Демокріт 4 страница

Методи, методологія і логіка наукового пізнання

Практика на підставі теорії як програми, плану діяльності є упредметненням теоретичного знання. Воно не є одноразовим актом, а процесом, під час якого замість уже реалізованих тео­ретичних положень з'являються нові, більш змістовні і розви­нуті, які ставлять перед практикою складніші завдання, вима­гають нових форм і умов свого упредметнення.

Методологія наукового пізнання є конкретно-історичним явищем. Сучасні дослідники виділяють у ній такі новації:

1) зміну характеру об'єкта дослідження і посилення між­дисциплінарних, комплексних програм у їх вивченні;

2) зміцнення "парадигми цілісності", тобто усвідомлення необхідності глобального погляду на світ, методологічний плю­ралізм;

3) широке впровадження у науку ідей і методів синергетики;

4) підвищення статусу таких понять, як невизначеність, схоластичність, вірогідність, порядок і хаос, інформація та ба­гато інших, як вираження характеристик нестабільного світу в цілому і кожної з його сфер;

5) історизація і діалектизація науки;

6) поєднання підходів до вивчення об'єктивного світу і сві­ту людини, зближення природничих, технічних і суспільних наук за метою і методами;

7) математизація наукових теорій, зростання ролі кількіс­них формально-абстрактних методів пізнання;

8) широке впровадження у наукове пізнання "розуміючих методик" (апарату герменевтики), "особистісних методів" (на­приклад біографічного), ціннісного та інформаційного підхо­дів, методу соціально-гуманітарних експертиз, статистично-ймовірних прийомів та ін.

Контрольні запитання і завдання

1. Сформулюйте поняття "метод", "методика", "методоло­гія".

2. Що таке вивчення об'єкта за допомогою методу матеріа­лістичної діалектики?

Тема 15

3. Як класифікуються методи наукового пізнання?

4. Назвіть особливості наукового пізнання.

5. Які загальнонаукові методи використовуються на емпі­ричному рівні пізнання?

6. Які загальнонаукові методи пізнання використовують­ся у теоретичному пізнанні?

7. Які загальнонаукові методи використовуються в емпі­ричному і теоретичному пізнанні?

8. Які методи пізнання відповідають різним рівням мето­дології?

9. У яких формах здійснюється наукове пізнання?

10. У чому полягає абсолютність і відносність практики як критерію істини?

Тема 16 ТВОРЧІСТЬ У ПІЗНАННІ ТА ДІЯЛЬНОСТІ І НАУКОВЕ ПЕРЕДБАЧЕННЯ

Творчість і наукове передбачення — одні з найскладніших і найважливіших проблем сучасних філософії та науки. Вони відіграють велику роль в усіх сферах діяльності людей, особли­во стосовно процесу виробництва та науки. Без чіткого з'ясування перспектив їх розвитку та шляхів розбудови не­можливо правильно вирішити проблеми вдосконалення фор­мування ринкових відносин, корінного підвищення ефектив­ності функціонування всіх галузей виробництва, розв'язання соціальних питань життєдіяльності суспільства, тому важли­во здійснити розроблення теоретичних проблем творчості і на­укового передбачення, організувати вивчення їх суті і змісту.

Зламано застарілий стереотип, згідно з яким творчість — це об'єкт дослідження лише конкретних наук. Лише філософія, не піддаючи сумніву їх ролі у вивченні різних аспектів пробле­ми творчості, може дати відповідь на питання: що є сутністю творчості та які її об'єктивні засади і соціальна роль.

У наш час, як ніколи, зростає значення суб'єктивного фак­тора у вирішенні матеріальних і духовних проблем. Це зумов­лює актуальність розроблення нових підходів до навчання і ви­ховання майбутніх фахівців.

Тема 16

16.1. Філософська концепція творчості

У реальному житті люди стикаються з ситуаціями, які швидко змінюються. З цієї причини, крім рішень, заснованих на загальноприйнятих нормах поведінки, їм доводиться при­ймати нестандартні рішення. Такий процес у філософії назива­ється творчістю.

В історії філософії майже всі мислителі надавали певної уваги проблемі творчості. Проте її складність, таємничий ха­рактер, несхожість, а часто і відверта протилежність вихідних настанов філософів зумовили розмаїтість тлумачень сутності, змісту та форм реалізації творчості.

