Пристосування птахів до життя в різних середовищах

Птахи добре пристосувались до різноманітних умов існування: до життя в болотах, водного способу життя, в повітрі, лісах і кущах, рівнинах або скелях.

Для деяких птахів (стрижі, ластівки тощо) повітря є основним середовищем існування, бо вони живляться в повітрі різними літаючими комахами. Птахи, які добувають їжу в повітрі, є жителями обривів, скель і дерев. Ластівки і стрижі, наприклад, вторинно пристосувались будувати свої гнізда в будівлях людини, які замінюють собою схили берегів і скель.

Ті птахи, які використовують повітря і як середовище пересування, і як середовище добування їжі, проводять більшу частину доби в польоті. У них найбільш доскона­лий літальний апарат. Дрібні і середні птахи (стрижі, ластівки, соколи) мають надзвичайно видовжене крило, яке загострене до вершини. Хвіст у них частіше глибоко вирізаний, або вилчастий. Ці птахи літають дуже швидко і можуть робити несподівані повороти. У більших видів птахів літальний апарат пристосований до ширяння. Наприклад, у морських форм (чайки, буревісники) крило відносно довге і вузьке, а у сухопутних (хижі птахи) воно ширше і коротше.

Птахи, які використовують воду як середовище існу­вання і добування їжі, мають також відповідні пристосування. Вони розвивались у них у двох напрямках: присто­сування крил і пристосування ніг. Одні птахи (буревісники) мають надзвичайно довгі крила і цілими днями ширяють над водою і хватають побачену їжу. Такі птахи можуть плавати на воді. Інші птахи (пінгвіни) для пересування у воді використовують крила, якими діють як веслами. Пір'я крил пінгвінів перетворилися на лускоподібні утвори, тому ці птахи зовсім не можуть літати.

У тих водних птахів, які при плаванні і пірнанні використовують ноги, в ході еволюції між пальцями з'явились плавальні перетинки. Винятком є водяна курочка, яка непогано плаває, а перетинок на ногах не має.

Птахи парків, садів, лук і полів. Нам добре знайомі птахи культурних ландшафтів. Значна частина із них живе також і в лісі.

Найбільшим по кількості видів є ряд Горобині. До нього відноситься більше половини усіх птахів. У цей ряд входять польові, пустельні і лісові види. Представники цього ряду мають малі і середні розміри. Це співочі птахи, які мають тонкі короткі ноги, пристосовані до життя на деревах. Горобині відносяться до комахоїдних і зерноїдних птахів. Проте навіть ті, які живляться зерном, своє потомство вигодовують комахами. Типовими представниками горобиних можуть бути синиці, які живуть у змішаних лісах, садах, парках і поблизу житла людини. В садах і парках можна бачити шпаків, ластівок, солов'їв, снігурів, зябликів тощо. До цього ж ряду відносяться і досить великі птахи: сіра ворона, грак, галка, сорока тощо.

Дуже багато видів птахів пристосувались жити на відкритих просторах, які позбавлені деревної рослинності (жайворонок та ін.).

У птахів відкритих місцевостей є два напрями в розвитку пристосувань. Одні птахи пристосовані до пересування по землі в пошуках їжі. Рятуючись від ворогів, вони майже не користуються крилами, а швидко тікають. Інші, навпаки, при пересуванні в основному користуються крилами і майже не використовують ноги. Перша група птахів втратила здатність літати і в них настала редукція крила. Одночасно у них сильно розвинулись ноги, покоротшали пальці і зник задній палець. Усі ці ознаки корисні для швидкого бігу.

Прикладом таких птахів можуть бути різні види страусів, курині та ін. Друга група птахів (денні хижаки, сови) має удосконалені крила, а ноги у них можуть зберігати нормальний розвиток або навіть в певній мірі редукуватися.

Птахи лісу. Деревна рослинність є основним місцем існування птахів. Вони використовують всі горизонти деревних рослин для влаштування гнізд і пошуків їжі для себе і потомства. Ноги у більшості птахів у зв'язку з деревним способом життя мають таку будову, що вільні пальці протиставлені один одному. Це дає їм можливість охоплювати гілки з двох боків. Ряд видів птахів пристосувались лазити по вертикальних стовбурах дерев (повзики, пищухи і дятли). В усіх таких птахів кігті пальців дуже гострі і сильно зігнуті. Дятли і пищухи використовують при лазінні також і хвіст, який служить частково опорою, а частково для рівноваги в період відкидання передньої частини тіла. В'юркові, синиці та багато інших видів птахів пристосувались лазити по гілках і повисати на них знизу. Лазячи по деревах, птахи добувають собі їжу. Менша частина знаходить собі їжу, використовуючи крила. Таким чином, у птахів лісів також відмічається пристосування в двох напрямах – у розвитку ніг і в розвитку крил.

