Методологічні проблеми даного фаху 2 страница

Відтоді, коли Карел Чапек писав ці веселі нотатки, багато що змінилося в світі засобів масової інформації. Ускладнилася технологія ви­готовлення новин та методів збирання інформації, відбулася революція в технічних засобах журналістики. Займатися цією професією без поперед­ньої підготовки й навчання ставало дедалі проблематичнішим. Жур­налістська освіта набула поширення як обов'язкова умова наступного професійного успіху. З'явилася й когорта молодих людей, чю вже змалку мріяли про професію журналіста й підсовували лялькам для інтерв'ю іграшкового мікрофона. Що ж часи міняються, і ми —разом з ними.

Випускники факультетів і відділень журналістики сучасних університетів повинні приходити в друковані та електронні ЗМІ озб­роєні методологічною культурою. Воші мусять глибоко розуміти зако­ни масово-інформаційної діяльності, знати функції й засади жур­налістики, чинники її ефективності; вони повинні вміти відбирати й здійснювати інтерпретацію фактів дійсності. Освіта повинна стати Гарантією майбутнього професійного успіху спеціашста, він мусить узя­ти від університету все, що навчальний заклад здатний йому дати, адже в Україні склався й продовжує формуватися ринок журналістської праці, який оцінює людину не за наявним документом про освіту, а за реальними вміннями й знаннями.

Поруч із цим і досі лишається слушною істина: талановитій лю­дині відкрита дорога в журналістику у будь-якому віці і з будь-якої сфе­ри дійсності. Працюйте над собою, над пошуком таланту в собі, відшу­кайте ту сферу, у якій ваші здібності можуть дати найвищий ефект. А журналістика створює для цього блискучі можливості.

3. Професія журналіста — це безкінечне самовдосконалення.

— Ужгород,

⁷ Чапек Карел. Як це робиться // Чапек Карел. Вибрані твори. 1951. — С. 96-97.

Творчість як така, і журналістська зокрема, не знає кінцевого рівня май­стерності, вона завжди містить у собі можливість дая ще дальшої ево­люції. Журналіст — semper tiro (завжди учень). У нього немає: поняття "після роботи", бо неможливо виключити себе з потоку духовної праці. Хороший журналіст вічно поглиблює свої знання, стає справжнім фахівцем у своєму тематичному напрямку, багато читає, працює в бібліотеках, збирає досьє, вивчає мову, вдосконалює стиль, опановує досвід класики журналістики й публіцистики.

Журналістику іноді називають не професією, а способом життя, не замислюючись над глибоким значенням цих слів. Тимчасом про­фесія — це спеціальність, якою людина займається на роботі і залишає її за воротами прохідної заводу чи за дверима своєї установи. Характе­ру способу життя набуває спеціальність, якою людина займається завжди: чи перебуваючи у відпустці на відпочинку, чи в туристичному поході, чи сидячи в театрі з коханою жінкою. Журналіст здійснює свої функції безперервно.

"Журналістська праця, — пише з цього приводу авторитетний викладач журналістики професор В.Й. Здоровега, — це не просто вміння вправно написати замітку чи статтю, хоча ці ази ремесла треба засвоїти, а своєрідний спосіб сприйняття світу, спосіб бачення реаль­ності, спосіб мислення і світовідчуття, спосіб існування і усвідомлення себе у неспокійному житті. Тому ніяк не можу погодитись із тим, що майстерність журналіста — це всього-навсього вправне володіння пе­ром чи добре "підвішений язик"⁸.

Ви обрали професію, де не припиняється духовна праця, де три­ває вічний пошук тем для наступних повідомлень, джерел інформації, глибшого розуміння дійсності, кращого оформлення думки.

4. Професія журналіста — це величезна моральна відповідаль­ність за кожне вимовлене чи написане вами слово. Вона й стає однією з причин підвищеної стресовості даного роду діяльності. Ми живемо в країні, де журналістика традиційно поєднана з публіцистикою, із утвер­дженням правди і справедливості, захистом знедолених і покривджених. До вас звертатимуться люди в пошуку захисту від свавілля урядовців, а то й просто від кримінального світу, у пошуку порятунку від соціальної незахищеності чи недосконалої роботи державного апарату. Ваше по­кликання — їх захищати. Вам доведеться розглядати численні міжлюд-ські й міжгрупові конфлікти, у яких визначити істину й праву сторону

⁸ Здоровега Володимир. Підготовка журналістів: погляди збоку і зреседини // Збірник праць кафедри української преси. — Львів, 2000. — Впп: 3. — С. 96.