Перші спроби осягнути цю проблему силою розуму зробили філософи Стародавньої Греції. Творчість у їх поглядах була і щось божественним (акт творіння Космосу), і людським мисте­цтвом, ремеслом. Наприклад, Платон підкреслював, що є два "роди" творчості: людська і божа. У результаті божої творчості виникають вічні цінності; а людська творчість залежить від бо­жої іскри, нею визначається і нею обмежується.

У християнській філософії Середньовіччя спостерігалося два взаємопов'язані підходи до творчості: перший випливав із розуміння Бога як творця світу; другий був пов'язаний з анти­чною традицією, зокрема позиціями Платона.

Значний внесок у розроблення проблеми творчості здійсни­ли представники класичної німецької філософії. Так, /. Кант вважав творчість характерною рисою генія і протиставляв творчу діяльність раціональній. Він доводив, що раціональна діяльність, наприклад наукова, є покликанням таланту, а справжня творчість доступна лише великим пророкам, філосо­фам або художникам, тобто геніям.

Г. Гегель вічною творчістю наділив абсолютну ідею, яка є творчим началом природи та людини. Він звертав увагу на сут­тєві риси творчості: примат ідеального над матеріальним у про­цесі культурного становлення людини, обмеженість свободи творчої діяльності об'єктивною необхідністю. Г. Гегель роз­глядав творчість як діяльність, що створює світ, а саму діяль-

Творчість у пізнанні та діяльності і наукове передбачення

ність — як самодіяльність, тобто як процес, що виникає на ґрунті внутрішніх суперечностей.

З інших позицій розглядають творчість філософи-екзис-тенціалісти та представники психоаналізу. 3. Фрейд, напри­клад, цілком відносив її до сфери несвідомого, абсолютизував її неповторність і тим самим визнавав непізнаванність і несу­місність творчості з раціональним пізнанням.

Багато цікавих думок щодо творчості висловили прибічни­ки інших філософських шкіл і течій. Більшість їх поглядів і пропозицій мають певний сенс та право на існування.

По-перше, можна констатувати, що передумовами творчос­ті є такі всезагальні властивості матерії, як активність і відоб­раження. Виявом активності матерії є її розвиток. З удоскона­ленням форм відображення на вищій його стадії, тобто на рівні людської свідомості у людей виникають здібності до творчості. Творча активність стає властивістю відображення і розвива­ється разом з ним. У розумі людини виникають унікальні об­рази, які, матеріалізуючись у процесі практичної діяльності, спричиняють появу предметів, процесів і систем, що не існува­ли раніше, наприклад, створення лікувальних препаратів, ви­ведення нових порід сільськогосподарських тварин і сортів рослин, конструювання оригінального технічного обладнання, розроблення нових принципів землевпорядкування тощо. Фор­мування цих образів суттєво залежить від здібностей людини до творчої переробки відображеного, обсягу накопичених нею знань, її досвіду.

Отже, створення нового можливе лише на ґрунті ідеально­го. Нове у свою чергу є втіленням ідеального в матеріальних об'єктах і речах. Усе це свідчить, що творчість і відображення хоч і різні явища, проте взаємопов'язані. Відображення — це суб'єктивна основа творчості. Творчість — це здатність люди­ни шляхом конструювання нового вдосконалювати свої здіб­ності відображення.

По-друге, у пізнанні людини немає двох паралельних, неза­лежних один від одного "механізмів", один з яких обслугову­вав би відображення, а інший — творчість. Виділити подібні "механізми" неможливо, оскільки творчість пронизує весь пі­знавальний процес, її компоненти містяться і в змісті чуттєвих

Тема 16

уявлень, і в системі понятійних образів як у живому спогля­данні, так і на рівні емпіричного та теоретичного пізнання. Отже, творчість не протилежна раціональності, а є її природ­ним і необхідним доповненням. Одне без іншого не може існу­вати. Творчість не ірраціональна, не ворожа раціональності, не антираціональна, як думали деякі мислителі минулого, вона не від Бога, як доводив Платон, і не від диявола, як вважали багато хто із середньовічних теологів і філософів. Навпаки, творчість, протікаючи підсвідомо, не підпорядковуючись пев­ним правилам, врешті-решт на рівні результатів може бути консолідована з раціональною діяльністю, включена до неї, стати її складовою або, у конкретних випадках, спричинити створення нових видів раціональної діяльності.