Хижі птахи. Серед хижих птахів розрізняють ряд денних хижих птахів, які полюють вдень, і ряд сов, що полюють вночі. В усіх цих птахів є міцні ноги, які озброєні великими, гострими і міцними кігтями, і загнутий гачком наддзьобок.

Денні хижі птахи селяться в степах, пустелях, лісах, на рівнинах, у горах. Вони живляться різними тваринами: звірками, птахами, рідше рибою, а ще рідше комахами Рослинну їжу вони зовсім не споживають. Одні види хижаків ловлять живу здобич (соколи, яструби, орли, канюки та ін.), а інші поїдають тільки мертвих тварин (грифи, сипи, стерв'ятник тощо).

Птахи боліт і берегів водойм. Екологічні особливості боліт і берегів водойм дуже схожі. Тому деякі види птахів є спільними як для берегів водойм, так і для боліт.

При добуванні їжі одні болотні птахи пересуваються ногами, інші – крилами. У першої групи птахів ноги характеризуються рядом ознак: великою довжиною, відсутністю оперення на гомілково-п'ятковому сполученні (голінасті), значною довжиною передніх пальців ніг, часто зв'язаних перетинками. Все це – пристосування до існування в місцях з грузьким грунтом і наявністю мілководдя. В болотах і на берегах водойм живуть кулики, чаплі, журавлі, лелеки, качки, денні хижаки, чайки та ін

Птахи степів і пустель. В зв'язку з тим що на відкритих просторах птахам важко ховатися, в умовах степів і пустель у них у ході еволюції сформувались довгі ноги і шия. Завдяки такому пристосуванню птахи можуть далеко оглядати місцевість і бачити наближення хижаків. Птахи степів і пустель багато ходять в пошуках їжі серед рослинності, тому ноги у них, як правило, добре розвинені. Рятуючись від небезпеки, деякі птахи степів і пустель не відлітають, а тікають.

Роль птахів у природі, їхнє значення в житті людини. Птахи відіграють велику роль у природі і житті людини. В природних умовах, наприклад, існують складні взаємовідносини між птахами і рослинами, з одного боку, і між птахами та іншими тваринами – з другого. Птахи відіграють значну роль у поширенні насіння рослин. Окремі види птахів (нектарники, колібрі тощо), живлячись нектаром рослин або відвідуючи квітки для лову комах у них, сприяють перехресному запиленню квіток. Між птахами та іншими видами тварин у природі існують ще більш складні взаємовідносини. Одні види хижих птахів жив­ляться іншими видами птахів, сприяючи добору.

У птахів спостерігаються різні види співжиття, коли більш дрібні види птахів поселяються в колоніях крупніших птахів (шпаки селяться разом з граками, а граки разом з чаплями). В цих випадках більш сильні птахи прикривають більш слабких. Постійна присутність ластівок (а іноді шпаків і галок) біля табунів свійських і диких тварин на пасовищі зв'язана з тим, що великі ссавці принаджують багатьох комах, яких птахи ловлять в по­льоті.

Комахоїдні птахи, як правило, корисні для рослин, бо живляться личинками різних комах, які завдають рослинам великої шкоди. Особливо велику кількість комах поїдають горобині, приносячи величезну користь сільському і лісовому господарству. Наприклад, ластівка за літо знищує близько 1 млн. комах, а синиця за рік – близько 6,5 млн. яєць шкідливих комах.

Проте є птахи (осоїди), які живляться корисними для рослин комахами-залилювачами (бджоли, джмелі), обламують гілки для побудови гнізда (граки), продовбують кору і деревину (дятли), а також є природними резервуарами збудників хвороб людини.

У житті людини птахи мають велике значення, яке виражається у величезній ролі свійських птахів у сільському господарстві і птахів взагалі у знищенні шкідників сільського господарства. Птахи також представляють собою промислову і естетичну цінність.

Роль заповідників і зоопарків у збереженні рідкісних видів птахів. Враховуючи величезну користь, яку прино­сять птахи, людина всіляко прагне їх оберігати. Особливо велику роль в охороні птахів відіграють заповідники і зоопарки. Для охорони птахів у природі велике значення має не лише збереження дорослих птахів, а і охорона їхніх гнізд.

У фауні України багато занесених у Червону книгу рідкісних птахів, серед них: пелікан, лелека, беркут, могильник, орел степовий, скопа, дрохва тощо. Основна причина, через яку їм загрожує вимирання, – зникнення необхідних для їхнього існування біотопів. Загрожує загибель і журавлю сірому, журавлю степовому та іншим мешканцям степів. Тому прийняті в нашій країні закони про охорону тваринного світу мають велике значення в збереженні птахів та інших тварин.

