ТЕМА 14. Злочинність неповнолітніх

Детермінанти жіночої злочинності. Особливості зовнішнього прояву жіночої злочинності обумовили її різні теоретичні обґрунтування. В історичному плані ці теорії можна поділити на: моралістичні, антропологічні (біологічні) і соціологічні. Дві перші були поширені у минулі століття, а нині домінує остання.

Моралістична теорія виходить з того, що жінка з часів Єви здатна на будь-які злочини. Німецькі інквізитори Шпренгер та Інститоріс писали у "Молоті відьом" (XV ст.), що через брак розуму жінки швидше за чо­ловіків відступають від віри. Тому немає нічого дивного у тому, що серед жінок так багато відьом.

Антропологічна (біологічна) теорія причину неповноцінності жінки вбачала в її біологічних особливостях. Ломброзо у своєму творі "Жін­ка — злодійка і повія" (кінець XIX ст.) писав, що "у жінки, порівняно з чоловіком, відмічається притаманний дитині певний ступінь недорозви­неності". Тому він робить висновок, що жінка більше схильна до злочи­нів, ніж чоловік (до жіночих злочинів він відносив і проституцію).

Соціологічна теорія визнає перевагу соціальних факторів у детерміна­ції злочинності. Це повною мірою стосується і жіночої злочинності, хоч певні біологічні чинники, властиві жінкам, не можна відкидати при роз­гляді цього питання. Саме соціальні фактори у першу чергу визначають відмінності між жіночою і чоловічою злочинністю. Йдеться про різницю, яка історич­но склалася у соціальних ролях жінок і чоловіків, що, звичайно ж, відби­вається на особливостях їхньої поведінки, в тому числі кримінальної. Ха­рактерний для XX ст. процес емансипації жінок поруч з позитивними мав і негативні сторони. Жінки все більше оволодівають чоловічими про­фесіями (армія, поліція, політика, спорт тощо), у зв'язку з чим не можуть (або й не хочуть) займатися тільки домашнім господарством та вихован­ням дітей.

Мускулінізація жінок призводить до появи у них чоловічої психоло­гії, що й штовхає певну їх частину до "чоловічих" злочинів (убивства, на­несення тілесних ушкоджень, шахрайства, грабежі, розбої тощо). Підвищення соціальної активності жінок збільшує їх частку в посадових, гос­подарських та майнових злочинах. Поява суто чоловічих рис у характері жінок спричиняє їх потяг до безладного статевого життя, паління, над­мірного вживання алкоголю. Кожна десята жінка-злочинець залежна від наркотиків, а п'ята — від алкоголю. Це значно швидше, ніж у чоловіків, сприяє соціально-психологічній деградації їхньої особи, і, як наслідок, становленню на шлях вчинення злочинів чи проституції. Так, близько 15 % жебраків — жінки, більшість з яких молодого віку, майже 40 % зло­чинів вчинюється жінками у нетверезому стані, 3 % жінок були при цьому організаторами зґвалтувань неповнолітніх.

У той же час вольові якості пересічної жінки значно м'якші, вона швидше піддається навіюванню, що нерідко дозволяє чоловікам-злочин­цям з її оточення втягувати жінку у злочинну діяльність, особливо коли це стосується інтересів подружжя, коханця. При вчиненні посягань на власність жінки здебільшого виправдовуються тим, що "всі так роблять", і "жити хочеться не гірше, ніж інші". Для жінок, які вчиняють крадіжки й шахрайство, характерне небажання чесно працювати, у них неорганізо­ваний побут, вони ведуть безладне статеве життя. Останнє, як і прости­туція, тісно пов'язане з жіночою злочинністю взагалі.

Криміногенним фактором є також конфлікти у родині, їх зростанню сприяє зайнятість жінки у суспільному виробництві. З одного боку, це прояв емансипаційної хвилі, а з іншого, — необхідності підтримання жит­тєздатності сім'ї, яку не може забезпечити матеріально чоловік, не кажу­чи вже про випадки, коли він взагалі відсутній. Це відбувається на фоні саморуйнівної поведінки (алкоголь, наркотики тощо) одного чи обох з подружжя, а нерідко й дітей. У сімейних конфліктах спостерігається під­вищення активності саме жінок, їх поведінка часто-густо набуває прово­куючого характеру або вони виступають як "рівноправні" учасники кон­флікту з непередбаченими наслідками щодо того, хто в кінцевому під­сумку стане злочинцем, а хто — жертвою. Кожне сьоме вбивство на сі­мейно-побутовому ґрунті вчинюється жінкою безпосередньо чи на її замовлення. Почастішали непорозуміння між матерями і дітьми, що при­зводять до побоїв і мордувань, відмов у годуванні, вигнання з дому, а то й убивства.

