Математичний напрямок маржиналістської теорії

Значення математичної концепції в економічній науці визначається тим специфічним впливом, який справило на розвиток економічної теорії застосування математичних методів дослідження. Основними передумовами все активнішого впровадження математичних методів у економічні дослідження були:

1) перетворення капіталізму на розвинену господарську систему з високим рівнем взаємозалежності та однорідності всіх її частин і елементів;

2) значні досягнення в галузі математики і можливість їх застосування до аналізу економічних процесів.

Самостійність математичного методу полягає в тому, що він є не тільки описовим, а й дослідницьким методом, причому дослідження не лише кількісного, а і якісного. Математичний аналіз спирається на відповідну теорію причинно-наслідкових залежностей.

Вчені-математики досліджують дію ринкового механізму за умов вільної конкуренції і центральною є проблема економічної рівноваги.

В еволюції математичної концепції рівноваги слід виділити два етапи: 1) праці Курно і Госсена – етап передісторії математичної концепції економічної рівноваги, оскільки в наукових працях цього періоду (перша половина ХІХ ст.) наявні лише окремі елементи, підходи до цієї концепції; 2) праці Вальраса і Парето, в яких математичну теорію подано в цілісному вигляді. Математична школа активно використовувала такі категорії, як гранична корисність, гранична ефективність, гранична продуктивність, принцип спадної корисності блага.. Широкого застосування набули криві байдужості, ординарної (порядкової) корисності та ін.

Леон Вальрас (1834 – 1910) – французький економіст, засновник лозаннської школи, автор праці „Елементи чистої політичної економії” (1874). Заслуга Вальраса полягає у створенні замкненої математичної моделі загальної економічної рівноваги, побудованої "знизу" (з урахуванням поведінки окремих виробників і окремих споживачів). Ця модель є спробою пояснити у взаємозв’язку всі категорії ринкового господарства на основі принципу суб’єктивної корисності.

Усіх агентів виробництва Вальрас поділив на дві групи – це продавці послуг (землі, праці, капіталу) і підприємці. Суб’єкти першої групи – це продавці послуг і покупці предметів споживання. Виробництво і споживання є взаємопов’язаними через два взаємодіючі ринки: продуктивних послуг і предметів споживання. Рівновага – стан, за якого: по-перше, ефективний попит і пропозиція продуктивних послуг будуть однаковими; по-друге, існуватиме постійна стійка ціна на ринку продукції; по-третє, продажна ціна продукції дорівнюватиме витратам, вираженим у продуктивних послугах. Дві перші умови відносяться до рівноваги обміну, а третя — до рівноваги виробництва. Ці умови рівноваги Вальрас відобразив через чотири взаємозв'язані системи рівнянь. У цих чотирьох системах загальна кількість рівнянь дорівнює кількості невідомих, що дає математичне розв'язання задачі. У теорії Вальраса рівновага розглядається, з одного боку, як явище функціональне, а з другого – як вияв суб'єктивного прагнення суб'єктів господарської діяльності до найбільшої корисності за умов вільної конкуренції.

Основні закони, які забезпечують рівновагу: 1) товари одного класу на ринку повинні мати тільки одну ціну; 2) ціна товару зрівнює кількість запропоновану і кількість споживану; 3) ціна має забезпечувати максимальне задоволення і покупцеві, і продавцю. Ці закони можна застосувати до товарів або послуг не лише на споживчому, а й на виробничому рівні.

Рис. 7.3. Схема загальної рівноваги.

Треба, проте, зауважити, що теорія Вальраса – це теорія економічної статики, яка не враховує факторів ризику та невизначеності, циклічних коливань, технічних нововведень тощо. У цілому ж, вивчення моделі загальної економічної рівноваги цього вченого дає можливість зрозуміти, що він уперше зробив спробу застосувати математичну модель для виявлення проблем установлення рівноваги економічної системи й надання цій системі стабільності. Однак на відміну від моделей ринкової рівноваги А. Курно, В. Джевонса, А. Маршалла та інших модель Вальраса характери­зує не окрему, а загальну економічну рівновагу симетричних ринків. Тому Л. Вальрас по праву вважається засновником сучасного макроекономічного моделювання. Крім того, наявність однодумців і послідовників його вчення дала підстави називати Л. Вальраса основоположником лозаннської школи маржиналізму.

Продовжувачем традицій лозаннської школи був видатний італійський учений В. Парето (1848 – 1923). Основні його праці – це двотомний «Курс політичної економії» (1898), «Учення політекономії» (1906) і «Трактат із загальної соціології» (1916). Головний напрям наукових пошуків Парето полягав у спробах створення «чистої» економічної теорії, позбавленої понять цінності та корисності. Замість категорії "цінність" ввів поняття "переваги", яка має не кількісне, а порядкове розуміння (ординалістський підхід). Для характеристики переваг між наборами благ використовує поняття "кривих байдужості".

Він вважав, що економічна теорія має вивчати механізм встановлення рівноваги між потребами людей і обмеженими ресурсами для їх задоволення.

Парето розвив теорію добробуту (економічного оптимуму). Рівновага – економічний стан, за якого не можливо поліпшити становище будь-якого із учасників обміну, не погіршивши становище когось іншого. Рівновага настає тоді, коли діаметрально протилежні сили, тобто бажання та всі численні перешкоди на шляху до їх задоволення, буде збалансовано. У такий спосіб Парето сформулював поняття суспільної максимальної корисності. Це поняття характеризує найдоцільніший розподіл товарів і ресурсів.

На відміну від Вальраса він розглядав стан рівноваги в часі, а також допускав коливання коефіцієнтів виробничої функції залежно від розмірів випуску продукції, намагався „очистити” теорію рівноваги від „психології”, виключивши етичні мотиви економічної поведінки суб’єктів господарювання. У його моделі аналізуються не лише економіка вільної конкуренції, а й різні типи монополізованих ринків, що стало самостійним об’єктом дослідження економістів лише через кілька десятиліть

Дата добавления: 2014-11-20