буде нелегко. Ваше слово може врятувати, а може й погубити людину.

Тим, хто хоче познайомитися з цим аспектом діяльності жур­наліста, радимо прочитані роман Леоніда Жуховицького "Зупинитися, озирнутися..." ("Остановиться, оглянуться..", 1973), у якому описано професійну діяльність співробітника відділу фельєтонів однієї з цент­ральних радянських газет Георгія Неспанова. Якось з подачі одного з керівників газети, Одинцова, він виконав звичну для себе роботу: напи­сав фельєтон про препарат Єгорова -Хворостуна, який нібито не допо­магає при лікуванні лейкозів, що засвідчено випробуваннями, але його автори із завзяттям, вартим іншого застосування, наполягають на по­вторній перевірці.

Стаття зробила свою справу — затаврувала горе-винахідників ім'ям шахраїв. Але ось найближчий друг журналіста, Юрій, несподівано захворів. Діагноз — хвороба Ковача, один з численних різновидів лей­козів. Випробувавши всі заходи, лікарі вдалися й до останнього: препа­рату Єгорова-Хворостуна. Юрій помер, але інша хвора, якій також про­водили аналогічний курс лікування, одужала. Різниця між ними поляга­ла в тому, що Юрія почали лікувати на шостому місяці хвороби, а Ні­ну — на другому. Висновок напрохувався простий: якби Юрія розпочали лікувати раніше, його можна було б урятувати. Цього не сталося тільки тому, що, завдяки газетній публікації Неспанова, препарат Єгорова-Хво-ростуна вважався цілком скомпрометованим. Журналіст приголомше­ний наслідками своєї публікації. Його друковане слово вже призвело до загибелі його друга. А скільком іншим хворим препарат міг би допомог­ти! Виявилося, що він ефективний у вузькій гатузі — протії хвороби Ковача, що й повинні були б установити додаткові його випробування.

Георгій Неспанов прагне відновити справедливість, але це зроби­ти не так і легко. Його газета відмовляється давати спростування, боїться за свій авторитет, якій може бути захитаний в очах читачів че­рез визнання власної помилки. Бояться за свої крісла й керівники газе­ти. Більше того, вони вважають, що Неспанов не припустився про­фесійної помилки, зробив усе правильно. Сам же фельєтоніст розуміє, що це не так. Він не завершив збирання інформації, не зустрівся з голо­вним автором препарату, Єгоровим, до якого важко було дістатися, бо він жив за містом; повірив зацікавленому інформатору, науковцю з Інституту імені Палешаїїа, директор якого також готував препарат про­ти лейкозів і в такий спосіб (за допомогою газети) усував конкурента.

Тому Неспанов здійснює відчайдушний крок: організовує в іншій центральній газеті фельєтон проти самого себе. Розвінчання його по­милки в оцінці препарату Єгорова-Хворостуна поверне звання чесних

учених цим лікарям і зрівняє їхні шанси в боротьбі з препаратом Інсти­туту Палешана. Але ціна цього викриття -знищення імені журналіста, викреслення ного з поля професійної діяльності. По суті Георгій пішов на професійне самогубство в ім'я торжества істини й справедливості.

Серед журналістів існує приказка: сапер помиляється один раз, а журналіст — двічі. Перша помилка тягне за собою догану, друга звільнення з роботи. Журналіст, який помиляється, нікому не потрібен, він не здатний до професійної діяльності. Роман Леоніда Жуховицько-го "Зупинитися, озирнутися..." і дас гостре відчуття важливості кожно­го слова журналіста, засвідчує ефективність кожного його твору, де­монструє ужитковий характер діяльності газетяра.

Молодому спеціалістові важливо зрозуміти, що він обрав про­фесію, яка покладе на нього вічний тягар моральної відповідальності за всі створені вами журналістські твори.