Біологічні чинники, які можуть негативно впли­вати на психіку жінки, що призводить до протиправної поведінки; фази менструального циклу; період вагітності й післяполого­вий період; період клімаксу.

Серед синдромів, які можуть мати вихід у злочин, можна наз­вати комплекс Леді Макбет (героїня однойменної шекспірівської траге­дії). Це "фатальна жінка", яка вміє підкоряти собі чоловіків і для досяг­нення своєї мети (влади, заможності тощо) підбурює їх на тяжкі злочи­ни. Щодо "синдрому Мюнхгаузена", який нерідко зустрічається і серед чоловіків, то це випадки, коли людина здатна на все задля того, аби на неї звернули увагу, щоб вона опинилась в епіцентрі подій, які вона сама може провокувати, переходячи межі закону.

Специфічним для жінки є й такий злочин, як завідомо неправдива заява про її зґвалтування. Причиною цьому найчастіше бувають: звинувачення колишнього чоловіка (або коханця) з метою його за­судження, як акт помсти, ревнощі; отримання грошей за рахунок шантажу ("заплатиш — заберу заяву"); примусити взяти шлюб; виправдання вагітності чи покривання "гріха".

В основі боротьби з жіночою злочинністю лежать заходи загальносоціальної профілактики. Як показують дослідження, більшість працюючих жінок, не заперечуючи проти емансипації, погодилася б залишити роботу і присвятити себе сім'ї, якби мала для того відповідні умови. Матерям, які хочуть працювати, повинна надаватися можливість працювати скоро­чений робочий день без зниження заробітної плати. Матерям-одиначкам та багатодітним сім'ям треба надавати значно більшу матеріальну до­помогу.

Практика свідчить, що більшість працівників, яких звільняють за скороченням штатів, становлять жінки, які виховують дітей, мають не­мічних батьків на утриманні тощо. Такі особи потрапляють у важке ма­теріальне становище з усіма негативними наслідками. Для таких катего­рій повинні існувати громадські роботи.

Потребує розробки концепція виховання дітей у суспільстві, особли­во дівчат. В її основі має лежати притаманна українському народу мо­ральність і порядність. Без оголошення рішучої боротьби з пропагандою вседозволеності, сексу та насильства, які панують зараз у духовній сфері, не може бути й мови про нормальне виховання підростаючого покоління. Те, що чимало школярок при анонімному опитуванні кажуть, що хочуть стати валютними повія­ми, повинно сприйматися як тривожний сигнал. Розвінчування образу повії як привабливого — важливе завдання засобів масової інформації, всіх, хто займається вихованням.

Подальшого вдосконалення потребують форми і методи індивідуаль­ної профілактики злочинів, вчинюваних жінками різного віку, та серед тих, від кого можна очікувати вчинення злочину, судячи з їх антисуспільної поведінки. Важливого значення набуває виховна робота з жінка­ми в установах виконання покарань з метою зниження рецидиву. Тут варто запровадити комплексну систему психолого-педагогічного впливу на засуджених із застосуванням аутогенних тренувань, індивідуальних програм самовиховання, заняттями у споріднених групах, проводити бе­сіди, дискусії, лекції з правових питань тощо. Їх завданням є самопізнан­ня засудженої, вироблення умінь володіння своїми емоціями, створення позитивних установок. Це сприятиме зниженню тривожності й агресивності, адаптації до умов установ відбування покарання, потягу до переос­мислення своєї ролі і місця у подальшому житті. В основі всієї профілак­тичної роботи повинні лежати повага, чуйність і доброта.

Необхідно також істотно підвищити роль громадськості у боротьбі з жіночою злочинністю, зокрема, різних феміністських організацій і благо­дійних фондів, яких у нас уже створено чимало з-поміж них непогано зарекомендували себе політична партія "Жінки за майбутнє", Міжнарод­ний правозахисний центр "Ла Страда — Україна", Спілка жінок України, об'єднання "Берегиня" та інші. Вони надають жінкам, які опинилися у тяжкому становищі, певну гуманітарну, медичну, психологічну чи юри­дичну допомогу Одначе тільки їх зусиль явно недостатньо для успішно­го запобігання злочинам, що вчиняються жінками. Цією гострою проблемою треба перейнятися всім, кому не байдужа доля майбутніх поко­лінь. Адже історична місія жінки — бути берегинею людського роду, а не його руйнівником.

