ТЕМА 10. Професійна злочинність

Студенти мають засвоїти, що існують різні підходи до тлумачення поняття “професійна злочинність”. По-перше, під нею розуміють сукупність злочинів, вчинених за місцем основної соціально-позитивної роботи злочинця (це здебільшого стосується посадових злочинів). По-друге, під професійною злочинністю розуміють сукупність таких злочинів, які відрізняються майстерністю їх виконання.

Професійна злочинність – це сукупність злочинів, вчинених особами, які обрали кримінальну діяльність своєю професією.

Ознаки кримінального професіоналізму: діяльність, спрямовану на отримання джерел існування саме злочинним шляхом;вузька "спеціалізація" злочинця;рівень злочинної кваліфікації;тісна взаємодія таких злочинців між собою.

Кримінальних спеціальностей існує дуже багато. Тільки злодійських офіційно налічується близько 30 спеціальностей, хоч на практиці їх, зви­чайно, більше. Таке розмаїття злочинних спеціалізацій обумовлене зако­номірностями розвитку суспільства і відображає його конкретно-історич­ні реалії. Індустріальне суспільство, на відміну від аграрного, характери­зується високим ступенем спеціалізації та інтеграції, що підвищує про­дуктивність праці. Те саме стосується і злочинної діяльності.

Історія генезису професійної злочинності в Україні є яскравим підтвердженням залежності характеру злочинності від конкретних соціаль­них умов. Одними з перших професійних злочинців були так звані "зло­дії з великої дороги", тобто розбійники, для яких грабунок був не просто злочинним заняттям, а способом життя. Виникнення цієї професії стало наслідком історичного парадоксу. Київська Русь спромоглася проминути рабовласницький лад, але монголо-татарська навала відкинула її розви­ток далеко назад. На теренах Київської Русі було утворене Московське князівство, а згодом Російська імперія, у якій узаконене кріпацтво існу­вало аж до 1861 р. Тяжкі умови життя змушували селян тікати від своїх гнобителів, а оскільки легалізація на іншій території була неможлива (крім козацьких земель), розбій ставав єдиним засобом до існування.

Що стосується крадіїв, то до початку індустріалізації ця професія не могла отримати значного поширення. Це пояснюється тим, що не було великих міст, мешканці яких не знали б один одного в обличчя. Цей фак­тор унеможливлював злодійство як основне джерело доходів, оскільки про нього одразу дізнавалися сусіди. До того ж тоді застосовувались такі санкції, як відтинання руки, таврування на лобі, виривання ніздрів або страта. Тому крадії не могли вести осідлий спосіб життя. Для того періо­ду характерне вчинення злочинів у нічний час на постоялих дворах, по­штових станціях, тобто в місцях, де люди зупинялися ненадовго.

Мабуть, чи не найдревнішою спеціалізацією злодіїв було конокрадст­во. Великі масиви лісостепу та степу протягом тривалого часу залишали­ся порубіжжям між поселеннями ще праукраїнського етносу і різними кочовими племенами. Для останніх викрадення табуну не лише у супротивника, а й сусіда не вважалося ганебним заняттям. Більше того, це бу­ло ознакою воїнської доблесті.

Ще з історії Київської Русі відомі випадки, коли князі, дізнавшись про наміри кочових племен здійснити набіг, набирали невеличкі загони волонтерів з власної дружини з метою крадіжки на привалах коней супротивника, що іноді призводило не лише до обмеження маневреності, а й до відмови кочівників продовжувати набіг.

Конокрадство залишалося досить поширеним явищем навіть за часів бурхливого капіталістичного розвитку Російської імперії. Дослідники цієї проблеми констатували серед конокрадів значне подрібнення спе­ціалізації, а також високий рівень організованості від Таврійського степу до Далекого Сходу. Фіксувалися непоодинокі випадки затримання на кордоні з Манчжурією табунів коней, викрадених у конезавідників При­чорномор'я. Практично в кожному регіоні були спеціалісти, які докорін­но змінювали зовнішній вигляд коней — перефарбовували шкіру, міняли форму копит, зубів, підків, підстригали гриви чи хвости. Проводячи ана­логію з сучасними викрадачами автомобілів, переконуємося, що у мето­дах їх злочинної діяльності мало що змінилося. Іншим став лише пред­мет злочину.

У 40-і роки XIX століття відбувся подальший розподіл злочинців за видами діяльності, що призвело до підвищення їх професіоналізму. Жеб­раки трималися окремо, крадії — у злодійському середовищі, грабіжники — у розбійницькому. Таким чином концентрувалася відповідна криміналь­на еліта і було у кого вчитися. Створювалися підпільні школи для мало­літніх злодіїв, найбільш обдаровані направлялися за кордон для удоско­налення кваліфікації. Навчання проводили "професори" злочинного сві­ту. Так, в Одесі з'явилися злодійські професії, які поділялися на 8 розря­дів, а грабіжники мали один розряд, їх називали "щипачами". Злодійська шпана розділялась на "марвіхерів" (карманників), "кватирників" (крали через кватирки), "майданщиків" (крали у людей, що спали на вокзалах) тощо. Деякі з цих професій існують і в наш час.

