Демокріт 1 страница

ГНОСЕОЛОГІЯ

Істина прихована на дні глибокої безодні.

Поряд з онтологією та методологією, система філософського знання включає гносеологію, або епістемологію (грец. — знан­ня і слово, теорія пізнання) — вчення про можливість пізнання людиною предметів і явищ дійсності, їх властивостей, зв'язків і відношень, про джерела, шляхи, методи, форми і закономір­ності пізнавального процесу. У науковій філософії воно вихо­дить з визнання тієї принципової обставини, що пізнання є відображенням об'єктивної реальності, яка існує поза свідо­містю і незалежно від неї; що суб'єкт, який пізнає, — це соці­ально-природна істота, включена в об'єктивну реальність; що пізнання здійснюється за допомогою мозку — високоорганізо-ваної матеріальної системи — і передбачає вплив зовнішніх об'єктів на органи чуття людини; що процес пізнання є відоб­раженням особливого типу, і для його пояснення необхідно використовувати весь арсенал діалектичних методологічних засобів. Гносеологія — це філософська дисципліна, яка аналі­зує всезагальні основи пізнавального процесу, розглядає його результати як реальне та істинне знання.

Тема 13

ПІЗНАВАЛЬНИЙ ПРОЦЕС, ЙОГО СУТНІСТЬ І ЗМІСТ

Наукова філософія визначає пізнання як процес відобра­ження і відтворення у свідомості людей дійсності, одержання, опрацювання, збереження і використання ними інформації про світ і про себе; набуття нового знання. Учасниками цього процесу є суб'єкти й об'єкти пізнання, а його кінцевим резуль­татом — знання.

Суб'єкти пізнання — це всі ті, хто реалізує пізнання, тобто творчі особистості та їх об'єднання, соціальні групи і верстви населення, їх організації та установи, які здобувають нове зна­ння. Особливо важливою є роль вчених і колективів вчених, що роблять наукові відкриття в інтересах суспільного про­гресу.

Суттєвою характеристикою суб'єктів пізнання є їх здібності швидко, глибоко, міцно та оптимальними способами оволоді­вати знаннями. Серед них актуальні такі спеціальні здібності: музикальні, сценічні, літературні, науково-дослідницькі, аг­рономічні, ветеринарні та подібні. Якісний рівень розвитку спеціальних здібностей визначається поняттями таланту і ге­ніальності. Сукупність спеціальних здібностей талановитого суб'єкта дає йому можливість одержувати такі продукти своєї

діяльності, які характеризуються новизною, досконалістю і суспільною значущістю. Геніальність є вищим ступенем роз­витку таланту в принципово важливих галузях творчості су­б'єкта. У цілому суб'єкти пізнання — це завжди люди з їхніми потребами, інтересами, ціннісними орієнтаціями і соціальни­ми установками, характером, темпераментом, волею, а в під­сумку — зі своїм світоглядом. Від світогляду залежать спрямо­ваність пізнавальної діяльності, її мета, вибір методів і засобів пізнання, практична реалізація одержаних знань.

Об'єкти пізнання — це ті конкретні речі, предмети, явища та процеси матеріального і духовного світу, на які спрямована пізнавальна діяльність людей. Наприклад, об'єктом пізнання фундаментальних наук є закони взаємодії базисних систем природи, суспільства і мислення; прикладних — способи за­стосування результатів фундаментальних наук для вирішення пізнавальних і соціально-практичних проблем; природничих — природа; суспільних — людина, суспільство, особистість, а технічних — авангардні технології (мікроелектронні, робото-технічні, інформативні та ін.). Чим вищий рівень розвитку на­уки і пізнавальної діяльності людей, тим ширше коло об'єктів

пізнання.

Знання філософія визначає як перевірений практикою ре­зультат пізнання дійсності, правильне її відображення у свідо­мості суб'єкта, основу для побудови моделей і розроблення програм управління об'єктом відповідно до потреб, інтересів і мети суб'єкта. Знання завжди ідеальні, тому для свого буття вони об'єктивуються продуктами праці, технологій, предмета­ми культури за допомогою знаково-символічних засобів при­родних і штучних мов. У зв'язку з цим актуальними з розви­тком комп'ютерної техніки та електронних систем комуніка­цій стають такі способи фіксації знань, як банки інформації та

експертні системи.