Питання для самостійного опрацювання:

1. Кримінологічна характеристика жіночої злочинності.

2. Детермінанти жіночої злочинності.

3. Злочини, що скоюються жінками та їх профілактика.

4. Кримінологічна характеристика проституції.

5. Профілактика проституції

Література:

1. Токарев А.Ф. Основные понятия криминологии. – М., 1989

2. Зелінський А.Ф. Кримінологія –Х.; 2000

3. Джужа О.М. Курс кримінології. Підручник в 2-х томах. –К.;2001

4. Лановенко И.П. Борьба с вовлечением несовершенолетних в преступную деятельность.- Киев, 1986

5. Шость Н.В. Проблемы борьбы с вовлечением несовершенолетних в преступную и иную антиобщественную деятельность.-Харьков, 1992

6. Гоголева Л.Л., Женунтий В.И., Цыбуленко Т.Д. Вовлечение несовершенолетних в преступную деятельность: виктимологический аспект.-Киев, 1981

7. Жигарев Е.С. Криминологическая характеристика социальных аномалий в среде несовершенолетних и их предупреждение.-М., 1992

8. Миллер А.И. Противоправное поведение несовершенолетних. Генезис и ранняя профилактика.-Киев, 1985

9. Антонян Ю.М. Преступность среди женщин.-М., 1992

10.Проституция и преступность /Ред.и сост.Ю.М. Хотченков. -М.,1991

Злочинність неповнолітніх має свою специфіку, яка зумовлюється соціально-психологічними особливостями цієї категорії осіб та їх стату­сом у суспільстві. Тому і кримінальне законодавство України містить ок­ремі норми, які передбачають відповідальність і покарання осіб у віці від 14 до 18 років.

Для злочинності неповнолітніх характерна підвищена латентність, оскільки багато їхніх діянь сприймаються як пустощі, викликані недо­статньою соціальною зрілістю (крадіжки у сім'ї, сусідів, навчальному за­кладі; хуліганські бійки, відбирання грошей та речей у молодших тощо). Про такі вчинки, як правило, не повідомляють в органи внутрішніх справ. Тому реальнішим є облік тяжких насильницьких і насильницько-корисливих злочинів, які вчиняють неповнолітні — вбивства, тілесні уш­кодження, зґвалтування, злісне хуліганство, грабежі та розбійні напади.

Стан злочинності неповнолітніх багато в чому залежить від якості боротьби з нею всіх суб'єктів профілактики злочинів.

У структурі злочинності неповнолітніх переважають крадіжки при­ватного майна (45 %), крадіжки державного і колективного майна (26 %), грабежі (6 %), розбійні напади (2 %), злісне хуліганство (6 %). Чимало також убивств, тілесних ушкоджень і зґвалтувань. Майже 10 % злочинів пов'язані з незаконним вживанням наркотиків.

Частка злочинів неповнолітніх у загальній злочинності становить 10 %. Жіноча злочинність неповнолітніх співвідноситься із чоловічою у пропорції 1:15, міська до сільської —3:1, молодшої вікової групи (14— 15 років) до старшої (16—17 років) —1:3. Групові злочини серед непов­нолітніх становлять 60—70 %; 15 % усіх злочинів вчинюється у стані ал­когольного чи наркотичного сп'яніння. 80 % злочинів неповнолітні вчи­няють неподалік від свого місця проживання, навчання чи роботи.

Негативними тенденціями сучасної злочинності неповнолітніх є:

1. кількісні показники зростали в середині 90-х років минулого століття, потім намітилась стабілізація, а з 1996 р. навіть щорічне зни­ження рівня в середньому на 1—2 %;

2. спостерігається все більша орієнтація на корисливі та корисливо-насильницькі злочини (крадіжки, грабежі, розбійницькі напади);

3. збільшення кількості злочинів, які потребують кримінальної "ква­ліфікації" (квартирні крадіжки, викрадання автомототранспорту, рекет тощо);

4. подальше "омолодження" злочинності. Так, 1/5 злочинів вчинюється підлітками, які не досягли 14-річного віку, тобто не є суб'єктами злочину;

5. зростання питомої ваги дівчат серед злочинців, їх участі у тяжких злочинах (розбійницьких нападах, зґвалтуваннях і навіть убивствах);

6. вчинення тяжких злочинів з незначних приводів, а то й взагалі без приводу, їх виняткова жорстокість і зухвалість;

7. поява "нетрадиційних" для неповнолітніх злочинів (ритуальних убивств, самозахоплень, вандалізму тощо).

