Необхідність і значення державного регулювання страхової діяльності

Організація страхування і підходи до регулювання державою порядку й умов страхових відносин можуть суттєво відрізнятися залежно від со­ціальної значимості ризику, що приймається на страхування, кількості по­тенційних потерпілих, ціни страхування, інших факторів. Державне регу­лювання в таких випадках здійснюється шляхом прийняття законів, а в деяких випадках і підзаконних актів, що встановлюють:

- перелік суб'єктів, які зобов'язані чи можуть брати участь у прове­денні страхування (це стосується як осіб, які сплачують страхові внески, так і юридичних осіб, які формують страхові фонди і здійснюють страхові виплати);

- конкретний майновий інтерес, що підлягає страхуванню;

- розмір і порядок розрахунку страхового внеску, який сплачується у страховий фонд;

- умови, при настанні яких виникає обов'язок компенсувати спричи­нені потерпілим збитки (майнові втрати);

- розмір компенсації при настанні збитків і порядок її виплати;

- порядок проведення страхування, в тому числі визначається суб'єкт (юридична особа), що має обов'язок або право приймати на страхування відомі ризики, а також спеціальні необхідні умови, при яких обов'язок чи право встановленого суб'єкта можуть бути реалізовані.

Ринок страхових послуг у більшості країн є предметом державного ре­гулювання. В Україні питання державного регулювання розвитку ринку страхових послуг необхідно розглядати в двох аспектах: по-перше, прий­няття державою базових законів та нормативно-правових актів, що об'єд­нуються в поняття "страхове законодавство"; по-друге, здійснення спец­іального нагляду за розвитком відносин страхування відповідно до інте­ресів громадян України та загальнодержавних економічних потреб.

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дот­римання вимог законодавства України про страхування, ефективного роз­витку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту прав страхувальників. Основним принципом державного регулювання страхового ринку України вважається реалізація загальнодержавних інтересів, забезпечення гарантій страхувальникам і певної безпеки інвес­тиційної діяльності в Україні.

В арсеналі державного регулювання інвестиційна, фіскальна, кредит­на і грошова політика чи так звані "ринкові", непрямі методи впливу дер­жави на зовнішнє середовище страхового бізнесу. Разом з цим використо­вується і пряме державне втручання в механізм його функціонування — як з допомогою законодавчої бази, так і з допомогою нагляду за страховою діяльністю.

Якість державного регулювання страхового ринку суттєво залежить від обсягів, достовірності, адекватності та незалежності інформації щодо фінансово-господарської діяльності страховиків. Важлива роль у цьому відводиться незалежним суб'єктам підприємницької діяльності, які здійснюють відповідні функції на страховому ринку — аудиторам, аварій­ним комісарам, оцінювачам.

Основою системи державного регулювання страхового ринку є Кон­ституція України. Важливе місце у становленні системи державного регу­лювання страхового ринку відводиться Закону України "Про страхуван­ня" в редакції від 4 жовтня 2001 року. Цим Законом визначаються обов'яз­ки, права страховика і страхувальника, договірні відносини між сторонами, порядок та умови здійснення страхових виплат і страхового відшкодуван­ня, мета і форми державного регулювання, повноваження органів держав­ного регулювання, функції та права органу нагляду за страховою діяльні­стю, умови ліцензування страхової діяльності, умови забезпечення платос­проможності страховика, формування страхових резервів тощо. Структура системи нагляду за діяльністю учасників ринку страхових послуг наведена на рис. 4.

Питання державного регулювання поточної діяльності страховиків у більшості країн світу вирішується встановленням певних правил форму­вання і розміщення страхових резервів, насамперед так званих технічних резервів, тобто таких категорій пасивів страховика, які певною мірою ма­ють адекватно відображати обсяги взятих страховиком страхових зобов'я­зань.

Надзвичайно важливим є як структура та склад технічних резервів, так і порядок формування їх. Держава має встановлювати певні вимоги до об­сягів та структури активів, наявність яких є обов'язковою для покриття технічних резервів, виходячи із критеріїв їх надійності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості.

Механізм встановлення вимог до покриття технічних резервів певни­ми (допустимими) категоріями активів власне і є засобом державного ре­гулювання розміщення страхових резервів. Введенням відповідних обме­жень на деякі категорії активів держава може стимулювати або дестиму-лювати певні напрями інвестиційної діяльності страховиків.

В умовах ринкової економіки кошти резервів разом із власними кош­тами страховика стають основним інструментом виконання страхових зо­бов'язань. Тому контроль наявності і достатності вказаних коштів для ви­конання своїх зобов'язань страховиком — одне із основних завдань діяль­ності органу нагляду за страховою діяльністю.

Окрім того, для забезпечення фінансової стійкості страховика не менш важливе значення має контроль за розміщенням страхових резервів.

Страхові премії, спрямовані у страхові резерви, деякий час знаходять­ся у розпорядженні страховика і можуть бути інвестовані з метою отри­мання додаткового прибутку. Тому кошти страхових резервів, інвестовані страховиками, потребують регулювання, оскільки є коштами страхуваль­ників і повинні бути повернені їм при настанні страхового випадку.

Окремим завданням, яке потребує ефективного державного регулю­вання, є діяльність зі страхування життя. Цей вид страхування, на відміну від так званих "ризикових" видів страхування, дає змогу чітко і точно про­гнозувати характер розвитку страхового портфеля завдяки математичній обробці даних таблиць смертності як загальнодержавних, так і регіональ­них або галузевих.

Здійснення ефективного нагляду за страховою діяльністю — одна із основних передумов забезпечення соціально-економічної стабільності в суспільстві, а підвищення ефективності роботи органів нагляду є одним з першочергових завдань для уряду будь-якої країни і вимагає розгляду їх діяльності через призму необхідності і достатності: об'єктивної необхід­ності введення певних норм і правил в обсягах, достатніх для досягнення позитивних результатів нагляду.

Дата добавления: 2014-11-20