По-третє, творчість — це продукт біосоціальної еволюції людини. Здатність до творення закладена не просто в біофізич­ній і нейрофізіологічній структурах мозку людини, а й у його "функціональній архітектурі". Вона є особливою системою взаємопов'язаних операцій, які виконуються різними ділян­ками мозку і за допомогою яких формуються чуттєві образи та абстракції, здійснюється переробка знакової інформації, її збе­реження у системі пам'яті, фіксація зв'язків між окремими елементами і блоком пам'яті, групування і перегрупування різних образів та абстрактних знань.

По-четверте, першопричиною творчості є пристосування людини до нескінченно різноманітного і постійно мінливого світу з метою забезпечення свого виживання та подальшого розвитку. На сьогодні об'єктом творчості стає не тільки при­рода і суспільство, а й сама людина в її єдності з предметними умовами, формами спілкування і самореалізації, які їй необ­хідно відтворювати або змінювати, зберігати чи оновлювати. Можливі або рух уперед як результат творчості, або монотонне повторювання одних і тих же форм життя, тобто стагнація, за­стій; альтернативи творчості ні в історії, ні в суспільства, ні в самій особистості немає.

Разом з тим, усі види людської діяльності пронизують твор­чі і механічні начала, межі між якими плинні. Таке роздвоєн­ня діяльності, наявність у ній двох начал пояснюється діалек­тикою суспільства, постійною його потребою у створенні нових

Творчість у пізнанні та діяльності і наукове передбачення

цінностей і збереженні репродуктивних зразків культури. Отже, творчість — це єдність продуктивної і репродуктивної діяльності, суттєва її властивість.

По-п'яте, джерелом творчості є суперечності між потреба­ми людини і засобами їх задоволення. Вирішення цих супе­речностей становить зміст творчості, а задоволення потреб — її мету. Досягнення мети відбувається у процесі діяльності. Роз­різняють стереотипну й оригінальну діяльність: стереотипна припускає копіювання, повторення існуючого, його тиражу­вання; оригінальна спричинює виникнення нових предметів і речей.

По-шосте, головною ознакою творчості є створення нового. Під ним розуміється постановка невідомої до цього часу про­блеми, розроблення оригінальної ідеї або унікального матері­ального об'єкта, генерування нестандартних ідей, вирішення наукових завдань тощо. Часто вважають, що творчість є ство­ренням такого нового, яке має позитивну суспільну значу­щість. Це правильне визначення її суті, але обмежене, непо­вне. Суспільної значущості не мають ні творчість дітей, ні розв'язання дорослою людиною головоломки. Крім того, в іс­торії відомо багато випадків, коли блискучі досягнення твор­чої думки людей тривалий час не мали суспільної значущості, хоча і були яскравим прикладом вияву творчості. Це, напри­клад, апорії Зенона, відкриття М. Коперника, винаходи Лео-нардо да Вінчі і т. ін.

Творчість історична. Те, що для сучасності є новим, а отже — надбанням творчості, потім стає об'єктом репродукції. Твор­чість завжди спрямована у майбутнє і зумовлюється багатьма чинниками об'єктивного характеру. Наприклад, соціальна ви­значеність творчості індивіда залежить від рівня розвитку про­дуктивних сил і характеру виробничих відносин, стану розви­тку науки і культури, рівня демократизму у суспільстві і т. ін. Усі ці фактори суттєво впливають на формування мети і поста­новку завдань творчості, вибір методів і засобів їх розв'язання, додають натхнення людині або пригнічують її. Однак усі філо­софські школи не заперечують і того факту, що творчість суб'єкта у духовній сфері може відбуватися і поза безпосеред­нім її зв'язком з об'єктивною дійсністю.

Тема 16

Дуже поширене розуміння творчості як діяльності індивіда на засадах об'єктивних законів, у результаті якої природа пе­ретворюється відповідно до мети і потреб людини та людства. На нашу думку, таке визначення ("на засадах об'єктивних за­конів") не буде обов'язковою ознакою творчості, оскільки у ньому міститься вказівка на перетворення лише природи, а все те нове, що має місце в міфологічних і релігійних конструкці­ях, у деяких сферах мистецтва, а також на буденному рівні сві­домості залишається за межами творчості.