Процес пізнання має діалектичний характер. Для діалекти­ки його компонентів суттєва, по-перше, взаємодія суб'єктів і об'єктів пізнання. її наслідком є перетворення змісту об'єкта, що зовнішній для суб'єкта, на надбання розуму, який пізнає. По-друге, взаємодія суб'єкта пізнання і знання завершується оволодінням суб'єктом масивом знання і оцінкою ступеня його

Тема 13

достатності для ефективного вирішення теоретичних і прак­тичних завдань. По-третє, взаємодія знання й об'єкта пізнан­ня виражається у визначенні ступеня істинності знання, його відповідності об'єкту. Висновки про таку відповідність особли­во проблематичні у соціальному пізнанні, тобто у пізнанні осо­би і суспільства, у якому суб'єкти пізнання є одночасно і об'єктами пізнання: люди вивчають себе і результати своєї ді­яльності. У соціальному пізнанні завжди присутні інтереси суб'єкта, який пізнає, тому таке пізнання завжди певною мі­рою суб'єктивне, одні і ті самі об'єкти сприймаються різними суб'єктами неоднозначно. Ця обставина викликає необхідність критичного підходу до оцінки результатів соціального пізнан­ня, їх обов'язкового зіставлення з вимогами об'єктивних зако­нів розвитку людини і суспільства.

Крім соціального, система пізнання включає й інші його види. Залежно від глибини проникнення у сутність і зміст об'єктів, рівня професіоналізму розрізняють буденне (повсяк­денне), художнє і наукове пізнання; від способу відображення — історичне, економічне, політичне, правове, моральне, есте­тичне, філософське та релігійне пізнання; від предмета вивчен­ня — фізичне, математичне, біологічне та ін. Усі види пізнан­ня, утворюючи діалектичну єдність, розрізняються за механіз­мами (чуттєве і логічне пізнання), за підходами (емпіричне і раціональне пізнання), за методами, що використовуються.

Процес пізнання може бути результативним за умови реалі­зації у ньому вимог принципів об'єктивності, пізнаванності, відображення, творчої активності тощо.

Принцип об'єктивності пізнання передбачає вивчення об'єкта таким, яким він є насправді. Суб'єкти пізнавальної ді­яльності не повинні вносити у результати пізнання нічого від своєї суб'єктивності (бажань, прагнень, ідейних позицій, пере­конань, ідеалів, орієнтацій), а керуватися тільки об'єктивними законами розвитку у застосуванні для конкретних об'єктів, явищ, ситуацій. Інакше неминучий суб'єктивізм, тобто необ­грунтовані претензії окремих осіб на безгрішність, всезнай­ство, нав'язування ними своїх поглядів, думок, позицій іншим людям, як правило, помилкових і навіть фальшивих.

Пізнавальний процес, його сутність і зміст

За принципом пізнаванності, пізнати об'єкт можна таким, яким він є насправді. Суб'єктивне мислення й об'єктивний світ розвиваються за одними і тими самими законами. Людина здатна адекватно пізнавати матеріальні і духовні об'єкти. Яки­хось принципових перешкод на шляху руху суб'єктів пізнання від незнання до знання немає, а агностицизм науково не об­ґрунтований. Усі спроби агностицизму довести непізнаваність світу посиланнями на його кількісну і якісну нескінченність, безмежну складність, суб'єктивність людських уявлень про нього виявляються безпідставними. В агностицизмі немає та­ких аргументів, які б не можна було спростувати теорією пі­знання наукової філософії. Разом з тим, агностицизм — не ан-тифілософія і не заперечення факту існування пізнання, як іноді стверджується у філософській літературі.

Агностику І. Канту, одному з найвідоміїних в історії люд­ства філософів, належить пріоритет постановки гносеології у центр філософського дослідження. Оголосивши непізнаван­ність "речей у собі" (сутності речей), на відміну від пізнаванос­ті "речей для нас" (речей на рівні явищ), І. Кант тим самим за­свідчив надзвичайну складність пізнавального процесу і вели­чезні труднощі, які йому доводиться долати на своєму шляху, серед яких такі: проблема невичерпності пізнання та його меж, відповідність знань реальній дійсності, неможливість повного пізнання буття через його вічні зміни, обмеженість пізнаваль­них можливостей органів чуття людей, суб'єктивність дослід­ників тощо. Багато цих та інших проблем і досі залишаються

невирішеними.

