Клас Комахи

Комахи – справжні наземні безхребетні. Клас налічує близько 1 млн. видів. Тіло комах чітко розділене на голову, груди і черевце. Голова утворена чотирма сегментами. Грудний відділ складається із трьох сегментів, у кожного одна пара кінцівок. Другий і третій сегменти на спинній частині звичайно несуть по парі крил. Черевце складається із 6 – 12 члеників.

Типовим представником цього класу є хрущ травневий (рис. 5). Довжина його тіла складає 2 – 2,5 см, воно циліндричної форми, світло-коричневого кольору. По бо­ках черевця є характерні трикутні білі плями.

На голові хруща розташовані органи чуттів і ротові органи. Органами чуттів є два фасеткових ока. Попереду очей стирчать два вусики з кількома розширеними плас­тинками на кінцях. Пластинки – це органи нюху. Органи дотику і смаку – щупики. Вони знаходяться попарно на нижній губі і на нижніх щелепах. До ротових органів відносяться верхня і нижня губи, верхні і нижні щелепи.

Верхня губа і верхні щелепи одночленні. Нижня губа і нижні щелепи багаточленні. За будовою ротових органів у комах виділяють ротові апарати гризучого типу, колючо-смоктального, смоктального тощо, що пов'язано з різноманітною їжею, яку використовують різні комахи (рис. 4).

Рис. 4. Порівняльна схема типів будови ротового апарату комах:

І – тарган; ІІ – джміль, ІІІ – метелик, IV – комар; V – клоп; 1 – верхня губа, 2 верхні, 3 – нижні щелепи; 4 – нижня губа (однорідні органи заштриховані однаково).

Рис. 5. Комахи (на прикладі травневого хруща):

а – частини тіла: 1 – голова; 2 – вусики; 3 – нога; 4 – передній, 5 – середній і 6 – задні членики грудей; 7 – черевце; 8 – крила (2-а пара); 9 – надкрила; б – внутрішня будова; 1 – надглотковий нервовий вузол; 2 – черевний нервовий ланцюг; 3 – трахеї; 4 – яєчник; 5 – задня кишка; 6 – видільні трубочки; 7 – середня кишка (травний шлунок); 8 – жувальний шлунок; 9 – стравохід; 10 – глотка; в – ротові органи (ротовий апарат гризучого типу): 1 – верхня губа, 2 – верхні щелепи, 3 – нижні щелепи, 4 – нижня губа; г – розвиток: 1 – яйця, 2,3 – личинки різного віку, 4 – лялечка; 5 – вихід дорослого жука із землі.

Хрущ травневий відноситься до ряду жуків або твердокрилих. У комах цього ряду перша пара крил перетворилася в жорсткі надкрила. Вони зверху захищають ніжні перетинчасті крила й спинну частину черевця з м'яким покривом. Літають жуки за допомогою другої пари перетинчастих літальних крил. Перед польотом хрущ трохи піднімає і відводить убік надкрила, розпростує складені під ними літальні крила і так злітає. Під час польоту крила виконують таку саму роль, як пропелер у літака, а надкрила – ту ж роль, що несучі поверхні для літака. Кінцівки хруща травневого мають гострі кігтики, що допомагає йому міцно чіплятися за листки і гілки.

Черевце хруща складається з 8 сегментів; їх видно лише з нижнього боку, оскільки верхня його частина майже вся (за винятком загостреного кінця черевця) закрита надкрилами.

Живиться хрущ молодими листками дерев. Проковтнута їжа через стравохід потрапляє у містке воло, а із нього в шлунок, де перетирається хітиновими зубцями. В кишці подрібнена їжа остаточно перетравлюється і всмоктується, а неперетравлені рештки переходять до задньої кишки і викидаються назовні через анальний отвір.

Дихальна система представлена трахеями. Це численні розгалужені трубки, в які повітря потрапляє через спеціальні отвори – дихальця, або стигми. їх по два на кожному членику черевця і дві пари на грудях. Трахеї розподіляють повітря по тілу, досягаючи усіх органів. Дихання комах пов'язане з роботою м'язової системи черевця: при його скороченні повітря виштовхується із трахей, а при розширенні черевця в них потрапляє свіже повітря.