Приваблювання птахів. Вчені вже давно довели, що необхідно не лише вивчати користь або шкоду птахів, а і намагатися підсилювати їхню корисну діяльність. Приваблювання птахів на поля, у сади, парки, ліси приносить позитивні результати і підвищує врожайність різних культур і продуктивність лісів. Наприклад, приваблювання шпаків на бурякові поля сприяє очищенню їх від довгоносиків. Ще в минулому сторіччі в Бердянському лісництві був нагромаджений досвід приваблювання шпаків шляхом розвішування штучних місць для гніздування для знищення ільмового ногохвоста. Цей захід коштував ліс­ництву в 20 разів дешевше, ніж оплачування робітників для тієї ж мети. Відомі і інші численні приклади, коли різні види птахів рятували ліси або врожай від знищен­ня (строкаті мухоловки ліквідували осередки соснового п'ядака, чайки рятували від метелика лучного врожай бавовнику, граки ліквідовували осередки шовкопряда тощо).

У зв'язку з тим що птахам дуже часто не вистачає місць для гніздування, необхідно восени, взимку і навесні розвішувати в лісах, парках, садах і на городах шпаківні, синичники, дуплянки і т. п. Добрі результати дає висаджування кущів, які є схованкою для гнізд.

Велике значення в приваблюванні і збереженні птахів від загибелі в зимовий період має підгодовування їх не тільки в сільській місцевості, а і в містах. Для цього слід влаштовувати в парках, садах і на балконах годівниці.

Птахівництво – дуже важлива галузь тваринництва, яка дає багато високоякісної продукції свійської птиці. Свійськими називають тих птахів, яких людина приручила і успішно розводить у свійському стані для отримання м'яса, яєць, пуху і пір'я. У нас розводять курей, гусей, індиків, цесарок, фазанів, качок тощо. Найбільше значення в нашій країні мають кури, гуси і качки. Несучі породи курей (російська біла, леггорн, орловські) дають 200 – 300 яєць на рік. Кури м'ясо-яєчної породи (загорська, первомайська, московська) дають і м'ясо, і яйця. М'ясні породи (плімутрок) розводять заради м'яса. На качиних фермах розводять качок московської, української, пекінської та інших порід. Особливо вигідно розводити качок на ставках, де вирощують коропів: послід качок удобрює водойму, завдяки чому посилено розмножуються різноманітні безхребетні тварини – чудовий корм для риби.

Лекція 14-15 "Клас Ссавці"

Загальна характеристика. В сучасній фауні налічується 4 – 4,5 тис. видів ссавців, або звірів. Вони представля­ють собою вищий клас хребетних, органи яких, особливо кора переднього мозку, досягли на сучасному етапі їхньо­го розвитку найвищого диференціювання.

Тіло ссавців вкрите шкірою з шерстю чи волоссям. Шкіра багата на сальні і потові залози. У багатьох видів є і пахучі залози. Потові залози виділяють піт, завдяки чому здійснюється терморегуляція. Усі ссавці характеризуються наявністю молочних залоз, які є видозміненими потовими залозами. У них є передротова порожнина, обмежена губами і зубами. На відміну від плазунів зуби ссавців диференційовані. Є діафрагма, яка відділяє грудну порожнину від черевної. Орган слуху у зовнішній частині має вушну раковину, а в середньому вусі є три слухові кісточки.

Рис. 3. Внутрішні органи собаки:

1 – трахея; 2 – серце; 3 – кровоносні судини; 4 – ліва легеня; 5 – діафрагма; 6 – печінка; 7 – жовчний міхур; 8 – шлунок; 9 – кишки; 10 – нирка; 11 – сечовий міхур; 12 – яйцепровід.

Завдяки прогресивному розвитку центральної нервової системи, теплокровності, наявності волосяного покриву, виношуванню малят у тілі матері і вигодовуванню їх молоком, ссавці отримали перемогу в конкуренції з плазунами та іншими хребетними і міцно завоювали не лише суходіл, а й інші середовища існування.

Розглянемо морфологію і фізіологію ссавців на прикладі свійського собаки.

Свійський собака. Це перша тварина, яку первісна людина приручила. Характерними ознаками родини собак є середні розміри тіла, добре розвинені довгі ноги, пристосовані для бігу, добре розвинений нюх і наявність 42 зубів.

Незважаючи на велику різноманітність порід собак, вони усі належать до одного виду. Залежно від використання свійських собак людиною і їх призначення усі породи цих тварин поділяють на службових, мисливських і декоративних. Собаки добре піддаються дресируванню.