Найбільш правильним, на нашу думку, є таке визначення: творчість — це процес оригінальної людської діяльності, у результаті якої створюються якісно нові матеріальні і духовні цінності, виникають нові предмети, способи поведінки і спіл­кування, нові образи і знання.

Творча діяльність багатогранна у своїх виявах. Виникає пи­тання: чи властива творчість кожній людині зі здоровою психі­кою? Однозначної відповіді на нього немає. На рівні буденної свідомості традиційно стверджується, що творчість — це спра­ва вузького кола добірних людей, яких до неї спонукають бо­жественна іскра, талант, спадковість, а доля переважної біль­шості людей, обділених талантом, — діяти за стандартами, зразками, традиціями. До речі, такої думки дотримувались і деякі філософи, навіть знамениті. Сучасна філософія виходить з того, що творчість — це визначальна функція свідомості кож­ної людини. Однак у різних людей рівень розвитку цієї функції не однаковий, тому і результати їх творчої діяльності суттєво відрізняються.

Зазвичай, людей умовно поділяють:

• на осіб з переважно творчим складом розуму, які здатні вирішувати конкретні проблеми;

• теоретиків-систематологів, спроможних дійти до сут­ності питання і всебічно його проаналізувати;

• експериментаторів, які можуть помітити за безліччю неістотних явищ провідну закономірність і дослідити її;

• ерудитів, які володіють енциклопедичними знаннями, однак не здатні до їх творчого практичного використання.

Всі ці особистісні якості можуть бути притаманні людям будь-якого фаху, але вони вкрай необхідні представникам так

Творчість у пізнанні та діяльності і наукове передбачення

званої творчої праці — вченим, педагогам, дослідникам, вина­хідникам, письменникам, художникам. Людей, у яких поєд­нуються всі схильності до творчості, занадто мало. Для біль­шості характерна одна або декілька творчих якостей, тому в наукових колективах, особливо дослідних, важливо оптималь­но поєднувати вчених із різними творчими здібностями.

Творча діяльність виявляється у різних формах. Засадами їх класифікації є: результати і масштаби творчості, її методи, види творчої діяльності, суб'єкти і об'єкти творчості, етапи

творчого процесу.

За результатами і масштабами розрізняють велику і малу творчість. Велика творчість репрезентує відкриття, винаходи та естетичні цінності, які мають певну значущість для розви­тку суспільства. Мала творчість є продуктом ремісничої праці, спрямована на вироблення нових предметів, яких немає в об'єктивній реальності, на подальший розвиток і вдосконален­ня матеріальних і духовних витворів, що вже створені люди­ною, та на формування методів і засобів суб'єктивної перебудо­ви існуючого.

Суттєва відмінність між рівнями творчості полягає не лише у її результатах, а й у суб'єктах творчості. Для суб'єктів вели­кої творчості характерні високий рівень активності духовного життя, натхнення, надзвичайна вимогливість до себе, оскіль­ки для реалізації великих планів необхідна незламна сила волі. Історія свідчить, що саме остання риса характеру була визна­чальною у геніальних людей, наприклад, в І. Канта, Л. Фейєр-баха, Г.С. Сковороди, Л. Бетховена, Е. Гріга та ін. Велика твор­чість — це дар природи, помножений на титанічну працю і волю та поєднаний з благотворними соціально-культурними умовами діяльності.

Іншою характерною рисою, що об'єднує великих творців, є надзвичайне прагнення до творчості, яке в них більш розвине­не, ніж у пересічної людини, а інтенсивність цього прагнення набагато перевищує жагу до творчості, притаманну пересічній людині. Наприклад, О. Бальзак міг тижнями майже без сну, у нелюдських побутових умовах писати свої чудові романи.

Для суб'єктів малої творчості найбільш суттєвою рисою є їх оригінальність, тобто здібність створювати щось таке, чого ра-

Тема 16

ніше не було. Такі однаково необхідні якості творця і дослідни ка, як знання, навички, ретельна праця, самокритичність, мо­жуть набуватися щоденними вправами і дисципліною. Нато мість оригінальність, якщо і може розвиватися або втрачатися, більше за всі здібності людини має характер переважно вро­дженого чи первісного обдарування.

Велика і мала творчість існують і розвиваються в єдності. За методами, які покладено в основу творчості, розрізняють раціоналістичну, інтуїтивну та раціоналістично-інтуїтивну творчість.

