Функціонально-психологічна характеристика профілактичної діяльності

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Функціонально-психологічна характеристика профілактичної діяльності

2. Психологічні особливості профілактичної діяльності

3. Психологічний зміст та опосередкування функціональних обов’язків дільничного інспектора міліції

Майже триста років тому було надруковано “Трактат про поліцію” французького вченого Н. Деларома, який вважається родоначальником науки поліцейського права. У сучасному трактуванні поліцейський Н. Деларома – дільничний інспектор міліції. Досліджуючи історію розвитку поліцейського права, К.С. Бєльський особливо підкреслює наявність значної частини норм, що регламентують діяльність поліції по попередженню правопорушень. Дійсно, протягом тривалого часу в поліції бачили універсальний інструмент попередження злочинів. Недарма поліцейський кодекс, виданий у Росії в період царювання Миколи I (1832 р.), називається “Статутом про попередження і припинення злочинів”.

Наприкінці 70-х років ХХ ст. у низці наукових джерел була висловлена думка про те, що профілактика повинна здійснюватися не тільки щодо злочинів і правопорушень, а також щодо тих негативних явищ громадського життя, котрі не є правопорушеннями або в силу малозначності не становлять суспільної небезпеки, хоча формально й містять у собі ознаки якогось діяння, передбаченого законом. Адже найчастіше саме такі негативні явища, повторюючись і накопичуючись у поведінці індивіда, за певних умов можуть приводити до якісних змін – вчинення адміністративного або кримінального правопорушення. У силу важливості цього питання, профілактична робота повинна бути пріоритетним напрямом у діяльності міліції громадської безпеки, а служба дільничних – координатором дій усіх служб на місцях.

Оскільки найважливішими структурними елементами конкретної ситуації злочину є особистість злочинця і особистість потерпілого, виділяють наступні види профілактичної діяльності – кримінологічна і віктимологічна профілактика. Об’єкти кримінологічної профілактики – це сукупність особистісних особливостей (протиправні мотиви, цілі, погляди, звички), що взаємодіють із негативним середовищним оточенням їхнього носія й окремих осіб та обумовлюють антисуспільну поведінку. Об’єктами віктимологічної профілактики є: сукупність особистісних властивостей і якостей людини, що негативно взаємодіють із зовнішніми чинниками ситуації й обумовлюють відносну здатність цієї людини стати жертвою злочину. Зазначені види профілактичної діяльності, у свою чергу, здійснюються у формах загальної та індивідуальної профілактики.

З огляду на розмаїття злочинних зазіхань, а також причин і умов, що їм сприяють, у профілактичній діяльності в якості її суб’єктів беруть участь:

- місцеві органи влади та їхні виконавчі структури, що несуть відповідальність за стан правопорядку;

- органи внутрішніх справ, суду, юстиції, служби безпеки, прокуратури та ін., правоохоронні функції яких включають профілактику злочинів;

- відділи соціальної профілактики і надання допомоги населенню місцевих органів влади, центри профілактики, соціальної реабілітації, суспільні об’єднання, спеціально створені для цієї мети;

- громадські організації, створені на добровільній основі.

I. Основним змістом загальної профілактики є виявлення і визначення ступеня криміногенності причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, цілеспрямована реалізація заходів загальнопрофілактичного впливу, а також здійснення правової пропаганди серед населення. У приведеному визначенні наявні наступні основні напрями загальнопрофілактичної діяльності:

1) здійснення цілеспрямованої інформаційно-пошукової активності для виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;

2) аналітична робота з диференціації причин і умов правопорушень, визначення рівня їх криміногенності;

3) прийняття рішень щодо здійснення заходів профілактичного впливу;

4) психолого-педагогічна діагностика особистісного і соціального чинників правопорушень, визначення їх криміногенності, складання прогнозу їхньої активності при здійсненні заходів загальної профілактики;

5) здійснення правового виховання населення за допомогою правової агітації та пропаганди, використання для цього засобів масової інформації;

6) безпосередня реалізація заходів загальнопрофілактичного впливу;

7) взаємодія з громадськими організаціями, державними установами і трудовими колективами.

Основними джерелами інформації про причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, є:

- провадження дізнання за кримінальними справами;

- перевірка скарг і заяв громадян, повідомлень посадових осіб і представників громадськості;

- участь в охороні громадського порядку;

- вивчення матеріалів преси та громадської думки;

- проведення спеціальних рейдів, перевірок, обстеження об’єктів, місць масового відпочинку тощо.

Узагальнення одержаної в ході аналітико-синтетичної діяльності інформації, інтегратором якої виступає мислення, завершується створенням інформаційної моделі, структурованої за різними напрямами:

- негативний вплив осіб, які ведуть аморальних і протиправний спосіб життя;

- недогляд у трудовому і побутовому устрої осіб, звільнених із місць позбавлення волі або знятих із обліку спецкомендатур;

- незабезпечення охорони майна;

- несприятливі середовищні й особистісні чинники.