Службові собаки (лайка, боксер, вівчарка тощо) вико­ристовуються для різних цілей: охорони різноманітних об'єктів, табунів, пошуку корисних копалин, розшуку злочинців. Під час війни собак використовували для розшукування поранених і вивезення їх з поля бою, винищення ворожих танків, відшукування мін, надання допомоги зв'язківцям тощо.

Для промислового і спортивного полювання на птахів і звірів людина вивела велику кількість різноманітних порід мисливських собак: гончаки, хорти, норні, лайки, лягаві тощо.

Декоративні собаки (болонка, японські і пекінські собачки, пуделі, карликові породи тер'єрів, мопси та ін.) господарського значення не мають. їх розводять для задоволення естетичних потреб.

Собаки дуже широко використовуються як лаборатор­ні тварини.

Зовнішня будова. Тулуб собаки (наприклад, лайки або вівчарки) стрункий, з добре розвиненою мускулатурою.

Тіло собаки не торкається землі, бо її кінцівки знаходяться під тулубом, тоді як у плазунів вони розташовані по боках тіла. При ходінні і бігові собаки спираються на пальці з міцними кігтями. Голова тварини знаходиться на гнучкій шиї і дуже рухлива.

Шкіра міцна і еластична, бо змазується виділеннями сальних залоз, протоки яких відкриваються у волосяну сумку. Вона вкрита волосяним покривом. Довгі і товсті волосини – ость, а більш дрібні і короткі – підшерстя, або пух. Підшерстя і шкіра захищаються від пошкоджен­ня грубими і міцними остьовими волосинами. Підшерстя служить для збереження тепла тіла, бо в ньому затриму­ється багато повітря.

Два рази на рік собака, як і багато інших ссавців, линяє. Охолодження організму собаки досягається частим диханням у зв'язку з тим, що потових залоз у нього мало. Шкіра ж більшості звірів має велику кількість потових залоз.

Скелет. Черепна коробка ссавців значно більша, ніж у плазунів, що зв'язано з добре розвиненим головним мозком. У скелеті собаки, як і інших видів ссавців, відмічається чітке розчленування хребта на шийний, груд­ний, поперековий, крижовий і хвостовий відділи, а також наявність плоских зчленівних поверхонь хребців з хрящовими дисками (менісками) між хребцями. Характерна постійна кількість (7) шийних хребців для усіх ссавців. У грудних хребців є відростки, до яких прикріплюються ребра. Грудна клітка утворюється хребцями, ребрами і грудниною. Хребці крижового відділу зростаються з кістками таза.

Пояс передніх кінцівок собаки (як і інших швидкобігаючих ссавців) утворений двома лопатками і прирослими до них воронячими кістками та двома рудиментарними ключицями. Пояс задніх кінцівок, або таз, складається з двох безіменних кісток, утворених зростанням трьох парних тазових кісток (клубової, сідничної і лобкової).

М'язова система у собаки добре розвинена і дуже диференційована. Нараховує кілька сотень окремих, спеціалізованих м'язів. Особливо розвинені м'язи спини і кінцівок.

Порожнини тіла. Грудна порожнина свійського собаки, як і у всіх інших видів ссавців, відділена від черевної перетинкою, або діафрагмою. Стінки цих порожнин і внутрішні органи, які розташовані в них, вкриті тонкою оболонкою. В грудній порожнині ця оболонка називається плеврою, а в черевній – очеревиною. Як у грудній, так і в черевній порожнинах міститься невелика кількість ріди­ни. При запаленнях у грудній і черевній порожнинах кількість рідини може збільшуватися.

Травна система. Зуби поділені на різці, ікла і кутні; при цьому число їх у різних груп суворо постійне. Зуби використовуються не лише для утримування здобичі, а і для перетирання їжі. Будова зубів зв'язана з способом життя тварини. Зуб складається із 1 – 2 коренів, шийки і коронки. Побудовані зуби із дентину, цементу і емалі. Розташовані вони в ямках щелеп. У єхидни, мурахоїда і деяких китоподібних зуби відсутні.

Шлунок характеризується різноманітною будовою, що зв'язано з характером їжі. В складі кишок є сліпа кишка і червоподібний відросток. Травний канал ссавців, за винятком найнижчих форм, закінчується самостійним аналь­ним отвором.

Дихальна система. Органи дихання у всіх ссавців однакової будови і характеризуються складністю як легень, які мають альвеолярну будову, так і дихальних шляхів.

Трахея ділиться на бронхи, які галузяться на більш дрібні бронхи різних порядків до самих маленьких – бронхіол. Останні закінчуються міхурцями з комірчасти­ми стінками – альвеолами, в яких відбувається газообмін.

Кровоносна система. Серце ссавців складається з чотирьох камер: двох передсердь і двох шлуночків. Кров рухається по двох колах кровообігу.