Раціоналістична творчість ґрунтується на неупереджено-раціональному мисленні. Головною її ознакою є осмислена ці­леспрямованість діяльності, що має два різновиди — практико-емпіричний і науково-теоретичний.

Інтуїтивна творчість є логічним наслідком значної підго­товчої роботи розуму, напруженого обґрунтування проблеми, ідеї, задуму. Ще стародавні мислителі, наприклад, Демокріт і особливо Платон, розглядали інтуїцію як внутрішній зір, вищу творчу здібність розуму. На відміну від звичайного чуттєвого зору, який дає інформацію про мінливі явища, що не мають значної цінності, умоглядність, на думку Платона, дає змогу піднятися до розуміння сталих і вічних ідей, що існують неза­лежно від людини. За Р. Декартом, інтуїція дає можливість чітко і ясно вбачати ідеї, які містяться у нашій душі. Проте, як саме "впорядкована" інтуїція, ніхто з них не пояснював. Не­зважаючи на те, що наступні покоління європейських філосо­фів по-різному тлумачили інтуїцію, наукова і філософська спільноти мало просунулися у розумінні її природи і механіз­мів виникнення. Саме тому інтуїція і пов'язана з нею творчість не можуть бути описані за допомогою системи правил у більш-менш повній і задовільній формі. Однак практика свідчить, що саме цей тип творчості характеризується інтегративністю, ці­лісністю, закінченістю її результатів, солідним і реалістичним рівнем прогнозів, що надає інтуїтивній творчості природного характеру.

Раціоналістично-інтуїтивна творчість є результатом по­єднання раціоналістичного та інтуїтивного типів творчості.

Творчість у пізнанні та діяльності і наукове передбачення

За суб'єктом розрізняють індивідуальну, колективну твор­чість та єдність колективної й індивідуальної творчості. Ко­лективна творчість має місце в науці та різних видах мистецтва (театр, кіно, архітектура тощо). Спільна ідея, єдиний творчий задум стають факторами, що об'єднують людей з різними інте­лектуальними потенціями, почуттєво-емоційним зарядом, во­льовими якостями. При цьому процес колективної творчості не нівелює індивідуальності, суб'єкти-творці зберігають влас­не "Я", тому творчість завжди наповнена глибоким індивіду­альним смислом.

За об'єктом розрізняють предметно-теоретичну, духовно-практичну і духовно-теоретичну творчість.

Предметно-практична творчість безпосередньо пов'язана з життєдіяльністю людини взагалі і виготовленням засобів ви­робництва та продуктів споживання зокрема. З самого початку еволюції людини і до сьогодні вона є основоположною щодо всіх видів матеріальної діяльності. Предметно-практична твор­чість постає важливим засобом пізнання і перетворення при­роди та суспільства. Разом з їх перетворенням змінюється і лю­дина.

Духовно-практична творчість має місце у міфології, релі­гії, філософії, естетиці тощо. Суттєвою ознакою, властивою будь-якому виду творчості у межах духовно-практичного осво­єння світу, є органічний "сплав" духовної і матеріальної діяль­ності. Суб'єкт у цій сфері діяльності зазнає постійного впливу з боку об'єкта творчості, що спричинює появу відповідних під­ходів, напрямів, мети і завдань творчої діяльності.

У змісті духовно-практичного освоєння дійсності значне місце належить технічній творчості — діяльності у сфері тех­ніки, у результаті якої виникають прилади, обладнання, меха­нізми, що характеризуються оригінальністю та унікальністю. У техніці людина творчо синтезує не тільки досягнення реміс­ничого виробництва, а й науки. Технічна творчість багатогран­на, її основними формами є винахідництво та раціоналізатор­ство. В умовах науково-технічного прогресу технічна і наукова творчість синтезуються в одне ціле — науково-технічну твор­чість: технічна творчість набуває дослідницького характеру, а наукова дедалі більше спирається на технічні засоби моделю-

Тема 16

Творчість у пізнанні та діяльності і наукове передбачення

вання, дослідно-конструкторські розроблення. Цінність на­уково-технічної творчості полягає не лише в економічній ефек­тивності, а також у впливі її результатів на екологічну, соці­альну і політичну ситуацію в суспільстві.

