Четверта класична ситуація. 6 страница

У зв'язку з цим було розроблено систему заходів, у тім числі принцип «солі­дарної заробітної плати», що стимулює підприємців до модернізації виробництва з метою підвищення продуктивності праці; державне планування і регулювання інвестиційної діяльності; зменшення по­даткового тиску на фірми, податкові пільги для тих фірм, які впро­ваджують нові технології.

У Франції в цей час за програмою соціалістів відбувається вели­комасштабна націоналізація відсталих галузей виробництва, їх мо­дернізація, планове й податкове регулювання процесу перерозподі­лу доходів.

Країнам, де найбільш вдало поєднувалось державне регулювання економіки і контроль за соціальною сферою з ринковою свободою, що забезпечувала достатній рівень ефективності економічного роз­витку, пощастило уникнути соціальних потрясінь.

4.3. Скандинавська;

Скандинавська модель «змішаної економіки». Шведський соціалізм. В основу скандинавської моделі «змішаної економіки» покладено концепцію «функціонального соціалізму» шведських со­ціал-демократів: поєднання приватних і суспільних засад економіч­ного розвитку на функціональній основі.

Соціал-демократична робітнича партія Швеції, яка перебуває при владі понад 60 років формує економічну та соціальну політику уряду, ніколи не ставила питання про націоналізацію, хоч і ніколи не заперечувала право на існування інших форм власності.

Економічна політика соціал-демократичного уряду Швеції є ціл­ком самостійною, незалежною від зовнішнього впливу. Засадним її принципом є визнання безпосередньої залежності економічної стабільності від рівня державного управління та суспільного доб­робуту.

Соціалізація суспільства в Швеції пов'язувалась не з усуспіль­ненням власності, а з державним перерозподілом доходів, їх вирів­нюванням. Хоч Швеція є країною класичного капіталізму (95 % за­собів виробництва перебувають у приватній власності), вона має найбільш розвинену систему соціального забезпечення та колектив­ного споживання. Половина валового національного продукту конт­ролюється державою, і 50 % цих засобів використовується на соці­альні потреби. Ці витрати держави завжди є точно обґрунтованими і здійснюються в раціональних формах.

Реформістська програма шведських соціал-демократів передба­чала еволюційний перехід до соціалізму через удосконалення сис­теми соціального забезпечення і ставила такі завдання:

— досягнення повної економічної демократії;

— збільшення обсягів суспільного виробництва;

— забезпечення повної зайнятості;

— справедливий розподіл і забезпечення соціальної рівності.

Програму побудовано за принципом «солідарності», який роз­глядається як компроміс «заінтересованих суспільних груп» (проф­спілки, об'єднання підприємців тощо). Цей принцип визнається «основною цінністю демократичного соціалізму».

Практичним втіленням принципу «солідарності» стала політика «солідарної заробітної плати», яка формується на підставі угоди профспілок, об'єднань підприємців щодо меж її зростання, тариф­них ставок, умов праці. Розміри заробітної плати і всіх інших видів доходів суворо регламентуються, оскільки саме доходи визнаються основним фактором економічної динаміки та забезпечення соціаль­ної справедливості.

Основною рисою політики державного контролю за заробітною платою була і залишається тенденція «вирівнювання» доходів різ­них суспільних верств.

Після того як рівень заробітної плати в Швеції став найвищим у світі, шведські соціал-демократи перейшли до розв'язування проб­леми «справедливого розподілу власності». На відміну від австро-німецької моделі, в основу якої покладено принцип участі трудящих в управлінні, що забезпечує їм вплив і контроль за розподілом дохо­дів в корпораціях, шведська модель передбачала формування проф­спілкових фондів як засобу перерозподілу капіталів між секторами, що забезпечувало виникнення економічної контрвлади. Так, спів­відношення обсягів капіталів, що мають у своєму розпорядженні об'єднання шведських підприємців, центральне об'єднання служ­бовців і центральне об'єднання профспілок Швеції, становить від­повідно 1: 1,07: 2,3.

Система управління суспільством, побудована на залученні до цього процесу різних впливових суспільних сил, яким делегується частина державних управлінських функцій, є основою «функціо­нальної соціалізації», застосовуваної щодо приватного капіталу.

Еволюція програмної мети шведських соціал-демократів полягає в переході від ідеї «політичної демократії» (здійснення демократичних реформ, перебудова політичної системи), до ідеї «соціальної демокра­тії» (спрямованої на ліквідацію відсталості та злиднів), а згодом до «економічної (індустріальної) демократії», орієнтованої на ліквідацію традиційного підкорення праці капіталу, зміцнення позицій праці (підвищення її соціального престижу, підвищення якості життя).

Принципи функціонального соціалізму, соціального партнерства та солідарності, що їх розуміють як компроміс заінтересованих груп, різних соціальних сил, відображено також у програмах соціал-демократичних партій Данії і Норвегії.

4.4. Лейбористська.

Лейбористська (фабіанська) модель «змішаної економіки». Ця модель передбачала еволюцію власності від приватної до суспільної (державної) шляхом акціонування, а також прямої націоналі­зації. Співіснування різних форм власності мало здійснюватись на засадах публічної корпорації, тобто в націоналізованому секторі підприємство мало бути підконтрольним парламенту (а не органам виконавчої влади), на акціонерних підприємствах — загальним збо­рам акціонерів. Діяльність державних підприємств, як і приватних та кооперативних, розгорталася на засадах самофінансування і са­моокупності. Але націоналізований сектор мав право на пільгові по­зики та субсидії.

