діяльності

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Функціонально-психологічний аналіз слідчої діяльності

2. Психологічна характеристика інформаційно-пошукових слідчих дій

3. Психологічна характеристика інформаційно-комунікативних слідчих дій

Діяльність по розслідуванню злочинів (слідча діяльність) – цілеспрямований процес, метою якого є відтворення справжньої картини події злочину за її прямими та непрямими доказами. Її психологічна структура може розглядатись як сукупність основних (пізнавальної, конструктивної, комунікативної, організаційної) та допоміжних (профілактичної та засвідчувальної) різновидів діяльності.

Пізнавальна діяльність – пошук, сприймання, аналіз та узагальнення інформації, за допомогою якої встановлюється істинне знання щодо конкретної кримінальної справи; конструктивна діяльність складається з відібрання та композиції зібраного доказового матеріалу (відновлення події злочину за матеріальними та ідеальними слідами) і планування розслідування (планування змісту майбутньої діяльності, тобто визначення предмета та заходів розслідування; планування організації перевірки версій; планування системи та послідовності власних дій; планування системи та послідовності дій інших учасників процесу розслідування); комунікативна діяльність – процес встановлення та підтримання психологічного контакту з різними категоріями учасників процесу розслідування, а також здійснення на них психологічного впливу з метою одержання необхідної інформації про подію злочину; організаційна діяльність – реалізація системи слідчих дій для одержання доказової інформації; координація зусиль працівників правоохоронних органів, які беруть участь у процесі розслідування злочину; формування технічної та психологічної готовності до виїзду оперативно-слідчої групи при проведенні окремих слідчих дій. Профілактична діяльність полягає у виявленні причин та умов, що сприяють злочинності; здійсненні психологічного впливу на різні категорії учасників розслідування з метою корекції їх небажаної позиції чи поведінки; засвідчувальна – надання всій одержаній інформації спеціальних, передбачених законом форм (протокол, постанова тощо).

Характеристика психологічних особливостей слідчої діяльності в цілому співпадає з позиціями, висвітленими в попередньому розділі, з врахуванням специфіки, притаманної саме процесу розслідування злочинів.

Реальна ситуація злочину, як правило, визначається високим ступенем складності й невизначеності. Тому плануючи процес його розслідування, слідчий базується не на реальній ситуації, а на її інформаційній моделі. В якості такого модельного уявлення виступає слідча ситуація – динамічна інформаційна система, що відображає, з різним ступенем адекватності, багатоманітні логіко-пізнавальні зв’язки між встановленими і ще не встановленими обставинами, тактико-психологічні відносини учасників (сторін) кримінального судочинства, а також організаційно-управлінську структуру та рівень упорядкованості процесу розслідування.

Вказаним визначається типологія компонентів слідчої ситуації:

1) компоненти інформаційного характеру;

2) компоненти процесуального і тактичного характеру;

3) компоненти матеріального та організаційно-технічного характеру;

4) компоненти психологічного характеру.

Співвідношення між компонентами реальної ситуації і модельного її уявлення достатньо складне та неоднозначне:

- об’єктивно складна ситуація правильно відображена в складній слідчій ситуації;

- об’єктивно складна ситуація неадекватно відображена як проста слідча ситуація;

- об’єктивно проста ситуація неадекватно сприймається як складна слідча ситуація;

- об’єктивно проста ситуація правильно усвідомлюється як проста слідча ситуація.

Зазначеними співвідношеннями зумовлені можливі помилки в орієнтації вже на початкових етапах розслідування.

В психологічному плані слідча ситуація є проблемною ситуацією, що детермінує всю пізнавальну активність слідчого. Функціональним центром пізнавальної діяльності слід вважати вирішення різноманітних мислительних завдань, що поділяються на два основних різновиди: ідеальні та реальні.

Ідеальні завдання – це слідчі версії, що висуваються після збору первісної інформації і становлять собою різнорівневі моделі. Ідеальне мислительне завдання, як часткова версія, спрямоване на організацію конкретних інформаційно-пошукових дій.

При розслідуванні злочину слідчий вирішує декілька типів реальних завдань:

1) завдання по визначенню джерел інформації;

2) завдання по організації слідчих і оперативно-розшукових дій;

3) завдання по координації діяльності;

4) завдання по економізації процесуальних зусиль і визначенню термінів розслідування;

5) завдання по організації профілактичних заходів.

Перший тип завдань визначає дії по знаходженню не стільки самої інформації, скільки надійного її джерела. Вихідна умова цього типу завдань міститься в проблемній слідчій ситуації як джерелі первісної інформації щодо, щонайменше, факту злочину (місто події, свідки, потерпілі, речові докази). Деталізація мислительної діяльності слідчого на цьому етапі можлива за декількома підставами. По-перше, невизначеність в умовах практичної відсутності первісної інформації може продукувати множину взаємно суперечливих версій або ж ні одної продуктивної. По-друге, виділення смислових інформаційних зон утруднюється значним обсягом надлишкової інформації, що, в свою чергу, призводить до висунення декількох однопорядкових версій. Зовнішня несуперечлива узгодженість фактів, умов і обставин (можливо, вони й не стосуються факту злочину) через її очевидність приводить слідчого до версифікації в невірному напрямі.

Другий тип завдань підрозділяється на декілька підтипів: а) завдання щодо обрання ефективної слідчої дії чи оперативно-розшукового заходу для одержання доказової інформації; б) завдання щодо системи слідчих дій та оперативно-розшукових заходів; в) завдання щодо структури організації слідчих дій та оперативно-розшукових заходів (їх планування та реалізація).