Органи виділення – парні тазові нирки, які розташовані в поперековому відділі під хребтом. Від кожної нирки відходить сечовід, який відкривається в сечовий міхур, від якого відходить сечовидільний канал. У більшості ссавців цей канал відкривається назовні, а у яйцекладних – у клоаку.

Нервова система і органи чуттів. У головному мозку особливо розвинені півкулі, вони настільки великі, що накривають середній мозок і мозочок. Особливого розвитку досягає також кора переднього мозку, площа якої збільшується за рахунок утворення звивин і борозен. Дуже прогресує і мозочок.

В органі слуху з'являються вушна раковина, три слу­хові кісточки і звукосприймаючий апарат – спіральний (кортіїв) орган. Особливо тонкий слух у звірів, активність яких найбільша в нічний час. В органі нюху складного розвитку досягають пластинчасті скелетні носові раковини і носовий лабіринт. Органом дотику у багатьох видів служать довгі і жорсткі волосини – вібриси, що розташовані переважно біля носа і очей. У мавп, як і у людини, основні органи дотику – на кінчиках пальців. Зір для ссавців не має такого значення, як для птахів. Розрізняють кольори далеко не всі звірі. Ту гаму кольорів, яку бачить людина, сприймають, можливо, тільки мавпи. Смак добре розвинений у травоїдних.

Розмноження і розвиток. Статеві залози парні. Розвиток зародка у вищих відбувається в спеціальному органі – матці. Зародок ссавців зв'язаний через свої оболон­ки із стінкою матки через плаценту. Він сполучається з плацентою через пуповину. В кров зародка надходять поживні речовини і кисень із крові матері, а в зворотному напрямку – продукти життєдіяльності, в тому числі і вуглекислий газ. Розмноження представників підкласу першозвірів буде розглянуто нижче.

На ранніх стадіях розвитку у зародка собаки та інших ссавців відмічаються зяброві щілини, хорда та інші озна­ки, які характерні для нижчих хордових. У різних видів звірів тривалість внутрішньоутробного розвитку, або вагітність, різна. Наприклад, у гризунів (мишей, хом'яків) вагітність триває 11 – 15 днів, у свійських собак – два місяці, а у слонів – майже півтора року.

Поведінка. Поряд з інстинктами велике значення в поведінці має утворення умовних рефлексів, які легше і швидше виробляються у видів, які мають найбільш розвинену кору переднього мозку.

Малята ссавців пізнають свою матір вже з перших днів життя. Потім вони стають більш досвідченими. Взаємне переслідування, боротьба, стрибки і біг сприяють не тільки тренуванню тварин, а і виробленню прийомів захисту і нападання. У зв'язку із змінами навколишнього середовища у ссавців постійно виробляються нові умовні рефлекси, а ті, що не підкріплюються подразниками, гальмуються і можуть зникати. Тому ссавці швидко пристосовуються до нових умов зовнішнього середовища.

Турбота про потомство. Оскільки у багатьох ссавців (хижих, гризунів та ін.) малята народжуються сліпими, а іноді і голими, то самки ще до родів будують гніздо або лігво. Після родів самки вилизують своїх малят, годують, зігрівають і оберігають їх, слідкують за чистотою лігва. Рослиноїдні ссавці народжують малят повністю сформованих, здатних через кілька годин іти за матір'ю. У цих тварин турбота про потомство полягає в годуванні його молоком і захисті. Самки усіх ссавців проявляють більшу активність при захисті потомства, іноді навіть ризикуючи своїм життям. Самці, як правило, про потомство не турбуються. Звичайно, пари утворюються лише на період розмноження.

Походження ссавців. Ссавці виникли від стародавніх плазунів. Вихідною групою служили звірозубі ящери. Бічною гілкою були першозвірі. Предками сумчастих і плацентарних стала вимерла група тварин. Стародавнім рядом плацентарних є комахоїдні. Від примітивних комахоїдних виникли гризуни, рукокрилі і давні хижаки, а від останніх – сучасні хижаки, ластоногі, китоподібні та примітивні копитні.

Примати в своєму походженні пов'язані з давніми комахоїдними, які жили на деревах. Прогресивна еволюція привела до появи людини.

Сучасні ссавці діляться на два підкласи: Першозвірі і Справжні звірі. До першого підкласу відноситься лише один ряд – Однопрохідні, а до другого підкласу – інфраклас Нижчі звірі з одним рядом Сумчасті і інфраклас Вищі звірі, до якого відносять 17 рядів сучасних і 14 рядів вимерлих тварин.