Між тим, у світі людського буття не існує принципово не­пізнаванних об'єктів (речей, предметів, явищ, процесів). На­віть момент початку землетрусу, цунамі або виверження вул­кана; ліки від онкологічних захворювань або СНІДу; причини корпускулярно-хвильової природи елементарних часток або існування живої матерії в інших світах неодмінно будуть пізна­ні у свій історичний час, а людство досягне вищого ступеня свободи. Найефективніше спростовує агностицизм практика, матеріально-перетворювальна діяльність людей. Хімічні речо­вини, що утворюються у живих організмах, наприклад, зали-

Тема І.і

шалися непізнаними "речами в собі", доки органічна хімія не винайшла шляхи їх інтучного виготовлення у потрібній кілі, кості: "річ у собі" перетворилася на "річ для нас".

Згідно з принципом відображення, всезагальною формою пізнання є образ. Люди думають, сприймають дійсність за до помогою образів. Образи об'єктивні за своїм джерелом — відоб ражуваними об'єктами, та ідеальні за способом свого існуван ня. Ідеальний образ є вторинним, похідним від об'єкта, тому образ об'єкта — не сам об'єкт, а його "копія", причому така, що лише приблизно збігається з об'єктом, але відповідає йому і включає всі знання та практичний досвід суб'єкта пізнання. Отже, ідеальний образ — це не дзеркальна копія і не знак, цс не те саме, що й об'єкт або — в об'єкті, а відповідність об'єкта. Якби об'єкт і його ідеальний образ повністю збігалися, то у лю­дей не було б потреби у науковому пізнанні. Покликання науки полягає у тому, щоб кожного разу така розбіжність усувалася.

Принцип творчої активності у пізнанні передбачає вибір суб'єктом об'єктів для вивчення, здібностей і вмінь мислити перспективно, використовувати оптимальні методи і методи­ки, керувати пізнавальним процесом.

Весь комплекс суттєвих зв'язків у пізнавальному процесі вираясає принцип практики як основи пізнання. Пізнання розвивається разом із досконалістю практики, поза практикою пізнання неможливе, без практики — безглузде, а практика завжди пізнавана. У практиці люди матеріалізують свої намі­ри, перетворюють свої суб'єктивні творчі здібності, замисли, ідеї на форму предметності, на речі, які об'єктивно існують, упредметнюють свої сутнісні сили. У практиці інтегруються не тільки зусилля і результати діяльності сучасників, а і досяг­нення попередніх поколінь.

Філософія визначає практику як цілеспрямовану пред­метно-чуттєву діяльність суб'єктів з перетворення матеріаль­них систем. Історично вона постійно розвивається, ускладню­ється, диференціюється. Сучасні дослідники розрізняють практику суспільно-виробничу, соціально-політичну, науково-експериментальну, медичну, сімейно-побутову, повсякденно-господарську, спортивну, індивідуальну, мікрогрупову, ма-крогрупову, інші її форми і види. Отже, практика становить

Пізнавальний процес, його сутність і зміст

єдність протилежностей: матеріальноготаідеального, об'єктив­ного і суб'єктивного. Об'єктивність у практиці спрямовується до суб'єктивності, а суб'єктивність стає максимально об'єктив­ною.

Практика є джерелом пізнання. Всі знання викликані її по­требами. Тільки завдяки практиці та через практику суб'єкт пізнає закони природи та сутність об'єктів. Так, в епоху антич­ності з потреб практики виникли агрономія, геометрія, меди­цина, астрономія, інші галузі знань, а енергетичні потреби су­часної епохи детермінували виникнення і зростання дослі­джень у галузі фізики атомного ядра, електроніці, кібернетиці, екології та ще багатьох науках.

Практика є також основою пізнання і його рушійною силою. Від практики виходять пізнавальні імпульси досягнення ново­го знання та загальний стратегічний рух суб'єкта пізнання від явища до сутності, від сутності одного порядку до глибшої сут­ності, а потім — від сутності до явища. Практика зумовлює і переходи форм пізнання від одних до інших. У біологічному пізнанні, наприклад, така зміна форм виражена послідовним переходом від спостереження до опису і систематизації фактів, потім — до порівняльного методу дослідження, до історичного методу, від них — до експерименту та моделювання. Практика завжди ставить перед пізнанням проблеми і вимагає їх вирі­шення.