Після другої світової війни, коли лідерство у парламенті виборо­ли лейбористи, відбувається інтенсивний процес упровадження цієї моделі, передовсім націоналізація та корпоратизація підприємств. Підприємства найважливіших галузей промисловості, Англійський банк, а також всі види транспорту, зв'язку стають державними. На­прикінці 70-х pp. частка державного сектора у ВНП становила 12 %, державні інвестиції — близько 40 %, на державних підприємствах випускалось 20% продукції, працювало 19 % загальної кількості за­йнятих. Це дало підстави говорити про перехід до «системи зміша­ної економіки».

Широке запровадження планових начал — ще одна з основних програмних ланок лейбористської моделі. Лейбористи пов'язували поглиблення планування економіки зі зростанням розмірів підпри­ємств, картелюванням промисловості, розширенням державного сектора в економіці. Моделлю передбачалося директивне плану­вання стосовно державних підприємств і індикативне — щодо корпорацій.

Поєднання плану й ринку у моделі ґрунтувалось на принципі ви­користання ринкових переваг, тому планування не стосувалося суто ринкових механізмів, зокрема ціноутворення, і не перешкоджало вільному функціонуванню ринків товарів, робочої сили, засобів ви­робництва, переливанню капіталів.

Націоналізація і державний вплив на діяльність корпорацій умо­жливлювали урядовий контроль за розвитком соціальної сфери та планове управління її інфраструктурою. Витрати на соціальну сферу (соціальне забезпечення, охорону здоров'я, освіту, житлове будів­ництво та ін.) становили близько половини всіх витрат державного бюджету.

У лейбористській моделі «змішаної економіки» як єдиної «пуб­лічної корпорації» значне місце займала система контролю над економічною владою, що здійснювалася третьою силою — проф­спілками. Профспілковий рух не обмежувався контрольними функ­ціями, а відігравав конструктивну роль як організатор виробництва. Використовувалась і «синдикалістська модель» участі трудящих в управлінні, так званий робітничий контроль.

5. Розвиток концепції "демократичного соціалізму" в межах соціал-демократичного руху наприкінці ХХ ст.

Політика неоконсерваторів, спрямована на послаблення регулю­ючої ролі держави, скорочення дефіциту державного бюджету за рахунок зменшення витрат на соціальну сферу, обмеження діяльно­сті профспілок призводить до незадоволення широких мас населен­ня. За цих умов постає проблема оновлення соціал-демократичних економічних доктрин. 1989 р. в Стокгольмі відбувся черговий, XVIII конгрес Соціалі­стичного Інтернаціоналу, який затвердив низку програмних доку­ментів, розроблених шведською соціал-демократією. Серед них особливе місце займала «Декларація принципів», яка відобразила еволюцію поглядів соціал-демократії стосовно широкого спектра питань, передовсім щодо міжнародних відносин. Відмітною її ри­сою були заклики до консолідації соціал-демократичних рухів і зосередження уваги на глобальних проблемах сучасності, що їх можна розв'язати лише спільними зусиллями. Зміщуються акцен­ти і щодо трактування поняття «демократичний соціалізм»: він ви­знається міжнародним рухом за свободу, соціальну справедливість і солідарність.

Вирішення глобальних проблем зв'язується зі встановленням «нового міжнародного економічного порядку», який покликаний примирити інтереси промислове розвинених країн та країн, що роз­виваються. Для цього запропоновано реформувати міжнародні фі­нансові відносини так, щоб створити всі умови для міжнародного економічного співробітництва.

Концепція «демократичного соціалізму» у нових програмних до­кументах залишалась незмінною, але уточнювалось, що будь-які (приватні чи суспільні) форми власності за сучасних умов інтерна­ціоналізації господарської діяльності більше не гарантують еконо­мічної ефективності й соціальної справедливості. Це забезпечується тільки раціоналізацією процесу державного втручання в економіку, тобто посиленням суспільного контролю над економікою, який здійснюватиметься через систему різноманітних заходів:

— формуван­ня демократичної загальнодоступної і децентралізованої виробничої політики;

— суспільний контроль над інвестиціями; захист суспільних та соціальних інтересів;

— участь трудящих і спільне прийняття рі­шень на рівні компаній і виробничому рівні;

— участь профспілок у розробці національної економічної політики;

— поглиблення рівня са­моуправління кооперативних форм;

— демократизація світових фінан­сових інститутів і економічної системи, що уможливлювала б участь у їхній діяльності всіх країн;

— створення системи міжнародного кон­тролю і спостереження за діяльністю транснаціональних корпора­цій;

— надання міжнародного права профспілкам контролювати діяль­ність транснаціональних корпорацій.

Загальної економічної моделі, яка б реалізувала принципи соці­ал-демократії, не пропонувалось, але головна ідея полягала в тім, що економічна демократія не може обмежуватись лише юридичним контролем з боку держави, а має забезпечувати реальну участь тру­дящих та їхніх об'єднань в управлінні економікою.

У суспільстві, побудованому на ідеях економічної й соціальної рівності, механізм ринку має використовуватись як динамічний за­сіб залучення нововведень та виявлення потреб економіки і суспіль­ства. Ці принципи треба поширювати не тільки на національний, а й на міжнаціональний рівень.

За свою понад столітню діяльність соціал-демократія досягла суттєвих успіхів: скорочення робочого дня, зростання заробітної плати та рівня життя, дифузія власності і створення інституту спів-власності на підприємствах, досвід державного регулювання еконо­міки, соціалізація функцій держави, представницька політична де­мократія, економічна демократія у виробництві та контроль над економічною владою. Її вплив поширився на міжнародну економіч­ну діяльність, сприяв виникненню та розвитку міжнародних еконо­мічних інститутів, які контролюють процеси інтернаціоналізації сві­тової економіки, вирішують глобальні проблеми сучасності.

Дата добавления: 2014-11-08