Державне регулювання цін монопольних утворень

Інший напрямок державного регулювання цін (тарифів) запро­ваджується на продукцію технічного призначення, товари народно­го споживання, роботи і послуги природних монополій і господарю­ючих суб’єктів із числа тих, що включені до переліку підприємців, які посідають монопольне становище на загальнодержавному і регі­ональних ринках.

Особливе значення має антимонопольне регулювання, яке пе­редбачає вжиття різних заходів у разі порушення підприємствами ділових відносин, а саме:

—дискримінації щодо інших підприємств;

—відмові надати знижки окремим клієнтам, особливо посеред­никам і підприємствам роздрібної торгівлі;

—встановленні будь-яких примусових умов при укладанні дого­ворів на постачання товарів, сировини, що наперед неприйнятні для споживача;

—примушуванні підприємств купувати товари лише у конкрет­ного виробника, неможливості укладати угоди з іншими, тобто об­меженні конкуренції;

—пропонуванні демпінгових цін;

—відмові постачати товари окремим підприємствам-реалізато-рам;

—повного контролю за встановленням ціни виробника в роздрібній торговельній мережі на всій території.

Державне регулювання цін (тарифів) поширюється і на тих суб’єктів господарювання, що порушують вимоги антимонопольного законодавства України, встановлюючи монопольні або дискримі­наційні ціни. За таких умов лише антимонопольні комітети можуть приймати відповідні рішення та припиняти цю практику.

Відповідно до Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяль­ності» монопольне становище на ринку товарів (продукції) вироб­ничого призначення визначається в межах всієї території України. Монопольне становище підприємців на ринку всіх видів товарів (робіт, послуг) визначається Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями.

Визначення монопольного становища підприємців на ринку здійснюється за методикою, затвердженою розпорядженням Анти­монопольного комітету України відповідно до 3акону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємницькій діяльності». Монопольним вважається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару переви­щує 35 %. Монопольним може бути також визнане становище підприємця, частка якого на ринку певного товару становить менше відсотків, якщо Антимонопольним комітетом України встановлено наявність у нього ринкової влади. Ознаками ринкової влади є:

—спроможність підприємця, який не є єдиним виробником (постачальником) відповідного товару, диктувати свої умови під час продажу товару чи укладання договору про поставку, нав’язувати споживачеві невигідні умови;

—спроможність підприємця шляхом монополізації ринку, по­ставки виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, які виготовляють відповідні товари із зас­тосуванням цих виробничих ресурсів, або створювати бар’єри вход­ження на ринок;

—спроможність підприємця скорочувати або обмежувати випуск товарів та поставку їх на ринок збуту з метою одержання односторон­ньої вигоди під час купівлі чи продажу товарів, укладання договорів та угод про поставки товарів і неспроможність інших підприємців, його конкурентів, компенсувати створений дефіцит товарів;

—спроможність підприємця підвищувати ціни на товари та підтримувати їх на рівні, який перевищує рівень, зумовлений конку­ренцією на ринку.

Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за порушення антимонопольного законодавства: умисне неподання або подання завідомо неправдивих документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню, а також ухилення від виконання законних рішень цих органів, вчинене службовою особою органу державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління і контролю, підприємства, установи, організації, якщо це було пов’язане з отриманням доходу у великих розмірах (у 500 і більше разів більше неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) – ка­рається штрафом від 100 до 200 мінімальних доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років.

4.5. Контроль за додержанням державної дисципліни цін

В Україні, як і в інших країнах, існують різні органи виконавчої влади. На них існуюче законодавство поклало відповідні повноважен­ня в галузі ціноутворення. Контроль за додержанням державної дис­ципліни цін здійснюється органами, які уповноважені на це урядом України. Координація роботи щодо здійснення політики цін, прове­дення економічного аналізу рівня та динаміки цін, вжиття заходів щодо коригування цін і тарифів здійснюється відповідними державними органами управління України та їх структурними підрозділами, зо­крема, Державною комісією з контролю за цінами, Державною подат­ковою адміністрацією, відділами цін при облдержадміністраціях та ін. Ці органи здійснюють контроль за цінами у взаємодії з профспілками, спілками споживачів та іншими громадськими організаціями.

Втручання держави у процеси ціноутворення передбачає насам­перед спостереження за рівнем цін. Цим займаються центральні ста­тистичні управління, а також соціальні партнери (науково-дослідні центри профспілок, спеціальні комісії за завданням голів різних партій, міжнародні організації). Органи статистики забезпечують нагляд за динамікою цін і тарифів в Україні, розробляють індекси їх зміни, обчислюють вплив зміни цін і тарифів на рівень життя насе­лення. В організації статистичного нагляду беруть участь органи, які встановлюють ціни і тарифи, та фінансові органи. Господарські суб’єкти зобов’язані у встановленому порядку подавати необхіднуінформацію для здійснення контролю за правильністю встановлен­ня і застосування цін.

Органи державної влади уповноважені здійснювати контроль за додержанням державної дисципліни цін. Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому в сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додер­жання вимог антимонопольного законодавства.

За порушення державної дисципліни цін встановлюється відпо­відальність, яка визначається відповідно до Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових санкцій органами держав­ного контролю за цінами. Дія цієї Інструкції поширюється на всі підприємства, організації та установи незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва, розта­шовані в Україні.

Підставою для застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін є одержання необґрунтованої виручки. Необґрунтовано одержана суб’єктом господарювання виручка, що підлягає вилученню в доход бюджету, обчислюється:

—при порушенні порядку встановлення та застосування цін і тарифів, що регулюються уповноваженими органами, — як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та її вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства;

—при неправильному застосуванні вільних цін замість фіксова­них або регульованих (декларованих) – як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та цінами, які по­винні застосовуватися згідно з вимогами законодавства;

—при включенні у вартість продукції та послуг, ціни на які регу­люються, фактично невиконаних послуг (робіт) або виконаних не в повному обсязі – як різниця між одержаною виручкою від реалізації і вартістю продукції та послуг, визначеною відповідно до нормативів з урахуванням фактичних обсягів виконання.

Визначимо, які саме дії суб’єкта господарювання регламентують­ся як порушення порядку встановлення і застосування цін та за які накладаються економічні санкції. До них, зокрема, належать:

—нарахування непередбачених законодавством націнок до цін і тарифів, що регулюються;

—застосування вільних цін і тарифів на продукцію (послуги, ро­боти) за умови запровадження для них режиму державного регулю­вання;

—застосування цін на продукцію (послуги, роботи) з рентабель­ністю, рівень якої перевищує встановлений відповідно до законодав­ства граничний;

—застосування цін (тарифів) з порушенням запровадженого по­рядку обов’язкового декларування їх зміни;

—завищення або заниження розміру передбачених законодав­ством податків та обов’язкових зборів, що включаються до структу­ри ціни, або їх невключення до структури ціни, що регулюється;

—включення до структури у регульованих цін (тарифів) неперед­бачених законодавством витрат або витрат понад установлені розмі­ри;

—включення у вартість продукції та послуг, ціни на які регулю­ються, фактично невиконаних або виконаних не в повному обсязі послуг (робіт);

—застосування цін і тарифів з порушенням інших запровадже­них методів регулювання.

Забороненою в Україні є змова продавців про встановлення ціни. Так, зокрема, змова про зміну чи фіксування цін або примушення до їх змін чи фіксування передбачає, що змова про штучне підвищення або підтримання монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок, доп­лат, націнок з метою усунення конкуренції між суб’єктами підприє­мницької діяльності всупереч вимогам антимонопольного законо­давства карається штрафом від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Дата добавления: 2014-11-18