Додаток. Виступ Петрика 1 страница

З 1705 року Іван Мазепа розпочинає таємну переписку з шведським ставлеником Станіславом Лещинським, королем Польщі, який підтримував Карла ХІІ. В свою чергу Лещинський згодився на переписку, мріючи про повернення під польську корону українських земель. Про таємні зносини Мазепи знало лише вузьке коло однодумців, зокрема писар Пилип Орлик, генеральний суддя Василь Кочубей. Такі таємні зносини могли бути небезпечними для самого гетьмана і для України. Мазепа одразу ж зробив хитрий хід: один з листів Лещинського до нього, в якому король пробував схилити гетьмана на свій бік, він послав Петру І в Москву, щоб довести свою вірність сюзерену. Після такої демонстрації відданості Петро І вже не вірив ніяким доносам на Мазепу.

У 1706 році, Мазепа, через посередництво польського короля, розпочав таємні зносини з шведським королем Карлом ХІІ.

Про таємні переговори Івана Мазепи з Карлом ХІІ знало лише вузьке коло козацької старшини.

Одним з найближчих друзів Мазепи був генеральний суддя козацького війська Василь Леонтійович Кочубей. Колись, він, разом з Мазепою, брав участь у змові проти Самойловича, за що був нагороджений декількома селами, зокрема Диканькою(О.Пушкін писав у поемі «Полтава»: «Богат и славен Кочубей»).

Іван Мазепа Мотря Кочубей Василь Кочубей Т.Г.Шевченко Марія (Мотря)

Але пізніше відносини Кочубея з Мазепою стали більш складними, у Василя Леонтійовича з’явився мотив ненавидіти гетьмана. По - перше, він був головою антигетьманської опозиції, сам мріяв про гетьманську булаву. По – друге, він був рішуче проти шлюбу гетьмана з своєю дочкою Мотрею, яку покохав Мазепа.

Додаток. Кохання Івана Мазепи і Мотрі Кочубей

Ще у 1702 році, після смерті дружини Анни, Мазепа став вдівцем. На його очах зростала, ставала красунею дочка Кочубея – Мотря (Мотрона), яка до того ж була його хрещеницею. Підстаркуватий гетьман несамовито закохався у дівчину. Мотря відповідала Мазепі взаємністю. Збереглося декілька листів Мазепи до Мотрі, сповнених пристрасті, чуттєвого кохання. Гетьман просив її руки. Кочубеї відповіли відмовою, мотивуючи неможливість шлюбу хрещеного батька з хрещеницею. Дівчина, проти волі батьків, втекла в палац до гетьмана, ставши його коханкою, але Мазепа все ж примусив її повернутися до батьків, а також прислав листа, у якому дорікав Кочубеям за жорстоке поводження з дівчиною. Шлюб не відбувся. (За даними Інтернету).

Василь Кочубей змовився з полтавським полковником Іваном Іскрою (онуком гетьмана Я.Остряниці), який був ще одним керівником антигетьманської опозиції, рішучим противником таємних переговорів гетьмана з поляками і шведами. Вони написали Петру І донос на Мазепу, в якому звинуватили гетьмана у таємних зносинах з ворогом, у підготовці бунту проти Москви, у самовільному розпорядженні казною тощо.

Але Петро І не повірив доносу. Він звик, що на Мазепу жаліються (наприклад, бунчужний Д.Забіла звинувачував гетьмана у таємних зносин з кримським ханом), не бажав дратувати гетьмана у скрутні воєнні часи.

Цар наказав схопити донощиків і передати їх в руки Мазепи з вказівкою стратити. Після жорстокого допиту, який проводив Пилип Орлик, Кочубей і Іскра, у 1708 році, були страчені через відрубання голови.

Пізніше їх було реабілітовано, родичів поновлено в правах, повернено майно і подаровано декілька нових сел.

У 1708 році шведський король Карл ХІІ здійснював похід на Московщину через Литву і Білорусію.

