Методологічні проблеми даного фаху 1 страница

З

ПЕРЕДМОВА ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

Дорогі читачі: учні й колеґи!

Перше та друге видання цієї книжки вже розійшлися і стали бібліографічною рідкістю, що поставило мене перед преблемою виго­товлення її третього видання, поліпшеного й доповненого. Допрацю-вання попереднього тексту йшло в двох головних напрямках.

По-перше, у напрямку перетворення жанру конспекту лекцій на повноцінний підручник. З цією метою був доповнений матеріал усіх без винятку викладів, переглянута композиція як підручника в цілому, так і окремих його розділів, а головне — тези розгорнуті у повноцінні по­ложення. Українське журналістикознавство перебуває на етапі свого становлення, по суті з 1990-х років розпочавши створення нової науко­вої концепції свого предмета. Це складає істотні труднощі при виготов­ленні підручника, адже головне завдання навчальної книжки роз'ясню­вати відоме (а краще — добре відоме), а не відкривати нове. Мені ж, як ІТОЖШму авторові, Що поставив би перед собою таке завдання, дове­лося працювати на теренах невідомих, ще добре не освоєних нашою на­укою, а відтак не вдалося уникнути деякої приблизності й невиверше­ності, в окремих місцях довелося вступати в полеміку з іншими автора­ми, що жанром підручника не передбачено.

По-друге, доопрацювання йшло в той спосіб, що теоретичні поло­ження розбудовувалися на грунті журналістської практики. Така робота ускладнювалася відсутністю в нашій науці повноцінної "Історії українсь­кої журналістики", адже теорія мусить будуватися на класичних _va не пе­ресічних) зразках практики. Поки що в нас теорія існує сама по собі, а практика сама по собі. Звідси вада наших навчальних книжок з журнашс-тики полягає в їхній затеоретизованості, бракові прикладів, відсутності розгляду тих чи інших положень у зв'язку з живою масово-інформаційною діяльністю. Цю сумну традицію я й намагався порушити в своїй праці.

Не все заплановане й бажане вдалося реалізувати в новому варіанті підручника. Не завжди вдалося уникнути конспективності, де­які положення лишилися не розгорнутими належним чином. Не завжди щастило знайти виразні приклади до теоретичних тез. Але інфор­маційна розчленованість України, припинення циркуляції в її просторі української навчальної книги, відсутність у бібліотеках, зокрема в ЦНБ Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, належ­ного забезпечення новітніми підручниками й науковою літературою підготовки майбутніх журналістів квапить мене з виданням цієї книги. Тож читачам судити, наскільки результативною виявилася моя праця.

Автор

ВИКЛАД ПЕРШИЙ

Журналіст як суб'єкт масово-інформаційної діяльності Портрет професії журналіста. Привабливі боки журналістики: мож­ливість самореалізуватися; мати творчу за характером роботу; доно­сити до людей правду, примножувати в світі добро, боротися за спра­ведливість; впливати на формування суспільної свідомості, громадської думки; спілкуватися з видатними людьми, прожити цікаве життя; першим опинятися в гущині подій, осягати глибинний зміст явищ, причини і наслідки, витлумачувати їх для загалу; стати знаменитим,

мати гарні заробітки, посідати престижне місце в структурі суспільства. Труднощі спеціальності: стресовість, потреба таланту,

необхідність безкінечного самовдосконалення, моральна відповідальність за кожен журналістський твір, мистецтво постійного спілкування, налаштованість на універсальність

Ви здобули середню освіту і постали перед вибором майбутньої долі. Ви обираєте професію, а відтак і спеціальність у вищій школі, щоб вчитися далі й стати висококласним спеціалістом.

Професія журналіста сьогодні приваблює багатьох молодих лю­дей численними перевагами, широкими можливостями. Серед них як на найважливіші слід вказати на такі.

1. Масово-інформаційна діяльність надає людині широкі можли­вості самореалізуватися; вона містить у собі елементи цілого ряду при­вабливих творчі \ професій, які самі по собі самодостатні й цікь.і.

Здійснюючи свою професійну діяльність, журналіст виступає під час інтерв'ю в ролі психолога, він мусить бути гарним комунікатором і вміти "розговорити" співбесідника.