5. Професія журналіста — це вічне спілкування, за допомогою
якого журналіст збирає левину частку інформації. Його праця не як у
письменника — у кабінетній піші, а на площі, на заводі, в установі, на
прес-конференціях, де він опитує десятки людей, які допомагають йому,
висловлюючи свої думки й погляди, зрозуміти сутність подій. У жур­
наліста, незалежно від того, в друкованому чи електронному засобі ма­
сової інформації він працює, повинне бути добре поставлене усне мов­
лення, він повинен володіти точною фразою, швидко реагувати на по­
вороти думки співрозмовника, знати досконало предмет бесіди, аби на
рівних вести її з фахівцями.

Цілком справедливіш є таке гасло журналістики: немає неціка­вих співрозмовників, є недосвідчені журналісти, які не вміють видобутії з джерела соціально вагоме повідомлення або розпізнати в процесі пе­ребігу звичайної бесіди суспільно необхідну інформацію.

Журналістика — це мистецтво спілкування, і якщо ви не во­лодієте ним, якщо ви людина замкнута, самозаглиблена, спід подумати про іншу спеціальність.

6. Журналістика — це галузь універсальної духовної діяльності.
Журналіст мусить мати свою тему, яку повинен знати глибоко й доско­
нало, але при цьому має вміти написати про різноманітні предмети.
Існує формула: журналіст знає все про небагато що і потроху про все
(по-рос: все о немногом и немого обо всем). Отже, в основі праці жур­
наліста — широка загальна ерудиція, знання фактів і явищ з різних га­
лузей життя: політики, історії, соціології, літератури, географії, медици­
ни, біології тощо.

Журналістика — це професія професій. Не тільки тому, що вима-

гає від суб'єкта інформаційної діяльності різноманітних обдарувань (письменника, оратора, учителя, актора, психолога, соціолога тощо), але її тому, Що вимагає від нього універсальних знань у різних галузях людської діяльності. Незважаючи на те, що в соціальній дійсності уста­люється дедалі глибша спеціалізація, журналістика, навпаки, зберігає свою підкреслену універсальність, залишається професією усезнайок, го­тових розповіда пі людству про його ж власні професійні таємниці й се­крети, занурюватися в найскладнішу наукову проблематику, витлумачу­вати для масового читача найскладніші мистецькі чи наукові явища.

Журналістові все цікаве, що містить інформацію й може виклика­ти інтерес читача. Професія журналіста передбачає вічну націленість на новину, свіжу інформацію в найрізноманітніших сферах життя. І якщо у вас немає достатньої загальної ерудиції, вузький світогляд, немає по­тягу до універсальності, всебічності, з вас не вийде гарного журналіста.

А тепер розважте ще раз, чи правильний вибір ви зробили, чи відповідаєте ви вимогам професії журналіста і чи не краще пошукати вам більш спокійної і більш прийнятної для вас спеціальності.

При цьому варто ще раз нагадати про ужитковий, прикладний характер нашого фаху, про потребу писати щодня, мати творчу практи­ку від перших же днів перебування в університеті, для чого нашим на­вчальним планом передбачена на кожному курсі журналістська практи­ка з відривом і без відрив}Ч5Ід навчання. Якщо за перший семестр Ви не зробите жодної публікації, ви мусите замислитися над правильністю об­раного життєвого шляху, якщо ви не зможете опублікувати жодного матеріалу впродовж року, то це підстава для нас задуматися, чи пра­вильний вибір ви зробили.

Зважте на правило, сформульоване в сучасній американській пси­хології таким чином: "Якщо ви робите дещо, а воно не спрацьовує — '. зробіть щось ІНШЕ. Якщо ви постійно робите щось інше — щр-небудь спрацює"⁹ (підкреслено авторами. — І. М.). Найкраще ще на студент­ській лаві зрозуміти особливості власного психофізичного типу, розу­мових здібностей, визначитися з покликанням. І якщо ви не налашто­вані на публічну діяльність, пов'язану з безкінечним пошуком і збиран­ням інформації, щоденним її опрацюванням у вигляді писаних чи усних текстів, то краще зайнятися чимось ІНШИМ. Чим раніше, тим краще.