Органи кровообігу представлені серцем і судинами. Серце і аорта розташовані на спинній стороні черевця. Оскільки є розгалужена сітка трахей, кровоносна система розвинена слабо і позбавлена функції переносника кисню. Рідина (безбарвна), яка циркулює по кровоносній систе­мі, називається гемолімфою. В ній знаходяться білі кров'яні тільця.

Органи виділення – численні трубочки (мальпігієві судини), які сліпо замкнені на вільному кінці, а іншим кінцем впадають в кишку на межі між середнім і заднім її відділами. їхній просвіт заповнений зернами сечової кислоти – головним продуктом дисиміляції у комах. Крім того, видільну функцію виконує жирове тіло. В ньому також нагромаджується, хоч і не виводиться із тіла, сечова кислота, тому з віком концентрація її в жировому тілі збільшується. Жирове тіло – це «нирка» нагромадження. Проте основна функція жирового тіла – нагромадження запасних поживних речовин: жиру, глікогену, білка. За рахунок цих поживних речовин розвиваються яйця.

Нервова система комах побудована по типу черевного нервового ланцюга, проте може досягати дуже високого рівня розвитку і спеціалізації. Центральна нервова система включає головний мозок, підглотковий ганглій і сегментарні ганглії черевного нервового ланцюга, які розташовані в тулубі. Головний мозок характеризується складною гістологічною будовою. У більшості комах ганглії черевного нервового ланцюга концентруються в поздовжньому напрямі.

Розмножуються хрущі статевим шляхом. Після запліднення самка заривається в грунт і відкладає яйця. В них розвиваються личинки, які виходять із яєць в кінці літа. Личинки живляться перегноєм. Восени вони зариваються глибоко в грунт і там зимують, а навесні піднімаються до поверхні грунту і на протязі всього літа живляться корінням трав'янистих рослин і сіянців сосни. Зимують личинки знову глибоко в грунті і лише на третє літо виростають личинки, здатні живитися корінням кущів і дерев, від чого молоді деревця часто гинуть.

На лялечку личинка перетворюється лише після третього зимування і значного збільшення в розмірах. Це відбувається в кінці весни, а під осінь з неї виходить дорослий травневий хрущ. Спочатку його м'які покриви безбарвні, потім вони твердіють і забарвлюються. Перезимувавши ще раз у грунті, жуки виповзають на його поверхню весною. Масовий їхній літ відбувається у вересні місяці присмерком.

Основну шкоду лісовому господарству наносять не дорослі жуки, а їхні личинки. Це пов'язано з тим, що починаючи з всіляко оберігати.

Розвиток комах з повним перетворенням розглянемо на прикладі хруща травневого. При такому розвитку із яєць виходить личинка, яка ні зовнішнім виглядом, ні способом життя не схожа на дорослу особину. При цій формі метаморфозу личинка в міру росту декілька разів линяє. Але для перетворення в дорослу форму (імаго) вона повинна пройти стадію лялечки. У деяких комах лялечки рухливі, у інших – нерухомі. В цій стадії личин­кові тканини і органи повністю перебудовуються. Більша частина органів руйнується. Зберігається лише нервова система, зачатки статевих залоз і особливі утвори – імагінальні диски, за рахунок яких формуються органи дорослої форми, але вони залишаються в сплюснутому, скрученому стані. Коли доросла форма залишає покриви лялечки, в сплюснені імагінальні органи надходить кров і вони випрямляються, набувають форми, яка характерна для дорослої комахи. Покриви комахи в цей час м'які і безбарвні, з часом у них з'являється хітин, вони твердіють і набувають характерного забарвлення. Так відбувається розвиток у лускокрилих (метелики), двокрилих, перетинчастокрилих тощо (рис. 5, в, г, д, є).