Варто вказати на циклічність структури і динаміки професійної зло­чинності в Україні з початку XVIII до кінця XIX ст. Циклічність була обумовлена бурхливим економічним розвитком, передусім у зоні При­чорномор'я, і розростанням портових міст та індустріальних центрів. Це супроводжувалося збільшенням числа корисливих злочинів, їх інтелек­туалізацією і виходом професійних злочинців на міжнародний рівень. Так, розглянута у 1870 р. Одеським окружним судом справа групи фаль­шивомонетників на чолі з Терновим свідчить про наявність у них цілих фабрик для підробки казначейських паперів у Лондоні, Гамбурзі, та ін­ших містах Західної Європи¹.

Наприкінці XIX — початку XX ст. на півдні України часто були неврожаї, і розорені селяни подалися до міста. Це істотно поповнило армію злочинців. Яскравим прикладом злочинця — професіонала того ча­су — був легендарний розбійник Василь Чумак. У 15 років він став на злочинний шлях, викрадав цілі обози, грабував маєтки поміщиків, зай­мався контрабандою. Його дев'ять разів арештовували, але він щоразу втікав з тюрем чи каторги. У 1892 р. Чумака засудили до страти за коно­крадство. Тоді йому було понад 100 років. Відомі й інші імена, такі як "Мішка Япончик", Сонька "Золота Ручка", міжнародний злодій "доктор Слонімський" тощо.

На початку XX ст. уперше в історії вітчизняного бандитизму в Одесі з'явився рекет, почали створюватися так звані "дахи". Скажімо, Гольченко торгівцям, які сплачували йому данину, видавав записки-індульгенції з таким текстом: "Не чіпати. Богун". У 1915 р. була виявлена група жінок-вимагательок. Тоді ж спіймали банду Антона Мальованого, яка вчи­нила 9 убивств на замовлення.

Після Жовтневого перевороту 1917 р. і громадянської війни різко зросла корисливо-насильницька злочинність. Але треба віддати належне більшовицькій владі, яка досить швидко змогла, її приборкати. Правда, це було зроблено ціною жорстких репресій та запровадження тотального нагляду всіх за всіма. Попри це, професійна злочинність, всупереч радян­ській пропаганді, викорінена не була.

Теза відомого західного кримінолога Дюркгейма про зневіру пересіч­ного громадянина в нормативні системи, які не відображають реалій життя, дістала своє підтвердження і в СРСР. В кінці 70-х років наявність на споживчому ринку величезного дефіциту товарів зумовила появу ме­режі підпільних цехів, які виробляли продукцію підвищеного попиту. З'явилася нова кримінальна спеціальність — "цеховик". Протягом корот­кого терміну "цеховики" зуміли акумулювати гігантські фінансові ресур­си незаконними на той час способами. Саме ці ресурси стали зоною під­вищеної уваги злочинців. "Цеховики" були ідеальним об'єктом для шан­тажу та здирництва і незабаром підпали під контроль криміналісту.

Сьогодні можна стверджувати, що отримання злочинним світом вка­заного матеріального підґрунтя обумовило закономірне зростання орга­нізованої та професійної злочинності наприкінці 80-х — початку 90-х ро­ків. На цей період, до того ж, припали радикальні реформування в укра­їнському суспільстві і початок розбудови незалежної держави.

Нинішня професійна злочинність має різноплановий характер. Наприкінці XX ст. за офіційними даними налічувалось понад 100 кримі­нальних спеціальностей. Це вдвічі більше, ніж на початку століття.

До професійних злочинців відносять: злочинців з політичної еліти, професійних злодіїв, шахраїв, фальшивомонетників, грабіжників, вимагателів, найманих убивць.

Найбільшу занепокоєність сьогодні викликають наймані вбивці. Їх можна класифікувати на шість груп:

1. Безробітні — люди соціального "дна" — готові виконати замовлен­ня за мізерну плату.

2. Бійці — члени кримінальних угруповань, які знищують потенцій­них жертв за наказом "авторитетів". Їх гонорар не перевищує 1—2 тис. доларів.

3. Колишні спортсмени (охоронці) — проходять курс спеціальної під­готовки для вчинення вбивств на замовлення, їх гонорар від 2 до 5 тис. доларів.

4. "Профі" — колишні спецназівці, десантники, морські піхотинці — найманці, які працюють за викликом. Їх гонорар від 10 тис. доларів.

