Шлях до слави 2 страница

5.Національно-Визвольне повстання 1702-1704 років на Правобережжі під керівництвом Семена Палія – «Друга Хмельниччина»

Полковник Семен Палій, опираючись на постанову сейму Речі Посполитої 1685 року, разом з наказним гетьманом Андрієм Могилою, полковниками Андрієм Абазином, Самійлом Самусем, Захаром Іскрою, розпочав нову колонізацію спустошених війнами земель на Правобережжі. Відродив церкву, податкову систему. Під час діяльності Палія відбувалися зіткнення з польськими військами, але війська полковника все ж змогли визволити від поляків Київщину, Поділля і частину Волині. Так утворилася майже незалежна Козацька республіка Правобережжя, з якою Річ Посполита була змушена рахуватися.

Додаток. Правобережна козацька республіка(детальніше)

С.Палій розпочав нову колонізацію спустошених війнами земель на Правобережжі. 25 серпня 1685 року Палій видав свій універсал з Білої Церкви, в якому сповіщав усіх, хто проїжджав територією його полку, про введення мита на користь місцевої козацької адміністрації. Збирав «медову» данину, «борошно» на військо, запровадив чинш для населення та податок для купців на контрольованій ним території. Також Палій видавав універсали щодо оборони монастирів та надання маєтностей православній церкві на Правобережній Україні. Так утворилася майже незалежна Козацька республіка Правобережжя. Під час діяльності Палія відбувалися зіткнення з польськими військами, але війська полковника все ж змогли визволити від поляків Київщину, Поділля і частину Волині. У 1689 році польська влада заарештувала Палія, але з тюрми йому вдалося втекти. Його опорним пунктом стала фортеця Фастів. Звідси Палій здійснював походи проти поляків, турок і татар. У 1693 році король Речі Посполитої призначив полковника С.Самуся реєстровим гетьманом Війська Запорозького на Правобережній Україні. Офіційний реєстр козацького війська складав вже 2 тисячі козаків, що перебували на офіційному утриманні, воювали проти турок і татар, отримували гроші за полонених. Це був ще один крок в офіційному визнанні козацтва. Самусь з козаками зруйнував турецьку фортецю Дубосари. Після смерті Яна ІІІ Собеського, король Август ІІ вже не був таким прихильником козацької автономії, старався обмежити кількість полків. У 1699 році Річ Посполита нарешті підписала мирний договір з Туреччиною. Потреба в козаках відпала. Сейм ухвалив розпустити козацтво. Польські війська стали захоплювати козацькі землі. Взимку 1702 року відбулася нарада у Фастові за участю полковників Палія, Самуся та Іскри, а також представників селян і міського населення. На ній був присутній і Данило Братковський — відомий поет і громадський діяч. Нарада прийняла рішення про дальшу, більш рішучу боротьбу проти шляхти й остаточне визволення Правобережжя з-під влади Речі Посполитої. (За даними Інтернету)

Опорним пунктом Палія стала фортеця Фастів. Звідси Палій здійснював походи проти поляків, турок і татар.

Але після закінчення війни Речі Посполитої з турками у 1699 році потреба в козаках відпала. Сейм ухвалив розпустити козацтво. Польські війська стали захоплювати козацькі землі. Знову посилилися кріпаччина, національний гніт, наступ католицизму.

Національно-Визвольне повстання 1702-1704 рр. на Правобережжі

Взимку 1702 року, на нараді у Фастові, було рішення про дальшу, більш рішучу боротьбу проти шляхти й остаточне визволення Правобережжя з-під влади Речі Посполитої. Гетьманом Правобережної України був обраний Самійло Іванович Самусь (гетьман 1702-1704 рр.). Він був справжнім велетнем, з широким мужнім обличчям, чорнявий, з карими очима. Користувався повагою в народі. А військовим керівником став Семен Палій.

Тисячі простих людей і козаків приєдналися до загонів Семена Палія, популярність якого в народі була дуже значною.

Польське військо підходило до Фастова. Козаки зміцнили фортецю. У запеклому бою польсько-шляхетське військо зазнало поразки й змушене було відступити.

У першій половині 1702 року повстали Брацлавщина, Поділля, Волинь і Київщина, пізніше – Галичина. Повстання набрало антифеодального і визвольного характеру. Знов запалали маєтки польських панів. Сотні поляків кинулися геть з цих земель під напором повстанців. Польський гетьман Ф. Потоцький в універсалі до шляхетських сеймиків з тривогою повідомляв, що «козацький полковник Палій намагається йти слідами Хмельницького, який запалив факел селянської війни». Серед польських вельмож почала гуляти чутка про «Паліївщину», яка згубить Річ Посполиту.

В зв’язку з тим, що народні маси порятунком для себе вважали союз з православною Росією, повсталі склали присягу Московському царству.

Згодом повстання перекинулось на Лівобережну Україну. До українських селян приєдналися повсталі молдавани, росіяни і білоруси. Заворушення почались навіть на Запоріжжі! Там пригноблені бідні козаки - голота виступали проти утисків з боку козацької старшини. Тому гетьман Іван Мазепа і лівобережна старшина вороже поставилися до нової хвилі антифеодального й визвольного руху на Правобережжі, відмовилися надати військову допомогу С.Палію і намагалися переконати царський уряд не приймати Правобережжя до складу Російської держави. Вони боялися, щоб від малої іскри повстання не спалахнув великий вогонь народної війни проти феодалів — гнобителів.

Повстанці розгромили польські коронні війська під Бердичевом, відвоювали Вінницю, Немирів, Бар, Старокостянтинів. З 2 вересня до 10 листопада 1702 року Семен Палій, на чолі 10-тисячного українського війська, керував облогою Білоцерківської фортеці. Після тривалої облоги козаки оволоділи фортецею. Палій переніс в Білу Церкву свою резиденцію.

Повстання розросталось. У січні 1703 року польський король спорядив 15-тисячне каральне військо з 44 гарматами польного гетьмана Адама Сенявського. Після завзятих боїв, до кінця лютого 1703 року, повстання на Поділлі було жорстоко придушене. Польська кіннота переслідувала повстанські загони. Український полковник Андрій Абазин, зібравши 2-тисячний загін козаків і повсталих селян, виступив назустріч ворогам. Зав'язався запеклий бій, в якому повстанці зазнали поразки. Тяжко пораненого Абазина вороги захопили в полон і, за наказом А.Сенявського, жорстоко покарали, посадивши на палю.

Андрій Абазин Семен Палій Іван Мазепа Адам Сенявський

Почалися масові страти учасників повстання. Багато повстанців втікали до Молдавії і Росії.

Польща попрохала Росію допомогти у придушенні повстання. Гетьман Мазепа під страхом смертної кари заборонив селянам і козакам переходити на правий берег Дніпра й приєднуватися до бунтівників.

На початку 1704 року правобережний гетьман Самусь та полковник Іскра приїжджали на Лівобережжя, щоб домогтися прийняття їх разом з козацьким військом, населенням і зайнятою ними територією під протекторат Російської держави. Гетьман Мазепа рішуче відмовився бути посередником у цій справі. Він посилав у Москву доноси на Палія, в яких звинувачував його у таємних зносинах з польськими магнатами, прихильниками Швеції, з кримським ханом, радив придушити повстання. Мазепа не хотів, щоб вільнолюбивий козацький дух порушив на Гетьманщині спокій та стабільність.

Не маючи достатніх та вірогідних відомостей про становище на Правобережній Україні, царський уряд повірив доносам Мазепи і навіть дозволив заарештувати Палія. Цар Петро І не хотів псувати відносини з союзником – Польщею. Крім того він не дуже довіряв Палієві, як людині бунтівливій і нестійкій.

У травні 1704 року Іван Мазепа, за розпорядженням царя, з кількатисячною армією перейшов Дніпро на Правобережжя, викликав Палія в свій табір, немовби для переговорів.

Увечері 31 липня 1704 року Семен Палій був заарештований.

Гетьманські війська вступили у Білу Церкву, Фастів, Корсунь і Богуслав, придушуючи повстанців.

Після цих військових подій повстання на Правобережжі практично завершилося. Залишивши на Правобережжі 3-тисячне козацьке військо, Мазепа з полками повернувся на Лівобережжя.

Палій спочатку перебував у Батуринській в’язниці, а згодом був засланий до сибірського міста Тобольська. Заслали й С.Самуся. Їх майно було конфісковане.

Полковник Антін Танський і інші козацькі отамани неодноразово просили Петра І звільнити Палія і Самуся, вважаючи їх невинними. Становище змінилося після переходу І.Мазепи на бік шведів. За царським наказом листопада 1708 року Палія було повернуто на Україну і відновлено в усіх правах.

За царським наказом листопада 1708 року Семена Палія було повернуто на Україну і відновлено в усіх правах. Повернули й майно. Було повернуто і С.Самуся. Палій і Самусь брали участь у Полтавській битві 1709 року росіян зі шведами, допомагаючи лівобережним козакам і росіянам розбити противника. Згодом Палій повернувся на Київщину, де знову очолив Білоцерківський (Фастівський) полк. Але здоров’я полковника було підірване, старі рани, отримані в боях, давали про себе знати. Взимку 1710 року славетний козацький ватажок помер. Про Палія складено в народі багато казок, легенд, пісень. Він став героєм поем Т.Шевченка «Чернець», та «Іржавець», романів Д.Мордовця, І.Нечуя-Левицького, Ю.Мушкетика. Що стосується легендарного гетьмана – велетня Самійла Самуся то він відзначився меценатством. У 1713 р. він заповів Свято-Межигірському монастирю, що під Києвом, свій млин в Богуславі, а також ліс, сади і власну землю. На початку XVII ст., на свої кошти, він заснував на березі р. Рось Богуславський монастир; неодноразово дарував цінні речі й гроші для багатьох київських храмів. Коли помер довголітній полковник Війська Запорізького та гетьман правобережного козацтва достеменно невідомо, можливо, це трапилося не пізніше 1715 року. Його було поховано в Свято-Межигірському монастирі під Києвом. Довгий час існувало село Самусівка, а одна з доріг на Київщині носила історичну назву «Шлях Самуся». Після реабілітації Петром I Захар Іскра служив сотником у Стародубського полку, згодом обозним. Він теж є популярним героєм народного фольклору. (За матеріалами Інтернету)

Лекція № 17. Виступ гетьмана Івана Мазепи проти Московського царства. «Конституція» П.Орлика

1. Початок Північної війни і пошуки Мазепою нових союзників

У 1700 році цар Петро І розпочав довгу Північну війну (1700-1721 рр.) проти Швеції за узбережжя Балтійського моря. Мета: «прорубати вікно в Європу», тобто вийти у Балтійське море для торгівлі з країнами Заходу. Союзником Росії в цій війні виступила Річ Посполита. Військові дії розгорталися не на користь Росії. Шведський король і визначний полководець Карл ХІІ завдав сильних ударів російському війську під Нарвою і на півночі Росії.

Війна потребувала величезних зусиль і великий тягар ліг не лише на російський народ, але й безпосередньо на Україну. За наказом царя гетьман Іван Мазепа був змушений давати загони козаків, які згодом воювали на теренах Росії, Прибалтики, Польщі, Білорусії. Козаки на чолі наказним гетьманом Д.Апостолом допомагали російській армії на Псковщині, Чернігівський полк Ю.Лизогуба – в боях під Нотебургом, 12 тисяч козаків М.Миклашевського обороняли від Карла ХІІ білоруські землі. Вже перші бої дали великі втрати. Під час походу російських військ у Прибалтику загинуло декілька тисяч козаків разом з полковником Іваном Обидовським. Крім того, українська сторона була примушена надавати робочу силу, провіант, боєприпаси.