Розвиток з неповним перетворенням характеризується тим, що із яйцевих оболонок виходить комаха, схожа зовнішньою будовою, способом життя і живленням на дорослу форму, але менша за розмірами. В результатіінтенсивного живлення вона росте, але хітинізований по­рив перешкоджає збільшенню лінійних розмірів і об'єму. Це призводить до линяння, під час якого скидається тісний хітинізований покрив. Під ним знаходиться нова м'яка кутикула у вигляді складок. Після скидання старого покриву нова кутикула розпрямляється. Розміри тварин збільшуються. Після кількох линьок без утворення лялеч­ки тварина досягає зрілості, у неї утворюються крила, дозрівають статеві залози, з'являються зовнішні статеві придатки. Так розвиваються прямокрилі, воші, клопи тощо.

Комахи з неповним перетворенням – це представники (див. рис. 5, а, б) кількох рядів, серед яких і ряд Прямокрилі (перелітна сарана, кобилки, коники, цвіркуни тощо). Прямокрилі мають ротові органи гризучого типу, передні крила у них довгі, вузькі і потовщені, а задні – широкі і м'які. Задні кінцівки у них дуже добре розвинені і значно довші від передніх і середніх; завдяки цьому прямокрилі стрибають на великі відстані.

Сарана досягає 5 – 6 см завдовжки. Вона дуже нена­жерлива, живиться рослинами будь-яких видів. Постійно живе і розмножується в заростях очерету у пониззі річок Тереку, Кубані, Уралу, Амудар'ї і Сирдар'ї тощо. У кінці літа сарана відкладає яйця в грунт. Вони склеєні разом і утворюють так звану кубушку. Навесні із яєць виходять личинки, схожі за будовою з дорослими комахами, але ряд органів, у тому числі крила, ще недорозвинені. Таких личинок називають пішою сараною. Личинки ростуть, линяють і перетворюються в дорослих крилатих комах. Перелітна сарана із місць свого постійного мешкання може перелітати на великі відстані. і наносити велику шкоду посівам культурних рослин. Основний метод боротьби з сараною – використання різних отрут.

До комах з повним перетворенням належать ряди: Лускокрилі, Двокрилі, Перетинчастокрилі, Твердокрилі та інші. Представники ряду Лускокрилих (метеликів) мають дві пари крил. Свою назву вони отримали тому, що їхні крила вкриті видозміненими волосками – лусочками, які часто бувають яскраво забарвленими і утворюють на поверхні крил характерні «малюнки».

На голові у метеликів розташовані фасеткові очі і пара вусиків, які мають нюхові органи.

Сегменти грудного відділу сполучені між собою нерухомо. Грудні ніжки слабі, а іноді тонкі й слабі, але дуже чіпкі. За допомогою ніжок метелики утримуються на квітках, стеблах рослин, корі дерев тощо.

Ротові органи у дорослих метеликів сисного типу. Вони перетворені на хоботок, який пристосований до смоктання нектару із квіток. Личинки, їх називають гусінню, мають ротовий апарат гризучого типу. Вони живляться листками, плодами та іншими частинами рослин.

Гусінь метеликів має прядильні шовковидільні залози, які виділяють речовини, що застигають на повітрі в міцні нитки. Різні види гусениць використовують ці нитки різни­ми способами: спускаються з гілок дерев; обплітають пагони і листки або будують спеціальні чохлики, в яких утворюються лялечки (міль); утворюють кокони (справжні шовкопряди та ін.).

Рис. 6. Комахи – представники різних рядів:

а – сарана та її личинки (прямокрилі), б – постільна блощиця (напівтвердокрилі), в – совка, її гусениця і лялечка (лускокрилі), г – хатня муха, її яйця, личинки і ля­лечки (двокрилі), д – буряковий довгоносик, його личинки і лялечка (твердокрилі), є робоча бджола, матка і трутень (перетинчастокрилі)

Метелики прикріплюють яйця до гілок рослин, кори дерев, тобто там, де живиться їхня гусінь. Найти такі рослини метеликам допомагають органи нюху. За допомо­гою фасеткових очей метелики не тільки розрізняють кольори, а і визначають форму предметів.

Багато метеликів (білан капустяний, совка озима, дубовий шовкопряд, метелик лучний та ін.) завдають відчутних збитків сільському і лісовому господарству.