9 Грпндер Д.. Бзндлер Р. Из лягушек — в принцьі. Неґіро-ліінгвіїстическое про- граммнрование / Ред. Стива Андрсаса. — Єкатеринбург: Б. н., 1998. — С. 169.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ЕСЕ (від французького Essai, що в перекладі означає "спроба ", "на­черк) — жанр художньо-публіцистичної чи науково-популярної твор­чості, де аїльно, не обов 'язкоео вичерпно, аче виразно індивідуально трак­тується певна подія, явище, проблема чи тема. Для есе властивий не­сподіваний, неусталеиип погляд на явища життя, мистецтва, науки, аїльна розкута композиція, асоціативність, зміщення часово-просторових планів, поєднання значних елементів художньої образності з науковими міркуваннями. Есе не передбачає систематичності викладу і навіть артументованості висновків.

Вперше вжив цей термін і започаткував жанр есе французький пись­менник і філософ Мішель Ейкелі де Монтень (1533-1592), який у 1580 році видав перші дві книги свого головного твору "Essai". У 1588 році з 'явилось видання, що складаюся з трьох книг, а а 1592 - остаточне доповнене ви­дання. Українські перекладачі відтворюють цю назву як "Проби" або "Досліди", російські -як "Опьітьі". Починаючи свій твір, Монтень так сформулював свій метод: "Я вільно викладаю свою думку про всі предмети, навіть ті, що виходять за межі мого розуміння і кругозору. Висловлюю їїне задля того, щоб дати поняття про речі, а для того, щоб дати поняття про мої переконання ". Твір Моитеня містить думки, спостереження і вражен­ня від прочитаного (переважно античних авторів) і пережатого, висвітлює теми виховання її освіти, навчання, слави, гідності, смерті й ба­гатства тощо. Це видатний філософський твір, що розробляє переважмо етичні проблеми.

З французької літератури жанр есе поширився в інші, ставши на сьогодні найбільш продуктивним жанром публіцистичної журналістики. Найвидатніші есеїсти XX століття — Бернард Шоу, Джон Голсуорсі, Ана-толь Франс, Ромен Роллан, Генріх і Томас Манни, Йоганес Бехер, Жан-Поль Сарпір, Ачьбер Камю, Андре Моруа, Максим Рильський.

ВИКЛАД ДРУГИЙ

"Основи журналістики" як наукова дисципліна про теоретико-

Предмет, структура та завдання курсу. Стан журналістикоз-навства в Україні та джерела курсу. Загальні поняття про жур­налістику. Визначення журналістики. Журналістика як соціальний інститут. Журналістика як історія сучасності. Журналістика як бізнес. Епістемологічна сутність журналістики. Об'єкт і предмет журналістики. Журналістика як наука (журналістикознавство) та її найважливіші складові: теорія та історія журналістики. Минснародна Федерація Журналістів. Творча спілка журналістів України. Періодичні журналістські видання

Усі дисципліни нашого навчального плану, зосереджені навколо оволодіння спеціальністю, можуть бути об'єднані однією назвою — "Теорія, історія і практика журналістики". Так називається і державний іспит, який студенти-журналісти складають наприкінці навчання.

Теорія журналістики представлена майже виключно курсом "Ос­нови журналістики", хоча окремі її положення висвітлюються і в курсах "Етика журналістської творчості", "Психологія журналістської твор­чості", "Правові основи діяльності ЗМІ" та ін., вивчаються також і в спецкурсах та дисциплінах спеціалізації.

Історія представлена курсами "Історія української журналістики", "Історія зарубіжної журналістики", "Сучасна зарубіжна журналістика".

Практика журналістики вивчається в курсах "Паблік рилейшнз", "Журналістський маркетинг і менеджмент", "Основи рекламної діяль­ності", "Першооснови журналістської творчості" та деяких інших, а та­кож набувається в творчих майстернях.

Таким чином, "Основи журналістики" є головною навчальною дисципліною, предметом якої є найважливіші теоретико-методологічні проблеми даного явища. Водночас цей курс є своєрідним вступом до спеціальності, містить первинні знання й положення, які ще будуть при потребі поглиблено висвітлюватися в інших дисциплінах жур­налістського профілю.