Ряд Однопрохідні, або Яйцекладні. В сучасній фауні серед однопрохідних налічується 5 видів: качконоси і 4 види єхидн. Вони живуть в Австралії, на Тасманії і Новій Гвінеї. Зубів у них немає, кишка і сечові органи відкриваються в клоаку; сосків немає, а молочні⁴ залози розвинені слабо і малята злизують молоко з шерсті, по якій воно стікає; температура тіла низька і коливається від 24 до 34 °С. Першозвірі відкладають яйця, у яких замість шкаралупи – м'яка шкіряста оболонка.

Качконіс вкритий м'якою шерстю. Має широкий дзьоб, який схожий на качиний. Живе по берегах озер і річок. Дуже добре плаває. Живиться дрібними тваринами. Яйця насиджує в підземному гнізді. Має цінне хутро.

Єхидна схожа на їжака. Живе на суші. Живиться пере­важно комахами. Яйця носить в особливій черевній складці.

Усі перераховані ознаки вказують на примітивність будови яйцекладних і близькість їх до предків, які дали плазунів і ссавців.

До вищих звірів, або плацентарних, відноситься більшість сучасних ссавців. їхні особливості: малята народжуються більш-менш самостійними, здатними смоктати молоко. Головний мозок добре розвинений. Спостерігається зміна зубів. Сучасні плацентарні поділяються на 17 рядів. Найважливіші з них: рукокрилі, зайцеподібні, хижі, ластоногі, китоподібні, непарнокопитні, хоботні, примати і парнокопитні.

Ряд Рукокрилі (Кажани). Характеризуються наявністю шкірястої перетинки, натягнутої між пальцями (крім першого) передніх кінцівок та між самими передніми кінцівками, боками тіла, задніми кінцівками й хвостом. На груднині є невеликий кіль, до якого прикріплюються сильні грудні м'язи.

Кажани ведуть нічний спосіб життя. Деякі види рукокрилих взимку впадають у сплячку, інші відлітають на зиму в теплі країни. Кажани при польоті в темряві здатні орієнтуватися за допомогою ультразвуків, які посилаються переривчасто. Ці звуки відбиваються від предметів, які знаходяться на шляху польоту, і у вигляді луни вловлюються тонким слухом тварини.

Винищуючи шкідливих комах, кажани приносять користь. Є і рослиноїдні види. Наприклад, у тропічних країнах живуть плодоїдні кажани, розмах крил яких досягає до 1,5 м. У тропічних лісах Америки живуть кровососи (вампір), які у великих тварин різцями зрізують шматочки шкіри і злизують кров.

Ряд Гризуни – найчисленніший за кількістю видів (до 3000). До гризунів відносяться дрібні (мишовидні) і середні за розмірами (бобри, байбаки) види. Найхарактернішою ознакою гризунів є наявність у них великих долотоподібних різців, які не мають коренів і весь час ростуть. Різці вкриті емаллю і тому завжди гострі. Ікла у гризунів відсутні, кутні – з плоскою жувальною поверхнею, що має горбики або петлі емалі. В усіх видів добре розвинена сліпа кишка, яка виконує роль «бродильного чана».

Багато видів гризунів є важливими об'єктами хутрового промислу (білка, бобер, ондатра, байбак тощо). Але серед них чимало й шкідників сільського та лісового господарства (миші, полівки, ховрахи, вовчки, щури тощо). Деякі гризуни (миші, пацюки, ховрахи, байбаки тощо) є переносниками небезпечних хвороб (чума, туляремія, вірусний енцефаліт) серед диких і свійських тварин та людей.

Ряд Хижі об'єднує ссавців середніх (ласка) та великих розмірів (білий ведмідь), які живляться переважно тва­ринною їжею. Хижі – необхідні компоненти будь-якого біогеоценозу, які регулюють чисельність інших тварин.

Вони звільняють біоценози від хворих тварин, що запобігає поширенню інфекційних хвороб, а також скороченню чисельності видів, які дуже розмножилися.

Характерною ознакою хижих є своєрідна будова зубів: різці малі, ікла добре розвинені, кутні горбкуваті, з гострими вершинами. Останній малий кутній верхньої щелепи і перший кутній нижньої щелепи досягають значного розміру і називаються хижими зубами. Пальці пере­важної більшості хижаків озброєні міцними гострими кігтями. Мозок добре розвинений і відзначається великою кількістю звивин і борозен. Серед хижих є види, які на зиму впадають у сплячку: бурий та чорний ведмідь, борсук, єнот та єнотовидний собака.