8. збільшення так званих "фонових" проявів (вживання наркотиків, пияцтво, токсикоманія, проституція, небажання займатись суспільне ко­рисною працею, поширення венеричних хвороб та СНІДу);

9. зростання числа осіб, що мають психічні відхилення від норми, пе­ребувають у обмеженій осудності або пограничному з неосудністю стані;

10. збільшення випадків співучасті неповнолітніх злочинців з дорос­лими, які, як правило, виступають у ролі організаторів чи підбурювачів злочинів;

11. посилення групового характеру злочинності неповнолітніх, яка набуває дедалі більшої організованості.

Щодо кримінологічної характеристики осіб неповнолітніх злочинців, то можна сказати, що їм властиві певні біологічні та психологічні особ­ливості. До них належать: відсутність життєвого досвіду, незавершеність формування соціальних установок; підвищена навіюваність, високий рі­вень конформізму; орієнтація на неформальну групу, прагнення у ній са­моутвердитись; демонстрування своєї незалежності; підкреслено зневаж­ливе ставлення до моральних і правових норм; злочинна "романтика", го­товність "взяти на себе" чужу провину; плазування перед авторитетом рецидивістів; втрата почуття відповідальності за свої вчинки; орієнтуван­ня на хвилинну втіху.

Основні типи не­повнолітніх злочинців:

— особи, які в цілому мають позитивну спрямованість і вчиняють злочини через легковажність, непідготовленість до правильного виходу із складної ситуації, а також через випадковий збіг обставин;

— особи, яких до злочину приводить ситуація, але які характери­зуються нестійкою соціальною спрямованістю;

— особи з негативною спрямованістю, яка не досягла рівня устален­ня, і з передкримінальним досвідом;

— особи, що характеризуються сформованою антисоціальною спря­мованістю і мають кримінальний досвід.

Детермінанти злочинів неповнолітніх загалом тотожні тим, які обумовлюють злочинність дорослих. Це ті самі кризові явища і процеси, що існують у нашому суспільстві на макро- і мікрорівні. Але у зв'язку з неповноліттям правопорушників вони мають свою специфіку.

Тому істотним у визначенні детермінантів правопорушень вважають динамічний зв'язок і взаємозалежність умов життєдіяльності і соціальної ситуації розвитку підлітка, що впливають на його пристосування до умов середовища.

Причинами цього є соціальна незрілість та фізіологічна не сформованість організму, що проявляються у прагненні пізнати нові відчуття, до­питливості, недостатній здатності передбачати наслідки своїх дій тощо. Але головне — в яке русло будуть спрямовані їхні бажання та інтереси. Потрібно вміти дати їм вихід у позитивному напрямі, а ті, що мають яскраво виражений негативний характер, — нейтралізувати. Це означає, що треба здійснювати послідовний процес виховання підлітка у сім'ї, школі, на виробництві. На жаль, це робиться далеко не завжди, і тоді психологічні особливості неповнолітнього дістають вихід в асоціальну сферу.

Залежно від ступеня педагогічної занедбаності неповнолітнього, антисуспільна поведінка може спочатку набувати характеру дрібного хулі­ганства, дрібних крадіжок тощо. Однак, зали­шаючись часто-густо безкарним, він швидко засвоює злочинний досвід. Тут уже повністю включаються такі мотиви, як бажання жити на широку ногу, пиячити, вживати наркотики, вести розпусний спосіб життя.

Останнім часом набув поширення термін "саморуйнівна поведінка". Під нею розуміється такий спосіб буття, коли молода людина не зацікав­лена у своєму майбутньому, не замислюється над проблемою позитивної реалізації свого потенціалу, конфліктує з суспільством, кидає йому ви­клик.

В японській політології є теорія трьох поколінь, які послідовно змі­нюють одне одного: перше — активно розбудовує, друге — раціонально використовує зроблене, третє — промотує надбане. У країнах СНД, як твердять прихильники цієї теорії, зараз час третього покоління, але за ним обов'язково прийде перше.