Наприклад, гусінь білана капустяного завдає великої шкоди капусті. Встановлено, що, не дивлячись на добру помітність гусені на листках капусти через пістряве за­барвлення і здатність триматися групами, вони не знищуються птахами, оскільки неїстівні, що узгоджується з їхнім захисним забарвленням. Зелене забарвлення гусені у багатьох інших видів метеликів є захисним.

Гусінь білана капустяного має зеленуватий колір. По боках тіла і на спині у неї розташовані жовті смуги і чорні цятки. Вирісши, гусениця переповзає на дерево, стіну, паркан тощо, де перетворюється в лялечку. Після виходу із лялечки метелик сидить на одному місці декілька годин, поки його крила не розправляться і не зміцніють.

Для боротьби з біланом капустяним необхідно знищу­вати бур'яни, збирати і знищувати гусінь і яйця капусниці та використовувати біологічні методи боротьби.

Якщо личинкові форми метеликів завдають значної шкоди, то дорослі форми приносять велику користь, запи­люючи багато видів рослин. Крім того, це основний корм для птахів.

Серед багатьох видів шовкопрядів, які отримали свою назву в зв'язку з тим, що їхня гусінь перетворюється в лялечку в шовковистих коконах, велике значення має шовковичний шовкопряд – єдиний повністю одомашне­ний вид метеликів. їжею для гусені шовковичного шов­копряда служать листки шовковиці, з чим і зв'язана назва комахи.

У природних умовах шовковичний шовкопряд не існує. Він вперше був одомашнений китайцями не менше 2,5 – 3 тис. років тому. Потім араби завезли його в Європу у VIII ст. Тепер шовківництво поширене в багатьох країнах світу. Людина вивела різні породи шовковичного шовкопряда, які відрізняються кількістю шовку в коконі (з 1 кг сирих коконів отримують до 90 г шовку-сирцю). Хоч у метеликів шовковичного шовкопряда є крила, але в результаті одомашнення ці комахи втратили здатність літати. Шовковичний шовкопряд у дорослому стані не живиться. Самці мають тонке черевце і перисті вусики. Запліднені самки відкладають яйця, або грену, після чого скоро гинуть. З них у спеціальних приміщеннях виводять гусінь, яка має білясте забарвлення і червоподібну форму. На кінці черевця у них є рогоподібний придаток. Гусінь малорухлива, розвивається 26 –40 діб; за цей час вона чотири рази линяє. Доросла гусінь плете кокон з шовкової нитки, яку виробляють її шовковидільні залози. Кокони заморюють гарячою парою, висушують, розмотують і отримують натуральний шовк.

Двокрилі. До цього ряду відносяться комарі, мухи, оводи тощо. Вони мають лише передню пару крил, друга пара значно зменшена і від неї збереглися лише булаво-подібні утвори – дзижчальця.

Кімнатна муха поширена скрізь. На її голові розташо­вані фасеткові очі і вусики – органи нюху; на лапках – органи смаку. Між кігтиками її лапок знаходиться клейка, вкрита волосками подушечка, яка дозволяє мусі повзати по вертикальних площинах, склі, по стелі. На кінцівках також є волоски, до яких легко пристає бруд, тому мухи є механічними переносниками хвороботворних бактерій. На тілі однієї мухи знаходили до 6 мли бактерій, а в кишках – до 28 мли. Різних видів мікроорганізмів у мух знайдено близько 40. Основна роль в утворенні ротового апарату лижучого типу у мух належить нижній губі, яка має форму хоботка. Живляться мухи рідкою їжею. Муха, сідаючи на продукти, виділяє на них травні соки, під дією яких їжа розчиняється, після чого вона її всмоктує. Характер живлення мух (як продуктами харчування людини, так і різними покидьками) також сприяє розповсюдженню збудників хвороб.

Мухи поширюють насамперед збудників кишкових захворювань: черевного тифу, дизентерії, холери, а також відіграють значну роль у передачі туберкульозу, дифтерії, сибірки, деяких захворювань очей. Вони можуть переносити яйця гельмінтів і цисти найпростіших. Спалахи епіде­мій кишкових захворювань припадають на літній період, коли чисельність мух досягає найбільшої величини.