Нарешті, практика є ще і вирішальним критерієм істини, виконує в пізнанні критеріальну функцію, за допомогою якої справжні знання відокремлюються від фальшивих, уникають-ся різного роду помилки.

Отже, практика і пізнання — це єдність протилежностей. Відношення між ними можуть бути гармонійними, дисгармо­нійними і навіть конфліктними. Одна з цих протилежностей може відставати від розвитку іншої, а у вирішенні суперечнос­тей між ними вдосконалюються як пізнання, так і сама прак­тика. Всі принципи пізнання є гносеологічною цілісністю, а пріоритетність, абсолютизація одного з них не має обґрунту­вань. Людина, яка заперечує можливість пізнати світ, або ви­ражає сумнів у такій можливості, приречена на незнання. Тільки об'єктивне знання може бути однозначно істинним.

Тема 1.4

Суб'єкт пізнання завжди соціально-історичний. Знання люди ні потрібні для практики. Всезагальні діалектичні закони роз витку матеріального світу є одночасно і законами пізнавальної діяльності людей. Теорія пізнання — це діалектика в її засто суванні до вивчення, дослідження дійсності.

Ще стародавні мислителі, особливо античні, багато розмір ковували про співвідношення між знанням і думкою, істиною і помилкою; про ступінь розбіжності між знанням та його пред метом; про діалектику як метод пізнання; про багато інших сутнісних і змістовних проблем пізнавального процесу. Герп кліт, наприклад, розрізняв чуттєвий і раціональний види пі­знання. Він наголошував на важливості для пізнання органів чуття людини, особливо зору і слуху, але головним для пізнан ня вважав осягнення Логосу (об'єктивного закону буття, прин­ципу порядку і міри у світі) як максимальної єдності Всесвіту і вищої мудрості. Всі люди від природи розумні, Логос належить усім, але досяжний він лише для мудрих.

Два види пізнання розрізняв і Демокріт: темне (або незакон-нонароджене, за його термінологією), отримане за допомогою органів чуття, та істинне (або народжене в законі), отримане за допомогою мислення. Пізнання істини — це складний і важ­кий процес. Істина прихована у глибинах світу ("лежить на дні морському"), а тому її суб'єктом не може бути будь-яка люди­на, а лише мудра. Мудрець є мірою всіх речей: за допомогою органів чуття мірою речей, що сприймаються відчуттями, а за допомогою розуму мірою речей, які сприймаються розумом.

Першим, хто підніс знання на рівень поняття, був Сократ. Якщо немає поняття, стверджував він, то немає і знання; якщо немає знання, то не має і дії; тільки та людина мужня, яка знає що таке мужність. Людина яка знає, що добре, а що погане, не­здатна до поганих вчинків. Зло — результат незнання. Очевид­но, філософ вірив у силу знання, проте його раціональний мо­мент абсолютизував. Наявність знань про добро та зло і вміння користуватися цими знаннями — не одне і те саме. Наприклад, розбещені люди своїми знаннями про добро і зло нехтують. До того ж цими знаннями потрібно ще вміти користуватися у кон­кретних ситуаціях.

Пізнавальний процес, його сутність і зміст

Якщо Сократ трактував знання як розуміння, що досягаєть­ся індуктивним шляхом, тобто шляхом узагальнення інформа­ції на підставі чуттєвих даних, то Платон — антисенсуаліст. Його гносеологія є першим в історії філософії варіантом отри­мання апріорного, позадосвідного знання, у якому не відчуття передують раціональному знанню, а навпаки — раціональне знання передує відчуттям. На думку Платона, знання — це пригадування душею людини чогось такого, що вона колись знала, а потім забула. Його метод анамнезису (пригадування) — метод сходження до ідей, до загального не шляхом узагаль­нення часткового й одиничного знання, а через пробудження в душі того знання, яке нею було забуте, знаходження його у ній. Таке пригадування стає можливим завжди, коли виявляється подібність ідей до реально існуючих предметів, речей, явищ, процесів. Головним у методі анамнезису є мистецтво логічного розмірковування, філософської бесіди, постановки питань і відповідей на них, тобто, згідно з Платоном, мистецтво діалек­тики.

