Догл. 1.7. 1.Які органи в нашій країні здійснюють державне управління охо­ роною праці?

Догл. 1.5

1. Які органи в нашій країні здійснюють державне управління охо­
роною праці?

2. Які додаткові функції державного управління охороною праці
виконують Мінпраці, МОЗ, МНС?

3. В чому полягає суть державного нагляду за охороною праці і які
органи здійснюють його?

4. В чому полягає суть громадського контролю за охороною праці і
хто здійснюює його?

5. В чому полягають обов'язки роботодавця щодо щодо забезпечен­
ня вимог законодавства про охорону праці?

6. Які основні обов'язки та права служби охорони праці на підпри­
ємстві?

7. В чому полягають повноваження комісії з питань охорони праці
на підприємстві?

8. В чому полягають обов'язки працівників щодо виконання вимог
охорони праці?

9. Як реалізується принцип безперервності навчання з охорони
праці?

10.Як здійснюється навчання працівників з охорони праці при
прийнятті на роботу і під час роботи на підприємстві?

11.Як здійснюється навчання з охорони праці посадових осіб і спе­
ціалістів?

12.Що таке інструктажі з охорони праці, які існують види інструк­
тажів, в чому призначення вступного та повторного інструктажів?

13.Коли і хто проводить повторні, позапланові та цільові інструк­
тажі з охорони праці, яким чином вони оформляються?

14.Що таке СУОП, хто є її суб'єктом та об'єктом, які основні функ­
ції управління охороною праці?

15.Як здійснюється прогнозування стану та планування роботи з
охорони праці на виробництві?

16.Як здійснюється контроль за станом охорони праці?

Догл. 1.6

1. Які законодавчі акти встановлюють вимоги щодо розслідування
та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, в
чому полягають ці вимоги?

2. Як проводиться розслідування нещасного випадку на виробниц­
тві без тяжкого чи смертельного наслідку з одним потерпілим?

3. Як проводиться розслідування смертельних, групових та з тяж­
кими наслідками нещасних випадків на виробництві?

4. Як проводиться розслідування професійних захворювань?

5. Яким чином реєструються нещасні випадки на виробництві та
професійні захворювання?

6. Як проводиться розслідування аварій на виробництві?

1. Чи можуть заходи, спрямовані на підвищення рівня охорони
праці, давати економічний ефект?

2. Які три проблеми економічного характеру мають основне зна­
чення для охорони праці?

3. Що таке економічні методи управління охороною праці, на чому
вони базуються?

4. Що розуміється під зовнішнім стимулюванням охорони праці і
що - під внутрішнім?

5. З чого складаються витрати, пов'язані з охороною праці? Які з них
вважаються доцільними, які недоцільними і які частково доцільними?

6. За якими альтернативними класифікаціями може визначатися
показник ефективності витрат на заходи з охорони праці?

7. Як визначається показник ефективності витрат на заходи з охоро­
ни праці за економічними показниками, обов'язковими для звітності?

8. Як визначається показник ефективності витрат на заходи з охо­
рони праці, виходячи з основних соціально-економічних результатів?

9. Які стимулюючі заходи передбачаються системою зовнішнього
стимулювання?

10.Які стимулюючі заходи передбачаються системою внутрішньо-
фірмового стимулювання?

11.Хто і за рахунок яких джерел здійснює фінансування заходів на
охорону праці на підприємстві?

12.За яких умов фінансування заходів з охорони праці системою
страхування є ефективним методом впливу на стан охорони праці?

Розділ 2. ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ

2.1. Основні поняття фізіології,

ГІгієНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ 2.і.і. Основні поняття фізіології праці

Фізіологія праці - це галузь фізіології, що вивчає зміни стану організму людини в процесі різних форм трудової діяльності та розро­бляє найбільш сприятливі режими праці і відпочинку. Поняття діяль­ності нерозривно пов'язано як з ідейними явищами (ціль, план, інте­рес і т. д.), так і трудовими рухами. В основі діяльності людини лежать фізіологічні і біохімічні процеси, що протікають в організмі, і, насам­перед, у корі головного мозку. Вивчення трудової діяльності передба­чає визначення фізіологічного змісту праці (фізичне навантаження; нервова й емоційна напруженість; ритм, темп і монотонність роботи, обсяги інформації що отримується і переробляється). Ці дані дозволя­ють визначити навантаження на організм під час роботи і розробити раціональні режими праці та відпочинку, раціональну організацію робочого місця, провести професійний відбір і таким чином забезпе­чити оптимальну працездатність людини на протязі тривалого часу.

