Нова історична школа

Наступний етап еволюції історичної традиції в Німеччині був пов’язаний із особливим періодом розвитку німецького суспільства – монополізацією економіки, що спричинила різку поляризацію доходів населення, і внаслідок цього загострення класових суперечностей. Формування нової історичної школи було покликане до життя необхідністю теоретичного обґрунтування способів розв’язання соціальних проблем.

Відмінність з класичною школою:

1. Проблема соціальної рівноваги розглядалась як необхідна умова економічного розвитку. Гарант такої рівноваги держава (адже інтереси суспільства за національною методологією є пріоритетними.)

2. Індивідуальний добробут є похідним від загальносуспільного. За класиками: індивід сам формує свій добробут, а добробут суспільства – це сума добробуту індивідів.

Фундатори нової історичної школи, яка виникла в Німеччині в 70-х рр. XIX ст., Г. Шмоллер (1838 – 1917), Л. Брентано (1844 – 1931) і К. Бюхер (1847 – 1930), орієнтуючись на проблеми сучасності (що характерно для історичного методу), з самого початку взяли собі за мету створити в межах національної політичної економії особливу галузь – основи соціальної політики. Вони виходили з того, що:

· політична економія є наукою про соціальне господарство;

· детермінантою економічного розвитку є соціальне середовище, його стан;

· сприятливе соціальне середовище базується на соціальній справедливості, його формування – функція держави;

· розуміння соціальної справедливості у кожної нації своє, воно залежить від звичаїв, моралі та права, тобто не обмежується лише економічною справедливістю, що встановлюється в результаті конкурентної боротьби, як це було в класиків;

· можна свідомо перебудовувати відносини в суспільстві, пом'якшувати соціальне напруження, поступово реформуючи соціальну сферу;

· основою реформування є цілеспрямована політика держави, відображена в правових актах.

Основу таких підходів було закладено ще представниками старої історичної школи. Проте в їхніх працях не тільки не пропонувалося конкретних заходів з реформування суспільства, а й навіть не надавалося пріоритетного значення трансформації соціального середовища, в якому відбуваються економічні процеси. Навпаки, усі автори нової історичної школи вважали принциповою саме цю проблему. Але зміст практичних рекомендацій у них був різний.

Реформування має починатися з соціальної сфери і базуватись на принципі примирення економічної свободи та суспільного порядку. Впертий консерватизм урядів приводить до революцій, тоді як державна політика може бути гнучкою і забезпечувати класовий мир (ознака кадетер-соціалізму).

Шмоллер, який очолив консервативне крило „нової історичної школи”, був запеклим монархістом. Вважав, що ретельне вивчення минулого культурного розвитку забезпечить культурну перспективу для розвитку майбутнього. Першим запровадив в історію економічної науки „етичний принцип” – господарське життя визначається не тільки природними й технічними, а також і моральними факторами.

Пропагував ідеї відмови від класової боротьби і закликав виховувати робітників у дусі „соціальної солідарності” з капіталістами.

Брентано – представник ліберально-буржуазного крила. Найвідоміші праці – „ Класична політична економія» (1888) та «Етика і народне господарство в історії» (1894). Так само, як і Шмоллер, Брентано надавав визначальної ролі в економіці етичному і правовому факторам. Він стверджував, що теоретична економія має «другорядне значення», порівняно з «безпосереднім спостереженням» економічних явищ. Фактично Брентано вважав теоретичну політичну економію зайвою, такою, що не має практичного значення.

Він також пропагував ідею «соціального миру» і суспільної рівноваги. Брентано рекомендував підприємцям надавати певні пільги робітникам, використовуючи для цього фабричне законодавство, профспілки, споживчу кооперацію, житлове будівництво тощо. Велику роль у поліпшенні становища робітничого класу він покладав на профспілки.

На відміну від своїх колег, Брентано заперечував визначальну роль держави в суспільному розвитку, а як прихильник реформістського напряму в соціальній політиці, він проголошував певні ідеї, спрямовані на пом'якшення соціального протистояння в суспільстві.

