Правова система. Джерелами права в Галицьке- Волинському князівстві були звичаї Руська правда, князівське законодавство

Джерелами права в Галицьке- Волинському князівстві були звичаї Руська правда, князівське законодавство, магдебурзьке право, церковне право

Східні слов’яни ще до створення Київської Русі мали досить розвинену систему звичаїв, які регулювали поведінку людей. Так, характеризуючи східнослов’янські племена, літописець у “Повісті временних літ” зазначає, що вони “имяху обичай свой і закон отець своих, й преданья каждо свои нрав”. З часом звичаї перетворюються в правові звичаї, тобто систему правових норм, яка складалася з санкціонованих державою звичаїв До найбільш старих норм звичаєвого права Галицько-Волинської землі відносились норми, які регулювали порядок здійснення кровної помсти проведення деяких процесуальних дій, таких, як присяга, ордалії, оцінка показань свідків. Довгий час у Галицько-Волинському князівстві діяла усна форма звичаєвого права. Пізніше норми звичаєвого права знайшли відображення в статтях Руської правди.

Руська правда. В Галицько-Волинському князівстві в різні часи діяли відомі редакції Руської правди: Коротка, Поширена та Скорочена (з Поширеної редакції). Не будемо давати детальну характеристику норм права Руської правди, оскільки вона дана в попередньому розділі. Зазначимо тільки, що застосування норм Руської правди в Галицько-Волинському князівстві не мало яскраво виражених відмінностей. Руська правда не втратила свого значення з розпадом України-Русі. Вона відбилася на II Статуті

Великого князівства Литовського, чинному в Галицьке-Волинській землі і відомого під назвою Волинського.

Князівське законодавство існувало у вигляді грамот, договорів, уставів, прав тощо. Тут знайшла відображення подальша кодифікація права вУкраїні-Русі.

Юридичних грамот князів збереглося дуже мало. До нас дійшли лише передсмертні грамоти Володимира Васильовича Волинського 1287 р. про передачу Волинського князівства Мстиславові Даниловичу та міста Коб-рина — його дружині Ользі та дві грамоти Андрія 1320 р. про надання торговельних привілеїв торунським і краківським купцям за згодою Боярської ради. Дійшла також грамота Юрія II Болеслава від 1339р. пропадання місту Санок магдебурзького права.

Князівські грамоти регулювали найрізноманітніші питання, але, головним чином, це були юридичні норми, які встановлювали певні привілеї.

У договорах князів ми зустрічаємо постанови публічного, міжнародного та приватного права. Прикладом можуть бути договори галицьких князів Андрія та Лева з Прусським орденом хрестоносців. Найстарший з них датується роками між 1308 та 1316. Його підтверджували договори Юрія II Болеслава 1325—1327рр. і поновлювала грамота 1334—1335рр. того ж князя. Оригінал першого договору не зберігся, відомі лише грамоти 1316 та 1334рр.

У цих договорах “довічно” встановлювався оборонно-наступальний союз України (в особі Галицько-Волинського князівства) та Прусського ордену проти Литви, Польщі і татар. Ці договори цікаві ще й тим, що в них, крім підписів князя, є підписи представників Боярської ради. До грамот прикладено печатки князя та бояр.

Літописи вказують також на існування договорів князів з народом. Але самих договорів-“рядів” не збереглося.

Магдебурзьке право.УХІІ — XIV ст. змінюється як політична, так і економічна роль міст. У Галицьке-Волинському князівстві розквітають ремесла. Данило Галицький засновує нові міста, закликає німців, поляків, українців і “люди ідяху день й день... й бе жизнь й наполниша двори окрест града, поле й села”.

У великих містах Галицько-Волинського князівства завжди було багато іноземців. То були хозари, греки, вірмени, поляки, болгари, євреї, араби, німці, італійці, скандинави тощо. Поступово іноземці отримують певні привілеї.

В кінці XIII ст. на українських землях з’являється німецьке міське (магдебурзьке) право. Вперше це право вводиться у Володимирі. Його отримують тільки німці. Магдебурзьке право виводило німцівз-під місцевої юрисдикції адміністрації й підпорядковувало юрисдікції міста Магдебурга.