Курс "Основи журналістики" вивчається у першому семестрі в обсязі чотирьох годин на тиждень, дві з яких лекційні, дві - практичні заняття. На практичних заняттях, крім колоквіумів за лекційним кур­сом, відбуваються зустрічі з відомими журналістами нашого міста, вив­чення друкованих та електронних ЗМІ Харкова та України, макетуван­ня номера молодіжної студентської газети та інші практичні завдання.

Завершується курс іспитом.

Завдання курсу — дати студентам шання з головних теоретико-методологічних проблем журналістики, підготувавши їх тим самим до практичної діяльності.

Джерела курсу наведені в кінці нашого навчального посібника. Тут же зробимо деякі коментарі:

1. У старих навчальних планах підготовки журналістів, що діяли
в Радянському Союзі, дисципліни під назвою "Основи журналістики"
чи "Теорія журналістики" не існувало. Це не значить, що був відсутній
взагалі теоретичний курс. Але підготовка журналістів у партійно-ра­
дянській політичній системі, де ЗМІ розглядалися як спосіб виховання
мас у потрібному для компартії ідеологічному напрямку, була вкрай
політизована. В основі радянської теоретичної концепції журналістики
лежала ідея партійності, тобто думка про те, що не існує преси як такої,
преси взагалі, а є лише або соціалістична, або буржуазна преса. Усі те­
оретичні питання в цій концепції, навіть питання журналістської май­
стерності, зводилися передусім до засвідчення вірності партійним ідеа­
лам і вірнопідданства тому партійному комітету, чиїм органом був ЗМІ.

А відтак не бракувало підручників і навчальних посібників типу: Рубан В.А. Предмет, завдання і метод курсу "Теорія і практика партійно-радянської преси". К., 1966; Теория и практика советской периодической печати. М., 1980 тощо. (Підкреслення наші. — І.М.). У самих заголовках цих навчальних книжок було підкреслено, що радянська (партійна) жур­налістика не може мати нічого спільного з своїм буржуазним аналогом.

У меншій мірі позначилася партійність на працях, створених на­прикінці 1980-х років, в епоху так званої Перебудови, а саме: Прохо-ров Е.П. "Ввдение в журналистику: Учебник" (М., 1988) чи "Теорія і практика радянської журналістики: Основи майстерності, проблеми жанрів" (Львів, 1989).

v Найкращими джерелами нашого курсу є книжки, які вийшли вже в нових умовах незалежної України, як-от: Москаленко А.З. "Основи журналістики: Тексти лекцій" (К., 1994); він же. "Вступ до журналісти­ки" (К., 1997); він же. "Теорія журналістики" (К., 1998); "Масова ко­мунікація" (К., 1997); Владимиров В. М. "Основи журналистики" (Лу-ганск, 1998) тощо. Але незначні тиражі, а ще більше відсутність надійного комунікативного канату навчального книгопостачання в Ук­раїні роблять ці книжки малодоступними для наших студентів.

2. За безпосередні джерела курсу, отже, нам правлять:

а) сучасні, створені в 1990-х роках підручники, навчальні посібни­ки з курсу "Основи журналістики" або теорії журналістики;

б) сучасні теоретико-методологічні дослідження з проблем жур­
налістики, як монографічного типу, так і статті в періодичних видан­
нях, як-от: "Збірник праць науково-дослідного центру періодики", що
його видає Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника; "Вісник
Київського університету. Серія: Журналістика", що видається Інститу­
том журналістики Київського національного університету ім. Тараса
Шевченка; "Вестник Московского университета. Серия 10: Журналис-
тика" та аналогічні видання Львова, С-Петербурґа та інших універси­
тетів, де традиційно існують факультети журналістики;

в) вічно жива класика журналістики, до якої в українській куль­
турі відноситься відповідна частина творчості П. Куліша, М. Костома­
рова, І. Франка, М. Драгоманова, С. Подолинського, С. Єфремова, М.
Трублаїні, О. Гончара, М. Рильського, І. Дзюби, Є. Сверстюка, М. Ше-
стопала та багатьох інших.

