Додаток. Виступ Петрика 2 страница

Конституція передбачала в майбутньому, після визволення України з під влади інших держав, більшу самостійність Гетьманщини під протекторатом Швеції. Значно звужувалися права гетьмана.

Конституція передбачала поділ гілок влади на законодавчу, виконавчу і судову. Наприклад, законодавчою владою на Україні повинна стати Генеральна Рада. Окремі дослідники вважають, що Конституція передбачала виборну монархію, як і у Речі Посполитій. Конституція також передбачала встановлення православної віри. Значно збільшувалися громадянські права і свободи населення України. Козацтво ставало провідною верствою в суспільстві.

Конституція Пилипа Орлика була затверджена шведським королем Карлом XII. Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу (подробиці дивіться у Додатку).

Додаток. Конституція Пилипа Орлика«Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорізького» За текстом передбачається: 1)Україна має стати цілісною, самостійною державою, об’єднавши Правобережжя і Лівобережжя під протекторатом Швеції; 2) на території України може бути лише православна християнська віра, іновірство не допускається; 3) Запорізька Січ повинна бути відновлена і їй повертаються її права; 4) законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі. Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину; 4) Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради - виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6,7,8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді. 5)гарантом збереження прав і привілеїв війська Запорозького виступав шведський король; 6)право міст на самоврядування; 7) обмеження сваволі козацьких сотників, отаманів; боротьба з хабарництвом; 8) необхідність уваги до потреб простих жителів України, захист вдів і сиріт з козацьких сімей, захист міщан, ремісників тощо; 9) організація торгівлі і проведення податкової реформи у державі. Виконання усіх статей Конституції забезпечує гетьман. Але з-за поразки визвольних змагань реалізація положень даного документу стала неможливою. (За даними Інтернету)

За думкою деяких істориків вона, хоч і не була позбавлена окремих вад, але усе ж, у якійсь мірі, випередила свій час і стала визначною пам'яткою української політико-філософської та правової думки.

Лекція № 18. Гетьманщина після Полтавської битви. Посилення колонізаційної політики Росії

1. Подальший наступ російського царизму на автономію України

Особливості правління гетьмана Івана Скоропадського(1708-1722)

Політика гетьмана Івана Мазепи викликала гнів царської адміністрації. Відбулися арешти його прихильників – «мазепинців»: А.Войнаровського (заслали до Якутську), Г.Герцика, А.Кандиби, І.Куценка (посаджено у тюрми), інших. Людей забирали на важкі будівельні роботи: на розбудову таких міст, як Петербург, Астрахань, Царицин, на риття Волго-Донського і Ладозького каналів. Козаки брали участь у Перському поході російської армії. Гетьмани України втрачали функції військових диктаторів, поступово перетворюючись у військових адміністраторів. Столиця Гетьманщини була перенесена з Батурина до Глухова.

Гетьман Іван Ілліч Скоропадський взагалі був позбавлений права приймати самостійні рішення. Він прагнув врятувати рештки української автономії, тому діяв обережно, проявляв вміння лавірувати між представниками влади. Старшина мала лише формальну владу, хоча й зберегла і навіть примножила свої багатства. І сам гетьман І.Скоропадський був великим власником – в його містечках мешкало 120 тисяч підданих, він мав величезні земельні масиви. Крім того, гетьман користувався підтримкою царя (коли воєвода російського міста Калуги образив посланців гетьмана, цар Петро І розжалував воєводу, а майно його конфіскував).

Іван Скоропадський Анастасія Скоропадська Петро І Павло Полуботок

Додаток. Політика гетьмана Івана Скоропадського

Гетьман І.Скоропадський піклувався про аграрну сферу, розвиток торгівлі, втручався у функціонування цехів, підтверджував старий, або визначав новий їх статус, боронив ремісників від утисків державців, слідкував за податковою системою, виступав проти зловживань полковників Слобожанщини. Опираючись на заможну еліту – старшину, гетьман, задля завоювання прихильності впливових і заможних осіб, роздав близько 100 маєтків і 3 тисячі дворів залежних селян і міщан. Дозволив заселити Батурин і околиці. Видав багато універсалів та дарчих на землі, ліси, пасовиська, млини, підтримував монастирі, церкви. На прохання гетьмана, Петро І дозволив козакам продавати пиво, мед, брагу, горілку. За пропозицією царя стало розвиватися грубововняне вівчарство, виробництво прядива. Петро І наказав повернути гетьманські клейноди, оголосив амністію окремим мазепинцям та їх родинам. З заслання повернулися Д.Горленко, Д.Бутович, М.Ломиковський, І.Максимов, інші. У багатьох справах Скоропадському активно допомагала дружина Анастасія (її називали Гетьманша). Вона змогла добитися від Петра І дозволу на заснування Гамаліївського Харлампіївського жіночого монастиря, заснувала ряд селищ, містечок, насадила сади, створювала млини і винокурні. Анастасія вдало видала заміж дочку Уляну. Коли Уляні було лише 15 років її чоловіком став граф П..Толстой – людина, близька до Петра І. Родина Скоропадських стала бажаними гостями у царя в Петербурзі. Але Скоропадський продовжував процес закріпачення селян, міщан і козаків. (За даними Інтеренету)

Решетилівські статті І.Скоропадського 1709 року

17 червня 1709 року у військовому таборі біля містечка Решетилівка, Іван Скоропадський звернувся до царя Петра І з петицією з 14 пунктів.