Хижі поширені всюди, крім Антарктиди. Багато з них (лисиця, песець, єнот, соболь, куниця, видра та ін.) є важливими об'єктами хутрового промислу. Єнотів, но­рок, соболів, лисиць розводять у звірорадгоспах та звірофермах як цінних хутрових звірів. Людина, одомашнивши вовка, створила численні породи собак. До родини собачих відносяться лисиці, песці, вовки. Усі вони мають тонкий нюх. Вовки живуть в тундрі, лісотундрі, степах й пустелях. Полюють зграєю на усяких тварин, починаючи від великих ссавців до мишовидних гризунів. Можуть нападати на домашніх тварин, тому чисельність вовків контролюється людиною.

До родини котячих відносяться домашні коти і ряд інших тварин. Очі котячих бачать вдень і вночі, у них добре розвинений слух, а нюх – слабо. Пальці лап озброєні втяжними кігтями: при ходінні по землі останній суглоб пальця піднятий догори і кіготь захований в особливій складці шкіри. Втягнуті кігті при ходінні не стукають і безшумне ходіння допомагає підкрадатися до здобичі. В Україні водиться декілька видів котячих: рись, кіт лісовий і кіт свійський. Останні пішли від дикої буланої кішки, яка водиться в Африці.

Ряд Ластоногі. Ластоногі – споріднені з хижими тваринами, що пристосувалися до життя у воді. їх кінцівки перетворились в ласти. Характерною особливістю ластоногих є наявність під шкірою товстого шару жиру, що зігріває тіло. До ластоногих відносяться тюлені, моржі, котики, морські леви. Усі ці тварини є об'єктами морського промислу. Використовують жир, м'ясо, а іноді і шкури.

Ряд Китоподібні об'єднує ссавців, які цілком втратили зв'язок з сушею і все життя проводять у воді. Основним локомоторним органом у них є хвіст, задні кінцівки відсутні, а передні перетворились на два плоскі плавники. До цього ряду відносяться кити, кашалоти, дельфіни. Китопо­дібні є важливими об'єктами промислу. Широко використовують в народному господарстві їхні жир, китовий вус, шкіру, кормове борошно, яке отримують з м'язів, нутрощів та кісток тощо.

Ряд Парнокопитні. Представники цього ряду діляться на два підряди: Жуйні і Нежуйні.

До жуйних відносяться жирафи, олені, велика група порожнисторогих, до нежуйних – свині, бегемоти, пекарі. Парнокопитні мають на ногах по 2 або 4 пальці, вдягнених роговими копитами. Малята народжуються зрячими, вкритими волоссям, вони вже через кілька годин можуть ходити.

Із жуйних найбільш численну групу представляють порожнисторогі. До них відносяться антилопи, козли, барани й бики. Назву свою вони отримали тому, що їх роги — це порожнисті рогові утвори на кісткових виростах лобних кісток. Типовим представником порожнисторогих є велика рогата худоба.

Особливості будови травної системи жуйних. Велика рогата худоба зриває траву за допомогою язика, різців і схожих на них ікл, розташованих на нижній щелепі; верхня щелепа жуйних тварин не має різців і іклів. їжа потрапляє через стравохід у багатокамерний шлунок, який складається з 4 відділів: рубця, сітки, книжки і сичуга. Під дією слини, бактерій і найпростіших травлення їжі розпочинається в найбільшому за об'ємом відділі шлунку – рубці. Далі їжа потрапляє в сітку. Із неї вона відригується по стравоходу і потрапляє в ротову порожнину, де знову перетирається зубами жуйних до стану рідкої кашки, яка потім потрапляє в книжку. В стінках цього відділу є численні складки, які нагадують листки книжки. В книжці завершується травлення клітковини і їжа потрапляє в сичуг, де під дією шлункового соку перетравлюються білки.

Породи великої рогатої худоби. Людина вивела велику рогату худобу від диких биків за 10 тис. років до н. є Предком великої рогатої худоби є дикий бик тур, який жив раніше майже по всій території Азії і Південної Європи. Ці тварини були близькими до сірої української худоби. Тур водився в південних степах нашої країни і був знищений приблизно 300 років тому.

На території України на сьогодні використовуються різні породи великої рогатої худоби: молочні, м'ясомолочні, м'ясні і робочі. Найбільш поширена червона степова порода, яка має м'ясомолочний напрям, високо цінується симментальська порода м'ясо-молочного типу, яка була завезена із Швейцарії. До м'ясомолочного напряму відноситься також лебединська порода. Кращі рекордистки дають надої до 13 тис. кг молока на рік. Крім названих, в Україні розводять білоголову українську породу. У деяких районах ще зустрічається сіра українська порода, у якої молоко досягає високої жирності (4,5%).

Робочі породи великої рогатої худоби в нашій країні в зв'язку з розвитком механізації на сьогодні втратили своє значення.