У будь-якій трудовій діяльності виділяють два компоненти: меха­нічний і психічний.

Механічний компонент визначається роботою м'язів. Складні трудові про­цеси складаються з простих м'язових рухів, які регулюються нервовою систе­мою. Під час роботи м'язів до них посилено надходить кров, що поставляє живильні речовини і кисень та видаляє продукти розпаду цих речовин. Цьому сприяє активна робота серця і легень, для інтенсивної роботи яких теж необхідні додаткові витрати енергії.

Психічний компонент характеризується участю в трудових процесах орга­нів почуттів, пам'яті, мислення, емоцій і вольових зусиль.

У різних формах трудової діяльності частка механічного і психічного компо­нентів неоднакова. Так, під час фізичної роботи переважає м'язова діяльність, а під час розумової - активізуються процеси мислення. Будь-який з видів праці не обходиться без регулюючої функції центральної нервової системи й, у першу чергу, півкуль головного мозку, бо будь-яка робота вимагає творчої активності.

Обмін речовин і енергії.

Між організмом і навколишнім середовищем постійно відбуваються обміни речовинами й енергією, якій починається з надходженням в організм води і про­дуктів харчування. У травному тракті частина речовин розщеплюється на більш прості і переходить у внутрішнє середовище організму кров і лімфу. З кров'ю ці

речовини надходять у клітини, де відбуваються процеси їхнього хімічного пере­творення: біосинтез білків, жирів і вуглеводів та розкладання складних органіч­них речовин. Кінцеві продукти обміну речовин виділяються з організму.

Таким чином, обмін речовин - цс складний ланцюговий процес перетво­рень речовин в організмі, починаючи з їхнього надходження з навколишньо­го середовища і завершуючи виділеннями продуктів розпаду. У процесі обмі­ну організм одержує речовини для побудови клітин і енергію для життєвих процесів.

Перетворення енергії і речовин в організмі. Для різних процесів життє­діяльності організму (утворення речовин, м'язова діяльність, підтримка тем­ператури тіла та ін.) потрібна енергія - близько 10,5 МДж (2500 ккал) за добу. Джерелом її є енергія хімічних зв'язків молекул органічних речовин (білків, жирів, вуглеводів), що надходять з їжею. В організмі постійно відбуваються складні процеси перетворення енергії: в одних перетвореннях організм поповнюється енергією, а в інших - втрачає її. Наприклад, при окислюванні і розпаді глюкози й інших органічних речовин вивільнена хімічна енергія перетворюється в електричну і механічну. Електрична енергія нервового імпульсу забезпечує передачу інформації з нервових волокон, а механічна -скорочення кістякових і серцевих м'язів. Усі види енергії переходять у кінце­вому виді в теплову енергію, частина якої використовується для підтримки постійної температури тіла, а її надлишок видаляється організмом у навко­лишнє середовище. Рівень обмінних процесів впливає на величину спожи­вання кисню організмом.

Фізичне навантаження. Фізична праця характеризується підвище­ним навантаженням, в першу чергу, на м'язову систему та інші функ­ціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну, обміну речовин). М'язова робота має статичний і динамічний характер.

Статична робота пов'язана з фіксацією знарядь і предметів праці в нерухомому стані, а також з наданням людині робочої пози. При статич­ній роботі сприйняття навантаження залежить від функціонального стану тих чи інших м'язових груп. Особливістю статичної роботи є її виражена стомлююча дія, обумовлена довгостроковим скороченням і напруженням м'язів та відсутністю умов для кровообігу, унаслідок чого знижується подача кисню, відбувається нагромадження продуктів роз­паду у клітинах. Тривала присутність осередку напруження в корі головного мозку, сформованого групою навантажених м'язів, призво­дить до розвитку стомлення (тимчасове зниження працездатності).