У Решетилівських статтях вимагалося повернення Гетьманщині прав і вольностей і не втручання царських чиновників у справи країни. Вимагалося повернути Гетьманщині козацьку артилерію, захоплену Меншиковим під час штурму Батурина, не обтяжувати українське населення постоєм російських військ, визначити кошти на утримання козацької старшини, тощо.

Відповідь на Решетилівські статті Петро І дав в «Рішучому указі» від 31 липня 1709 року(у Києві).

Повторюючи попередні запевнення про збереження автономного устрою Гетьманщини, Петро І все ж дозволив воєводам з військами розміщатися в українських містах (на випадок «зради»), призначив резидента А.Ізмайлова (царського стольника) для контролю за діяльністю гетьмана.

Також було визначено кошторис для Гетьманщини з суворим наглядом за витратами і прибутками, та збиранням податків. Вибирати козацьку старшину, приймати іноземних послів гетьману дозволялося, але лише в присутності резидента Ізмайлова. Українське військо повинно було бути готовим до будь якого походу.

Таким чином цар Петро І і в подальшому продовжував обмежувати автономію Гетьманщини, яка тепер стала іменуватися «Малоросією».

Занадто воєнізований устрій Гетьманщини гальмував розвиток державних и соціальних структур Російської імперії. Цар Петро І намагався консолідувати соціальні відносини в Росії, створивши чітку станову ієрархію, й пішов по шляху жорстокої централізації влади, не допускаючи автономій, які б розхитували державний корабель імперії. Тому відбувалася певна еволюція і в Гетьманщині. Вона поступово позбавлялася військової влади, залишаючи лише адміністративну.

1) вводить офіційну посаду царського резидента при гетьмані України; 2) призначає на посади полковників і сотників росіян за походженням (або найбільш відданих монархії малоросіян); наприклад, полковником Ніжинського полку стає Петро Толстой, Київського – Антін Танський; 3) Київська митрополія перетворилася у єпархію Російської православної церкви; 4) українські товари дозволялося вивозити, лише через російські порти; 6) було заборонено завозити до України окремі іноземні товари (тканини, одяг), з метою, щоб народ купляв лише усе вітчизняне; 7) взяв під контроль освіту і книгодрукування; у 1720 році було заборонено друк книг староукраїнською мовою і розпочалася своєрідна русифікація; 8) найбільш талановитих людей з України Петро І запрошував до Петербургу, надавав їм гарну перспективну роботу за високу плату. Так Гетьманщину залишили Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Гаврило Бужинський та деякі інші.

У квітні 1722 року для контролю за діяльністю гетьманської адміністрації, для боротьби зі зловживаннями в українському суспільстві, Петро І створив Малоросійську колегію. Вона складалася з 6 армійських офіцерів, прокурора і бригадир-президента. Цим президентом став Степан Лукич Вельямінов. Подібні заходи також були зроблені для контролю за донськими і уральськими козаками.

Малоросійська колегія розглядала скарги на несправедливий суд, невиправдано великі податки, зловживання з боку старшини, незаконне захоплення земель і угідь селян і козаків, контролювала фінанси, при потребі, заохочувала населення до будівельних справ, походів тощо. Фактично вона підміняла діяльність гетьманської адміністрації і дуже звузила автономію Гетьманщини.

Царський указ про Малоросійську колегію тяжко вразив Скоропадського. На урочистостях з приводу перемоги у Північній війні, він був сумним, жалівся на погане самопочуття. Перед смертю, у липні 1722 року, він передав гетьманські клейноди полковнику Павлу Полуботку.

Додаток. Діяльність Малоросійської колегії

Є підстави вважати, що на Україні фактично виникло двовладдя: тобто одночасне існування двох влад - Малоросійської колегії та гетьманської Генеральної військової канцелярії. Колегія звернулася до населення з пропозицією надавати їй скарги про зловживання владою посадових осіб. І скарги посипалися звідусіль. Лише у серпні 1722 року, Малоросійська колегія послала в Генеральну військову канцелярію 34 розпорядження про заборону переведення козаків у кріпацтво. Почалися судові справи про зловживання полковників, судових чиновників, старшини. Була зроблена спроба справедливо розподілити податкову ношу – між «великими і малими, убогими і багатими». Тому, Малоросійська колегія: 1) вводила нові податки(податками були обкладені й полковники, й російські вельможі, й різна старшина); 2) позбавила пільг і привілеїв міста; 4) збір податків зосередила в своїх руках і цим позбавила старшину одного з основних джерел збагачення (податки йшли безпосередньо в царську казну); 5) у великих містах створювалися посади комендантів, які мали право перевіряти укази гетьманської канцелярії і стежити за виконанням царських указів, контролювати діяльність місцевих органів влади(муніципалітетів); 6) самостійно вела судові справи, особливо це стосувалося переходу вільних селян у залежні(багато селян повернули собі свободу і козацькі права). Реакція на діяльність Малоросійської колегії на Україні була різною. Особливо протестували деякі представники козацької старшини. (За даними М.О.Уривалкіна)

