Характерні риси суб'єктів валютного ринку

Суб'єкти	Функції
1. Центральні банки	Керують валютними резервами, проводять валютну інтервенцію, регулюють рівень відсоткових ставок за вкладеннями на світові валютні ринки тощо (резервна система США, Банк Англії, Бундесбанк Німеччини, Національний банк України)
2. Комерційні банки	Здійснюють основний обсяг валютних операцій – як для клієнтів, так і самостійно, за рахунок власних коштів. Деякі комерційні банки, обсяги щоденних оборотів яких сягають мільярдних сум, мають міжнародний авторитет: це, наприклад, американські банки Чейз Нешенел, Чейз, Манхеттен, Сіті-бенк, німецькі банки — Німецький, Комерційний, Дрезденський
3. Великі міжнародні банки	Виступають як провідні споживачі (покупці) на валютному ринку і здійснюють потужний вплив на процес формування валютних курсів
4. Фірми, які здійснюють зовнішньо-торговельні операції	Мають стабільний попит на іноземну валюту (фірми-імпортери) або стабільну пропозицію валюти (фірми-експортери); розміщують і залучають вільні залишки у короткострокові депо­зити. Прямого доступу на валютний ринок не мають, діють через посередників. Стимулюють розвиток валютного обміну, виникнення цілого ряду складних видів валютних угод
5. Компанії, що здійснюють закордонні вкладення активів	Міжнародні інвестиційні фонди; здійснюють диверсифіковане управління портфелем активів, вкладаючи кошти в цінні папери держави та корпорацій будь-яких країн
6. Валютні біржі	Здійснюють обмін валют для юридичних і фізичних осіб, формують ринковий валютний курс. Держава, як правило, активно регулює рівень обмінного курсу, користуючись компактністю біржового ринку. Валютні біржі існують не в усіх країнах світу
7. Валютні брокерські фірми	«Зводять» покупців та продавців іноземної валюти, здійснюють між ними конверсійні або депо­зитно-кредитні операції. За посередництво беруть брокерські комісійні (відсоток від суми угоди)
8. Приватні (фізичні особи)	Особи, що їздять за кордон, здійснюють перекази валют, купують валюту з метою нагромадження (заощадження) та здійснюють інші неторгівельні угоди

В структурі валютного ринку взаємодіє розгалужена мережа фінансово-кредитних інститутів і механізмів, за допомогою яких забезпечується купівля і продаж іноземних валют.

Валютний ринок виконує такі функції:

Рис. 6.9. Функції валютного ринку

Функції валютного ринку реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій (рис. 6.10) [37].

Рис. 6.10. Схема класифікації операцій валютного ринку

Валютні операції

будь-які платежі, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку.

Сутність поняття «валютні операції» складна й багатогранна. Головне визначення цього поняття подано в Декреті КМУ «Про систему валютного регулювання і контролю», відповідно з яким до валютних операцій належать:

а) операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій між резидентами у валюті України;

б) операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

в) операції, пов'язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Обов'язковим атрибутом валютних операцій є валютні цінності. Вони виступають об'єктами проведених операцій. Отже, валютні цінності це:

а) іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;

б) кошти в грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

в) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах;

г) монетарні метали – золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів. Природні дорогоцінні камені в сирому і обробленому вигляді: алмази, рубіни, діаманти, ізумруди, перли.

За формою здійснення розрізняють безготівкові ті готівкові валютні операції.

Безготівкові активи, якими оперує ва­лютний відділ банку, це залишки на рахунках в іноземній валюті. Необхідні платежі переводяться з одного рахунку на інший за допомогою бухгалтерських записів. Під час торгівлі готівкою валюта фізично переміщується у просторі. При цьому зростають витрати на охорону, транспортування, страхування та зберігання ва­люти, що збільшує різницю між курсом продавця та курсом по­купця по котируванням іноземної готівкової валюти. Розбіжності між торгівлею готівковою та безготівковою валютою наведені в табл. 6.6.