Зазначені компоненти моделі диференціюються за рівнем їх криміногенності, що служить підставою для визначення пріоритетності і планування заходів загальнопрофілактичного впливу.

Діяльність, пов’язана зі створенням інформаційних моделей, висуває певні вимоги до дільничного інспектора міліції. Ефективність її здійснення знаходиться в безпосередній залежності, насамперед, від домінування в структурі особистості мотивів професійної спрямованості, а також від наявності й рівня розвитку системи професійно-значущих якостей: глибини, широти, оперативності і цілеспрямованості мислення; емоційних процесів і станів; стійкості до стресогенних впливів; комунікативних здібностей.

У процесі здійснення загальної профілактики істотне місце займають різноманітні аспекти зовнішньомовної (усної і письмової) діяльності. Зокрема, особливого значення набувають такі компоненти психолінгвістичної діяльності, як раціональність, доступність для розуміння, грамотність, значеннєва насиченість. Форма і зміст мовного висловлювання є для навколишніх основним показником інтелектуального розвитку. Тому досить часто безграмотно складений протокол чи інший документ створюють несприятливе (загальне і професійне) враження про дільничного інспектора міліції[4], що надалі знижує ефект профілактичного впливу.

Важливим напрямом загальнопрофілактичного впливу ДІМ є здійсненням правового виховання у формі бесід, лекцій, інших публічних виступів. Правове виховання повинне ґрунтуватися на глибокому знанні оперативної обстановки, забезпечуватися постійним надходженням оперативної і стратегічної інформації. Одним із засобів одержання такого роду даних є вивчення громадської думки.

Громадська думка – це виражене в оціночних судженнях ставлення окремих соціальних прошарків і груп населення до явищ соціальної дійсності. Вивчення громадської думки для діяльності ДІМ становить інтерес у наступних напрямах:

- питання злочинності (її стан, структура, динаміка);

- питання роботи органів внутрішніх справ[5] взагалі і служби ДІМ, зокрема;

- стан протидії злочинності та іншим правопорушенням;

- знання правових норм, законів і ставлення до них.

Значення громадської думки зумовлюється тим, що вона допомагає:

1) визначати рівень обізнаності населення з конкретної проблеми, ступінь її актуальності з погляду різних категорій громадян;

2) більш повно і глибоко вивчати причини й умови протиправної поведінки.

3) з’ясувати ставлення населення до діяльності співробітників різних служб органів внутрішніх справ, їхньої авторитетності серед громадян, від чого залежить ефективність форм і методів, застосовуваних у боротьбі зі злочинністю, а також готовність громадян брати особисту участь у заходах щодо протидії злочинності;

4) визначати його позитивний потенціал у профілактиці злочинів шляхом впливу на правопорушників з метою недопущення ними злочинів, впливу на правослухняне населення з метою формування активної життєвої позиції, що відбиває непримиренність до злочинності і готовність брати участь у боротьбі з нею;

5) здійснювати вплив на громадську думку з метою її позитивного формування в процесі реалізації профілактичних заходів.

Відповідно до результатів одного з останніх досліджень із вивчення громадської думки, населення виявляє досить великий інтерес до стану злочинності, заходів боротьби з нею, діяльності органів внутрішніх справ. Встановлено, що громадяни в цілому вірно оцінюють динаміку злочинності. Відзначено особливу важливість активізації не стільки каральної політики, скільки профілактичного напряму (усунення причин і умов злочинності). Але, разом із тим, до основних джерел інформації про злочинність громадяни відносять неофіційні канали (розмови в родині, на роботі, із сусідами, знайомими і т.ін.), украй рідко – спеціальні бесіди, лекції. Виявлені також інші негативні моменти, пов’язані з нерозвиненістю правосвідомості громадян:

- при оцінці суспільної небезпеки різних злочинів, як значно менш тяжкі оцінюються злочини, що реєструються по лінії боротьби з економічною злочинністю;

- основна маса населення негативно ставиться до осіб, що мають судимість, і не бажає спілкуватися з ними ні по роботі, ні в сфері побуту, що істотно утрудняє процес їх соціальної адаптації;

- значна кількість опитаних не бажають брати участь у роботи громадських формувань із надання сприяння ОВС у протидії злочинності.

Тому організації загальної профілактики необхідно прагнути до формування відповідної громадської думки аудиторії як у напрямі позитивного ставлення до діяльності правоохоронних органів, так і створення атмосфери нетерпимості до злочинів і осіб, які їх вчиняють. При цьому особливу увагу слід приділяти не стільки формуванню негативного ставлення до злочинів унікальних (вчинених із особливою жорстокістю, злочинними групами проти особистості і т.ін.), скільки до злочинів “повсякденних”, оскільки саме в цьому напрямі суспільна думка найбільш нейтральна і ліберальна.