Чинниками, які обумовлюють злочини неповнолітніх, традиційно вважаються: н егативний вплив у сім'ї; недоліки у шкільному вихованні; незайнятість суспільна корисною працею; негативний вплив мікро середовища; вади у діяльності правоохоронних органів щодо профілактики зло­чинів неповнолітніх.

Попередження злочинів неповнолітніх має здійснюватися за участю всіх правоохоронних органів, їх спеціалізованих служб, а також закладів освіти і представників громадськості.

В індивідуальній профілактичній роботі використовуються такі методи: переконання, примусу, надання допомоги у вирішенні складних життє­вих проблем.

Залежно від об'єкта індивідуальну профілактику можна поділити на:

1. ранню профілактику, спрямовану на ліквідацію обставин, які нега­тивно впливають на формування особи неповнолітніх, та запобігання їх становленню на злочинний шлях;

2. усунення чинників, що сприяли вчиненню конкретних злочинів;

3. попередження рецидивних злочинів з боку неповнолітніх.

У боротьбі зі злочинністю неповнолітніх важливе значення має саме рання профілактика, оскільки вона спрямована на усунення незначних антисуспільних змін особи підлітків, які ще не стали на шлях злочинів. Ранню профілактику розуміють як сукупність заходів, що здійснюються державними органами і громадськими організаціями для:

— оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх у випадках, коли обставини загрожують їх нормальному розвитку;

— знешкодження джерел антисоціального впливу на них;

— корекції особи неповнолітніх, які мають некримінальні девіантні відхилення у поведінці, з тим щоб не дати їм можливості перейти до вчинення злочинів.

Другий рівень індивідуальної профілактики полягає в усуненні факто­рів, що вже обумовили злочини неповнолітніх, з тим щоб виключити можливість їх вчинення у майбутньому як цими самими, так і іншими підлітками, які перебувають під впливом даних криміногенних чинників.

Третій рівень індивідуальної профілактики спрямований на боротьбу з рецидивною злочинністю. Він передбачає такі заходи: а) перевиховання і виправлення неповнолітніх злочинців; 6) надання допомоги у праце­влаштуванні осіб, звільнених з місць відбування покарання; в) усунення джерел криміногенного впливу на них у побутовому оточенні.

Боротьба зі злочинністю неповнолітніх має плануватися і здійснюва­тися на різних рівнях і напрямах, враховуючи різні контингенти осіб. Во­на повинна включати в себе широкий діапазон загальновиховних, профі­лактичних та каральних заходів. За своєю спрямованістю вони мають по­переджати злочинну поведінку неповнолітніх, припиняти розпочаті кри­мінальні дії, а також не допускати їх рецидиву. У цій справі не можна жаліти коштів, адже йдеться про майбутнє України.

Питання для самостійного опрацювання:

1. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх.

2. Характеристика особи неповнолітнього злочинця.

3. Особливості детермінації злочинної поведінки неповнолітніх.

4. Запобігання злочинам неповнолітніх.

5. Мотивація злочинів, що вчинюються неповнолітніми

6. Віктимологічна характеристика злочинності неповнолітніх.

7. Віктимологічна профілактика злочинності неповнолітніх.

8. Опрацювати положення Закону України „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”

Література:

1. Токарев А.Ф. Основные понятия криминологии. – М., 1989

2. Зелінський А.Ф. Кримінологія –Х.; 2000

3. Джужа О.М. Курс кримінології. Підручник в 2-х томах. –К.;2001

4. Лановенко И.П. Борьба с вовлечением несовершенолетних в преступную деятельность.- Киев, 1986

5. Шость Н.В. Проблемы борьбы с вовлечением несовершенолетних в преступную и иную антиобщественную деятельность.-Харьков, 1992

6. Гоголева Л.Л., Женунтий В.И., Цыбуленко Т.Д. Вовлечение несовершенолетних в преступную деятельность: виктимологический аспект.-Киев, 1981

7. Жигарев Е.С. Криминологическая характеристика социальных аномалий в среде несовершенолетних и их предупреждение.-М., 1992

8. Миллер А.И. Противоправное поведение несовершенолетних. Генезис и ранняя профилактика.-Киев, 1985

9. Антонян Ю.М. Преступность среди женщин.-М., 1992

10.Проституция и преступность /Ред.и сост.Ю.М. Хотченков. -М.,1991

Дата добавления: 2014-11-18