Одним з перших українських міст, яке отримало повне магдебурзьке право, був Санок. Привілей цьому місту на німецьке право було надано в 1339р. грамотою князя Юрія II Болеслава. В ній він дає війтівство своєму “слузі” Барткові з Сандомиру з правом на третину податків з міщан, з юрисдикцією та іншими привілеями. Вся грамота складена за зразком існуючих в інших країнах надань магдебурзького права. Міщани цього міста на 15 років були звільнені від податків і отримували інші пільги.

Пізніше магдебурзьке право було надано іншим українським містам: Львову (1356) і Кам’янець-Прдільському (1374). Повну характеристику дії магдебурзького права в українських містах буде надано в наступному розділі.

Церковне законодавство. Як і в Київській Русі, в Галицьке-Волинському князівстві широко застосовувалося канонічне (церковне) право, джерелами якого були різноманітні церковні постанови та устави. Останні займають окреме місце серед пам’яток князівського законодавства. Найбільш поширеними в Галицько-Волинській землі були церковні устави Володимира Святого та Ярослава Мудрого.

Церква мала дуже широку юрисдикцію. Церковні суди розглядали всі шлюбно-сімейні справи, злочини проти моралі та неправомірні дії духовенства.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Період розпаду був закономірним етапом розвитку України-Русі XII — XIVст. Це привело до утворення окремих держав. Проте в другій половині XIII— XIVст. на основі подальшого розвитку продуктивних сил суспільства (зростання політичного та економічного значення міст) і диференціації власності на землю посилюються сили централізації, носіями яких було середнє та дрібне боярство, а також міське населення. З розпадом України-Русі та занепадом Київського князівства традиції українського державотворення не перервалися. Вони проявилися у піднесенні Галицька-Волинської держави, де влада Великого князя посилюється в постійній боротьбі проти впливового місцевого боярства.

Роль Галицька-Волинського князівства в розвитку української державності важко переоцінити. Князівство охоплювало до 90 відсотків української території, охороняло український народ від поневолення та асиміляції з боку Польщі і в той же час призупинило процес створення нової слов’яно-фінської’держави на північному сході. Галицько-Волинське князівство широко відкрило двері західноєвропейському культурному впливу на Україну, зберігаючи в той же час кращі традиції української культури. В постійній боротьбі з загарбниками (Ордою, Литвою, Польщею, Угорщиною) Галицько-Волинське князівство гідно репрезентувало себе в світі як спадкоємець Київської держави.

Протягом другої половини ХНІ— першої третини XIV ст. Гсьшцько-Волинське князівство досягла значного рівня політичного розвитку. Його залежність від Орди була меншою, ніж князівств Північно-Східної Русі. Проте відносна слабкість сил централізації, припинення князівської династії,

віроломна політика Орди та деяких північно-східних володарів призвели до того, що князівство стало об’єктом агресії з боку сусідніх держав — Польщі, Угорщини та Литви, які перетворилися в цей нас на сильні, централізовані держави. Зрештою, у 40— 60-хроках XIVcm. політична роз’єднані землі України підпали під владу Польського королівства і Великого князівства Литовського. Однак і в межах Литовської держави довгий час зберігалася автономія Волині та Київської землі.

Рекомендована література

1. Історія українського війська. —Львів, 1992.

2. Грамоти XIV ст. - К., 1974.

3. Костомаров Н. И. Князь Данило Галицкий. (Исторические произведения. Автобиография). — К., 1990.

4. Котляр М. Ф. Даниил Галицкий. — К., 1979.

5. Крип'якевич I. П. Галицько-Волинське князівство. — К., 1984.

6. Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. — М., 1950.

7. Полонська-Василенко Н. Історія України. — К., 1993. — Т. 1.

8. Свідерський Ю. Ю. Боротьба Південно-Західної Русі проти католицької експансіївХ-XIIІ ст.-К., 1983.

9. Софроненко К. А. Общественно-политический строй Галицко-Волынской Руси.XI-XIIIвв.-М., 1955.

10. Шабульдо Ф. М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. — К., 1987.

Дата добавления: 2014-11-20