Важливою складовою духовно-практичної творчості є ху дожня творчість, яка реалізується через мистецтво (музика, театр, кіно, графіка, живопис, архітектура та ін.) і літературу (проза, драматургія, поезія). її суть полягає у створенні за за­конами краси художніх образів, у яких відображаються люд­ські ідеали і моральні норми. Це створення естетичних ціннос­тей, таких "струн" дійсності, звуки яких здатні змусити бити­ся у прискореному ритмі серце навіть черствої людини. Метою мистецтва, як писав О.С. Пушкін, є ідеал, а не повчання.

Художня творчість неповторна, унікальна. Якщо в науці кожне відкриття або спростовує існуюче знання, або видозмі­нює його, то художня творчість не заперечує минулого, а лише збагачує культуру. У науці кожне нове покоління людей спра­ведливо вваясає себе більш знаючим, наприклад, сучасний сту­дент може відчувати свою перевагу в знанні біології, коли чи­тає твори Ж. Ламарка, Е. Геккеля або Ч. Дарвіна. Натомість у мистецтві завжди схиляються перед майстрами минулого, вчаться у них, тому що майстерність геніїв неповторна. Закони окремих галузей наук (медицини, хімії, механіки, фізіології, біології тощо) раніше чи пізніше перевідкриваються вченими. В історії науки це явище не унікальне, наприклад, відкриття Г. Менделя повторені багатьма дослідниками. СтворенеВ. Шек-спіром, О.С. Пушкіним, І. Штраусом, Т.Г. Шевченком, А.І. Ку-їнджі, Л.М. Толстим та іншими майстрами звуку, пензля і сло­ва залишається неповторним.

Важливим компонентом духовно-практичного освоєння сві­ту є також соціальна творчість — така форма діяльності, яка утверджує нові зв'язки і відносини у різних сферах життя су­спільства. Вона нерозривно пов'язана з реалізацією ідеї соці­ального прогресу, можна навіть стверджувати, що прогрес і є функцією соціальної творчості. Він виявляється в удоскона­ленні людини і суспільства, у здобутті ними свободи. Набуття свободи, боротьба за неї є необхідною умовою та засобом реалі­зації соціальної творчості. Проте свобода має два виміри: сво-

Сюда від чого-небудь і свобода для чого-небудь. У свідомості по­стає ідеальна мета, яка може бути реалістичною або утопічною, тому соціальна творчість завжди пов'язана з ризиком. Для здійснення навіть життєво-реальної мети можна вибрати не­адекватні засоби, що деформують сам ідеал, тим більш небез­печно, якщо мета виявилася явно утопічною. Утопізм є постій­ною і неминучою спокусою людської думки, зарядженою над­звичайно великою енергією.

Формами духовно-теоретичної творчості є наука і філосо­фія. Наука — це специфічний вид діяльності людини, який за­безпечує отримання нового знання; вироблення засобів відтво­рення і розвитку пізнавального процесу; здійснення перевір­ки, систематизації та поширення його результатів. Наука про­низує всі сторони і форми ясиття суспільства. її теорії, концепції та ідеї є своєрідним теоретичним базисом культурно-історичного процесу і соціального буття людини. Творча діяль­ність у будь-якій галузі завжди збагачується конкретними здо­бутками науки свого історичного часу. Як вид діяльності наука включає теоретичну та експериментальну складові. Особли­вість науки полягає у тому, що її досягненням властива загаль­ність, вони долають межі локальної культури. Наука впливає не тільки на світ речей, а й на суб'єктів діяльності. їй прита­манна культурно-творча спрямованість впливу, який реалізу­ється у процесі на засадах багатопланової взаємодії з іншими видами і формами діяльності.

Важливим у науковій творчості є дотримання моральних норм, що зумовлено тією особливою роллю науки у суспіль­стві. З моменту зародження науки і до сучасності перед кож­ним справжнім вченим стоїть питання про використання ре­зультатів його творчої діяльності. Знамените гіпократівське "Не нашкодь" повною мірою слід віднести не лише до медиків, а й до всіх вчених.