Звичайним місцем відкладання яєць є гниючі продук­ти, кухонні залишки, гній, фекалії людини тощо. За один раз муха відкладає до 160 яєць. При сприятливих умовах за добу із яєць виходять личинки, які через 1 – 2 тижні заляльковуються, і ще через 1 – 2 тижні з лялечки виходить муха. Весь розвиток від яйця до мухи відбувається приблизно протягом місяця.

Для захисту від мух рекомендується тримати продукти харчування вкритими скляним або сітчастим ковпаком і завішувати вікна марлею. Місця виплоду мух обробляти інсектицидами, тобто речовинами, які отруйні для комах. Боротьба з дорослими мухами ведеться за допомогою механічних (липкі стрічки) і хімічних засобів.

Оводів відомо кілька видів: шлунковий, підшкірні і носоглоткові. Це великі мухи, які в дорослому стані не живляться, а існують за рахунок нагромаджень у личин­ковий період життя.

Самка великого шлункового овода відкладає яйця, прикріплюючи їх до шерсті коней. Личинка, що вийшла з яйця, всвердлюється в шкіру, викликаючи сверблячку. Коні, лижучи вражені місця, злизують їх і проковтують. Подальший розвиток овода іде в шлунку коня. Місяців через 10 вони залишають травний канал, падають на землю і заляльковуються в землі або в гної.

Самки шкірного овода великої рогатої худоби відкладають яйця на шерсть задніх ніг тварини. Личинки проникають під шкіру і по тканинах мігрують по тілу, закінчуючи розвиток під шкірою спини. Після дозрівання личинка прориває шкіру хазяїна і падає в землю, де і заляльковується. Шкіра тварин, що перехворіли, має дірки, які знецінюють її товарну якість.

Овечий і один із видів кінських оводів – живородні. Самки підлітають до ніздрів або очей тварин і виприску­ють в них рідину, в якій є живі личинки. Розвиток личинок відбувається в носових і глоткових порожнинах, лобних пазухах.

Перетинчастокрилі становлять один із найбільш численних (більше 100 тис. видів) і високоорганізованих рядів комах. Ці комахи добре літають і тому у них найбільш сильно диференційована мускулатура грудей. Для представників цього ряду характерні дві пари прозо­рих перетинчастих крил. Передні крила завжди більші від задніх.

До цього ряду відносяться бджоли, оси, мурашки, джмелі та ін. Багато видів живуть великими колоніями або сім'ями (бджоли тощо).

Голова бджоли досить рухливо сполучена з грудним відділом тіла. Очі складні, великі. Поряд з ними у більшості перетинчастокрилих є прості очка (у бджоли їх три). На голові розташовані різно побудовані вусики. У більшої частини видів ротові органи гризучого типу, а у бджіл – гризучо-лижучого. Самки перетинчастокрилих мають яйцеклад, який у бджіл перетворився в жало.

У більшості перетинчастокрилих личинки червоподібної форми, очі і ноги у них відсутні, голова розвинена слабо. Лише у личинок окремих видів комах цього ряду є 3 пари грудних ніг і 6 – 8 пар черевних ніжок.

Перетинчастокрилі мають добре розвинений надглотковий ганглій, або головний мозок, в зв'язку з чим для них характерна складна поведінка і утворення умовних рефлексів.

Особливо велике значення мають перетинчастокрилі як запилювачі рослин. Серед цих комах багато корисних для людини (медоносна бджола, їздці та ін.). Проте є багато і шкідливих видів (пильщики, горіхотворки та ін.).

Медоносна бджола – це значною мірою одомашнена тварина. На сьогодні відомі різні породи бджіл. Вони Йдуть гуртовий спосіб життя. В кожній бджолиній сім'ї одна самка (матка, або цариця), декілька самців (трут-пін) і десятки тисяч робочих особин. Робочі особини – це самки з недорозвиненими органами розмноження. Звичайно дикі бджоли оселяються в природних умовах у дуплах дерев. Людина розводить бджіл у вуликах, де вони із воску ліплять стільник, який складається із шестигранних комірок.

Висмоктаний бджолою із квіток нектар потрапляє у воло. Тут він змішується з ферментами і перетворюється на мед, який бджола відригує у комірку стільника.