II. Індивідуальна профілактика – це організований з урахуванням психолого-педагогічних вимог, цілеспрямований вплив на свідомість, почуття, волю профілактованих осіб із метою усунення, нейтралізації, блокування наявних у них негативних якостей (перекручених потреб, протиправних цілей, антигромадських поглядів, мотивів, звичок) і формування позитивних властивостей, стереотипів і навичок законослухняної поведінки.

Функціонально-психологічний зміст індивідуальної профілактики складається з:

- накопичення й аналізу інформації в ході пізнавальної діяльності;

- здійснення психологічного впливу в рамках реалізації профілактичних заходів щодо осіб, які ведуть асоціальний спосіб життя;

- ресоціалізації осіб, що повернулися з місць позбавлення волі і т.ін.

Психологічний зміст індивідуальної профілактики має свою специфіку. Вона виявляється вже на етапі інформаційного пошуку. Порівняння інформаційних потоків при здійсненні загальної й індивідуальної профілактики виявляє різну динаміку мислення. У рамках загальної профілактики домінує індуктивне мислення (від одиничного до типового). На рівні індивідуальної профілактики накопичення та аналіз інформації відбувається на основі дедуктивного мислення (від типового до індивідуального).

Хоча індивідуальна профілактика здійснюється щодо осіб, об’єднаних, типізованих за ознакою антисуспільної спрямованості (робота з раніше засудженими, п’яницями і наркоманами, “побутовцями”, неповнолітніми тощо), повнота інформації забезпечується стосовно конкретних індивідів із властивими їм індивідуально-структурними компонентами психіки і соціальних якостей. Тому професійно-важливою якістю дільничного інспектора міліції є селективність мислення, тобто здатність накопичувати найбільш значиму інформацію для подальшого ефективного психологічного впливу. Необхідність розвивати навички селективного мислення обумовлена тим, що інформація збирається щонайменше на 12 груп осіб із понад 30 джерел інформації.

При накопиченні інформації про індивідуальні особливості не може бути дрібниць: цілком ймовірну значимість може мати тип темпераменту і мотиви особи, індивідуальний рівень тривожності й особистісна система цінностей, характерологічні особливості і форми проведення дозвілля, самооцінка особистості і рівень її інтелекту та інше. Часом саме подробицями може визначатися вибір заходів профілактичного впливу та їхня ефективність, інакше кажучи – тактика індивідуальної профілактики.

Всі заходи індивідуальної профілактики можна умовно поділити на:

1) інформаційні заходи;

2) заходи впливу;

3) заходи контролю.

Інформаційні заходи спрямовані на створення інформаційного банку даних про осіб, що потребують профілактичного впливу. До них відносяться: виявлення і постановка на облік, регулярне заповнення карток обліку.

Заходи впливу спрямовані власне на профілактику злочинів. Їх можна підрозділити на три групи: а) заходи переконання; б) заходи примусу; в) заходи допомоги.

До заходів переконання відносяться: проведення профілактичних бесід; закріплення наставника за місцем проживання, роботи і т.ін. Примусові заходи застосовуються при здійсненні протиправних дій або для припинення їх приготування: нейтралізація злочинних зв’язків; вилучення вогнепальної чи холодної зброї й ін. Заходи допомоги орієнтовані на полегшення соціальної адаптації і на формування соціальної стійкості (толерантності) профілактованого. До їх числа відносяться: сприяння в трудовому і побутовому устрої, нормалізація відносин у родині, у побутовому й професійному оточенні, сприяння в професійному удосконалюванні й ін.

Основне призначення заходів контролю полягає в оцінці ефективності проведених заходів і корекції тактики профілактичної діяльності. Для цього здійснюються перевірки за місцем проживання і навчання; перевірки форм проведення дозвілля; перевірки за різним системам обліку й ін.

Розглянемо психологічні аспекти деяких з вищевказаних заходів індивідуальної профілактики на прикладі їхньої реалізації щодо однієї з найбільш проблемних категорій профілактованих – раніше засуджених осіб.

Активна інформаційно-пошукова діяльність ДІМ починається з моменту прибуття особи з місць позбавлення волі на адміністративну дільницю. Через те, що деякі, особливо неодноразово засуджені, особи прагнуть проживати на нелегальному становищі, необхідно за допомогою перевірки паспортного режиму, повідомлень громадян, довірених осіб, позаштатних співробітників, у тісному контакті зі співробітниками карного розшуку активно виявляти таких осіб у місцях їх ймовірної появи (на квартирах, у місцях масового відпочинку, ресторанах, торгових точках із продажу спиртних напоїв, речових ринках).