Збираючи інформацію, він повинен виявити неабиякі акторські здібності, зуміти, де це потрібно, залишитися непоміченим, спрацювати у ролі стороннього спостерігача, а в іншому місці зіграти важливу персону, домогтися довіри, схилити співрозмовника на свій бік і обов'язково спо­добатися йому, адже тільки за умов цілковитої довіри можливе розкрит­тя інформаційної скрині Пандори, якою, безумовно, є кожна людина.

Спілкуючись щодня з численними співрозмовниками й читаць­кою аудиторією, журналіст здійснює функції педагога, щонайменше в двох аспектах: по-перше, відкриваючи людям шлях до нових знань, і по-друге, навчаючи їх жити. Він вислуховує й дає корисні поради. У нашо­му суспільстві журналіст — це не просто професія, а певне звання, її представники наділені великим суспільним авторитетом, до них звер­тається пересічний громадянин у скрутні моменти свого життя, шукаю-

чи поради й підтримки. Тому в професійній діяльності журналістові ча­сто доводиться здійснювати й лікарські функції.

Макетуючи номер газети чи журналу, готуючи до виходу в ефір радіо- чи телепередачу, журналіст виступає в ролі режисера (згадаймо первісне значення цього слова, що прийшло до нас з латини; де "rego" означає "керую"), адже йому доводиться упорядковувати роботу чис­ленного колективу, у якому кожен спеціаліст має своє окреме завдання і здійснює притаманну лише йому функцію. Щоправда, таку роботу ви­конує не кожен журналіст, а лише редактор, але й рядовий кореспон­дент, виходячи із своїх професійних завдань, мусить здійснювати вели­ку організаторську роботу: створити навколо себе інформаційну мере­жу, шукати шляхи доступу до джерел інформації. Крім інформаційного забезпечення своєї діяльності, самомаркетинг є важливою умовою його власної праці, служить гарантом успішного становлення й всебічного розвитку здібностей журналіста.

Нарешті, його робота пов'язана з безперервним створенням тек­стів. Це завершальний етап його діяльності. У даному випадку журна­ліст виступає в ролі письменника. Але від представника цієї вільної про­фесії він різниться тим, що пише завжди, практично щодня, і за будь-яких умов і обставин. Для щоденної газети практично кожен її корес­пондент повинен подати 200-250 рядків тексту в номер. Такий щільний режим і створює головні особливості праці журналіста, у якій на саме написання твору відводиться не так уже й багато часу, а натомість йо­го левину частку займ- є пошук теми, віднайдення джерел інформацА' для її висвітлення, ознайомлення з документами й джерелами та ін.

Перелічені аспекти складають парадигму творчої діяльності кож­ного журналіста. Але слід мати також на увазі, що при збиранні ма­теріалу йому доводиться здійснювати й самостійні журналістські розслідування. А це передбачає виконання рольових функцій інших (за-садничо — будь-яких) професій, не лише перелічених щойно тих, які ма­ють виразну творчу домінанту.

Слід однозначно сказати в підсумку, що журналістика, як ніяка інша сфера, надає індивідові можливість стати особистістю, реалізувати себе цілком, виявити усі природні таланти, якими б розмаїтими вони не були.

2. Журналістика приваблює людину можливістю мати творчу за характером роботу. Наскільки важливо для людини за допомогою творчості здійснитися в цьому світі, свідчить досвід одного з провідних філософів XX століття Миколи Бердяєва (1874-1948), у головних пра­цях якого "Філософія свободи" (1911), "Смисл творчості. Спроба вип­равдання людини" (1916) та "Філософія вільного духу" (ч. 1-2,

1927-1928) обґрунтовано ідею життєвої, іманентної необхідності для людини реачізувати себе у вільній творчості. Творчість виступає як го­ловна умова опанування людиною свободи, разом з тим свобода є го­ловною умовою здійснення особою творчої діяльності.

Іноді в працях з журналістикознавства можна зустріти думку про те, що журналістика — це й зовсім не творчість, а ремесло, що елемент власне творчості істотно девальвований в масово-інформаційній діяль­ності. З цим навряд чи варто погоджуватися. Адже, зрештою, й ремес­ло — це специфічна, але все ж таки творчість. Крім того, жур­налістський твір так само, як і літературний, є наслідком духовної діяль­ності особи, є способом оприявнення буття. До журналістської твор­чості мають застосовуватися усі філософські положення й категорії, що використовуються наукою для осягнення творчості як такої.