Динамічна робота - це процес скорочення м'язів, пов'язаний з переміщенням тіла чи його окремих частин у просторі. При динаміч­ній роботі сприйняття навантаження залежить від ефективності систем, що поставляють енергію (серцево-судинна і дихальна), а також від їхньої взаємодії з іншими органами. Енергія, що витрачаєть-

ся при динамічній роботі перетворюється в механічну і теплову. Дина­мічні зусилля мають переривчастий характер, що сприяє більш повно­цінному кровообігу і меншій стомлюваності м'язів. Робота на протязі тривалого часу без перерв на відпочинок призводить до зниження продуктивності праці і чим більше навантаження м'язів, тим швидше відбувається стомлення. Дослідження фізіології праці показали, що для виконання тривалої фізичної роботи важливо вибирати середні величини темпу і навантажень, при цьому стомлення буде виникати пізніше. Було також установлено, що при активному відпочинку (зміна роду діяльності) відновлення працездатності людини відбу­вається швидше, ніж при пасивному відпочинку.

Фізичне навантаження обумовлює підвищення рівня обмінних процесів, що зростають в міру збільшення навантаження. Показнііками фізичного наван­таження можуть служити частота серцевих скорочень (поштовхів/хв), кров'я­ний тиск (мм рт. ст.), розподіл кровообігу в тканинах (мол/хв на 100 м м'язової тканини), максимальне споживання кисню (мол/хв на 1кг маси тіла) і т. ін.

Енергетичні витрати, визначаючі важкість фізичної праці, прийнято вимі­рювати в кДж/с, кДж/хв, кДж/година; ккал/хв, ккал/година (Іккал = 4,2 кДж). Наприклад, при навантаженій 300 ккал/хв (1250 кДж/хв) макси­мально можлива тривалість фізичної праці складає частки секунд, при наван­таженні 15 ккал/хв (63 кдж/хв) - 1 година, а при навантаженні 2,5 ккал/хв (11 кДж/хв) - необмежений час.

Якщо в стані спокою продуктивність (хвилинний кровообіг) серця скла­дає 3...4 л/хв, то при інтенсивній роботі може досягати ЗО...35 л/хв. При цьому число серцевих скорочень може збільшуватися з 60 до 180...200 пош­товхів/хв. Легенева вентиляція в стані спокою складає 6...8 л/хв, при інтен­сивному навантаженні досягає 100 л/хв.

Статичне навантаження з енерговитратами понад 293Дж/с відноситься до важкого. При виконанні робіт зі значною м'язовою напруженістю (грабар, вантажник, коваль, лісоруби, і ін.) енергетичні витрати в добу досягають 16,8...25,2 МДж (4000-6000 ккал). Добові витрати енергії для осіб, що вико­нують роботу середньої тяжкості (верстатники, сільськогосподарські робіт­ники та ін.) - 12,5...15,5 МДж (2900-3700 ккал). Якщо максимальна маса ван­тажів, що піднімаються вручну, не перевищує 5 кг для жінок і 15 кг для чоло­віків, то робота характеризується як легка (енерговитрати до 172 Дж/с). При виконанні однієї і тієї ж роботи енерговитрати можуть значно мінятися в зал­ежності від пози людини. Так, при ручному зварюванні сидячи витрати енер­гії складають 81,0-109,6 Дж/с (1,16-1,57 ккал/хв), а при роботі стоячи і зва­рюванні на рівні пояса - 176,7 Дж/с (2,53 ккал/хв).

Фізична праця, розвиваючи м'язову систему і стимулюючи обмінні проце­си, у той же час має ряд негативних наслідків. Насамперед, це соціальна нее­фективність фізичної праці, пов'язана з низькою продуктивністю, необхідні­стю високої напруги фізичних сил (великими енергетичними витратами) і

потребою в тривалому (до 50% робочого часу) відпочинку. У сучасному виробництві частка фізичної праці постійно знижується (у розвинутих краї­нах частка неавтоматизованої праці не перевищує 8% від загальних трудових витрат).