Монополізацію економіки Брентано розглядав як оздоровчий засіб економічного розвитку. Він увійшов у історію економічної науки як один з ідеологів таких об'єднань, як картелі, убачаючи в них найважливіший засіб стабілізації економіки.

К. Бюхер – автор відомої книжки «Піднесення національної економіки» (1893). У цій праці він простежує еволюцію розвитку народів Західної і Середньої Європи.

Розробив періодизацію економічної історії людства, де головним критерієм є обмін:

· замкнуте домашнє господарство (без обміну);

· міське господарство (виробництво для зовнішнього споживача);

· народне господарство (товари проходять кілька етапів, перш ніж потрапити до споживача).

Новітня школа. В. Зомбарт (1863 – 1941) і М. Вебер (1864 – 1920) продовжують пошук засобів удосконалення суспільства, намагаючись теоретично розв'язати нагальні соціальні проблеми.

Зомбарт розглядав проблеми соціальної психології нації. Капіталістичне суспільство виникає як наслідок психологічного прагнення людини до свободи економічної діяльності, духу підприємництва і новаторства. Намагається обґрунтувати тезу про визначальну роль суспільної, національної за сутністю психології, яка є основою істинної конкуренції – протистояння держав і націй. Нації зі свідомо сформованою психологією є сильнішими за ті, мораль яких формується стихійно, а тому вони мають право насильницьким способом насаджувати свою мораль, завойовуючи собі „життєвий простір”. В економічній літературі Зомбарта часто називають ідеологом нацизму.

Вебер присвятив свою роботу „Протестантська етика і дух капіталізму” дослідженню морально-етичної природи суспільно-історичних процесів. Суспільство своїм поступальним розвитком завдячує економічній діяльності, котра є лише однією з багатьох форм виконання людиною своїх обов’язків перед Богом і суспільством. Тому необхідно виховувати в нації працьовитість, бережливість і прагнення до збагачення.

Праці Вебера давали найповніше уявлення про особливості національної політекономії, згідно з якою менталітет нації, суспільна мораль визначають форми економічних відносин. Вебера часто називають батьком сучасного інституціоналізму.

До складу нової історичної школи входили також і ті вчені, котрі намагались узгодити висновки, зроблені класичною школою, із висновками історичного методу, доводячи, що економічні категорії, сформульовані класиками, не суперечать поглядам історичної школи і є частиною вчення про суспільство. Це напрям отримав назву соціального. Представники – Р. Штаммлер (1856 – 1938) та Р. Штольцман (1852 – 1930).

На відміну від катедер-соціалізму, де ідеться про соціальну сферу і питання соціальної справедливості та способах її досягнення, представники соціального напрямку намагались показати, як можна „примусити” економічні закони служити інтересам суспільства (належне законодавство, раціональна державна політика).

Слід зазначити, що економічні категорії та закони також вважають похідними від державної політики, підпорядкованими їй. Отже, і це напрям не порушував засадничих принципів історичної школи.

Висновок: ідеї старої та нової історичних шкіл мають виражений інституціональний характер – визначають примат суспільної психології над індивідуальною, визначальну роль суспільних інституцій (права, моралі, ідеології, менталітету тощо), порівняно з економічними.

· Становлення неокласичної традиції в економічні теорії. Маржиналізм.

1. Виникнення теорії маржиналізму, його методологічні принципи.

2. Перший етап маржиналізму. Австрійська школа.

3. Кембриджська школа маржиналізму. Економічні ідеї Маршалла.

4. Дж. Б. Кларк та американська школа маржиналізму.

5. Шведська (Стокгольмська) школа.

6. Математичний напрямок маржиналістської теорії.

В останній третині ХІХ ст. відбулися значні зміни в суспільно-економічному житті розвинутих країн заходу, а саме: монополізація економіки, формування більш складних форм господарювання та взаємодії між виробником і споживачем, інтенсивним процесом інтернаціоналізації ринків, величезний прогрес науки, особливо природничих і гуманітарних галузей.

Засновниками маржиналізму вважаються австрієць К. Менгер, англієць В. Джевонс і француз Л. Вальрас.