Безпосередньо в бесідах з раніше засудженими, а також використовуючи інші джерела інформації, дільничний визначає рівень їх соціальної дезадаптованості. Про неї свідчать: характер життєвих перспектив, наміри, орієнтація на працевлаштування або на спілкування з асоціальним і антисоціальним елементом, тип поведінки в повсякденних і емоційно-напружених ситуаціях.

При здійсненні активного індивідуально-психологічного впливу на раніше засуджених необхідно пам’ятати, що даній категорії осіб притаманний своєрідний “дезадаптаційний синдром”, тобто зниження або відсутність здатності адаптуватися, пристосовуватися до соціально-економічних умов життя на волі. “Дезадаптаційний синдром” збільшується й інтенсифікується разом із кількістю судимостей та охоплює всі структурні елементи особистості: деформується спрямованість і мотиваційна сфера особистості, психічні пізнавальні процеси і інтелект, закріплюються негативні акцентуйовані риси характеру (тривожність, невротичні і психотичні реакції, демонстративність і екзальтованість), знижується чи змінюється спрямованість вольового контролю, формується неадекватна самооцінка, зменшується альтернативність стереотипів поведінки.

Причини виникнення зазначеного синдрому багато в чому обумовлені чинниками, що впливають на особу після звільнення. Насамперед, це вороже (у кращому випадку – нейтральне) ставлення до раніше засудженого з боку його безпосереднього соціального оточення. Розпад сімейно-побутових зв’язків, труднощі з місцем проживання і працевлаштуванням відповідно до бажання і здібностей, підозрілість і негативізм у спілкуванні з законослухняними громадянами, відсутність уваги і вимогливості з боку співробітників органів внутрішніх справ, провокуючий вплив злочинного середовища і т.ін. призводять до закріплення психічних станів і деформацій особистості, прагнення повернутися до комфортних для себе соціальних відносин у місцях позбавлення волі і, в кінцевому рахунку, до вчинення нового злочину.

Усе вищесказане свідчить, що індивідуальна профілактика стосовно цієї категорії осіб повинна здійснюватися, насамперед, у напрямі нейтралізації “дезадаптаційного синдрому”.

До числа найбільш ефективних заходів індивідуально-профілактичного впливу на раніше засуджених відносяться:

- проведення ознайомлювальних бесід і бесід із вивчення особистості;

- заходи сприяння в трудовому і побутовому устрої;

- заходи перевірки закріплення і поведінки за місцем роботи;

- заходи перевірки поведінки за місцем проживання і дозвілля;

- виявлення і припинення злочинних зв’язків і намірів;

- систематичний контроль за поведінкою.

При здійсненні зазначених заходів необхідно враховувати, що психічний стан неодноразово засудженого характеризується своєрідною неадекватною самооцінкою соціального і професійного статусу. Він оцінює себе, насамперед, як особу, що випала з нормальних соціальних зв’язків, а тому виступає носієм властивостей, негативно оцінюваних суспільством. Така самооцінка виникає безвідносно до реальної цінності тих чи інших якостей і властивостей особистості. На зміну даного стереотипу самооцінки повинні бути спрямовані зусилля по трудовому і побутовому устрою звільненого, причому доцільно розпочинати роботу саме з закріплення його професійного статусу.

Оскільки багато хто з засуджених в місцях позбавлення волі прагнуть опанувати (і опановують) досить перспективними професіями, необхідно сприяти їхньому працевлаштуванню на ті робочі місця, що відповідають набутій професії. Разом із тим, необхідно мати на увазі, що певна їх кількість працевлаштовується лише з метою формального перебування на роботі (соціальна мімікрія) або для одержання можливості удосконалювати навички злочинної діяльності, виготовлення зброї, підшукання технічних засобів реалізації злочинних намірів. Подібні спроби повинні негайно діагностуватися і припинятися.

Оскільки в повсякденній свідомості престижність соціального статусу людини багато в чому визначається розмірами заробітку на робочому місці, не слід навмисно працевлаштовувати раніше засудженого на малооплачуване робоче місце. Для ефективного закріплення профілактованого в трудовому колективі необхідно сприяти встановленню позитивних соціальних зв’язків, насамперед, з особами, які користуються авторитетом.

Незалежно від того, хто виступає суб’єктом профілактики щодо конкретного раніше засудженого, психологічно невиправданим є створення таких умов, коли йому постійно нагадується про минулі злочини, підкреслюється його винність, навмисне ігноруються й ущемляються його законні права й інтереси. При цьому видимі “благі” побажання суб’єктів профілактики часто призводять до протилежних результатів. З одного боку, неконтрольоване поширення інформації про колишні діяння профілактованого сприяє його дискредитації без врахування позитивних особистісних змін; з іншого – у особи закріплюється своєрідний “комплекс соціальної неповноцінності”, переживання безцільності спроб нормалізувати свій соціальний і професійний статус.

Дата добавления: 2014-11-16