Однобічність сенсуалізму і раціоналізму в античній філосо­фії намагався подолати Арістотель. За його твердженням, будь-яке пізнання починається з чуттєвого сприймання, яке є найголовнішим знанням про індивідуальні речі. Істота, у якої немає відчуттів, ніколи нічого не навчиться і ніколи нічого не зрозуміє. Коли споглядають розумом, вчив філософ, тоді спо­глядають і в уявленнях. Однак уявлення в Арістотеля не пере­робляються на поняття, а лише сприяють перетворенню закла­дених у розум форм буття з потенційного стану на стан здій­сненності. Такий перехід можливий лише у розумі: пасивному (що сприймає), але найкраще — в активному (що творить). Отже, і Арістотель, врешті-решт, залишається на позиціях ан­тичного раціоналізму: знання існує незалежно від процесу пі­знання.

Рішучий прорив у створенні і розвитку гносеології відбувся у Новий час, коли Ф. Бекон обґрунтував типологію помилко­востей людського розуму і різні види досвідного пізнання, сформулював індуктивний метод дослідження законів природ­них явищ з метою їх плідного використання людьми у прак­тичному житті. У той самий історичний час Р. Декарт проти-

Тема 1.4

ставив індуктивній методології Ф. Бекона свій метод раціони лістичної дедукції і тим ствердив визначальну роль розуму зі к у пізнанні, так і в діяльності людей.

Досягнення філософії Нового часу в галузі теорії пізнання були розвинуті класичною німецькою філософією. І. Кант до слідив основні пізнавальні здібності людей: чуттєвість, розсу док (здоровий глузд) і розум, вказав на можливість апріорних синтетичних суджень, визначив категорії теоретичного приро дознавства, сформулював поняття про розум як джерело ідей, виявив великий комплекс гносеологічних проблем. У Г. Геге-ля теорія пізнання стала одночасно і логікою, і діалектикою, тобто діалектичною логікою з комплексом принципів, законів, категорій та елементів, а Л. Фейєрбах у теорії пізнання на пер­ший план висуває досвід як першоджерело знання і взає­мозв'язок у процесі пізнання чуттєвого споглядання та мис­лення. Остаточний розрив між чуттєвим пізнанням і логічним мисленням вдалося подолати діалектико-матеріалістській фі­лософії. Вона розглядає пізнавальний процес не лише у тій формі, у якій він реалізується в голові індивіда, а головним чи­ном у формі соціально-історичного процесу розвитку знання. Логічні структури знання змінюються у процесі розвитку люд­ського пізнання у напрямі досягнення об'єктивної істини — змісту знання, яке не залежить ні від людини, ні від людства.

Контрольні запитання і завдання

1. Що таке гносеологія? Які її філософські засади?

2. Що таке пізнання? Яка його структура?

3. Якому філософу належить заслуга постановки гносео­логії у центр філософського дослідження?

4. Назвіть історичні віхи філософського вчення про пі­знання.

5. Які ідеї у галузі гносеології розробляли Ф. Бекон і Р. Де-карт?

Пізнавальний процес, його сутність і зміст

6. Які проблеми у пізнавальному процесі зумовлені спів­відношенням знань і віри, об'єкта пізнання і знання, об'єкта і суб'єкта пізнання, суб'єкта пізнання і знання?

7. Як класифікуються пізнавальні здібності суб'єктів пі­знання?

8. На базі яких принципів гносеологія вирішує свої за­вдання?

9. Сформулюйте вимоги до пізнавального процесу принци­
пу "об'єктивності".

10. Назвіть функції практики у пізнавальному процесі.

Діалектичний шлях пізнання

Тема 14 ДІАЛЕКТИЧНИЙ ШЛЯХ ПІЗНАННЯ

Людині властива діалектична єдність двох механізмів пі­знання: чуттєвого і логічного. їх формування, функціону­вання та ефективність взаємодії завжди є підсумком розви­тку пізнавальних здібностей індивідів і ступенем їх включе-ності до процесу практичного використання і перетворення матеріальних об'єктів або соціальних інститутів. Чуттєве пізнання історично передує логічному (виокремлення розу­мової праці в особливий тип діяльності — порівняно пізні­ший етап історії пізнання) і є початковим етапом будь-якого пізнавального процесу. Водночас логічне пізнання здійснює на чуттєве пізнання істотний зворотний вплив у напрямі його вдосконалення.