Кабан – дика нежуйна парнокопитна тварина. Живе в важкодоступних місцях (сирі і болотисті долини, які поросли густими кущами і очеретом). Товста шкіра вкрита щетиною, яка добре захищає тварину від гострих сучків і шипів. Кабан живиться кореневищами, бульбами, жолудями та іншими плодами, дощовими червами, личинками комах, слимаками і мишоподібними гризунами. Дуже часто кабани відвідують сільськогосподарські угіддя і завдають значних збитків сільському господарству.

Свиня свійська виникла від дикого кабана. Вона була приручена людиною приблизно 10 тис. років тому назад. У будові свині є багато спільного з диким предком. Якщо дикі свині народжують 4 – 6 поросят на рік, то свійські – 8 – 16 поросят. Людина проводила добір у свійських свиней на здатність відкладати жир під шкірою. Велику цінність представляють свині білої породи, які досягають маси 200 – 300 кг.

Ряд Непарнокопитій. До цього ряду відносяться великі копитні (коні, осли, зубри, носороги тощо), в яких добре розвинений третій (середній) палець. Решта пальців у ході еволюції редукувались.

До роду коней відноситься 8 видів. Із них два види (кінь Пржевальського і тарпан) є предками сучасних коней. Дикий осел – предок свійського осла. В Африці живе кілька видів зебр.

Кулан живе в пустелях Передньої, Середньої і Центральної Азії. Його чисельність різко скорочується, тому він знаходиться під охороною.

Тарпан був одомашнений 5 – 6 тис. років тому. У кінці минулого сторіччя тарпани ще були поширені на півдні України. Лісовий тарпан був знищений в Росії до 1879 р.

Кінь Пржевальського був відкритий російським вченим М. М. Пржевальським у Центральній Азії. Він був поширений в пустелях Джунгарії (в західній частині Китаю). В дикій природі цей кінь, мабуть, зник. Він занесений до міжнародної Червоної книги. На сьогодні розводиться в країнах Європи і США; в Україні – у заповіднику Асканія-Нова і зоопарках.

Породи свійських коней. У стародавніх народів коні забезпечували населення м'ясом, молоком, шкурами і використовувались для верхової їзди. Пізніше були створені три основних типи порід коней: верховий, тягловий і ваговозний, але у багатьох народів і до цього часу коні не втратили свого значення як джерело м'яса і молока (кумис). Основні породи коней виведені в нашій країні: орловська рисиста, донська, ахалтекінська, російська ри­систа; литовська і латвійська тяглові, російський ваговоз.

Ряд Примати, або Мавпи. До цього ряду відносяться напівмавпи, мавпи (вузько- та широконосі і людиноподібні) і людина. Перш за все примати характеризуються своєрідною будовою головного мозку, органів чуттів, кінцівок. Головний мозок (особливо його півкулі) розвине­ний дуже добре. На півкулях мозку є складна система борозен і звивин. Примати при пересуванні опираються на всю стопу. На кінцевих фалангах п'ятипалих кінцівок знаходяться плоскі або склепінчасті нігті, а не кігті. На руках людини і на лапах мавп великий палець протиставлений решті. У приматів – дві пари різців.

Живуть мавпи в тропічних і субтропічних країнах. Живляться різноманітною рослинною і тваринною їжею. Найбільш близькими до людини є шимпанзе, горили і орангутанги.

Роль ссавців у природі і в житті людини. Особливо велику роль у природі відіграють ссавці дрібних і середніх розмірів. Наприклад, гризуни, з одного боку, поїдають багато насіння і рослин, а з другого – самі є джерелом їжі для багатьох видів хижаків.

Неможливо переоцінити величезне економічне значення ссавців, домашніх і промислових тварин. Ссавці – джерело м'яса, молока, шкур, хутра і шерсті.

Медичне і ветеринарне значення ссавців пов'язане з тим, що вони можуть бути носіями збудників хвороб людини і тварин.

Хоч фауна України багата і різноманітна, але ссавці потребують захисту. Так, у міжнародну Червону книгу внесена хохуля – релікт третинного періоду, яка живе на сході республіки по Сіверському Дінцю і його притоках, а також по деяких річках, що впадають у Волгу і Урал. За межами нашої країни ці тварини ніде не зустрічаються. У міжнародну Червону книгу внесений також тюлень-монах, який зустрічається в побережних районах Чорного моря між гирлом Дунаю і островом Зміїним. У Чорному морі він зустрічається також біля берегів Туреччини і Румунії. У Червону книгу занесено: ряд видів кажанів (вечірниця гігантська, довгокрил звичайний), кіт лісовий, перев'язка, зубр і сліпак піщаний, а також кілька видів кажанів, які живуть переважно в Карпатах і Криму. Потребують охорони землерийка, їжак вухатий, сліпак буковинський, тхір степовий та ряд інших.

Дата добавления: 2014-11-18