А відтак творчість є продовженням світотворення. І журналісти­ка — у тому числі. Розповідаючи про світ навколо нас навіть за допо­могою новинарних заміток і некоментованих кореспонденцій, жур­налістика, можливо, сама того не помічаючи, спричинює здійснення не­явного, перетворює неіснуюче в ранг існуючого. Суспільство володіє природою (фізичною й суспільною) рівно настільки, наскільки знає її. Журналістика і є способом знання і щоденного пізнання довкілля, а відтак вона мусить розглядатися як повноцінна й повноправна творча діяльність людини, за допомогою якої вона (людина) реалізує своє ек-зистенцційне, трансцендентне призначення в цьому світі.

У філософській автобіографії "Самопізнання" (поем. вид. 1949) М. Бердяєв так сформулював тему творчого покликання людини, яку вважав головною для свого життя. "Надзвичайно зухвала думка, — пи­сав він, — що Бог потребує людини, відповіді людини, творчості люди­ни"¹. А трохи вище він твердив: "Творчість людини не є вимога люди­ни і право її, а є вимога Бога до людини і обов'язок людини. Бог чекає від людини творчого акту як відповіді на творчий акт Бога. Про творчість людини вірне те ж, що й про свободу людини. Свобода люди­ни є вимога Бога до людини, обов'язок людини стосовно Бога"².

Саме тому в людині закладений іманентний потяг до творчості як до головної умови здійснення її природного призначення, первинної місії, а також опанування свободою, вільного виявлення себе самої. Творчість невіддільна від свободи.

Бердяєв Н. А. Самопознание (Опьіт философекой автобиографии). — М.: Книга, 1991. — С. 209. ² Там само.

Молодому журналістові слід звикнути до думки про творчий ха­рактер усієї його діяльності. Творчість починається не за робочим сто­лом з написанням тексту (там вона закінчується), а зі збирання інфор­мації, з віднаходження цікавої теми для повідомлення чи журналістсь­кого розслідування. До кожного кроку свого журналіст мусить підходи­ти як до творчого акту, намагаючись реалізувати в ньому всю свою об­дарованість, усі можливості, вкладаючи в кожний вчинок увесь свій творчий потенціал.

3. Професія журналіста приваблює можливістю доносити до лю­дей правду, примножувати в світі добро, боротися за справедливість. У здійсненні цих завдань полягає реалізація безпосередніх функцій жур­налістики. Людина не просто потребує знань про світ, а потребує їх з практичною метою: створити цей світ зручним для свого життя, для співжиття в ньому осіб різної національності, відмінного соціального статусу, різного віросповідання. Людину не полишає мрія про доскона­ле суспільство, а відтак і думка: чи можна від створення досконалих творів перейти до створення досконалого життя. Журналістська творчість має на меті поліпшення, вдосконалення суспільства. У цьому й полягає її прагматичний, ужитковий зміст.

Мені здавалося, що етичний аспект в масово-інформаційній діяльності дещо втрачає свою актуальність сьогодні, коли наша ук­раїнська журналістика, звільнена від обов'язкової агітації й пропаган­ди, переживає період зростання в ній питомої ваги інформаційних жанрів, але був приємно здивований, коли студенти першого курсу відділення журналістики нашого університету у традиційних творах, які я загадую писати для ознайомлення з ними: "Хто я? Автопортрет на тлі епохи", серед мотивів, що спричинили вибір ними професії журналіста, назвали саме цей: можливість примножувати в світі добро, допомагати людям у розв'язанні моральних проблем, а саме довкілля перетворюва­ти на засадах Краси й Справедливості.

"Моєю мрією, принаймні в останній рік, — пише Марина Г., що приїхала до нашого навчального закладу з с. Михайлики Шишацького району Полтавської області, — було навчання в цьому університеті. І я щаслива з того, що зараз навчаюся тут. Я хочу досконало вивчити свою професію, щоб зуміти знаходити не тільки цікаву інформацію, але й за допомогою Слова внести в наше повсякдення хоча б трішки добра". Схожу думку висловила й Олеся К. з смт. Чутове, що на Полтавщині. "На мій погляд, — написала вона, — основне завдання журналістики — приносити користь іншим, постачати людям нову інформацію. І саме так я зможу жити, приносячи людям своїм Словом добро". Цікаво, що

обидві дівчини мали ще перед вступом до Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна журналістську практику в своїх район­них газетах.