5. "Суперпрофі" — еліта найманців з колишніх офіцерів силових структур і розвідувальних органів, їх гонорар від 50 тис. доларів. Пра­цюють, як правило, поодинці.

6. Злочинна комісія — угруповання, що складається з організатора, кілерів, торговців зброєю.

Окремо варто зупинитись на кишенькових злодіях, які належать до висококваліфікованих спеціалістів злочинного світу. Ця кримінальна група викликає підвищений інтерес, оскільки відрізняється багаточисельністю вузьких спеціалізацій, стійкістю кримінальної поведінки і яс­краво вираженою субкультурою (жаргон, традиції).

Кишенькові злодії поділяються за місцем вчинення злочинів на 7 ос­новних спеціальностей: "риночники" — ті, що "працюють" на ринках;

"кроти" — в метрополітені; "майданщики" — на залізничному транспорті;

"маршрутники" — на всіх видах міського транспорту; "магазинники" — в магазинах; "театральники" — в театрах; "вуличники" — на вулицях і май­данах.

За способом вчинення крадіжок виділяють теж 7 спеціалізацій:

1. "технарі" — вчиняють крадіжку за допомогою спеціальних техніч­них засобів;

2. "ширмачі" — викрадають, прикриваючи свої руки різними предме­тами (плащами, сумками, букетами квітів);

3. "риболови" — здійснюють крадіжку за допомогою спеціальних гачків;

4. "хірурги" — орудують пінцетами;

5. "щипачі" — крадуть із сумок, розрізаючи їх;

6. "трясуни" — виштовхують предмет крадіжки різким рухом;

7. "сумочники" — дістають із сумок, не використовуючи який-небудь інструмент.

Крім вказаних кишенькових крадіїв, існують ще спеціалісти, які по­легшують роботу основного виконавця. Це, зокрема, "пропольщики" — особи, які приймають крадене одразу ж після вчинення злочину, і "тирщики" — ті, що відволікають увагу жертви. Чим вища кваліфікація зло­дія, тим більша його кримінальна активність. У середньому кишеньковий крадій вчиняє 25—30 крадіжок за місяць. В наш час кишенькові крадіжки мають тенденцію до зростання. Ця зумовлено такими факторами: значне безробіття, яке штовхає людей на шлях протиправного здобу­вання засобів існування; висока латентність даного виду злочинів; проблеми з документуванням злочину таким чином, щоб справа мала перспективу закінчитися звинувачувальним вироком суду.

Сьогодні великих масштабів набула також професійна проституція, яка стала досить прибутковим бізнесом. Тут, крім безпосередніх учасни­ків (клієнта і повії) діють й інші зацікавлені особи: утриманці притонів, постачальники "живого товару", водії, охоронці тощо. До того ж, "секс-індустрія" тісно пов'язана з незаконним обігом наркотиків, поширенням венеричних хвороб і СНІДу, шахрайством, корупцією та іншими злочи­нами.

Новий вид кримінального професіоналізму в Україні уособлюють комп'ютерні злочинці. Для несанкціонованого проникнення до інформа­ційно-телекомунікаційних систем вони залучають висококваліфікованих спеціалістів, які згодом стають злочинцями-професіоналами. Крім того, комп'ютер­ні технології широко використовують у "тіньових" конвертаційних цент­рах, що дозволяє клієнтам ухилятися від сплати податків на мільйонні суми.

Боротьба з кримінальним професіоналізмом передбачає здійснення комплексу заходів економічного, соціального і правового характеру за активної участі громадськості. Вся профілактична діяльність повинна ма­ти сучасне правове забезпечення. Передусім, це стосується вдосконален­ня кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконав­чого законодавства.

Питання для самостійного опрацювання:

1. Поняття і ознаки професійної злочинності.

2. Генезис професійної злочинності в Україні.

3. Попередження професійної злочинності.

4. Сучасний стан професійної злочинності.

5. Детермінанти професійної злочинності

Література:

1. Токарев А.Ф. Основные понятия криминологии. – М., 1989

2. Зелінський А.Ф. Кримінологія –Х.; 2000

3. Джужа О.М. Курс кримінології. Підручник в 2-х томах. –К.;2001

4. Гуров А.И. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия.-Киев, 1988

5. Гаухман Л.Д. Организованная преступность: понятие, виды, тенденции, проблемы уголовно-правовой борьбы.-М.,1993

6. Организованная преступность. Круглий стол. - М., 1989

7. Солопанов Ю.В. Криминологическое прогнозирование и планирование борьбы с преступностью.-М., 1983

8. Закалюк А.П. Прогнозирование предупреждения индивидуального преступного поведения.-М., 1986

9. Конвенція ООН проти транснаціональної організованної злочинності. -Палермо, 2000

10.Карпец И.И. Актуальные проблемы борьбы с организованной преступностью. –М., 1990

Дата добавления: 2014-11-18