Третій тип завдань спрямований на координацію дій при розслідуванні злочинів. Координація як узгоджена система дій, спрямованих на досягнення мети, в слідчій діяльності пов’язана з концентрацією окремих дій та їх взаємообумовленістю. Окрім того, вона об’єднує зусилля декількох осіб чи відомств. Координація визначає також міжособистісну та рольову взаємодію працівників, які беруть участь у розслідуванні злочину, причому можна виділити, принаймні, три форми такої взаємодії: а) доручення органам дізнання проведення оперативно-розшукових дій; б) доручення органам дізнання виконання слідчих дій; в) сприяння органів дізнання роботі слідчого при провадженні окремих слідчих дій.

Четвертий тип завдань передбачає економізацію процесуальних зусиль та визначення термінів діяльності. Слідчому надані певні процесуальні засоби знаходження, фіксації та дослідження доказів, процесуального примусу тощо. Одночасно висуваються досить жорсткі вимоги щодо термінів як всього розслідування, так і окремих слідчих дій.

Зміст п’ятого типу завдань – профілактична діяльність слідчого, що має на меті, з одного боку, встановлення причин та умов, що сприяють вчиненню злочину, а з іншого – здійснення заходів, спрямованих на їх ліквідацію.

В процесі вирішення будь-якого типу завдань слідчий реалізує наступну сукупність функцій:

1) цільові – встановлення фактів, висунення версій та ін.;

2) забезпечуючі – створення умов для ефективних дій;

3) контрольні – співвіднесення, перевірка одержаних результатів, вирішення слідчого завдання.

В процесі розслідування злочину бере участь цілісна особистість слідчого з притаманними їй структурними компонентами, а саме:

- рівень моральних якостей, принципів та цінностей;

- рівень інтелектуально-пізнавальних якостей;

- характерологічні властивості;

- психофізіологічні якості.

Професіограма слідчого, таким чином, становить собою багаторівневу ієрархічну структуру, в якій відображаються психодінамічні та індивідуально-психологічні властивості і якості, що реалізуються в професійній діяльності. Вони супроводжуються й забарвлюються певними психічними станами, котрі впливають на динаміку і ефективність досягнення кінцевого результату. Такі стани диференціюються залежно від: а) ролі особистості та ситуації – особистісні та ситуативні; б) домінуючих компонентів діяльності – інтелектуальні, емоційні, вольові; в) ступеня вираженості – глибокі та поверхневі; г) терміну перебігу – короткочасні та тривалі; д) впливу на особистість – позитивні та негативні, стенічні та астенічні; е) ступеня адекватності – адекватні та неадекватні та ін.

Так, оптимізують діяльність наступні стани:

1) професійний інтерес, стан творчості, натхнення – викликає енергійність, підвищує працездатність, покращує сприймання та мислительні процеси;

2) стан готовності до проведення певної слідчої дії – сприяє активізації пізнавальних процесів та спостережливості, гостроті відчуттів, високому рівню саморегуляції;

3) стан рішучості – спонукає до складних вольових зусиль та самоконтролю.

Негативно впливають на ефективність діяльності:

1) психічна напруженість – дезорганізує поведінку, викликає утруднення мислення, призводить до пасивності;

2) тривожність – викликається складною ситуацією чи неочікуваними змінами, невдачами та помилками;

3) фрустрація – виникає в ситуації актуального чи потенційного протиборства, звичайно завершається агресією (на об’єкт чи самого себе);

4) персеверація – ригідність. Сполучення інерційності, стереотипності з впертістю, супротиву змінам як наслідок шаблонності мислення та надмірної типізації розслідуваних справ.

Вплив негативних емоційних станів може мінімізуватися раціональною організацією і виробленням індивідуального стилю діяльності, при якому недоліки компенсуються розвитком професійно важливих якостей особистості та засвоєнням ефективних методів і засобів. Аналіз існуючих індивідуальних стилів діяльності дозволяє виділити наступні типи особистості слідчого:

1 тип – слідчий-організатор. Уміло розподіляє повноваження, легко встановлює міжособистісні контакти, успішно керує діями слідчо-оперативної групи;

2 тип – слідчий-мислитель. Не схильний до керівництва, продуктивно генерує версії, є професіоналом в оцінці інформації по справі, віддає перевагу самостійній, інтелектуально-насиченій праці, володіє розвиненим продуктивним мисленням та уявою;

3 тип – слідчий-комунікатор. Легко встановлює і підтримує соціальні контакти, у процесі розслідування основну увагу приділяє комунікативним слідчим діям (допит, очна ставка);

4 тип – слідчий-слідопит. В структурі професійних якостей домінують інформаційно-пошукові, зокрема, високий рівень спостережливості. Схильний працювати „за гарячими слідами”, володіє широкими криміналістичним пізнаннями.

Функціонально-психологічна структура слідчої діяльності представлена інформаційно - пошуковими та інформаційно - комунікативними слідчими діями.

Інформаційно-пошукові – це дії, основу яких складає інформаційний пошук та оперування інформацією щодо події злочину(огляд місця події, впізнання, відтворення обстановки та обставин події, обшук); інформаційно-комунікативні – група слідчих дій, що базуються на комунікативній діяльності, тобто здійснюються в умовах постійного контакту та діалогу між учасниками процесу розслідування (допит, очна ставка).

Дата добавления: 2014-11-16