4. Професія журналіста приваблює можливістю впливати на фор­
мування суспільної свідомості, громадської думки. Зрештою, у цьому
теж полягає здійснення важливої функції журналістики. Працівник мас-
медіа, інформуючи читачів про події в реґіоні й світі, висловлюючи
свою думку про них, втягує в поле свого впливу аудиторію, запліднює її
своїм баченням дійсності та її проблем. Не письменник, а журналіст
претендує сьогодні на роль "володаря думок", його ім'я найчастіше
зустрічається пересічному громадянинові під репортажами, коментаря­
ми, аналітичними статтями чи нарисами; саме журналіст відіграє сьо­
годні роль політичного центру, до якого тягнеться за авторитетним
словом політично активна аудиторія.

5. Журналістика дає можливість представникові цієї професії
спілкуватися з видатними людьми і прожити цікаве життя. Існує спра­
ведливе твердження: особистість створює її оточення. Це означає, що
масштаб людини вимірюється колом її спілкування. Для журналіста тут
розкриваються максимальні можливості. Він за своїм службовим стано­
вищем мусить брати інформацію в перших за компетентністю в даній
галузі осіб, розмовляти з провідними науковцями, письменниками,
політичними діячами.

Кожне інтерв'ю збагачує журналіста новими знаннями, поглиб­лює його розуміння проблема, яку він вивчає. Досвідчений журналіст з часом набуває статусу науковця, до нього звертаються за порадами й консультаціями, бо він виявляється добре поінформованим і зорієнто­ваним у даній галузі, його ім'я стає відомим не тільки широкій публіці, але й фахівцям. Журналістам відкритий шлях до політичної діяльності, багато хто з них і справді стають народними депутатами Рад різних рівнів, їм довіряють люди саме через те, що добре знають позицію цієї особи завдяки її численним публікаціям.

6. Професія зобов'язує журналіста першим опинятися в гущині
подій, осягати глибинний зміст явищ, причини і наслідки і витлумачу­
вати їх для загалу. В американській журналістиці народилася приказка:
журналіст мусить бути на пожежі за чверть години до її початку. Пара­
докс приказки спричинений тим, що за чверть години до початку ще
ніхто не знає, що станеться в певному місці, якщо тільки мова не йде
про плановані заздалегідь заходи. Але журналіст мусить мати унікаль­
ний "нюх" на новину, формувати в собі відчуття пошуку нового, адже
новини — це теми його майбутніх публічних виступів, статей і нарисів.

Будучи першопроходцем, журналіст першим розгадує: прихова­ний для решти зміст подій, з'ясовує причиново-наслідкові зв'язки, роз'яснює перспективи розвитку явищ, пропонує шляхи розв'язання проблем і застерігає від помилок. Відчуття першості в журналістиці нічим не відрізняється від радості науковця, що здійснив наукове відкриття. Своєрідність же масово-інформаційної діяльності полягає в можливості багаторазово пережити щастя першовідкриття, тим часом як наукова сфера навряд чи так систематично й часто надає такі підста­ви своїм суб'єктам.

7. Важливою перевагою журналіста є те, що його професійні
обов'язки дають йому можливість подорожувати. Кореспондент район­
ної газети мусить бувати в усіх його населених пунктах. Співробітник
регіональної (обласної) преси за предмет своїх журналістських творів
має життя усіх районів, сіл, містечок і міст. Журналіст центральної га­
зети має перед очима всю Україну, повинен черпати матеріал з усії її
регіонів. Активно розвивається в сучасній Україні й міжнародна жур­
налістика, яка передбачає ознайомлення українського читача з подіями
в усьому світі. Не рідкість у сучасномжитті — наявність зарубіжних ко­
респондентів і в регіональних мас-медіа. Усе залежить від фінансових
можливостей видання утримувати власного кореспондента у великому
центрі міжнародного політичного життя.