3.Боротьба П.Полуботка за повернення колишніх вольностей

Після смерті гетьмана Івана Скоропадського у 1722 році, цар Петро I наказав виконувати обов'язки гетьмана полковнику Павлу Полуботку, радячись у всіх справах з генеральною старшиною та президентом Малоросійської колегії Степаном Вельяміновим.

Закінчив Києво-Могилянську академію. За часів гетьманування Івана Мазепи, Полуботок став чернігівським полковником. Але з-за складних відносин з гетьманом (котрий звинувачував старого Леонтія Полуботка у зраді), Павло Полуботок не підтримав виступ Івана Мазепи проти московського царя Петра І. На Глухівській раді, організованій промосковською козацькою старшиною, він був одним із претендентів на гетьманство. Проте булава дісталася Івану Скоропадському, а кандидатуру Полуботка відхилили через недовіру Петра до нього. Але цар щедро обдарував кандидата на гетьманство. Петро І надав Полуботку села небожа Мазепи, Івана Обидовського. А згодом Полуботок отримав від царя Любеч з околицями і частину володінь Івана Мазепи та Пилипа Орлика. Полковник показав себе вмілим господарником. Він розвивав промисловість, будуючи млини, ґуральні, гути і рудні, і наповнював власну скарбницю, торгуючи зерном і тютюном. На виручені кошти Полуботок скуповував нові маєтки у Гадяцькому, Лубенському, Ніжинському, Охтирському, Сумському і Чернігівському полках. На початок 1720-х років він був одним із найбільших землевласників в тогочасній Гетьманській і Слобідській Україні. Полуботку належало близько 2 тисяч селянських дворів, садибиу Чернігові, Гадячі, Любечі, Лебедині, Михайлівні, Коровинцях, Оболоні, Боровичах. Він цінував книги, зібравши бібліотечку, прикрасив свій будинок гарною колекцією картин, ікон та зброї. Полуботок цікавився історією і написав невеличку «Хроніку», що охоплювала події в Україні протягом 1452—1715 років, давав кошти на храми. За наказом царя Петра І, Павло Полуботок став одним з керівників на будівництві Ладозького каналу. Але через несприятливий клімат, погане забезпечення продовольством, хвороби та високу смертність, населення неохоче працювало, було багато дезертирів. Хоч Полуботок активно й карав втікачів, але вже тоді відносини царя і полковника дещо загострились .(За даними Інтернету)

Старшина порушила клопотання про обрання нового легітимного гетьмана. Але Петро І відкладав цю справу, пояснюючи, що підшукує «особливо вірну й надійну людину».

Наказний гетьман Павло Полуботок не міг чекати остаточного вирішення справи і взявся за деякі реформи. Полуботок розіслав універсали, які забороняли старшині під страхом суворих покарань використовувати козаків для своїх потреб. Він зайнявся реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво та зловживання суддів, неправий суд і утиски народу. Але, одночасно, й сам Полуботок був типовим кріпосником – управлінцем. Він домагався від Малоросійської колегії нещадно карати селян і козаків, котрі проявляють непослух, закріпачив жителів Чернігівського полку, збільшував податки, траплялось, що й карав ослушників і донощиків на нього на смерть. На нього посипалися скарги. Цар викликав Полуботка з найголовнішою старшиною в Петербург.

Павло Полуботок Петро І і П.Полуботок Петропавлівська фортеця

Коломацькі чолобитні (статті) 1723 року і смерть П.Полуботка

У столицю прибув також миргородський полковник Данило Апостол, який привіз чолобитні – статті, прийняті козацьким військом на Раді на річці Коломак, що на Полтавщині.

У Коломацьких чолобитних (статтях) 1723 року була жалоба на бідність, зубожіння козаків та селян, на незаконні побори, на тяжкі постої московських військ, на втручання царських чиновників у судові справи, а також прохання про повернення Україні старих прав, та дозволити обрати гетьмана за давніми традиціями.

10 листопада 1723 року Петро І розглянув Коломацькі чолобитні, а також скаргу від президента С.Вельямінова на зловживання владою самого П.Полуботка і старшини. Гніву царя не було меж! Він наказав заарештувати П.Полуботка і всю старшину, яка була з ним у Петербурзі, і посадити у Петропавловську фортецю.

В камерах опинились, окрім Полуботка, ще й полковник Д. Апостол, бунчужний Я.Лизогуб, осавула В.Жураківський. Почалося слідство. В камері Полуботок тяжко захворів і помер 18 грудня 1724 року, не дочекавшись закінчення слідства. Інших арештованих представників козацької старшини через декілька місяців звільнили.