Багато людей гинуло на будівництві каналів, фортець, кораблів, на будівництві Петербургу і Шліссельбургу. Багато було нарікань, скарг на жорстокості царських воєноначальників. Але усе пояснювалося інтересами держави і тимчасовими труднощами в часи війни.

Будівництво Петербурга у 1703 році Козаки в бою

Додаток. Нова геополітична стратегія Росії

На рубежі ХVІІ - ХVІІІ століть Московське царство переживало процес завершення формування станового суспільства і поступово перетворювалося у імперію. В той же час у Гетьманщині законсервувався мілітаризований, воєнно-адміністративний устрій. Раніше цей устрій Гетьманщини досить гармонійно співпадав з інтересами Росії. Лівобережна Україна і Слобожанщина були, по суті, буферними територіями, які протистояли силам мусульманської цивілізації (Кримському ханству, Османській імперії), також і європейській Польщі. Але ситуація почала кардинально змінюватися на початку ХVІІІ століття. За правління російського царя Петра І центр інтересів Росії зміщається на північ і захід. Це був закономірний процес. Росія намагалася вийти на Балтійське узбережжя, в акваторію Балтійського моря, задля безпосередніх зносин з найбільш розвинутими регіонами європейської цивілізації: Британією, Францією, Нідерландами, німецькими землями. До того ж захоплення Прибалтики означало здобуття Росією буферної території європейської цивілізації, прискорення трансформації євразійського царства (яким була Московщина) у європейську імперію і європейську субцивілізацію. Тому, в нових умовах, значення Гетьманщини як буферного прикордонного автономного утворення різко знижувалося. Петро І підписав мирний договір з Османською імперією. Розпочав підготовку нової війни, за вихід у Балтійське море. Тому цар став безжально використовувати людські і матеріальні ресурси усієї Російської держави і в першу чергу, прилеглої до Європи Гетьманщини. У цих умовах розпочався наступ на автономні права і руйнування військово-адміністративної структури української державності. Якщо раніше гетьмани України були фактично воєнними диктаторами, то тепер вони поступово втрачали ці функції, перетворюючись у суто воєнних адміністраторів, перебуваючи під суворим контролем центру, тобто Москви. Це звичайно не подобалося українській верхівці. Тому протиріччя між Росією і Україною поступово наростали.

Петру І вдалося швидко створити і вишколити зовсім нову армію, і завдати шведам декілька поразок. Але ці перемоги багатьом здавалися примарними, тимчасовими успіхами а Карл ХІІ – ще досить сильним.

Шведському королю вдалося вивести з війни союзника Росії – Річ Посполиту. Розбивши польську армію, Карл ХІІ призначив королем Польщі свого ставленика – Станіслава Лещинського.

Війна затягувалася, занепадала економіка. Зростало незадоволення не лише великими податками, але й становими обмеженнями козацької старшини. Йшли чутки про ліквідацію в майбутньому козацького самоврядування на Гетьманщині, перетворення українських земель в губернаторство Росії.

Точно невідомо, коли і чому Іван Мазепа розпочав таємні контакти з ворогом Росії – Швецією. Скоріше за все - невпевненість у майбутньому, поразки під час війни, нехтування російськими можновладцями прав України, викликали тривогу у гетьмана за ввірену йому землю, за власну владу.

Іван Мазепа(гравюра) цар Петро І король Карл ХІІ король Станіслав Лещинський

Народ був незадоволений ходом війни й постійними здирствами урядовців. Україна стояла на порозі народного гніву і невідомо до яких наслідків могло привести це повстання. Особливо такі побоювання посиляться після початку повстання в Росії у 1707 році донських козаків під керівництвом козацького отамана Кіндрата Булавіна. До Булавіна також приєдналися й окремі загони запорожців, населення надавало харчі.