8. Журналістика дає можливість людині стати знаменитою, бачи­
ти своє ім'я надрукованим у газеті чи журналі, чути свій голос в ефірі,
бути відомою багатьом громадянам особою. Психологи свідчать, що в
мотиваційній сфері поведінки можливість задовольнити прагнення до
слави є важливим компонентом вчинків людини. У такий спосіб особа
увічнює себе, залишає наслідки своєї праці для нащадків.

Слід відразу застерегти молодого журналіста, що шлях до слави в цій професії — довготривалий і тернистий; популярність приходить до журналіста тоді, коли він сходить на професійну вершину, набуває авторитетності серед читачів, оволодіває глибокими знаннями і секре­тами майстерності. Це не популярність гімнастки чи футболіста, які су­проводять спортсмена з юнацьких літ, після перших же вдалих виступів. Це наслідок багаторічної невтомної праці над собою.

9. Журналістика приваблює можливістю мати гарні заробітки,
посідати престижне місце в структурі суспільства. Пострадянський
простір, до якого належить і Україна, характеризується існуванням на
ньому так званого перехідного суспільства, що його ознаками є неза­
вершеність реформ, наявність політичних сил, які прагнуть повернути
колесо історії назад і домогтися під будь-якою назвою відновлення

"єдіной і нєдєлімой" Росії. Тому й становище журналістики в Україні, як і її працівників, залишає бажати кращого. У самій Росії журналісти­ка переживає кризу. "Середньомісячна зарплата журналістів регіональ­них ЗМІ, — за свідченням спеціаліста, — складає третину від середньої зарплати по країні, і 40% з тих, що пишуть, до падіння рубля в серпні 1998 р. отримувати від 50 до 100 доларів на місяць"³.

Однак Україна тримає стабільний курс на адаптацію у світове співтовариство, економічні реформи і утвердження власної державної незалежності. А відтак, для молодого журналіста сьогодні важливо зна­ти інше: у всьому світі журналістика відноситься до найбільш престиж­них професій, а праця її представників оплачується за найвищими розцінками. За даними на середину 1990-х років вона входила в дев'ят­ку найбільш високо оплачуваних професій у ЗДА. Тижнева заробітна плата у цій дев'ятці складача: юрист — 1008 дол., лікар — 984, інже­нер — 836, викладач вищого навчального закладу — 756, головний бух­галтер — 743, економіст — 732, програміст ЕОМ — 662, архітектор — 632, журналіст — 537⁴. В американській дійсності журналісти належать до того прошарку забезпеченої інтелігенції, що прагне до "мерито-кратії" (від. лат. meritus — гідний), сутність якої полягала б у приході до влади найбільш обдарованої й гідної частини суспільства.

Прикметами "нового класу", що зароджується в Америці, є на­явність у її представників вищої освіти, здобутої в найкращих національних закладах освіти; виняткові природні здібності, включаю­чи стабільну працездатність; неодмінне "досягнення поставлених цілей і надзвичайні амбіції. От у яку суспільну групу входять журналісти в роз­вішених країнах світу.

Складений соціологами портрет середньостатистичного амери­канського журналіста такий: це мужчина, що дістав ступінь бакалавра в громадському коледжі, одружений, має вік 38 років, його заробітна плата складає 31 тис. доларів на рік, він працює в журналістиці 14 років і має намір працювати й далі⁵.

Знаючи про рух нашої держави у напрямку до світового співтова­риства, слід припустити, що саме до такого майнового рівня і соціаль­ного становища буде прямувати й українська журналістика, тим

³ Ворошилов В. В. Журналистика. Учебник. — СПб.: Изд-во Михайлова В.А..
1999. — С. 259.

⁴ Щербакова Олена. В очікуванні особистості нового типу ("пасіонарність" —
"меритократія" — "харизма") // Українська журналістика — 99. — К., 1999. —
С. 107.

⁵ Ворошилов В. В. Журналістика. — С. 259.

більше, що від неї самої не в останню чергу залежить, яким бути завтра нашому суспільству.