Нині, коли формується матриця культури на нове тисячо­ліття, постає необхідність аналізу специфіки філософської творчості. Філософії властиві ознаки як наукової, так і худож­ньої творчості. Вона спрямована на розкриття універсальних закономірностей процесу творчої взаємодії суб'єкта й об'єкта. Філософські знання забезпечують осмислення та обґрунтуван-

Тема 16

Творчість у пізнанні та діяльності і наукове передбачення

ня категоріального і методологічного апарату наук. Засадами розв'язання цього завдання слугують принципи, закономір­ності, категорії та методи філософії, які утворюють своєрідний каркас системи фундаментальних понять та ідей конкретних наук.

Для творчої діяльності характерні чотири основні етапи. Перший етап творчого процесу — виникнення (постановка) та з'ясування творчої проблеми (завдання). Здатність до цього є однією з найчіткіших ознак активності свідомості, творчого потенціалу особистості. Проблемні ситуації характеризуються у першу чергу нестандартністю, відсутністю звичних шляхів їх вирішення. Проблеми такого роду потребують великої само­віддачі і по-справжньому творчого підходу з боку вчених. Про­те, як підкреслював відомий французький історик Г. Лансон, "немає творчості без самовіддачі та без страждання"¹.

Другий етап творчого процесу — пошук основної ідеї вирі­шення проблеми. Цей етап є головним. Він включає як формально-логічні засоби обґрунтування ідеї (індукцію, де­дукцію), так і інтуїтивно-евристичні (аналогію, гіпотезу, інту­їцію) прийоми. У процесі творчого мислення відбувається чер­гування цих засобів і прийомів.

Пошук творчої ідеї, як правило, розпочинається з аналізу наявної інформації з використанням усіх резервів пам'яті. Ве­лику роль тут відіграє індукція, яка дає змогу переходити у до­слідженні від часткового до загального, від окремих фактів до теоретичних узагальнень. Разом з тим, дедукція дає можли­вість більш глибоко зрозуміти окремий факт на основі теоре­тичних положень, якими володіє суб'єкт.

Нерідко ідея рішення виникає за допомогою аналогії, що та­кож може надати поштовх думці. Уява та індукція часто при­водять до здогадки, формування якої навіює ідею рішення. При цьому уява надає можливість комбінувати різні елементи мислених моделей, прообрази яких не існують у дійсності. Це стає можливим, якщо суб'єкт творчості глибоко вірить у силу свого розуму. Саме тому творити означає вірити.

¹ Енциклопедія думки. — Сімферополь, 1997. — С. 558.

Інтуїція постає як форма діалектичного стрибка у розвитку творчого процесу. Вона виникає як результат великої підготов­чої роботи, що розвиває уяву суб'єкта творчості, його здатність до аналогій. Інтуїція вченого і дослідника — результат і скла­дова їх наукової кваліфікації та досвіду. Інтуїція виявляється як підсвідомий перебіг окремих ланок творчого процесу, вна­слідок чого результат постає нібито раптово, а вся підготовча робота прихована від самоспостереження суб'єкта. Особливого значення інтуїція набуває у діях за екстремальних умов, з го­стрим дефіцитом часу.

Третій етап включає розроблення ідеї, її уточнення та об­ґрунтування. На цьому етапі відбувається корекція ідеї, очи­щення її від помилкових аспектів, що підвищує її достовір­ність. У теорії та практиці розроблення та обґрунтування нових ідей базуються на теоретичних і лабораторних дослі­дженнях, досвідних випробовуваннях, де нове проходить все­бічну логічну і практичну перевірку.

Четвертий етап — реалізація творчих результатів на прак­тиці. Особливість творчої діяльності вченого полягає у тому, що він стає не тільки творцем нових задумок, а і їхнім провід­ним виконавцем. Єдність задумки та виконання — характерна риса ефективної праці дослідника.

Отже, творчість не є одноразовим актом, просто певним ско-роминущим осяянням, а складним діалектичним процесом, який має певні етапи і свій механізм реалізації. її не можна зводити або тільки до неусвідомленого, мимовільного явища, або лише до дискурсивного, тобто логічного акту. Це єдність інтуїтивного і дискурсивного моментів діяльності свідомості людини. У сучасних умовах наукова творчість набуває якісно нового характеру завдяки евристичній можливості моделю­вання і обчислювального експерименту на базі нового поколін­ня електронно-обчислювальних машин та інших джерел ін­формації. Незважаючи на різноманітні перешкоди, творчі можливості людства постійно зростають. Людський розум — єдине, що здатне пізнавати і раціонально використовувати сили природи.

Дата добавления: 2014-11-16