Груди робочих бджіл густо вкриті волосками. До них прилипає пилок під час відвідування бджолами квіток. Ноги робочих бджіл пристосовані не лише для побудови комірок стільника, а і для збирання пилку. У бджіл на черевці є восковидільні залози. Ділянки черевця, на яких виділяється віск, називаються дзеркальцями. Вироблюва­ний ними віск використовується бджолами для побудови стільника.

Навесні робочі бджоли вилітають із настанням теплих днів. Вони збирають з квіток пилок і нектар. Матка відкладає у комірки стільника запліднені і незапліднені яйця. Із запліднених яєць розвиваються робочі бджоли і матка, а із незапліднених – трутні. В залежності від умов вигодовування личинки перетворюються або в матку, або в робочу бджолу. В перші дні життя личинок робочі бджоли вигодовують їх «молочком», яке виробляється однією парою слинних залоз.

Одні личинки вигодовуються протягом всього розвитку лише «молочком», яке є винятково поживним кормом; із них у кінці розвитку формується матка. Інших личинок робочі бджоли годують «молочком» лише перші дні, а починаючи з четвертого дня їх годують сумішшю пилку і меду. За таких умов годування розвиваються робочі бджоли.

У житті бджолиної сім'ї послідовно відбуваються такі етапи: інтенсивне розмноження і вигодовування; розселення, або роїння; утворення нових сімей; зимівля.

Інтенсивна діяльність робочих бджіл у вулику або в дуплі починається з настанням тепла. Вони будують комірки стільника, заповнюють частину їх медом і зашпаровують воском. Матка живе від 4 до 5 років. Вона парується один раз у житті після роїння. Для цього молода матка вилітає з вулика з трутнями. Під час цього польоту і відбувається запліднення матки. При цьому сперматозоони зберігаються в її сім'яприймальниках. Після цього матка повертається до вулика, а трутні в нього тепер не допускаються (вони або гинуть, або їх вбивають робочі бджоли). Запліднення яєць відбувається в момент відкладання їх маткою в бджолині і маточні комірки. При відкладанні ж у трутневі комірки отвори сім'яприймальників стискаються і яйця залишаються незаплідненими. За добу одна матка відкладає до 1 тис. яєць. Період розмноження і вигодовування закінчується вилупленням багатьох робочих бджіл, а потім трутнів і матки.

Після виходу із маточника молодої матки настає період роїння. Стара матка залишає вулик (або дупло) із значною частиною робочих бджіл. Вилетівши, рій сідає на гілку дерева, клубком збиваючись навколо матки. Пасіч­ники знімають рій і садять його у новий вулик. Якщо рій не зняти, то він поселиться у дуплі або іншому місці і бджоли здичавіють. Молода матка вбиває в маточниках інших маток, які ще розвиваються. Іноді після появи нової матки таку операцію виконують робочі бджоли. Якщо з'явиться нова матка, то утворюється новий рій, який також покине вулик. Для пасіки таке повторне роїння небажане, оскільки слабнуть сім'ї.

У другій половині літа робочі бджоли починають заготовляти запаси меду на зиму. З настанням холодів вони замазують воском щілини у вулику й готуються до зимівлі. Узимку бджоли щільно обсідають стільники і живлять­ся заготовленим медом.

Мурашки також належать до гуртосімейних комах. Вони живуть у мурашниках, які являють собою куполоподібні гнізда. В одному великому мурашнику живе кілька мільйонів мурашок. Багаторічні сім'ї мурашок складаються із самок, самців і робочих особин. Голова в мурашки рухома, із сильно розвиненими гризучими верхніми щелепами. На голові знаходяться довгі колінчасті вусики і складні очі. Самці і самки мають перетинчасті крила, які легко обламуються. У робочих мурашок крила відсутні. Черевце між першим і другим члениками звужене, завдя­ки чому воно рухливе. У деяких видів мурашок на кінці черевця знаходиться жало, через яке вибризкується секрет, що має запах мурашиної кислоти.

У багатьох видів мурашок існує поділ праці. Поряд з робочими особинами є ще і солдати. У них велика голова з дуже сильними щелепами. Своєю головою солдати закривають усі вхідні отвори у мурашник. Коли робочі мурашки повертаються додому, вони стукають вусиками солдат по голові, які після такого знаку пропускають їх до мурашника.