3. Журналістикознавство є молодою галуззю гуманітарного знання. Журналістська освіта, яка власне й викликала його до життя, — набуток XX століття. Саме відкриття факультетів журналістики в про­відних університетах світу зумовило розвиток науки про масово-інфор­маційну діяльність. Незважаючи на нацюмаджений у цій галузі досвід, існує все ж стале переконання, що журналістика як наука перебуває все ж у пелюшковому стані. "Як уже мовилося, — зазначають автори авто­ритетного дослідження, — науку про журначістику слід вважати доволі молодою галуззю знань — настільки молодою, що на Заході до сьо­годні відсутнє навіть загальновизнане визначення її предмета"¹⁰.

Прикметну оцінку знаходимо в праці польського дослідника Войцеха Цісака. "В польській науковій теорії дотепер журналістика не отримала статусу окремої науки, — твердить він. — Питання про пре-сознавство (журналістикознавство) як і раніше, залишається предметом дискусії. Останнім часом під впливом західних наукових розробок все частіше ці терміни заміняються поняттям "масова комунікація". 1 хоча журналістика як наукова дисципліна не виробила ще властивих тільки їй методів наукових досліджень, усе-таки щодо журналістики як на­вчальної спеціалізації існує консенсус. Більшість дослідників визнають інтердисциплінарність журналістики"''.

Однак ці твердження фіксують не стільки реальну відсутність

¹⁰ Буржуазньїе теоріш журналистики (Критический аначиз). — М.: Мьісль.
1980. — С. 102.

¹¹ Цісак Воііцех. Трансформація преси в Україні та Польщі в контексті

суспільних змін (1989 — 1999). — К.: Центр вільної преси, 2000. — С. 179.

досліджень з журналістакології в зарубіжній науці (їх якраз не бракує), скільки наявність у цій галузі значної кількості суб'єктивних, зроблених на рівні публіцистики спостережень, неможливість звести позиції дослідників до спільного знаменника. Войцехом Цісаком висловлена також важлива думка про інтердисциплінарний характер журналісти-кознавства. Так як і сама журналістика є професією професій, так і на­ука про неї є наукою наук, об'єднуючи тут зусилля філологів, істориків, політолдогів, соціологів, філософів, психологів, правознавців та пред­ставників ін. наук.

Україна потрапила в розвитку журналістикознавства в спе­цифічні умови, що мусять бути охарактеризовані в двох аспектах:

а) по-перше, виникнення журналістської освіти припало в нас на
1920-ті роки, тобто на радянський час, коли журналістика розвивалася
на Східній Україні лише під знаком комуністичної партійності, а на
Західній Україні взагалі не існувало центрів підготовки журналістів. Ра­
дянське журналістикознавство з сучасного погляду виглядає, за
рідкісними виключеннями, в цілому як псевдонаука, непридатна для ви­
користання в умовах гуманітарного суспільства;

б) по-друге, світовий досвід у справі розвитку журналістико знав-
ства залишився довгий час несприйнятим Україною унаслідок перебу­
вання її за радянською "залізною завісою", тобто в цілковитій ізоляції
від решти світу. У нас не перекладалися й не видавалися класичні за­
рубіжні праці, присвячені проблемам масової комунікації, не передпла­
чувалися найбільш масові західні газети, що нагромадили значний
досвід масово-інформаційної діяльності, а також не перекладалася кла­
сика світової журналістики й публіцистики, бо, заґрунтована на загаль­
нолюдських цінностях, вона була здебільшого ворожою комуністичній
ідеології тоталітарного спрямування.

Унаслідок цих обставин, проголосивши в 1991 році державну не­залежність, Україна опинилася без науки про журналістику. Склалася ситуація, за якої практично вся робота має розпочатися спочатку, досвід радянської науки мусить бути майже цілком відкинутий як непридатний для використання в q) ом адянському (нетоталітарному) суспільстві, а на­томість повинна бути створена нова наука про журналістику, причому в обсязі усіх трьох її компонентів: теорії, історії і практики журналістики. Це завдання й розв'язують зараз українські науковці, що працюють на факультетах і відділеннях журналістики вищих навчальних закладів. Слід сказати, що розв'язують успішно і працюють досить інтенсивно.

Саме слово "журналістика" багатозначне. Цієї багатозначності не вдається уникнути і в його термінологічному вживанні, що часом

Дата добавления: 2014-11-20