Як бачимо, професійна діяльність журналіста містить багато пе­реваг, що їх, безперечно, усвідомлює молода людина, обираючи для се­бе цю спеціальність. Але зовсім мало хто з молоді замислюється над труднощами даного фаху, виявляє спроможність бачиш зворотній бік медалі. Тому завжди, зустрічаючись з абітурієнтами в дні відчинених дверей, із слухачами підготовчих курсів і навіть з уже зарахованими на навчання студентами Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, я передусім прагну попередити їх про труднощі і небез­пеку цієї романтичної професії і разом з тим описати ті суворі вимоги, які вона висуває до кожного індивіда, хто її обирає. Це тим більше важ­ливо усвідомити, бо самі переваги професії невіддільні від її труднощів, і в деяких випадках у другій частині нашого викладу мова йтиме про те ж саме, що і в першій, але з від'ємним знаком.

Отже:

1. З багатьох професій журналістика — найбільш стресова спеціальність. Психологи з Манчестерського університету (Англія) на підставі своїх досліджень, що тривали протягом року, склали шкалу стресів для 150 професій. Ступінь стресу визначався за кількістю серце­вих нападів та інших хвороб, розлучень, автотранспортних пригод, за поширеністю алкоголізму серед представників відповідних професій. Отримані наслідки оцінювалися за десятибальною шкалою. Жур­налісти зайняли у цій шкалі стресів третє місце і 7,5 балами, пропустив­ши вперед лише шахтарів (8,3 бала) і поліцейських (7,7 бала), тобто ви­явилися першими з усіх інтелектуальних професій.

У всьому світі, а в Україні поки що особливо, журналісти зазна­ють на собі відчутного морального, психічного та фізичного тиску з бо­ку тих, хто зацікавлений у приховуванні інформації від суспільства і пе­решкоджає здійсненню представниками мас-медіа їхньої професійної діяльності.

Часопис "Журналіст України" спеціальний випуск (1997, № 3-4) присвятив загиблим у мирний час працівникам ЗМІ. Тут подано урив­ки з тоді ще не опублікованої книги редактора "Молодіжної газети" (Житомир) Петра Тарасюка "Хто наступний?" ("Реквієм про загиблих журналістів"), де зібрано матеріали про вісімнадцятьох працівників пе­ра, що пішли з життя, виконуючи свої професійні обов'язки. Це сталося переважно у 1990-ті роки. Слідство у їхніх справах здебільшого не за­вершене, а припинене за відсутністю доказів. Так буває, коли маємо справу з убивствами на замовлення. Автор сумлінно зібрав матеріали

про житія загиблих журналістів, описав відомі слідству обставини їхньої смерті, повідомив про тематику, якою вони займатися в останні дні свого житія. Це жахливий мартиролог української журналістики.

Надихають слова Петра Тарасюка: "Свобода слова — над усе. Демократична преса України вже сформувалася, її не вб'єш і не заду­шиш. Знаю: професія журналіста нелегка, але коли вибрав цей шлях, то йди по ньому до кінця свого життя..."⁶.

А відтак, звертаючись до молоді, яка йде в журналістику, хочу попередити: знайте, що ви обрачи найбільш небезпечну з усіх інтелекту­альних професій, яка потребуватиме від вас мужності, особливої психічної загартованості й стійкості.

2. У професії журналіста успіх залежить передусім від міри талан­ту. Де його джерела і коли він розкривається?

Якщо ви закінчили школу з медаллю, це зовсім не означає, що ви маєте достатній талант, аби успішно працювати в журналістиці. Якщо ви написали кілька віршів, нехай і вдалих, це теж не підстава для вибору цієї професії, бо журналістика — то все ж таки не література. Для того, щоб продуктивно займатися нею, необхідні універсальні розмаїті обдарування.

Проте, історія знає безліч прикладів "бездарності" Геніїв замоло­ду. Антон Чехов ніколи не отримував за шкільні твори більше "трійки". А критик О. М. Скабічевський у рецензії на його ранні оповідання твер­діш, що письменник помре у п'яному вигляді під парканом... М. Салти-ков-Щедрін, який написав твір за доньку, отримав "двійку" з резо­люцією вчителя: "Не знаєте російської". Ф. Шаляпіна не прийняли до консерваторії. Про Вальтера Скотта професор університету сказав: "Він дурень і залишиться дурнем". Німецький математик К.Ф. Гаусе був пасинком у школі й вважався нездарою. І. Ньютону не давалася шкільна фізика й математика. Ґеній біофізики, фізіології та психології Г.Л.Ф. Гельмгольц вчився в школі так, що вчителі вважати його недо­умком. Енріко Карузо, звернувшись до викладача, дістав його катего­ричний вирок: "Ти не можеш співати!".