Розумові навантаження. Розумова праця поєднує роботи, пов'яза­ні з прийомом і переробкою інформації, що вимагають переважно напруженості сенсорного апарату, уваги, пам'яті, а також активізації процесів мислення та емоційної сфери. Можна виділити дві основні форми розумової праці (за професіями): професії в сфері матеріаль­ного виробництва (конструктори, проектанти; інженери-технологи, управлінський персонал, оператори технологічного устаткування, програмісти й ін.) і професії поза матеріальним виробництвом (учені, лікарі, учителі, учні, письменники, артисти й ін.)

Ступінь емоційного навантаження па організм, що вимагає пере­важно інтенсивної роботи мозку по одержанню і переробці інформа­ції, визначає напруженість праці. Крім того, при оцінці ступеня напруженості праці враховують ергономічні показники: змінність праці, позу, число рухів, зорову і слухову напруженість та ін.

Фізіологічною особливістю розумової праці є мала рухливість і вимушена одноманітна поза. При цьому послабляються обмінні про­цеси, що обумовлюють застійні явища в м'язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршується постачання кисню до головно­го мозку. У той же час мозок споживає при цьому близько 20% всіх енергетичних ресурсів. Приплив крові до працюючого мозку збільшу­ється в 8-10 разів у порівнянні зі станом спокою. Вміст глюкози в крові збільшується на 18-36% і зростає вміст адреналіну, норадрена-ліну та жирних кислот. Збільшується споживання амінокислот, віта­мінів групи В. Погіршується гострота зору, контрастна чутливість і зорова працездатність, в результаті чого збільшується час зорово-мо­торних реакцій. Тривале розумове навантаження впливає на психічну діяльність, погіршує функції уваги (обсяг, концентрація, переключен­ня), пам'яті (короткочасної і довгострокової), сприйняття (збільшу­ється частота помилок). При значній розумовій напруженості спосте­рігається тахікардія (частішання пульсу), підвищення кров'яного тиску, зміни в електрокардіограмі, електроенцефалограмі, які характе­ризують біоелектричну активність мозку, збільшення легеневої венти­ляції і споживання кисню. А ці функціональні зміни в організмі, в свою чергу, викликають настання гальмових процесів: ослаблення пильності й уваги, стомлення.

Добові витрати енергії для осіб розумової праці (інженери, педагоги, ліка­рі й ін.) сягають 10,5...11,7 МДж (2500-2800 ккал).

Незважаючи на те, що розумова робота не пов'язана з великими енерге­тичними витратами, вона ставить до організму не менше вимог, веде до сто­млення і перевтоми не менше, ніж інтенсивне фізичне навантаження. У загальному випадку це пов'язано з особливостями діяльності «оператора» у сучасному виробництві:

• з розвитком техніки збільшується число об'єктів, якими необхідно
керувати, та їхніх параметрів, які необхідно враховувати при цьому. Це
ускладнює і підвищує роль операцій по плануванню й організації
праці, по контролю і керуванню виробничими процесами;

• розвиваються системи дистанційного керування і людина все більше
віддаляється від керованих об'єктів, про динаміку стану яких вона
судить не за даними безпосереднього спостереження, а на підставі
сприйняття сигналів, що надходять від реальних об'єктів;

• часто сигнали від об'єктів надходять у кодованому виді, що обумовлює
необхідність декодування та уявного співставлення отриманої інфор­
мації зі станом реального об'єкта;

• збільшення складності і швидкості виробничих процесів висуває
підвищені вимоги до точності дій оператора, швидкості прийняття
рішення в здійсненні управлінських функцій; зростає ступінь відпові­
дальності за свої дії, а це призводить до збільшення навантаження на
нервово-психічну діяльність людини.

• для оператора характерне обмеження рухової активності зі зменшен­
ням м'язової активності, але зв'язано з переважним використанням
малих груп м'язів;

• іноді оператор виконує роботу в умовах ізоляції від звичного соціаль­
ного середовища;

• підвищення ступеня автоматизації виробничих процесів вимагає від
оператора готовності до екстрених дій, при цьому відбувається різкий
перехід від монотонної роботи до активних енергійних дій, що призво­
дить до виникнення сенсорних, емоційних і інтелектуальних переван­
тажень.

