Психологічна сутність пред’явлення для впізнання

Сприймаючи будь-якi об’єкти (iнших людей, тварин, речi, предмети, явища), людина зберiгає у пам’ятi їх уявнi образи, а потiм, за умов пред’явлення аналогiчних об’єктiв, зiставляє їх за окремими ознаками та особливостями iз засвоєними образами. В основi впiзнання лежить здатнiсть особистостi не згадувати, а ідентифікувати той об’єкт, який ранiше сприймався та запам’ятався, тобто основним пізнавальним процесом тут є не пам’ять, а мислення.

Виділяють два різновиди впізнання:

1) симультанне (синтетичне, цілісне) – миттєве, відбувається внаслідок формування та зберігання в пам’яті людини, що впізнає, цілісного образу (наприклад, свідок не може надати опис зовнішності злочинця, але швидко і впевнено знаходить його фотографію серед великої кількості фотопортретів);

2) сукцесивне (аналітичне, поелементне) – відбувається поступово, шляхом уявного порівняння, відбору та зіставлення окремих ознак того, що спостерігається, з образами пам’яті (наприклад, свідок не може надати опис зовнішності злочинця, але швидко і впевнено складає його портрет за допомогою фоторобота,

При проведеннi впiзнання необхiдно завчасно встановити, який вплив на процес первинного сприймання об’єктiв мали рiзнi об’єктивнi та суб’єктивнi чинники.

До об’єктивних чинникiв належать умови, за яких вiдбувався процес сприймання: тривалiсть, відстань, погоднi умови, освiтленiсть, динамiка подій, а також наявність у об’єкта впізнання яскраво виражених анатомо-фізіологічних ознак (високий чи низький зріст, спортивна статура, надто довгі руки, руде волосся, сутулість, кульгання тощо) чи особливостей оформлення зовнішності (татуювання, шрами, зачіска, специфічні прикраси тощо). Окрім того, об’єкт міг сприйматися у цiлому або за окремими ознаками (наприклад, свiдок не бачив злочинця, а лише чув його голос; сприймалася не вся людина, а лише окрема частина її тiла).

Суб’єктивнi чинники також різноманітні: стан органiв чуття, iндивiдуальна метрика сприймання, вiк, стать, соцiальний та професiйний статус, iнтелектуальний розвиток, значущiсть ситуацiї для спостерiгача, психiчнi стани спокою або хвилювання, тощо.

У ситуацiях, що пов’язанi з вчиненням злочину, свiдки й потерпiлi звичайно сприймають зовнiшнiсть та дiї злочинця, його фiзичнi, вiковi, нацiональнi ознаки. При запам’ятовуваннi та наступному мисленевому вiдтвореннi пiд час упiзнання за основу формування образу вiдбираються не всi, а лише так званi опорнi ознаки: вiк, зрiст, будова тiла, риси обличчя, рухи, мова. Досить часто особи, що впiзнають, орiєнтуються на оформлення зовнiшностi: одяг, зачiску, прикраси, але надiйнiсть iдентифiкацiї у таких випадках значно нижча.

Оскiльки на процес сприймання впливають суб’єктивнi чинники, потрiбно до проведення процедури впiзнання уточнити засади майбутньої iдентифiкацiї. Це стосується, наприклад, таких феноменів, як перебільшення зросту невисокими людьми, бiльш адекватна оцiнка вiдстанi та розмiрів об’єктiв жителями рiвнинних мiсцевостей у порівнянні із жителями гір, тощо. Є сенс до проведення впiзнання ознайомити особу, що впiзнає, з правильним тлумаченням опорних ознак: обличчя розрiзняються за розмiром та формою лоба, брiв, губiв, рота, пiдборiддя, розмiром та кольором очей; голос вiдрiзняється за тембром, силою, висотою, дiапазоном; хода буває швидкою, пiдстрибуючою, з вiдхиленням тулуба, дрiботливою, подовженою, скороченою i т. iн.

На процес впiзнання значною мірою впливають професiйнi знання та навички – кравець орiєнтується на фасон, крiй, характеристику одягу; художник, фотограф – на пропорцiї тiла, риси обличчя; iнженер – на технiчнi засоби, що ними користувалася особа, яку спостерiгали.

Характер та вiрогiднiсть впiзнання тiсно пов’язанi з домінуванням у особи, яка впiзнає, певного різновиду пам’ятi. Так, особи з наочною пам’яттю краще орiєнтуються в ознаках зовнiшностi об’єкта, а з абстрактно-логічною – швидше звернуть увагу на характеристики мовлення, змiст розмови.

На вiрогiднiсть впiзнання впливає частота пригадування подiї злочину. Так, потерпiлий, як правило, краще запам’ятовує зовнiшнiсть злочинця, ніж свідок, оскiльки злочин глибоко торкається його i вiн неусвiдомлено багато разiв повертається до нього думками.

Слід зазначити, що при проведеннi впiзнання iнколи спостерiгається цiкавий психологiчний феномен — iдентифiкацiя ознак об’єкта, що впiзнається, значно багатша, нiж тi його ознаки, про якi повідомлялося ранiше на допитi. Це, певною мiрою, закономiрно, оскiльки, як правило, сприймання об’єктiв у процесi подiї вiдбувається спонтанно, неусвiдомлено, що перешкоджає їх вiдтворенню при допитi. Повторний вплив ознак об’єкта при впiзнаннi створює домiнанту (сильне вогнище збудження у корi великих пiвкуль мозку), що значно активiзує процес довiльного асоцiювання.

Дуже важливим у процедурi впiзнання є поведiнка його учасникiв. Iншими словами, особа, яка проводить впiзнання, повинна пильно спостерiгати за всiма учасниками цiєї слiдчої дiї, фіксуючи всі важливі ознаки, оскільки вони мають не тільки оперативно-тактичне, але у деяких випадках i доказове значення. Це можуть бути дії, що вказують на побоювання злочинця бути впiзнаним, його намiри утруднити або зiрвати впiзнання (наприклад, злочинець умисно намагається змiнити ракурс спостереження, характеристики мовлення, жестикуляцiю, рухи тiла).

Не слiд квапити особу, яка впізнає, з висновками. Спостереження за її поведiнкою надають важливу інформацію для визначення ступеня достовiрностi цієї слідчої дії: а) за фiксацiєю, затримкою погляду, рухами тiла, незакiнченими жестами; б) за мовними характеристиками („Упевнено упiзнав”, „Вiдразу ж упiзнав”, „Можливо, це вiн”, „Вiн чимось схожий” тощо).

Особа, яка проводить упiзнання, повинна поводитися максимально нейтрально, контролювати власні невербальні прояви, щоб виключити можливiсть психологiчного впливу на учасникiв. Для цього слід старанно стримувати власні емоцiйнi прояви та жестикулювання, мiмiку, мовлення. Категорично недопустимi запитання, що містять у собі елементи навіювання, пiдказки.

Дата добавления: 2014-11-16