Але, невдовзі, невдалі бої і розгром шведського обозу під Лісною військами Петра І, змусили короля відмовитися від його планів і надалі перейти на українську територію. На Гетьманщині, Карл ХІІ хотів запастися провіантом, кіньми і фуражем, дочекатися допомоги від свого польського ставленика Ліщинського і по можливості заключити союз з українською опозицією, а також - Кримом і Туреччиною.

Війна на території України лякала Мазепу. Він розумів, що його військових сил для оборони від шведів не вистачить. Розорення краю, втрата булави також не входили в його плани. Гетьман просив додаткової допомоги у Петра І, але той відповів, що не може дати жодного солдата. «Захищайся як можеш!» – такі слова написав цар. У жовтні 1708 року Мазепа отримав наказ Петра І рухатися з українськими полками до Стародубу.

Б.Ступка (Мазепа) у фільмі «Молитва за гетьмана Мазепу». Д.Золотухін (Петро І) і М.Єрьоменко (Меншиков) у фільмі «На початку славетних справ»

Гетьман вичікував, коливався, посилався на раптову хворобу. А потім наважився, хоча окремі історики вважають, що оцінка ним політичної ситуації була невірною.

24 жовтня 1708 року, Мазепа, з 2-тисячним загоном, переправився через річку Десну, відкрито приєднавшись до армії Карла ХІІ. З ним перейшли деякі представники козацької старшини, зокрема генеральний писар Пилип Орлик. Зустріч короля і гетьмана була не надто теплою, бо Карл не мав довіри до Мазепи, а той намагався досягти своєї мети, уникнувши пролиття крові росіян і українців. Незабаром, з табору почали тікати прихильники Мазепи, тому шведський король наказав доставити до табору дружин мазепинців, які фактично перетворилися в заручниць. З табору Мазепа розсилав «улесливі листи» до прибічників.

Підписання договору з Карлом ХІІ (шведсько - український договір)

29-30 жовтня 1708 року, між Мазепою і Карлом ХІІ було укладено договір.

Вірогідних даних про умови договору не існує. За більш пізніми джерелами відомо, що (див. нижче):

Ймовірні умови шведсько-українського договору 1708 року: 1) Полоцьке, Вітебське воєводства і, ймовірно, інша територія України по обидві сторони Дніпра стають вільним «Князівством Руським», тобто «Україною»; 2) Київщина, Сіверщина, Смоленщина відходять до Польщі; 3) Іван Мазепа отримує титулкнязя(і має такі ж права, як і герцог Курляндський); 4) Швеціябере на себе обов’язок захищати Україну, але не має права претендувати на політичну владу на її території, чи командувати військом Запорозьким; 5) гарантовані права і вольності козацькому війську і старшині; 6) для стратегічних потреб шведське військо має зайняти 5 українських міст: Полтаву, Гадяч, Батурин, Стародуб, Мглин. За деякими відомостями, Мазепа, у 1708-1709 рр., заключив ще один договір - з польським королем Станіславом Лещинським, за яким Гетьманщина переходить під владу Речі Посполитої, а Мазепі дістається князівський титул і 2 воєводства в управління. Також є свідчення про лист Мазепи немовби до самого Петра І, в якому він обіцяє привезти до нього живого шведського короля. Але точних документальних підтверджень таким даним не має. (За даними Інтернету)

Інші автори історичних праць висловлюють думку, що за договором 1709 року значна територія України повинна була стати самостійною, але під протекторатом Швеції. Кордон з Польщею повинен проходити вздовж річки Случ (тобто Західна Україна залишалася під владою Польщі). Дані умови для України були більш вигідні. Іван Мазепа в одному з універсалів «До українського народу» пояснював свій вчинок тяжкістю царського гніту і порушенням прав і вольностей українського козацтва.