Стомлення і перевтома. Будь-яка діяльність, якщо вона оптималь­на для організму по інтенсивності і тривалості та проходить у сприят­ливих виробничих умовах, благотворно впливає на організм і сприяє його удосконалюванню. Ефективність діяльності людини базується на рівні психічної напруги, яка прямо пропорційно труднощі задачі. Пси­хічна напруга - це фізіологічна реакція організму, що мобілізує його ресурси (біологічно і соціально корисна реакція). Під впливом психіч­ної напруги змінюються життєво важливі функції організму: обмін речовин, кровообіг, дихання. У поводженні людини спостерігається загальна зібраність, дії стають більш чіткими, підвищується швидкість рухових реакцій, зростає фізична працездатність. При цьому загострю­ється сприйняття, прискорюється процес мислення, поліпшується

пам'ять, підвищується концентрація уваги. Пристосувальні можливо­сті психічної напруги тим більше, чим вище психічний потенціал осо­бистості. Механізм емоційної стимуляції має фізіологічний бар'єр, за яким настає негативний ефект (позамежна форма психічної напруги). При надмірній інтенсивності чи тривалості робота приводить до розвитку вираженого стомлення, зниження продуктивності, неповного відновлення за період відпочинку. Стомлення - загальний фізіологіч­ний процес, яким супроводжуються усі види активної діяльності людини. З біологічної точки зору стомлення - це тимчасове погіршен­ня функціонального стану організму людини, що виявляється в змінах фізіологічних функцій і є захисною реакцією організму. Воно спрямо­ване проти виснаження функціонального потенціалу центральної нер­вової системи і характеризується розвитком гальмових процесів у корі головного мозку. Внаслідок невідповідності між витратами організму в процесі роботи і темпом протікання відновлювальних процесів вини­кає перевтома. Позамежні форми психічної напруги викликають дезін­теграцію психічної діяльності різної вираженості. При цьому втрача­ється жвавість і координація рухів, знижується швидкість відповідних реакцій (гальмовий тип), з'являються непродуктивні форми пово­дження - гіперактивність, тремтіння рук, запальність, невластива різ­кість і ін. (збудливий тип). Обидва типи позамежної напруги супрово­джуються вираженими вегетативно-судинними змінами (блідість обличчя, краплі поту, прискорений пульс). До суб'єктивних ознак перевтоми відноситься почуття втоми, бажання знизити ритм роботи чи припинити її, почуття слабості в кінцівках. Важке стомлення -крайній варіант фізіологічного стану, що граничить з патологічними формами реакції. При перевтомі порушуються відновні процеси в організмі. Прикмети втоми не зникають до початку роботи наступного дня. При наявності хронічної перевтоми часто зменшується маса тіла, змінюються показники серцево-судинної системи, знижується опір організму до інфекції і т. ін. Це спричиняє зниження продуктивності праці, збільшує кількість помилок. Такий стан насамперед утрудняє складні (інтелектуальні) і нові, що не стали звичними, дії. Позамежні форми психічної напруги нерідко лежать в основі неправильних дій оператора і створюють небезпечні ситуації.

На виникнення стомлення впливають зацікавленість людини в роботі, його функціональний стан, фізичний розвиток, тренованість, досвід роботи і т.п. У сучасних умовах особливого значення набуває стомлення, що розвивається при відсутності діяльності, при виконан­ні одноманітної, нецікавої роботи, при значних розумових і емоційних навантаженнях, зв'язаних з необхідністю швидкого вибору рішень,

труднощами задачі, дефіцитом часу, підвищеною відповідальністю, небезпекою, невдачами в діяльності і т. д.

У профілактиці стомлення і перевтоми працівника значна роль належить організації раціонального режиму праці і відпочинку. Фізіологи обгрунтува­ли п'ять умов підвищення працездатності, що сприяють ефективному попере­дженню стомлення:

• у будь-яку роботу потрібно входити поступово;

• умовою успішної працездатності є розміреність і ритмічність;

• звичність, послідовність і плановість;

• недбалість і квапливість у праці не припустима;

• фізіологічно обґрунтоване чергування праці і відпочинку, а також зміна

форм діяльності (найбільш ефективним є відпочинок, зв'язаний з активним діяльним станом);

• сприятливе відношення суспільства до праці (мотивація праці і соціаль-

ні умови).

Дата добавления: 2014-11-20