14.1. Механізми і форми пізнання

Кожний конкретний акт пізнання починається з живого споглядання, тобто із взаємодії об'єктів і суб'єктів пізнаваль­ного процесу: об'єкти діють на органи чуття суб'єктів (зір, слух, смак, нюх, дотик) і викликають у їх свідомості свої іде­альні образи. Вони суб'єктивні, оскільки поза людською свідо­містю і без неї не існують, але також об'єктивні за своїм джере­лом і змістом. Вони завжди є суб'єктивними образами об'єк­тивного світу. Пізнання за допомогою органів чуття відбува­ється у формах відчуттів, сприйнять і уявлень, можливих лише за безпосереднього контакту суб'єктів з об'єктами пі­знання.

Відчуття — це ідеальні образи окремих властивостей, рис, ознак об'єктів (зорових, звукових, смакових тощо). Вони є най­першою, елементарною формою образного відображення об'єк­тів, початком фіксування об'єктивної системи відносин, у яку реально вступає і реально включена конкретна людина. Без відчуття немає знань. Формування відчуттів — функція ор­ганів чуття людини. Крім органів чуття, у людей немає інших засобів контакту з об'єктами зовнішнього для свідомості світу, без якого пізнання неможливе. Сліпа від народження людина не знає і не може знати, що таке світло і колір. У дальтоніків зорові відчуття не такі, як у звичайних людей. Те саме у дегус­таторів. Працівники текстильної промисловості, наприклад, розрізняють до сорока відтінків одного лише чорного кольору, а виробники пшениці на дотик визначають навесні температу­ру ґрунту, за якої можлива сівба. Органи чуття людини — ре­зультат її тривалого історичного розвитку у процесі трудової діяльності. Людина здатна суттєво вдосконалювати можливос­ті своїх відчуттів, у тому числі за допомогою різних технічних обладнань, приладів і технологій.

Разом з тим, можливості органів чуття людини біологічно обмежені. Наприклад, її вухо розрізняє звукову інформацію тільки в обмеженому діапазоні звукових коливань (від 16 Гц до 20 000 Гц), а око — світло у діапазоні довжини хвиль 0,4—

Тема 14

Діалектичний шлях пізнання

0,76 ммк. Обмежені вони і гносеологічно. Відчуття однобічні, будь-яке з них надає відомості лише про якусь одну суттєву властивість об'єкта: або про колір (червоний, синій, голубий і т. ін.), або про вагу (важкий, легкий), або про смак (солоний, солодкий, гіркий і т. ін.) тощо. Водночас відчуття про об'єкт невідокремлювані один від одного: зорові від слухових, ті й інші — від смакових, нюхових таін. Однобічність відчуттів до­лається сприйняттями.

Сприйняття — це цілісне відображення у свідомості лю­дини предметів, явищ і подій у результаті безпосереднього впливу об'єктів реального світу на її органи чуття. Сприйняття виникають на базі відчуттів як результат спільної роботи кіль­кох органів чуття. Це цілісні синтетичні образи зовнішніх предметів у сукупності їх властивостей, якостей, сторін. Разом з відчуттями сприйняття забезпечують безпосередньо-чуттєве орієнтування людини у навколишньому світі. Вони є не пасив­ним копіюванням миттєвої дії, а живою, творчою формою про­цесу пізнання.

Сприйняття формується у свідомості багаторазовою робо­тою її механізмів. Це дає змогу людині утримувати в пам'яті цілісний образ предмета, навіть якщо немає безпосереднього контакту з самим предметом. Тоді, виникає ще одна, складніша форма чуттєвого пізнання — уявлення.

Уявлення — це чуттєвий образ об'єкта, який сприймався раніше або був створений продуктивною уявою; це ніби чуттє­ве пригадування предмета чи явища, які в певний момент не діють на органи чуття людини, але діяли на них колись. Функ­ціонально слід розрізняти уявлення пам'яті та уяву. Під па­м'яттю слід розуміти здатність психіки людини тривалий час зберігати інформацію про події зовнішнього світу і реакції на неї організму та багаторазово вводити її у сферу свідомості і по­ведінки індивідів. Уява — це фантазія, здатність людської психіки створювати уявлення і мисленні ситуації, які індивід ніколи не сприймав раніше.

Образ об'єкта, що зберігся в уявленнях пам'яті, актуалізу­ється за сприйняття. Прикладами можуть бути уявлення про місця минулих туристичних походів, про першу любов та ін. В уявленні уяви можливі довільні образи (русалка, кентавр, мі-

нотавр) і фантастично реальні (ідеальні політики, менеджери, підприємці або ідеальний спосіб життя, ідеальна держава, іде­альна економіка та ін.).

Уявлення, як і відчуття, є формою індивідуального чуттєво­го відображення. Водночас вони опосередковані мовою, напов­нені загальнозначущим змістом, осмислені й усвідомлені. В уявленнях у першу чергу синтезуються ті властивості об'єктів пізнання, що мають для людини практичний інтерес. їхня син­тезуюча функція забезпечує можливість продуктивної діяль­ності людей. Перед тим, як зайнятися якоюсь діяльністю, лю­дина створює у своїй свідомості образи, уявлення про її резуль­тати. В уявленнях відчуття і сприйняття проходять початковий етап узагальнення. З цієї причини уявлення у процесі пізнан­ня є перехідною формою від чуттєвого пізнання до логічного.

Логічне пізнання — це процес активного відображення у свідомості людей об'єктивної реальності, що полягає у ціле­спрямованому, опосередкованому та узагальненому пізнанні її істотних зв'язків і відносин, у творенні нових ідей, у прогнозу­ванні подій та діянь.

Логічне пізнання завжди абстрактне (звідси його синонім — "абстрактне мислення"). Під абстракцією (лат. — відволікан­ня) розуміється такий спосіб пізнання, за якого суб'єкт подум-ки відволікається (абстрагується) від несуттєвого, другорядно­го в об'єктах і виділяє з них суттєве в інтересах одержання нового знання. В абстракціях ідеальні образи об'єктів є форма­ми думок про них. Основними такими формами є поняття, су­дження та умовиводи.

Поняття — це узагальнений логічний образ об'єкта пізнан­ня. Воно виражається словом, але таким, у якому міститься знання про суттєві властивості, ознаки об'єкта, його різнома­нітні зв'язки і відношення, наприклад, філософія, наука, при­чина, агропромисловий комплекс, менеджмент, маркетинг, вартість, енергія тощо. Поняття позбавлене чуттєвості, його не можна відчувати. Воно завжди — елементарна частинка всіх логічних розмірковувань. У науковому пізнанні поняття є сут-нісним образом об'єкта, у якому необхідне відокремлено від випадкового, сутність від явища, дійсність від можливості, причина від наслідку, а зміст від форми.

Тема 14

Діалектичний шлях пізнання

У поняттях акумулюється багатовіковий практичний досвід людства. Без понять пізнання було б неможливим. Без форму­вання, закріплення і використання понять у тривалому істо­ричному процесі пізнання людина у кожному поколінні зму­шена була б знову і знову описувати, порівнювати і виражати окремими словами кожну конкретну річ, кожний факт, кожне явище. З цієї причини вивчення і створення нових понять у процесі поглиблення суспільного поділу праці стало особливим видом діяльності людей, духовним виробництвом, виробни­цтвом теоретичного знання, а також діяльністю, спрямованою на його збереження, накопичення, передавання і поширення.

Поняття рухливі, мінливі і взаємопов'язані. Логічний зв'я­зок понять називається судженням (друга форма логічного пізнання). Будь-яка думка про утвердження або заборону будь-чого виражається судженням. Мислити означає усно, письмо­во або подумки конструювати судження, судити про речі, пред­мети, явища. Як приклад можна навести такі судження: золо­то — хімічний елемент; "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна правова держава"¹; сучасний ме­неджмент — це тисячі можливих варіантів управлінських рі­шень і т. ін.

Отже, судження нерозривно пов'язані з поняттями: понят­тя входять до кожного судження, жодне поняття без судження не формується, зміст будь-якого поняття обов'язково виража­ється судженнями. Водночас судження надають логічному пі­знанню особливої гнучкості. Якщо поняття відображає лише загальне у речах, то судження — і загальне, й одиничне, й особ­ливе. Судження завжди мають оціночний характер, виража­ють ставлення суб'єкта до змісту думки (сумнів, віру, переко­нання тощо), формулюються реченнями.

Якщо судження утворює зв'язок понять, то зв'язок суджень — умовивід: розумовий акт, у якому з одних суджень виво­дяться нові судження про предмети та явища об'єктивного сві­ту. Наприклад, з двох суджень (посилань): "Усі метали прово­дять електричний струм" і "Мідь — метал" випливає умовивід (висновок), що мідь проводить електричний струм. Або із серії

Дата добавления: 2014-11-16