Фортеця Батурин (сучасна реконструкція) А.Івахненко «Взяття Батурина» Князь Олександр Меншиков

3. Реакція уряду Петра І на вчинок Мазепи і воєнні дії

Дізнавшись про перехід Мазепи на бік шведського короля, розлючений цар Петро І в «Маніфесті» від 28 жовтня 1708 року назвав гетьмана «зрадником», «Іудою», який бажає разом з шведами і поляками взяти український народ в рабство, а церкви віддати уніатам. Одночасно, Петро І заборонив чинити кривди українському народу, закликав здійснити розправу лише над «мазепинцями». Ім’я Мазепи в церквах було піддано «анафемі» («прокляттю»), гетьмана було відлучено від церкви, проведено символічну страту - спалено солом’яне опудало, яке зображало Мазепу.

Військо князя Олександра Меншикова зруйнувало фортецю Батурин – гетьманську столицю. У 1709 році війська полковника П.Яковлева і компанійці Г.Галагана штурмом захопили і зруйнували Чортомлицьку Січ.

Військо князя Олександра Меншикова оточило фортецю Батурин – гетьманську столицю, яку захищало8 тисяч сердюків, на чолі з палким прихильником Мазепи полковником Дмитром Чечелем. Чечель відмовився здати фортецю миром, сподіваючись на допомогу шведських військ, які вже підходили до Батуринської дороги. Прилуцький наказний полковник Іван Ніс і перекладач Стефан Зертіс пробували умовитиД.Чечелявідчинити міську браму, щоб «не проливати православну кров». Чечель наказав прикувати їх до гармат. Однак, згодом Іван Ніс встиг послати до російських військ свого сотника Остапа Соломаху і той вказав таємний підземний хід до міста. 2 листопада 1708 року, о шостій ранку, російське військо О.Меншикова ввірвалося до міста, за дві години зламавши опір захисників. Розпочалося знищення «мазепинців». За одними даними загинуло близько 4 тисяч козаків (російське військо втратило 3 тисячі солдат). За іншими даними, жертв було небагато, а люди просто розбіглися. Було пограбовано гетьманський палац, зруйновані окремі будинки, пошкоджені млини. Чечеля стратили. За зрадницькі настрої Петро наказав зруйнувати Січ і козацькі містечка Келеберда, Перевалочна, Кодаки. 14 травня 1709 року війська полковника П.Яковлева і компанійці Г.Галагана штурмом захопили і зруйнували Чортомлицьку Січ, розправилися з її захисниками. (За даними Інтернету).

За наказом Петра І були посмертно реабілітовані В. Кочубей та І. Іскра, їх сім’ям дали нові привілеї і повернули майно. Повернули з заслання Семена Палія. Його відновили в усіх правах.

Несподіваний вчинок Мазепи і «Маніфести» Петра І внесли розгубленість в середовище козацької старшини. Незабаром від Мазепи відійшли на російський бік ті, хто раніше підтримував гетьмана (наприклад, полковники Д.Апостол, Г.Галаган, І.Скоропадський).

Так відбувся розкол козацької старшини на вірних попереднім угодам з Москвою і «мазепинців». Розчарувало Мазепу й те, що замість обіцяного гарного прийому на Україні та 50-тисячного козацького війська, шведів на Україні чекали опір населення та лише восьмитисячний загін запорожців, на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Зі старшини, з гетьманом залишилися Орлик, Ломиковський, Горленко, Чуйкевич, Войнаровський, Кожухівський, Андріяш, які будуть супроводжувати його й надалі.

цар Петро І (портрет) Олексій Келін (барельєф) К. Устиянович Мазепа під час переправи на Дніпрі

4. Шведська окупація України і Полтавська битва

Прихід шведського війська Карла ХІІ (якому Мазепа обіцяв підтримку, зимові квартири і харчі), викликав хвилю ненависті у населення.

В кінці 1708 року шведи зайняли Прилуки, Гадяч, Ромни. Вони безжально грабували місцевих жителів, забираючи їхнє майно, харчі, коней. Вбивали прихильників Московщини, з церков робили стайні для коней, запроваджували власну форму богослужіння. Чинили насильства жінок.

Розпочалася партизанська війна українського народу проти загарбників.

Шведський історик А.Сілле зазначав, що «на кожному кроці доводилося мати справу з бунтівливими селянськими бандами». Харчів не давали. Коней ховали в лісах. Створювали партизанські загони.