Таємнича природа татанту. "Вундеркінди" не завжди підтверд­жували свої здібності в зрілому віці й досягали видатних звершень у на­уці чи мистецтві. А деякі пересічні замолоду індивіди виявляли з часом обдарованість, ставали володарями дум, вписували свої імена в історію духовної культури людства.

Часом шлях талановитої людини до загального визнання встеле-

Про автора, який два роки збирав матеріали про загиблих журналістів //Жур­наліст України. — 1997. — № 3-4: — С. 12.

ний тернами. Сучасники глухі до її відкриттів і звершень. І лише згодом приходить суспільне розуміння величі діяча. Журналістика, однак, та­ких прикладів не знає. Вона розрахована на сучасників, а не нащадків, вона вимагає успіху сьогодні, а не завтра. Журналістові мало почувати талант у самому собі, слід, щоб його визнати інші, тепер, а не потім.

Якщо ви не відчуваєте внутрішньої потреби у творчості, якщо ви ніколи не прагнули реалізувати себе в тексті, якщо ваша рука не хапала нетерпляче ручку, щоб записати швидкоплинні думки, летючі образи, яскраві словесні формули, ви, мабуть, не зможете бутті журналістом ви­сокого класу.

Якщо ви не "згоряли від допитливості", від жадоби знати про щось, якщо ви ні разу не кидали улюблену справу, аби помчати на ін­шій кінець міста, щоб стати свідком або узяти участь в історичній події, то ви не маєте гадстав вважати себе готовим до навчання журналістиці.

Ви скажете, що в кожній професії є елементи ремісництва й твор­
чості. І почасти будете праві. Почасти тому, що міра творчості в про­
фесії журналіста і, скажімо, теслі, різна. Та й поганші тесля псує дерево,
а поганші журналіст — людей, суспільство..

Елемент ремісництва в журналістиці, зрозуміло, вищий, ніж у красному письменстві, оскільки дається взнаки загаданість завдань, за­даність тем, обмеженість обсягів текстів, обов'язковість виконання й не­гайність створення матеріалу. Разом з тим, як ми твердили вище, про­фесія журналіста цікава саме як творчість — універсальна, розмаїта. А відтак вона потребує природної обдарованості. І якщо її у вас немає, вам краще залишити мрії про журналістику.

Часом буває так, що талант "дрімає" в людині, вона_;здобуває іншу освіту, стає фахівцем у якійсь галузі і лише потім, в силу непере­борного потягу, приходить у журналістику.

Видатний чеський письменник і журначіст Карел Чапек (1890-1938) у гумористичній книзі про газетярство "Як це робиться" кепкував_: з приводу журналістської освіти. "Наскільки мені відомо, —писав він, — ніхто до цього часу не намагався встановити, звідки беруться жур­налісти. Правда, існує інститут журналістики, але я ще не зустрічав жур­наліста, який би вийшов звідти. Зате я вияснив, що кожний журналіст колись був медиком, інженером, юристом, літератором, співробітником експортної палати або ще чим-небудь, і з тих або інших причин зали­шив попередню професію. Бувають і невдахи, які просто "пристроїлися в газеті". Ніхто не скаже про людину, що вона пристроїлася в парла­мент або директором у банк, а ось "пристроївся в газеті" кажуть.

Журналістом людина стає звичайно після того, як вона по моло-

дості напише що-небудь у газету. На превелике здивування автора замітку друкують, а коли він приносить другу, людина в халаті гово­рить йому: "Напишіть нам що-небудь ще". Таким чином, у більшості випадків людина стає журналістом у результаті зведення з доброї путі. Я не знаю нікого, хто б з дитинства мріяв стати журналістом. Кожний журналіст у дитинстві, мабуть, мріяв стати машиністом, моряком або власником каруселі, але якесь коліщатко зіскочило, мрії не здійснились, і він потрапив за редакціііний стіл. Іноді людина йде в газету тому, що відчуває, що може добре писати. Але й це не обов'язкова умова. Жур­налістами, як і акторами, стають люди найрізноманітніших професій, які опинилися на роздоріжжі"⁷.

Дата добавления: 2014-11-20