Розглянемо деякі найбільш поширені різновиди операцій валютного ринку.

Валютний арбітраж є операцією з купівлі-продажу валюти з наступною оберненою угодою з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів. Арбітраж може працювати на основі котирування двох видів — прямого і непрямого.

Валютний арбітраж буває часовим і просторовим, простим і складним. Простий валютний арбітраж – це арбітраж, який здійснюється з двома валютами. Складний або непрямий арбітраж – це арбітраж, що проводиться з великою кількістю валют на різних ринках. Маклер ніби піднімається східцями, обмінюючи куплену валюту на третю, четверту. Причому повернення до початкової валюти на завершальній стадії не обов'язкове.

В Україні на даному етапі розвитку отримав розповсюдження просторовий арбітраж. До цієї операції стихійним шляхом приходять починаючі дилери. Прибуток виникає через різницю в курсах на різних валютних ринках. У нормальних умовах валютний арбітраж належить за своїми макроекономічними наслідками до позитивних явищ, бо сприяє вирівнюванню ринкових курсів валют.

Операція СПОТ являє собою касову операцію і здійснюється на короткостроковій основі. Термін реалізації такої угоди не перевищує 48 годин, цей час необхідний для перевірки документів і поставки валюти. Курс, за яким здійснюється ця операція називається СПОТ-курс.

Однак у валютній практиці використовується також «спот» на тиждень чи навіть на місяць, а сам термін у таких випадках підкреслює лише безумовність та обов'язковість платежу. Дата поставки валюти в угодах «спот» є датою валютування (value date). Якщо у будь-якій країні, однієї із сторін угоди, наступні два дні припадають на вихідний день, то дата валютування переноситься на один день.

Конверсійні операції з датою валютування «тод» (today – сьогодні) та «том» (tomorrow – завтра) є різновидом спотових операцій і здійснюються вони у відповідності з інтересами клієнтів або враховуючи вимоги національного валютного законодавства певної країни. Найголовнішим в угодах «спот» є те, що курс визначається курсами поточного дня, тобто дня укладання угоди. На ринку «спот» котируються курси «бід» (bid) – купівлі та «офер» (offer) або ж «аск» (ask) – продажу, за якими купують і продають базову валюту.

Різниця між курсами продажу та купівлі складає маржу – оплату послуг та потенційних ризиків торговців валютою. Цю різницю також називають спредом (spread). Розмір маржі чи спреду – величина нестійка і коливається залежно від позиції банку в тій чи іншій базовій валюті, від кон'юнктури ринку, від суми угоди, від ліквідності валюти, а також є різним у різних банків.

Форвардні операції належать до операцій строкових. За форвардними угодами її учасники домовляються про купівлю-продаж валюти на певну дату за курсом, визначеним у форвардній угоді.

Цікавий факт

Форвардні операції існують тисячі років, але організований форвардний ринок з'явився лише у 80-х роках XIX ст. у Відні, Берліні, Петербурзі. Перша наукова праця, у якій докладно описувались прибуткові процентні арбітражні операції, була написана у 1922 р. Дж. М. Кейнсом. Згодом він розширив цю статтю до обсягів книги під назвою «Трактат про грошову реформу» (1923) [15]. У сучасному світі форвардний валютний контракт є високоліквідним інструментом, ним оперує більшість великих банків та фінансових компаній.

Форвардний валютний контракт – це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати чи продаж валютні цінності у визначений час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією валютного курсу під час укладення контракту. В цих угодах використовуються два показники: валютний курс та ставка на депозити (найпоширенішою у світовій практиці є орієнтація на ставки за єврокредитами і ЛІБОР – процент за міжбанківськими депозитами в Лондоні). Таким чином, рівень ризику за форвардними контрактами обмежується величиною різниці між узгодженою за контрактом процентною ставкою і ставкою LIBOR, та між визначеним у контракті курсом валюти І ринковим спот-курсом. Причому ставка LIBOR і спот-курс визначаються на дату розрахунків.

Форвардну угоду характеризують такі особливості:

ü обмінний курс фіксується нa момент укладення угоди, а валютні кошти переходять до покупця через певний строк;

ü використовуються різноманітні часові лаги – від 1 місяця до 1 року, але традиційно вони не перевищують 3 місяців;

ü з моменту укладення угоди і до її закінчення за фінансовими рахунками економічних агентів ніяких операцій не проводиться.

Важливою умовою форвардних контрактів є обов'язковість їхнього виконання, відтак вони використовуються не для отримання спекулятивних прибутків, а укладаються для реальної купівлі або продажу валюти з метою страхування від негативного коливання ва­лютних курсів. В Україні відповідно до прийнятих НБУ правил випуску і обігу валютних деривативів метою форвардного валютного контракту є запобігання втрат (хеджування ризиків) при зміні валютних курсів за депо­зитами в іноземній валюті у майбутньому [93].

На валютному ринку найбільш розповсюджені два види форвардних валютних угод рис. 6.11.

Рис. 6.11. Класифікація форвардних валютних угод

«Форварди «аутрайт» та валютні свопи утворюють форвардні валютні ринки, оскільки і ті, і інші пов'язані з обміном валют у майбутньому.

На українському валютному ринку свопи поки що не знайшли широкого застосування, але поступово із розвитком ринку похідних валютно-фінансових інструментів і входженням українських банків і небанківських фінансових інститутів у міжнародні фінансові ринки слід очікувати розширення використання різними учасниками ринку цих перспективних фінансових інструментів (додаток Д).

Однією з найуспішніших і водночас досить суперечливою інновацією на валютно-фінансовому ринку стало запровадження торгівлі ф’ючерсними контрактами. Першубіржу фінансових ф'ючерсних угод (Міжнародний валютний ринок (МВР) було відкрито у 1972 р. для здійснення торгівлі ф'ючерсними контрактами за іноземну валюту [14; 21].

На сучасному етапі ф'ючерси торгуються в Чикаго, Токіо, Сіднеї, Новій Зеландії та ще в кількох місцях.

Ф'ючерсний контракт – це стандартизований контракт на купівлю іноземної валюти за національну на установлений термін у майбутньому за визначеним курсом. Головними користувачами ф'ючерсів іноземної валюти е комерційні банки, які використовують їх з метою отримання прибутків від різниці валютних курсів на форвардних і ф'ючерсних ринках, а також з метою хеджування. Широко використовують ф'ючерсні контракти імпортери й експортери продукції та послуг, які намагаються захистити себе від втрат при переведенні заробленої іноземної валюти в національну, або хочуть запобігти передплаті у розрахунках за майбутні поставки. В останньому випадку торгівля ф'ючерсними контрактами відбувається на біржах, які виступають посередниками.

Цікавий факт

Уперше торгівлю валютними ф'ючерсними контрактами на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) було започатковано в грудні 1997 року. Проте нестабільність валютного курсу в цей період, штучні обмеження в сфері курсоутворення, зокрема політика встановлення валютного коридору, низка чинників суб’єктивного характеру, а згодом і світова фінансова криза змусили НБУ 21 серпня 1998 року прийняти рішення про тимчасове призупинення торгівлі ф'ючерсними контрактами [90]. Перерва затягнулася невиправдано довго, і багато можливостей, які надає розвинений строковий ринок, було втрачено. Зокрема, відсутність механізмів хеджування валютних ризиків стала однією з причин вилучення нерезидентами своїх капіталів із вітчизняної економіки, адже іноземні інвестори не схильні приймати на себе додаткові ризики (в даному разі валютний ризик поряд з основним інвестиційним ризиком). Окрім того, за браком можливостей хеджування ризик зниження курсу гривні автоматично перекладається на суб’єктів господарювання, дестабілізуючи їх діяльність. По суті це означає, що держава не створила належних механізмів захисту власних підприємців та громадян від ризику. Відкриттю ф'ючерсної торгівлі у 2004 році у секції строкового ринку УМВБ передувала велика організаційна, методологічна та навчально-методична робота. В Україні розвиток ф'ючерсного ринку дещо стримується вимогою до емітента погоджувати перед реєстрацією випуску ф'ючерсів у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку використання як базового активу валютних цінностей з Мінекономіки України або НБУ.

Хоча ф'ючерсні та форвардні контракти схожі за економічною сутністю, вони мають і певні відмінності. Найголовніша полягає у тому, що за обставин, коли курс валюти-товару зростає, грошові платежі можуть постійно надходити на фінансовий рахунок власника ф'ючерсу (які можна одразу відкладати на де­позит і отримувати додаткові прибутки). Збитки від падіння валютного курсу власник ф'ючерсу також повинен компенсувати грошима у той самий день. За форвардних умов цього не відбувається до дати виконання. Форвардні контракти є угодою між приватними особами, вони відрізняються за величиною та строками поставки, їх неможливо продати до закінчення строку угоди, тому вторинний ринок для них практично відсутній, на відміну від ф'ючерсних контрактів. Завдяки цьому останні набули значного поширення.

Своєрідною формою термінової угоди двох сторін є опціон – право вибору часу поставки або платежу за визначеним курсом (страйк-курсом) певної суми валюти, а також можли­вість відмови від угоди, що надається опціонером своєму партнеру. Причому обумовлюється не чітка дата виконання опціону а лише період часу, протягом якого він дійсний. Най­частіше опціони надаються банками, які отри­мують прибуток у вигляді знижки, коли купують валюту, або надбавки, коли її продають, що відіграє роль компенсації у випадку відмови від виконання опціону. Опціони широко використовуються у ситуації невизначеності часу і суми валютних надходжень, різких коливань валютного курсу, в умовах нестійкої кон'юнктури ринку та недостатнього професіоналізму біз­несменів у трансформаційній економіці.

Існує три види валютних опціонів:

1) «американський опціон на спот» дає право купувати валюту у будь-який момент часу протягом обумовленого періоду, на відміну від нього європейський опціон виконується лише на визначену дату;

2) «опціон на ф'ючерс», об'єктом якого є ф'ючерсний контракт (бувають лише американські);

3) «ф'ючерсний опціон», покупець якого погоджується щоденно сплачувати суму здешевлення (подорожчання) ринкової вартості опціону.

Наприкінці 70-х років попереднього сторіччя після відмови від системи фіксованого курсу національних валют стосовно долара США почалося формування валютного ринку FOREX.

Цікавий факт

FOREX(FOReign EXchange market) – міжнародний валютний ринок, на якому вільно продаються і купуються гроші. У сучасному вигляді склався у 1970-х роках, коли було введено вільні курси валют, при цьому ціна однієї валюти щодо іншої визначається тільки самими учасниками ринку, виходячи з попиту та пропозиції [79]. До теперішнього часу ринок FOREX перетворився в глобальний, об'єднаний єдиною комунікаційною мережею ринок, що відкривається в понеділок ранком у Новій Зеландії й закривається в п'ятницю ввечері в США. Залежно від годинного пояса й появи на ринку FOREX різних регіональних учасників ринку щоденну торгівлю на ринку FOREX розділяють на кілька торговельних сесій. Товаром на цьому ринку є гроші (товар з 100%-ний ліквідністю) – товар на який на ринку в будь-який час є й покупці й продавці. Цілодобовий доступ на валютні ринки Азії, Європи й Америки дозволяє трейдеру (людині, що управляє капіталами на фінансових ринках) робити угоди по найбільш вигідній ціні, а надання банківського кредиту із плечем 1:100 його контрагентом дозволяє трейдеру одержувати більші прибутки при відносно невеликому депозиті (власних коштах) протягом короткого проміжку часу. При цьому простота висновку угод (по телефоні або через інтернет) роблять цей ринок привабливим для ділових людей.

На відміну від інших ринків, ринок FOREX характеризується самим більшим обсягів торгів, мінімальною вартістю проведених угод і найшвидшим рухом валютних коштів. У плані свободи від зовнішнього контролю і наявності вільної конкуренції цей ринок є найдосконалішим. Він також є найбільшим і найбільш ліквідним фінансовим ринком. За різними оцінками, обсяги на ньому становлять від 1 до 1,5 трлн дол. За день (єдиного торговельного майданчика не існує, і тому назвати абсолютно точну цифру неможливо). У цей час операції на ринку FOREX є основним джерелом доходу багатьох провідних банків і інших фінансових інститутів миру.

Угоди на ринку FOREX здійснюються за принципом маржинальної торгівлі. Цей вид торгівлі має ряд особливостей, які й зробили його дуже популярним.

· Невеликий стартовий капітал дозволяє здійснювати угоди на суми, багаторазово (у десятки й сотні разів) його перевищуючі. Це перевищення називають важелем (Leverage).

· Торгівля проводиться без реальної поставки грошей, що скорочує накладні видатки й дає можливість відкривати позиції як покупкою, так і продажем валюти (у тому числі відмінної від валюти депозиту).

Ідея маржинальної торгівлі полягає в тому, що спекулятивні інтереси на FOREX можна задовольнити, не здійснюючи реального постачання грошей, що скорочує накладні витрати з переміщення останніх, і дає можливість, маючи невеликий рахунок у доларах, відкривати позиції, як з купівлі, так і з продажу великої кількості іншої валюти. Можна здійснювати дуже швидкі операції, отримуючи значний прибуток, як при підвищенні, так і при зниженні курсів валют. Багато спекулятивних операцій на міжнародних фінансових ринках прово­дяться за принципами маржинальної торгівлі.

Маржинальна торгівля

це торгівля з використанням позикового капіталу. Маржинальна торгівля на валютному ринку ведеться лотами. 1 лот орієнтовно дорівнює 100 тис. дол., але для його відкриття необхідно мати від 0,5% до 4% суми.

Приклад

Розглянемо конкретний приклад. Припустімо ви, проаналізувавши ситуацію на ринку, дійшли висновку, що фунт стерлінгів дорожчатиме щодо долара. Відкриваючи один лот на купівлю фунта (СВР) при маржі 1% (кредитне плече 1:100) за ціною 1,4989, ви чекаєте зрос­тання курсу. По деякім часі ваші очікування справджуються і ви, закриваючи позицію по 1,5050, заробляєте 61 пункт (близько 405 дол.). Щоденні коливання валют становлять близько 100 – 150 пунктів, що дає можливість трейдерам заробляти на цьому. На ринку FOREX необов'язково спочатку купити валюту, щоб потім її продати. Можна відкривати позиції, як на купівлю, так і на продаж будь-якої валюти, не маючи її. Звичайно, дилінгові центри встановлюють мінімальний депозит, необхідний для роботи на ринку FOREX у розмірі 2 тис. дол. і надають кредитне плече 1:100. Відкриваючи позицію на 100 тис, трейдер вкладає 1 тис. дол. і отримує кредит 99 тис. доларів. Основні валюти, якими торгують на FOREX: євро (EUR), японська ієна (JPY), фунт стерлінгів (GBP) і швейцарський франк (СНF), усі вони торгуються щодо американського доллара (USD).

Основні позитивні характеристики ринку FOREX [79]:

• найбільша кількість учасників і найбільші обсяги операцій;

• відсутність зовнішнього органу регулюван­ня – ціни визначаються тільки попитом і пропозицією;

• абсолютна ліквідність і швидкість ринку – здійснення угод за лічені секунди за on line котируваннями;

• 24-годинний режим роботи протягом усього робочого тижня;

• можливість відкриття позиції на будь-який період, що залежить тільки від трейдера;

• відсутність комісійних витрат, окрім спла­ти різниці між ціною купівлі й продажу;

• можливість одержання прибутку, що пере­вищує вкладену в операції суму.

Класична валютна біржа – офіційно оформлений ринок, на якому відбувається торгівля валютами на основі попиту і пропозиції.

Операції валютної біржі рис.6.12.

Членами валютної біржі можуть бути лише банки, яким надана ліцензія на проведення валютних операцій або фінансові установи, яким законодавчо надане право на ведення валютних операцій.

Процес купівлі-продажу валюти здійснюється аукціонним методом, коли покупець указує в заявці обсяги валюти, яку він хоче придбати, і курс, за яким він її згоден купити. Продавець, у свою чергу, пропонує певний обсяг валюти і курс, за яким він згоден її продати.

Рис. 6.12. Операції валютної біржі

Оскільки головними суб’єктами валютного ринку є банки, то якщо обсяги і курс покупця збігаються з обсягом і курсом продавця, у цьому випадку валютна позиція вважається закритою. Якщо ж такої рівноваги нема, то валютна позиція називається відкритою.

Валютний ризик

це можливість грошових втрат суб'єктів валютного ринку через коливання валютних курсів.

Він тісно пов'язаний з інтернаціоналізацією ринку банківських операцій, створенням транснаціональних компаній та банків і диверсифікацією їхньої діяльності, міграцією капіталу поміж країнами у пошуках надприбутків, зростанням обсягів спекулятивних валютних операцій. На сучасних валютних ринках на одну комерційну угоду припадає близько шести спекулятивних.

Виділяють дві основні групи методів управління валютним ризиком рис. 6.13.

Рис. 6.13. Методи управління валютним ризиком

В Україні на протязі 2009 року була накладена заборона на проведення хеджування валютного ризику, тому основними методами управління являється управління валюною структурою балансу.

Форфетування

кредитування експорту шляхом випуску комерційних векселів або інших боргових зобов'язань за зовнішньоторговельними угодами.

Форфетування як форму трансформації комерційного кредиту у банківський використовують тоді, коли покупець не має відповідних грошових ресурсів для оплати великої партії товару, а експортер не може відкласти отримання грошей на майбутнє. У цьому випадку покупець виписує комплект векселів на необхідну суму з додатковим відсотком за кредитування, що дає змогу експортеру одразу отримати всю суму й перекласти ризик на банк, що надає кредит. З іншого боку, під час використання форфейтингу можуть виникати додаткові ризики – ризик дефолту з боку уряду країни походження імпортеру, ризик оголошення мораторію на платежі за кордон, зумовлений політичними або іншими обставинами, адміністративні ризики через існування деяких відмінностей у валютному законодавстві країн тощо.

Вищенаведені організаційні методи належать до внутрішніх методів страхування. До зовнішніх методів зниження валютного ризику відноситься створення ефективної програми проведення спеціальних фінансових операцій – хеджування.

Хеджування

це компенсаційні дії на валютному ринку із використанням відповідного інструментарію для мінімізації втрат від валютних коливань. По суті, це перенесення ризикової позиції на ринку готівки, яка пов'язана з валютним курсом або відсотковою ставкою, на іншого учасника ринку, який відкриває економічно пов'язану з нею позицію у тій самій валюті на ринку фінансових фючерсів (такий підхід до визначення хеджування був розроблений у США).

Створення чинної системи валютного регулювання в Україні неможливе без глибокого вивчення теоретичних аспектів, досвіду інших держав світу, існуючої в країні практики, а також перспектив розвитку цієї системи. Саме такий підхід дасть змогу нашій країні розробити оптимальний режим валютного регулювання, який має відповідати вимогам і особливостям періоду ринкової трансформації економіки.

Дата добавления: 2014-11-08