У 1708-1709 роках добре захищалися від шведів Чернігів, Пирятин. Особливу мужність проявили козаки і міщани невеличкого міста Веприк на Полтавщині. Під час облоги міста військами Карла ХІІ і Мазепи, втрати загарбників сягнули 2 тисячі вояків! Лише у січні 1709 року, після двотижневої оборони, шведи зламали її, спалили місто, знищивши жителів. Іван Мазепа був розгубленим, він не сподівався подібних наслідків своєї політики.

Засмучений невдачами, Карл ХІІ розпочав 1 травня 1709 року штурм українського міста Полтави – важливого стратегічного центру і потужної фортеці.

Комендант фортеці Олексій Келін укріпив фортифікаційні споруди, вдало відбивав багаточисельні атаки шведів і козаків Мазепи. Протягом 87 днів шведи 30 разів йшли на штурм, були вже на кріпосних стінах. Але мужні солдати у шаленому рукопашному бою врятували місто. Так ворог і не захопив фортецю!

Наприкінці червня, на допомогу обложеним підійшло російське військо з боєприпасами і кращим озброєнням. Сюди ж прибули козаки І.Скоропадського і С.Палія. Розпочалося будівництво редутів – дерев’яно- земляних укріплень. Під час проведення розвідки, перед боєм, було поранено Карла ХІІ.

М.В.Ломоносов Полтавська битва (мозаїка) Карл ХІІ і Мазепа під час Полтавської битви

Під Полтавою зустрілися два найкрупніших війська Європи: російське – 45(50) тисяч (включаючи українських козаків Скоропадського і Палія) і шведське – 25(35) тисяч (включаючи козаків Мазепи і Гордієнка). На цей раз чисельна перевага була у росіян, але Карл ХІІ сподівався на свій військовий геній та удачу.

27 червня 1709 року відбулася знаменита Полтавська битва.

Під час битви шведи здійснили відчайдушну атаку на російські редути, але потрапили під сильний рушничний та артилерійський вогонь. З часом їм вдалося, з великими втратами, захопити два редути, але росіяни примусили ворога відступити.

Переломним моментом битви стала атака російської кінноти, яку повів у бій сам Петро І. Шведи не витримали натиску і почали панічно тікати, кидаючи поранених і обоз. Мало не кинули носилки, на яких лежав поранений король Карл. «Шведи, зупиніться, горе вам!» – кричав король, але марно…

Мазепа безпосередньо в бою участі не брав, похмуро спостерігаючи за катастрофою шведів. Битва закінчилась цілковитою перемогою російського війська.

Полтавська битва мала далекосяжні наслідки для Європи. З дня Полтавської битви, як зазначає шведський історик Петер Енглунд, «закінчився період шведського панування, Росія почала звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва зламала у Європі колишній баланс влади, — могутність, після Полтави, переходить від Швеції до Росії, яка міцніє і перетворюється у велику державу». Гетьманщина зазнає деякого удару по своєму автономному статусу. Але все ж зберігає його до царювання Катерини II.

27 червня 1709 року відбулася Полтавська генеральна битва. Рано вранці, шведська піхота розпочала штурм редутів, але зазнала поразки від російської кінноти. Вступивши в бій, шведська кіннота успішно вела боротьбу з кавалерією противника, але під сильним гарматним вогнем росіян змушена була відступити. За цей час, піхота шведів підготувалася, та розпочала новий штурм російських редутів. Але, тут таки, потрапила під сильний рушничний і гарматний вогонь. Усе ж два російських редути, з великими втратами, були захоплені, але знову нищівний вогонь московської артилерії змусив шведів залишити зайняті позиції. Спроба Карла XII обійти редути з півночі також зазнала невдачі. Навальний наступ шведської піхоти був зупинений гарматним вогнем, і шведи були змушені відступити в напрямку Будищинського лісу. Петро І вивів свої війська і розташував їх у дві лінії, артилерія була в центрі, а піхота по флангам. Шведи перейшли в новий наступ, потіснили війська росіян. Але Петру Ї вдалося силами Новгородського полку закрити прорив. Потім обидві армії вступили у рукопашний бій. Петро І особисто повів у бій кінноту. Шведи не витримали натиску і почали панічно тікати. До 11 години ранку битва закінчилась цілковитою перемогою російського війська. До 10 тисяч шведів загинуло в цій битві, багато потрапило в полон. Серед полонених були фельдмаршал К. Г. Реншільд, перший міністр Швеції граф Піпер, багато генералів та офіцерів. Втрати росіян і козаків становили 1345 чоловік вбитими і 3290 чоловік пораненими. Рештки шведського війська під командуванням генерала Левенгаупта відступили вздовж річки Ворскли у напрямку Дніпра.