Великі щелепи мурашок-солдатів служать їм зброєю і робочим інструментом. Солдати можуть нападати на гнізда інших мурашок. Робочі мурашки забирають мед бджіл із вуликів і нектар квітів. Після повернення в мурашник вони відригують цю їжу і годують інших робочих мурашок. В їхні функції входять також побудова мурашника і підтримання його в чистоті і порядку, догляд за личинками і лялечками, перенесення їх по мурашнику (із однієї частини в іншу) залежно від часу доби і погоди.

Зимують мурашки в підземній частині мурашника, де температура не така низька, як на поверхні. Там вони збираються в тісний жмут і в такому стані знаходяться до весни. Головною їжею мурашок є комахи. За один день мурашина сім'я знищує до 1 кг гусені, личинок жуків, метеликів та інших комах. Оскільки більшість комах і їхніх личинкових стадій – шкідники культурних рослин і лісу, то мурашки, знищуючи їх, приносять велику користь. Мурашки (як і дощові черв'яки) розпушують грунт своїми ходами, сприяють його зволоженню, вентиляції і збагаченню перегноєм. Тому мурашники необхідно оберігати.

Інстинкт. При знайомстві з життям бджіл, мурашок та інших тварин ми переконуємося в тому, що їхні дії доцільні. Це стосується сигналізації у бджіл, розведення попелиць мурашками тощо. Наприклад, якщо бджола знайшла квітуючі рослини, які багаті на нектар, то вона, повернувшись до вулика, на стільнику починає описувати фігури, що нагадують цифру 8; черевце її при цьому коливається. По фігурах такого своєрідного «танцю» інші бджоли визначають, на якій відстані і в якому напрямку необхідно летіти за нектаром. Коли бджоли прилетять до «вказаного» місця медозбору, то вони сідають лише на ті квітки, запах яких був зафіксований на тілі бджоли-розвідниці. Деякі види робочих мурашок розводять попелиць і доглядають за ними, оскільки використовують їхні солодкі екскременти як їжу. Ряд тропічних видів мурашок вирощують під землею плісеневі гриби, які служать їжею для їхніх личинок.

Усі ці дії комах настільки доцільні, що можна подумати про їхню свідому діяльність. Насправді ж це зв'язано з інстинктами. Інстинкти – це ланцюг послідовних безумовних рефлексів, які являються однією з форм пристосування тварин до умов життя. Це природжена форма поведінки тварини. Інстинкти характеризуються стереотипністю дій, для яких поштовхом служать зовнішні подразнення. В незмінюваних умовах інстинкти корисні, але несвідомі, автоматичні дії стають марними при зміненій ситуації. Цю особливість інстинктів можна проілюструва­ти таким прикладом. Оса сфекс проявляє турботу про своє потомство, яка полягає в послідовних, доцільних діях: вона будує гніздо-нірку, заготовляє живих комах – їжу для своїх личинок. Здобич оса паралізує уколом жала в скупчення нервових клітин, на здобич відкладає яйця, після чого нірку замуровує. На цьому турбота про потомство завершується. Проте звичний хід подій можна порушити – видалити із гнізда вміст у той час, коли оса вже розпочала його замуровувати. Навіть якщо «пограбування» гнізда здійснювалося в її присутності, оса старанно завершить його мурування.

Безумовні рефлекси та інстинкти не здатні забезпечити повне пристосування тварин до постійно змінюваних умов життя. Це пристосування досягається умовними рефлексами, що формуються на протязі індивідуального життя тварини (рефлекси будуть розглянуті детальніше в розділі анатомії і фізіології).

Їздці – надзвичайно цікава і практично дуже важлива група комах. їхні самки відкладають свої яйця в яйця, личинки і лялечки різних видів комах. Личинки їздців не мають ніг. Живляться вони тканинами і гемолімфою хазяїна. Жертва доживає до утворення їздцем лялечки. Для утворення лялечки личинка їздців прориває покриви комахи і виповзає назовні. В результаті комахи-хазяїни гинуть.