Основна ідея маржиналізму (marginal – граничний) – це дослідження граничних економічних величин як взаємозв’язаних явищ економічної системи на рівні фірми, галузі (мікроекономіка) та національної економіки (макроекономіка)

З погляду методології головними принципами маржиналізму є:

1) ідеологічна нейтральність аналізу. Замість терміну „political economy” почали вживати більш нейтральний – „еconomics”;

2) перегляд предмета дослідження: провідною стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів. Класики ж вивчали зростання суспільного багатства в залежності від темпів нагромадження капіталу і темпів зростання населення;

3) методологічний індивідуалізм, тобто пояснення економічних явищ поведінкою окремих індивідів, розгляд суспільства як сукупності індивідів, економіки як системи взаємозалежних суб’єктів господарювання, а економічних закономірностей як наслідку взаємодій індивідуальних рішень, основаних на вільному виборі суб’єктів;

4) статичний підхід, оскільки досліджується не те, як змінюється економіка, а те, як вона влаштована, як може існувати і не руйнуватися система, котра складається з індивідів, що керуються власними інтересами. Класична школа досліджувала поведінку економіки на тривалих інтервалах часу;

5) рівноважний підхід

6) економічна раціональність – максимізація корисності для споживачів та максимізація прибутку для виробників. Трудовій теорії вартості протиставили теорію корисності, відповідно до якої величина мінової цінності виводиться з інтенсивності потреби. Теорія корисності існувала з ХVІІІ ст.;

7) граничний аналіз. Класики користувалися лише характеристикою суті економічних явищ, виражених у середній або сумарній величині.

8) математизація, широке використання математичних методів, зокрема диференціального обчислення..

		Головні принципи: ідеологічна нейтральність аналізу; предметом дослідження є раціональний розподіл обмежених ресурсів; методологічний індивідуалізм, статичний підхід; рівноважний підхід; економічна раціональність; граничний аналіз, математизація.
		Етапи «маржинальної революції»

	70-80-і рр. ХІХ ст. · суб’єктивно-ідеалістичне відображення явищ і процесів; · «робінзонат» – використання як головного об’єкта дослідження не суспільного виробництва, а індивідуального господарства; · визнання примату споживання над виробництвом; · використання каузального підходу, визнання вартості як вихідної категорії дослідження; · теорія цінності – визначальним фактором цінності є корисність – загальна властивість матеріальних благ, котра дає змогу задовольнити потреби індивіда.		90-і рр. ХІХ ст. – етап формування неокласичного напряму · відмова від суб’єктивізму та психологізму; · обґрунтування необхідності одночасного вивчення сфери виробництва та споживання; · використання функціонального підходу, що зняло дилему про первинність і вторинність, що лежить в основі вартості; · використання методу математичного моделювання економічних явищ, як засобу реалізації економічної рівноваги.

Попередники маржиналізму – Антуан Курно (1801 – 1877), Генріх фон Тюнен (1783 – 1850), Герман Генріх Гессен (1810 – 1858).

А.Курно створив економічну модель поведінки окремої фірми; ввів поняття еластичності попиту; шукав відповідь на запитання: за яких умов прибуток від продажу товарів досягає максимуму, якщо кількість продавців дорівнює n.

Тюнен неявно ввів поняття виробничої функції, яка залежить від праці і капіталу і дозволяє шляхом взяття похідної визначити граничну продуктивність праці і граничну продуктивність капіталу.

Госсен сформулював 2 закони:

1. В міру задоволення потреб "ступень насиченості" зростає, а величина конкретної корисності падає;

2. Якщо запасу благ недостатньо щоб повністю задовольнити людину, то сукупне найбільше задоволення від них досягається тоді, коли приростання насолоди від кожного виду благ стає однаковим (тобто коли рівні граничні корисності кожного блага). Але людина максимізує свою корисність тоді, коли розподіляє свої гроші між різними благами таким чином, що від останньої одиниці грошей, витрачено на кожне благо, досягається однакове задоволення

Дата добавления: 2014-11-20