Частина шведів у районі Переволочної була оточена кіннотою під командуванням О. Меншикова і майже повністю здалася у полон.

Король Карл XII а також І. Мазепа, К. Гордієнко та ще близько 50 старшин, разом із загонами шведів та козаків (всього близько 3000 чол.), з певними труднощами переправилися через Дніпро і Буг і втекли у турецькі володіння. Під час переправи частина людей кинулися вплав, але не змогли подолати сильної течії і потонули, частина поховалися по лісам, пізніше були виявлені і переведені в кріпацький стан. Мазепа встиг забрати з собою також і дещо з своїх багаточисельних скарбів.

21 серпня 1709 року (за старим стилем), в місті Бендери (Молдавія), в страшну грозову ніч (з блискавками, громом і зливою), зломлений невдачами Іван Мазепа помер. На той світ його супроводжували купка старшин і король. Поховали в місті Галаці за православним обрядом.

Іван Степанович Мазепа – складна, суперечлива і водночас яскрава особистість. Суперечки про нього не вщухають й по сьогоднішній день. Хто він є – хитрий політик, пристосуванець, зрадник, чи борець за незалежність? Гетьман Іван Мазепа досить відомий в світі. Він став героєм творів відомих письменників, як Д.Г.Байрон, О.С.Пушкін, В.Гюго, К.Ф.Рилєєв, Т.Г.Шевченко, Ю.Словацький, Д.Мордовцев, М.Старицький, В.Сосюра, Б.Лепкий, Ю.Мушкетик, В.Шевчук. Результати діяльності Мазепи, в основному, трагічні. Але Мазепа відображав інтереси тої частини козацької старшини, яка мріяла бачити Україну (Гетьманщину) більш самостійною і сильною.