Їздці – дрібні комахи з довгими вусиками. Черевце більшості видів їздців має стебельчасту будову. У самок добре розвинений яйцеклад. їздці допомагають людині в боротьбі з різними комахами –– шкідниками сільськогосподарських культур. Наприклад, самка білянкового дрібночеревця, знайшовши гусеницю білана капустяного, сідає на неї верхи (в зв'язку з чим її назвали їздцем), проколює шкіру яйцекладом і відкладає свої яйця. Інші види їздців вражають личинок різних шкідників (непарного шовкопряда, попелиць тощо). Є такі види їздців, які відкладають свої яйця в кліщів, які переносять збудників хвороб.

До справжніх їздців близько стоять і інші корисні комахи. Так, трихограма відкладає по одному яйцю в кожне яйце метеликів. Тому тільки однією кладкою вражається значна кількість яєць. Теленомус відкладає свої яйця в яйця клопів-черепашок.

Біологічний метод боротьби з шкідниками. Для боротьби з шкідливими комахами поряд з механічними, хімічними і агротехнічними методами все ширше використовують біологічні методи боротьби, тобто знищення комах на всіх стадіях розвитку за допомогою їхніх природних ворогів. Такими ворогами комах є жаби, ящірки, дикі птахи, землерийки, їжаки, кроти, кажани тощо. Тому усіх цих тварин слід оберігати і по можливості принаджувати на поля, городи, в сади й парки. Свійських птахів за останні роки також все частіше використовують для знищення шкідників.

Багато природних ворогів є у шкідників і серед комах. Велике значення в знищенні шкідників належить їздцям та іншим комахам. Сонечка, наприклад, знищують попелиць та інших шкідників. Хижі жуки (жужелиці) полюють за гусеницями непарного шовкопряда.

У спеціальних лабораторіях у великих кількостях розводять деякі види сонечок, їздців, трихограм та інших комах. їх випускають у тих районах, в яких відмічається масове розмноження шкідників. Біологічним методам боротьби з шкідниками рослин належить велике майбутнє.

Роль комах у природі та їхнє практичне значення. Підводячи підсумок вивчення класу комах, необхідно відзначити їх винятково велику роль як в житті людини, так і в природних процесах. У зв'язку з тим що комахи становлять значну частку наземної фауни, вони сильно впливають на рослинний і тваринний світ Землі. Комахи зустрічаються в усіх районах суші, в тому числі в пустелях, високо в горах і в полярних районах.

Існування багатьох комах тісно пов'язане з життям рослин, оскільки вони споживають живі рослини: корені, стебла, листки, плоди, насіння. При масовому розмноженні комахи знищують або пошкоджують рослини на величезних територіях. Проте крім шкоди комахи приносять велику користь рослинництву як запилювачі квіткових рослин. У ході еволюції виробилась чудова взаємна пристосованість між багатьма видами комах і квіткових рослин (наприклад, у рослин є різні пристосування для запилення їх певними видами комах, а у комах довжина і форма хоботка суворо відповідає будові квітки тих рослин, які вони запилюють). Комахи руйнують відмерлі частини рослин. Багато видів комах і їхні личинки беруть участь у ґрунтотворних процесах, прискорюють утворення перегною. Багато хребетних (риби, земноводні, плазуни, птахи і ссавці) живляться комахами, які знаходяться на різних стадіях розвитку.

Збереження видової різноманітності комах. У зв'язку з сільськогосподарською діяльністю людини (використанням інсектицидів для боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур, розорюванням земель, що веде до різкого зменшення чисельності деяких видів дикорослих рослин, тощо) для деяких видів комах виникла загроза зникнення. Для охорони зникаючих комах у нас у країні створюються спеціальні заказники і вже багато (близько 20 видів в Україні) видів занесені до Червоної книги. В їхньому числі два види богомолів – хижих комах, які живляться іншими комахами, жужелиця-молюскоїд, усач альпійський, ктир гігантський і декілька видів метеликів: парусник-поліксена, бражник-мертва голова, бражник-прозерпіна, бражник дубовий, сатурнія мала тощо.

Лекція 8-9 "Надклас риби"

Дата добавления: 2014-11-18