О.Сластіон Смерть І.Мазепи Пилип Орлик Сучасне видання Конституції Григір Орлик

Пилип Степанович Орлик (1672-1742 рр.) вважається гетьманом України у вигнанні (1710-1742 рр.). Походив з баронської сім'ї литовсько-чеського походження. Пилип навчався у єзуїтському колегіумі у Вільні (Вільнюсі), а також у Києво-Могилянській колегії. Отримав гарну освіту, проявив талант ораторства, цікавився філософією і літературою, володів 12 мовами. В 34 роки стає генеральним писарем, особистим радником і найдовіренішою особою гетьмана І.Мазепи, виконує немало дипломатичних доручень. Мав великі багатства. Після поразки в Полтавській битві 1709 року і краху політики Мазепи, Орлик емігрував. 5 квітня 1710 року, на вузькій старшинській Раді у Бендерах(Молдавія) невеличка купка «мазепинців» обрала його гетьманом. Його суперником став Андрій Войнаровський, кандидатуру якого підтримував король Карл ХІІ. Але Пилип Орлик, який отримав більше голосів, таки став гетьманом, але «без землі, війська і народу». Спочатку Пилип Орлик жив у Туреччині і пробував з допомогою збройної боротьби довести свої права на гетьманство в Україні. Укладав договори з султаном, з кримським ханом, для організації походу проти Росії. Мета: визволення Гетьманщини. У 1711 році Пилип Орлик брав участь у поході татарської орди, турків, поляків, шведів і частини українських козаків проти російського війська в Україні. П.Орлик розсилав універсали – заклики, з метою організації повстання на Гетьманщині. Правобережні полки підтримали опального гетьмана і перейшли на його бік. Орлик зумів у бою під Лисянкою розгромити послане проти нього військо лівобережних козаків під керівництвом козацького осавули Г.Бутовича. Далі розпочався довгий і невдалий штурм Білої Церкви, де перебував сильний російсько-український гарнізон з достатньо великою кількістю гармат, боєприпасів і харчів. Частина татарських загонів, які прийшли з Орликом, під проводом хана здійснили грабіжницький похід на Слобідську Україну, а також спустошили окремі села Правобережжя, беручи ясир. Такі дії союзників підривали авторитет П.Орлика серед українського населення. У травні 1711 року розпочався наступ російських військ під проводом Бориса Шереметьєва. Різнонаціональне, погано організоване військо Орлика було розгромлене. Йому і залишкам татар, поляків і шведів вдалося втекти. Розвиваючи успіх, російське військо здійснило Прутський похід 1711 року, але.на цей раз, отримало поразку. За Прутським договором 1711 року, Росія була змушена поступитися Туреччині Азовом і зруйнувати фортецю Таганрог, та Новобогородчанське укріплення. Ратифікація Прутського договору 1711 року була тяжким ударом для Пилипа Орлика. У 1713 році Туреччина визнала Лівобережну Україну з Києвом за Російською імперією, а у 1714 році Правобережжя – за Польщею. Влада Орлика виявилася примарною – він усе втратив! В подальшому пробував створити нову антиросійську коаліцію так і не зміг. П.Орлик залишив після себе багато листів і великий рукописний «Діаріуш подорожній» («Щоденник»1720-1733 років), написаний польською мовою зі вставками окремих слів, виразів і речень латинською мовою. Видав дві свої поетичні книжки: «Алкід Руський», присвячену гетьману Івану Мазепі, та «Гіппомен сарматський», присвячений полковнику І.Обидовському. (Інтернет)

Після поразки в Полтавській битві 1709 року і краху політики Мазепи, Орлик емігрував. 5 квітня 1710 року, на вузькій старшинській Раді у Бендерах (Молдавія) невеличка купка «мазепинців» обрала його гетьманом України але «без землі, війська і народу». Визнав його в у такому статусі лише король Карл ХІІ.

У 1711 році Пилип Орлик брав участь у невдалому поході татарської орди, турків, поляків, шведів і частини українських козаків проти російського війська в Україні. П.Орлик розсилав універсали – заклики, з метою організації повстання на Гетьманщині. Але великого резонансу це не мало. Спустошення турками і татарами українських населених пунктів Правобережжя і Слобожанщини підірвало авторитет П.Орлика серед населення. Різнонаціональне, погано організоване, військо Орлика було розгромлене російською армією.

У 1714 році Орлик жив у Швеції. Потім почалися його блукання по Європі.

Але марно – створити військову коаліцію проти Росії не вдалося.

Син Пилипа Орлика – Григір Орлик, жив у Франції, займався військовою справою. Г.Орлик ретельно вів «Щоденник», листувався з монархами Європи, написав «Історію України», але до нас дійшли лише перші її розділи.

У 1757-1759 роках граф Григір Орлик брав участь у Семилітній війні, в складі французького війська. Дослужився до генерал-поручика. Під час одного бою був поранений і перенесений до будинку Йоахіма Гете. Поки лікувався, познайомився з 10-річним хлопчиком Іоганном Вольфангом Гете, майбутнім письменником і мислителем.

Перемога під Бергеном 1759 року була здобута завдяки підрозділу Орлика. 14 листопада 1759 року генерал-поручик Г.Орлик помер в діючій армії від ран. На його честь назвали аеропорт Орлі біля Парижу.

Протягом 1710-1711 років Пилип Орлик підготував «Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорізького», яку ще називають «Бендерською Конституцією» (написана латиною та староруською мовою).

Ця Конституція написана у формі договору гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко). Вона визначає права і обов'язки усіх членів Війська. Складається з преамбули та 16 статей. У тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною.