Тема 7. Ринкове господарство провідних країн світу в період монополістичної конкуренції

Тести

Теми рефератів і доповідей

Запитання і завдання для самоперевірки

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Дайте порівняльну характеристику розвитку капіталістичної системи господарства у провідних країнах світу (Англії, Франції, Німеччини, США). відповівши на запитання:

А) передумови промислового перевороту;

Б) головні особливості;

В) чим завершується промисловий переворот?;

Г) економічні наслідки.

2. Чим пояснюється виникнення класичної політичної економії?

3. Назвіть основні напрямки «системи» реформ П. Буагільбера.

4. В чому сутність вчення Ф. Кене про «природний порядок», «чистий продукт» і класи?

5. Хто був справжнім творцем економічної науки?

6. Що мав на увазі А. Сміт, формулюючи положення про «невидиму руку» економічних законів?

7. Порівняйте принцип відносних витрат Д. Рікардо з принципом абсолютних витрат А. Сміта (у зовнішній торгівлі)

8. Що є основою концепції еквівалентності послуг П. Прудона?

9. Прокоментуйте проблему, висунуту Т.Мальтусом у його відомій праці «Дослід про закон народонаселення». Як трактується вона в сучасних умовах?

10. Як Ж.Б. Сей трактував предмет політичної економії?

11. У чому відмінність між моделями «справедливого» суспільства соціалістів-утопістів?

12. Що покладено в основу економічної програми Р. Оуена?

13. Дайте аналіз марксистської теорії додаткової вартості.

1. Головні передумови та наслідки промислової революції.

2. Фізіократичне вчення А. Тюрго.

3. Економічні погляди Н.В. Сеніора.

4. Закон народонаселення Т.Р. Мальтуса.

5. Етапи розвитку людського суспільства в теорії Ш. Фур’є

Есе „Землеробство служить основою для всієї економіки держави” Ф. Кене.

Виберіть правильну відповідь:

1.Засобами початкового нагромадження капіталу були:

а) нееквівалентний обмін з колоніями;

б) відрахування з промислового прибутку;

в) розорення дрібних виробників;

г) добровільні пожертвування громадян.

2. Промислова революція це:

а) перехід від привласнюючого господарства до виробничого;

б) ліквідація цехової системи організації виробництва;

в) перехід від ручної праці до механізованої і нова організація виробництва;

г) прояв циклічного характеру розвитку економіки.

3. Назвати країну, де промисловий переворот і завершення індустріалізації співпали у часі:

а) Англія;

б) Франція;

в) Німеччина;

г) США.

4. Назвіть головні засади класичної школи політекономії:

а) державне регулювання економіки;

б) дослідження сфери обігу;

в) визнання дії об’єктивних економічних законів;

г) проголошення економічного лібералізму;

д) дослідження сфери виробництва;

е) визнання сфери обігу джерелом багатства;

ж) розгляд проблеми цінності переважно з позиції трудової теорії.

5. Назвіть прихильників фізіократизму:

а) В. Петті;	д) Ж. Тюрго;
б) Мірабо;	е) П. Буагільбер
в) А. Сміт;	є) Д. Рікардо
г) Ф. Кене;

6. Установіть відповідність:

1.Теорія факторів виробництва.	а) Мальтус;
2. Теорія народонаселення.	б) Ж.-Б. Сей;
3. Представник „нової хвилі” класичної політекономії у Франції	в) Т. Мальтус, Н. Сеніор, Дж. Мілль
4. Представник „нової хвилі” класичної політекономії в Англії

7. Знайдіть правильне продовження визначення:

1. Сміт обмежував предмет дослідження політекономії...	а) сферою матеріального виробництва; б) сферою розподілу; в) нематеріальною сферою
2. Одною з характерних рис учення Сея є те, що він визначав вартість продуктом...	а) живої праці; б) праці, капіталу та землі (сил природи); в) підприємницьких здібностей
3. Сеніор доводив, що величина вартості визначається...	а) витратами живої праці; б) відносинами між капіталістом та робітником; в) розмірами „утримання”, тобто витратами виробництва
4. Мальтус дотримувався думки, що економічна рівновага в суспільстві порушується...	а) через те, що капіталісти мають схильність до заощадження; б) бо платоспроможний попит у суспільстві обмежений; в) оскільки клас землевласників лише споживає, але не бере участі у виробництві.

8. Назвіть історичні передумови формування критичного напряму в політичній економії:

а) зростання ролі торгового капіталу;

б) бурхливий розвиток капіталізму;

в) активне втручання держави в економіку;

г) занепад дрібного виробництва;

д) підвищення продуктивності праці;

е) економічні кризи;

є) посилення експлуатації трудящих;

ж) нагромадження капіталу.

9. Для створення справедливого суспільства "від кожного – за здібностями, кожному — за його внеском" С.А. Сен-Сімон вважав за потрібне:

а) змінити форму власності;

б) змінити матеріальні умови виробництва і життя;

в) духовне перевиховання людей;

г) підвищення освіченості людей;

д) всі відповіді правильні.

10. Якими із перелічених варіантів положень керується К. Маркс, якщо припустити, що додаткова вартість створюється:

а) працею, капіталом і землею;

б) неоплаченою працею продуктивних робітників;

в) постійним капіталом;

г) змінним капіталом;

д) тільки однією працею.

(друга половина XІХ – початок ХХ ст.)

· Основні тенденції економічного розвитку.

· Втрата Великобританією світової економічної гегемонії.

· Господарський розвиток Франції.

· Перетворення США в першу індустріальну державу світу.

· Економічне піднесення Німеччини

· Господарський розвиток Японії.

· Німецька національна політекономія

· Становлення неокласичної традиції в економічні теорії. Маржиналізм.

Основною рисою світового економічного розвитку цього часу став поступовий перехід від капіталізму „вільної конкуренції” до монополістичного. Із завершенням промислового перевороту почався процес індустріалізації. У різних галузях світового народногосподарського комплексу на основі зростаючих потреб та прискореного технічного прогресу відбуваються потужні технічні та технологічні зрушення змінюється його структура та принципи розміщення продуктивних сил. Утверджується третій технологічний уклад (1880 –1930), для якого було характерно панування залізничного транспорту, електротехнічного, важкого машинобудування, чорної металургії, ліній електропередач, широке використання вугілля,

Передусім кардинальні зміни відбувалися в енергетичній базі промисловості. Наприкінці XІХ ст. було винайдено парову турбіну. На основі поєднання її з динамо машиною було створено турбогенератор, який дав змогу отримати електричну енергію в промислових обсягах і замінити нею пар. Використання електроенергії викликало революцію в енергетиці, з’явились нові галузі – електротранспорт, електрохімія, електрометалургія тощо. Велике значення мало відкриття в 1891 р. способу передавання електроенергії на відстань.

Значні зміни відбулися в металургії, особливо в сталеливарному виробництві. Було винайдено нові методи виплавки сталі – бесемерівський, мартенівський, томасівський, що дало змогу різко збільшити обсяги виробництва (з 1870 до 1900 рр. виробництво сталі збільшилось в 56 разів), що в свою чергу сприяло зростанню виробництва в тих галузях, які споживали сталь – машинобудуванні, суднобудуванні. За 1860-1900 рр. світова залізнична мережа збільшилась майже в 4 рази.

Бурхливий технічний прогрес сприяє появі нових галузей та вдосконаленню виробництва в старих. Лише один винахід двигуну внутрішнього згорання (німецькі винахідники – Дизель і Отто) стимулювало появу таких галузей, як автомобілебудування (Бенц і Даймлер будують перший автомобіль в 1885 р.), літакобудування (брати Райт), розширилися можливості суднобудування. Виникають нові галузі виробництва – каучукова, нафтодобувна і нафтопереробна, алюмінієва.

З’являються нові засоби комунікацій – телефон (Белл винайшов телефон у 1876 р.), телеграф, радіо (Марконі і Попов), кінематографія (брати Люмьєр). Удосконалюються засоби знищення людей – Нобель винайшов динаміт. З’являються артилерійські снаряди. начинені отруйними речовинами: іпритом, фосгеном.

Для промисловості були характерні порівняно високі темпи щорічного приросту, які становили в середньому близько 4%. На перші позиції в структурі економіки виходять галузі важкої індустрії, виробництво засобів виробництва.

Переважний розвиток важкої індустрії, яка вимагала великих капіталовкладень, сприяє концентрації промислового капіталу, виникненню акціонерного капіталу. Процес концентрації капіталу привів до створення великих промислових об’єктів, що визначало закономірність їх об’єднання у монополістичні союзи. У результаті кількість невеликих підприємств до к. XІХ ст. істотно скоротилась, а їхня частка в сукупному виробництві впала до 50-30%. Порушуються всі умови існування вільної конкуренції, у першу чергу, умови однорідності продукції і нейтральності цін. Структура ринку перейшла в новий стан, що одержав назву монополістичної конкуренції.

Монополія як форма організації виробництва й капіталу в к. XІХ – на поч. ХХ ст. зайняла вирішальні позиції в соціально-економічному житті провідних країн світу, хоча ступінь концентрації та монополізації в окремих країнах та галузях промисловості був неоднаковий; різними були й форми монополій. У США переважали трести – об’єднання підприємств з метою спільного виробництва та збуту. Керівництво здійснюється з єдиного центру, величина прибутку залежить від пайової участі окремих підприємств. В Німеччині – синдикати – об’єднання підприємств з метою організації спільної реалізації готової продукції та закупівлі сировини. Підприємства, що входять до синдикату, втрачають комерційну самостійність, але зберігають виробничу. В Англії поряд з трестами існували і картелі – об’єднання підприємств однієї галузі, котрі домовляються про частку в виробництві, збуті, обмінюються патентами на нову техніку. Підприємства являються юридично, фінансово, виробничо, комерційно самостійними. В Японії поряд з картелями та синдикатами існували концерни – багатогалузевий комплекс з децентралізованим управлінням. Централізованими є капіталовкладення НДДКР та фінанси.

Швидкими темпами відбувалася концентрація банківського капіталу, якийзосереджувався у невеликій кількості потужних банків. Утворилися могутні фінансові центри, що здійснювали контроль над промисловістю. Поступово відбувається процес злиття банківського капіталу з промисловим, що привело до формування фінансової-промислової олігархії.

Зростання обсягів промислового виробництва, розширення транспортної мережі створюють сприятливі умови для розширення торгівлі та світового ринку, до якого також залучаються колонії. Усе більших розмірів набуває вивіз капіталу, що дає змогу підприємцям отримувати більше прибутку, ніж від вивозу товарів. Вивіз капіталів поступово перетворюється для підприємців ряду країн на головне джерело прибутку.

Т ериторіальний поділ світу завершився утворенням колоніальної системи, що закріпила за провідними країнами світу величезні колоніальні території. Напередодні першої світової війни найбільшими колоніальними державами світу були Англія, Росія, Франція.

На межі XІХ та ХХ ст. здійснювався поділ світових ринків збуту та сировини між окремими монополістичними союзами (економічний поділ світу). Інтереси окремих монополій збігалися в таких галузях, як електротехнічна, нафтова, морські перевезення. Це підштовхнуло монополії до певних угод щодо розподілу сфер впливу. Уряди головних країн дипломатичними і військовими засобами сприяли проникненню і закріпленню своїх монополій на територіях, що їх цікавили. Активна підтримка державою монополій дозволила зробити висновок про перехід „класичного капіталізму” у нову якість – державно-монополістичний.

Для європейських аграрних відносин у XІХ – на початку ХХ ст. визначальним було збереження великого землеволодіння. В кінці XІХ ст. поміщицьким і фермерським господарствам, які становили 13% усіх господарств, належало 71,4% сільськогосподарських угідь. Індустріалізація сільського господарства відбувається повільніше, ніж в промисловості. Прискорила цей процес аграрна криза 1876–1895 рр.

У першій половині XІХ ст. сформувався світовий ринок як підсистема господарства, пов’язана з обміном товарів за межами національної економіки та валютно-фінансовим забезпеченням такого обміну. Масова міграція трудових ресурсів свідчила про виникнення міжнародного ринку праці. Основними чинниками цього процесу були розвиток великої машинної індустрії, утворення колоніальної системи, міжнародний поділ праці, що поділив світ на промислово розвинені й економічно відсталі країни. Основою формування світового ринку став міжнародний поділ праці зі спеціалізацією окремих країн у виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Так, Великобританія спеціалізувалась на продажу машин та устаткування, Німеччина – електроустаткування, хімічних виробів, залізничного обладнання, сільськогосподарської техніки, Франція – одягу, парфумерії, автомобілів, виробів харчової промисловості, США – нафти, електроустаткування, сільськогосподарських машин, виробів чорної металургії та сільськогосподарської продукції.

Відповідно до змін частки окремих країн у світовому промисловому виробництві змінюється і їхня частка у структурі міжнародної торгівлі. Так, частка Великобританії у світовому товарообігу в 1870 р. становила 25%, а в 1913 р. – 15,5%. Франція з другого місця перейшла на четверте. Водночас швидко зростають обсяги зовнішнього товарообороту США та Німеччини, що веде до зростання невідповідності між обсягами торгівлі деяких країн та наявності у них ринків збуту, зокрема колоній.

У період становлення монополістичного капіталізму центр світового економічного розвитку переміщується з Європи в Північну Америку. США за основними показниками вийшли на перше місце в світі. На цьому етапі проявились національні особливості монополістичного капіталу пов’язані з історико-економічними умовами окремих країн.

Динаміку світового індустріального розвитку та структурні зрушення протягом останньої третини XIX ст. і до першої світової війни характеризують такі дані:

Табл. 7.1. – Динаміка економічного розвитку провідних країн світу останньої третини ХІХ – початку ХХ ст.

Показник	1876-1880
Індекси промислового розвитку (1880 р. – 100%)
Весь світ
США
Великобританія
Німеччина
Франція
Японія
Росія
Частка країн у світовому промисловому виробництві, % на 1880 р.
США			35,8
Великобританія		18,6	14,1
Німеччина	13,2	16,6	15,7
Франція		7,1	6,4
Росія	3,6	5,6	5,5

· Втрата Великобританією світової економічної гегемонії.

З переходом до монополістичного капіталізму Англія втрачає свою промислову першість на світових ринках, якою вона користувалась в сер. XІХ ст. як країна, в якій уперше виникло фабричне виробництво. Починаючи з 70-х рр. XІХ ст. темпи зростання промислового виробництва значно уповільнюються (з 1815 до поч. 70-х рр. – 3,4%; з поч. 70-х до 1914 р. – 1,7%), внаслідок чого питома вага Англії у світовому промисловому виробництві неухильно зменшується (1879 – 32%; 1913 – 14%).

Причини втрати Великобританією світової першості:

1) Великобританія перша здійснила промисловий переворот та вирішила завдання індустріалізації країни. Значна частина устаткування встигла морально застаріти, фізично зберігаючи працездатність. В інших розвинених країнах індустріалізація проходила після промислового перевороту та була його продовженням. Запізніла модернізація США і Німеччини здійснювалась на базі передових технологій.

2) величезна кількість колоній, які в 100 разів перевищували за площею метрополію, забезпечували більш високий рівень прибутку, за рахунок дешевої робочої сили. Гарантований колоніальний ринок зменшував стимули до удосконалення британської промисловості. Англійські підприємці надавали перевагу вивозу капіталу в колонії.

3) інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів промислового виробництва. Англійська промисловість втратила іноземні ринки за рядом товарів. Негативно вплинув на Великобританію режим торгової політики світового ринку. США, Франція, Німеччина проводили політику протекціонізму при збереженні політики фритредерства з боку Великобританії. Це звузило ринки для англійських товарів. Одночасно німецькі, американські товари, що були якіснішими та дешевшими, потрапляли на ринок країни.

4) недооцінка значення електроенергії призвели до слабкої енергооснащеності праці в Англії в порівнянні з США та Німеччиною.

5) Становище англійської економіки ускладнила світова аграрна криза, викликана надходженням на європейський ринок дешевого американського хліба. Вона розпочалася у 1874 р. та тривала 20 років. У результаті кризи Англія втратила свою аграрну базу і все більше залежала від імпорту хліба, що стало дестабілізуючим чинником у розвитку економіки та зробило її залежною від змін цін на світовому ринку сільськогосподарської продукції.

Зростаючий вивіз капіталу обумовив його нестачу у власній економіці, тому великого значення набуває мобілізація грошових коштів та капіталів з допомогою акціонерних компаній, причому для залучення заощаджень трудящих і дрібної буржуазії в Англії дозволяється випускати акції номіналом в 1 ф. ст. Уже на початку ХХ ст. акціонерний капітал стає домінуючим у всіх галузях промисловості. Створюються умови для монополізації економіки в нових галузях – трубопрокатній, хімічній, воєнно-промисловій. У Великобританії формування монополій розпочалося пізніше, ніж в США та Німеччині, здійснювалося повільніше. В основному вони об'єднували 30 – 50 фірм. Контроль над галузями був практично відсутній. Найменше монополій було в легкій і добувній промисловості.

Причинами низької монополізації англійської промисловості стали:

- можливість для підприємців отримати надприбутки без знищення конкуренції, вивозячи капітал у колонії;

- відносний занепад виробництва у старих галузях, передусім у видобувній, а саме з цих галузей і розпочинається монополізація в інших країнах;

- англійська економіка традиційно орієнтована на експорт, а експортні галузі погано піддаються монополізації.

Разом з тим банківський капітал за темпами монополізації та централізації значно випереджав промисловий, п’ять великих банків мали 40% загальної суми всіх банківських капіталів країни.

Частка Великобританії в світовому товарообороті почала скорочуватися. Зовнішньоторговий баланс був пасивний. Однак платіжний баланс за усіма формами зовнішньоекономічних відносин був активним. В економіці країни швидко розвивалася сфера послуг, значення якої в експорті зростало (посередницькі, торгові, банківські операції за кордоном, фрахт, транспортні послуги).

Скорочення частки у світовому промисловому виробництві та товарообороті привели до втрати Великобританією світової першості. Проте втрата світової гегемонії відбувалась повільно, а доходи всіх верств населення продовжували зростати. Національний дохід Англії в останній четверті XІХ ст. виріс втричі, а доходи від зарубіжних капіталовкладень збільшились в дев’ять разів. Залишився найпотужніший у світі її воєнний флот, на який витрачалось близько половини всіх видатків державного бюджету.

· Господарський розвиток Франції.

Франція відставала від США, Німеччини, Великобританії не лише за темпами росту, а й за структурною перебудовую промисловості. Сповільнення темпів росту можна пояснити переважним розвитком легкої промисловості, традиційною спрямованістю економіки на виготовлення предметів розкошу, наявністю великої кількості дрібних підприємств, низьким рівнем концентрації промислового капіталу, низьким технічним рівнем виробництва, вузькістю внутрішнього ринку. Проте вузькість внутрішнього ринку посилювалась також демографічною структурою Франції (у сільському господарстві було зайнятих 5 млн. чоловік, у промисловості – 2 млн., торгівлі – 4 млн.). Значна частка сільськогосподарського населення вела до дороговизни робочої сили.

На початку ХХ ст. сільське господарство залишається провідною галуззю французької економіки, проте його рівень розвитку був значно нижчим за європейські країни. Протягом XІХ ст. йшов повільний процес концентрації земельних володінь і одночасного зростання кількості парцелярних господарств. Формувалося фермерство. Гальмом розвитку сільського господарства була його парцелярність, залишки такої оренди, як половинщина, заборгованість селян в Іпотечному банку, державні прямі та непрямі податки. Торгова неспроможність селян гальмувала розвиток внутрішнього ринку.

Промисловість країни завжди відчувала нестачу сировини та палива, особливо вугілля; привізна сировина значно підвищувала собівартість французьких товарів, знижувала їх конкурентоспроможність на зовнішньому ринку.

Франція, як і Великобританія, характеризувалась низьким рівнем концентрації промислового капіталу. Лише 30% підприємств мали понад 50 робітників. Монополізація економіки здійснювалася у формі картелів і синдикатів. На початку XX ст. виникають картелі в хімічній, текстильній, вугільній, металургійній промисловості, на торговому флоті, у машинобудуванні.

Значно погіршилось становище Франції у зв’язку з поразкою у Франко-Прусській війні (1871 р.), в якій Франція зазнала значних матеріальних та трудових збитків: втратила два найбільші промислові департаменти Франції – Ельзас та Лотарингію (залізорудні басейни); загинуло 1,5 млн. французів (3,5% населення), воєнні видатки становили 16 млрд. фр., контрибуція – 5 млрд. фр. Все це певною мірою стримувало концентрацію промислового капіталу та утворення монополій. Проте у зв’язку з мілітаризацією економіки, викликаною протистоянням провідних країн світу та створенням воєнно-політичних блоків, на поч. ХХ ст. відбуваються значні зміни у розвитку автомобілебудування, авіабудування, суднобудування. Так, за рівнем розвитку автомобілебудування Франція посіла друге місце після США. Зросли обсяги виробництва чавуну, сталі, видобутку вугілля, але загалом темпи розвитку залишались низькими. За темпами будівництва залізниць Франція поступалася лише США, їх протяжність в 1911 р. досягла 50,2 тис. км.

Винятково високими були темпи концентрації банківського капіталу. Головним центром фінансового капіталу був Французький банк. Однак діяльність банків була спрямована не на інвестиції у промисловість, а на позиково-лихварську діяльність. Капіталовкладення всередині країни щорічно зростали на 1%, експорт капіталу – на 3%. Експорт капіталів Франції становив 30% світових інвестицій. Значно зросла кількість рантьє (прошарок рантьє складав 15% населення Франції), які вкладали гроші в іноземні позики й без якого-небудь ризику отримували відсотки за цінними паперами. За темпами концентрації банківського капіталу Франція посідала перше місце.

Франція створила колоніальну імперію, територія якої в 21 раз була більшою. Метрополія вивозила в свої колонії 10% експортного капіталу, 13% товарів.

· Перетворення США в першу індустріальну державу світу.

Наприкінці XІХ – на поч. ХХ ст. швидкими темпами починає розвиватись економіка США. Надзвичайно важливою подією, яка позитивно вплинула на економічний розвиток США, була Громадянська війна (1861-1865), котра скасувала рабство для 4 млн. негрів, що дало дешеву робочу силу і розширило внутрішній ринок. Аграрне питання було вирішено на користь фермерів. Так, в 1862 р. був прийнятий Гомстед-акт (поселення), за яким кожний громадянин США за 10 дол. міг отримати ділянку землі площею 160 акрів (65 га) Якщо протягом 5 років ця земля продуктивно використовувалась, вона переходила у власність фермеру. Завдяки цьому створилась велика кількість фермерських господарств, які використовували вільнонайману працю, що сприяло розширенню внутрішнього ринку, збільшенню виробництва продукції, створенню місткого ринку виробництва сільськогосподарських машин. Сільське господарство США розвивалось на основі індустріалізації, що забезпечило його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві.

Позитивно впливало також природно-географічне положення США: наявність великої кількості природних копалин, лісів, річок, озер, родючих ґрунтів, сприятливі кліматичні умови. Крім того, велике океанське узбережжя та близькість слаборозвинутих південно - та центральноамериканських держав сприяли розвитку міжнародної торгівля та забезпечували місткий зовнішній ринок, мирні умови існування давали змогу вільно розвивати господарство, не витрачаючи значні кошти на воєнні потреби.

США активно впроваджувала в економіку, особливо у промисловість останні досягнення в галузі науки і техніки (за 1890 - 1900 рр. було видано близько 235 000 патентів), була піонером впровадження масового виробництва, стандартизації, різних методів інтенсифікації праці, що було насамперед обумовлено слабкою заселеністю території та високим рівнем заробітної плати через нестачу кваліфікованої робочої сили. Цей чинник обумовив активну міграцію з Європи (за XІХ ст. населення США зросло в 14 разів, тоді як у Європі лише вдвічі).

Економічне піднесення спиралося на інвестиції, що постійно зростали. Якщо в 1859 р. капітал, вкладений у промисловість, становив 1010 млн. дол., то в 1914 р. -22 791 млн. дол.

В галузевій структурі промисловості США значно збільшилася частка важкої промисловості. В науковій літературі вона оцінюється приблизно в 63%. Сприяло піднесенню промисловості, особливо важкої (металургійної, машинобудівної, вугільної), прискорене залізничне будівництво. За 1870-1913 рр. довжина залізничної колії збільшилася у 8 разів.

Наприкінці XІХ ст. у США завершується процес індустріалізації, що привело до прискореної концентрації промислового капіталу та монополізації промисловості. На поч. ХХ ст. існувало 300 тис. компаній, але лише 3 тис. з них мали об’єм виробництва понад мільйон доларів. На цих компаніях було зайнято 30% всіх працюючих по найму американців, випускали 43% всієї промислової продукції країни. У 90-х роках провідна роль у монополізації промисловості, транспорту, банків перейшла до холдинг-компаній та концернів. У 1901 р. в США налічувалося 440 трестів з загальним капіталом 20,3 млрд. дол.

Найбільшими американськими монополіями були: група Рокфеллера, яка контролювала 95% американського видобутку нафти і 90% її експорту, промислові підприємства, банки, залізниці; група Моргана – монополізувала виробництво 2/3 сталі, трести в сільськогосподарському машинобудуванні, торговому пароплавстві, володіла електротехнічною корпорацією "Дженерал електрик", підприємствами зв'язку, міського транспорту, страховими компаніями; Пенсільванська група володіла трьома автомобільними корпораціями – "Форд", "Дженерал моторс", "Крайслер".

Велику роль в економічному житті відігравали банки, активно відбувався процес зрощування банківського капіталу з промисловим. Створилися дві найпотужніші фінансово-промислові групи – Моргана та Рокфеллера, які володіли залізницями, нафтовими, металургійними, машинобудівними компаніями, контролювали 112 банків.

Уряд намагався обмежити економічне панування монополій. У 1890 р. було прийнято закон Шермана про заборону монопольної змови, який регу­лював торгівлю за межами окремого штату. В 1914 р. закон Клейтона заборонив встановлювати різні ціни на товари для окремих категорій покупців, скуповувати акції для послаблення конкурента, обмінюватися директор­ськими посадами. Однак антитрестовське законодавство фактично не засто­совувалося.

Змінилася географія розміщення промисловості. Східні штати –Пенсільванія, Нью-Йорк, Массачусетс, Нью-Джерсі – зберігали своє індустріальне значення, особливо в обробній промисловості. Однак її центри з'явилися на заході, півдні. Темпи індустріалізації південних районів випереджали середні показники по країні в 2 рази.

Позитивну роль в економічному піднесенні США відіграла протекціоністська політика уряду, яка захищала власних підприємців від конкурентів установленням високих митних зборів на готову продукцію та сприяла притоку в країну іноземного капіталу (в 1873р –1500 млн. дол.; в 1914 – 5 млрд. дол., з них англійського – 755 млн. дол.)

На межі XІХ – ХХ ст. американські монополії активно включаються в боротьбу за економічний поділ світу, використовуючи специфічні методи експансії – пряме втручання у внутрішні справи суверенних держав у Латинській Америці, доларову експансію на Далекому Сході і навіть прямі колоніальні загарбання Куби, Пуерто-Ріко.

· Економічне піднесення Німеччини

У процесі індустріалізації протягом останньої третини XIX – початку XX ст. Німеччина за обсягом і темпами промислового виробництва зайняла друге місце у світі та перше в Європі. Перелом в економічному розвитку країни пояснюється двома важливими подіями – політичним об’єднанням Німеччини та перемогою у Франко-Прусській війні (1870-1871 рр.)

Завдяки об’єднанню німецьких земель в єдину державу (так звана друга імперія) було створено єдиний державний апарат, ліквідовано внутрішні митні кордони, створено державну систему фінансів, грошового обігу, мір і ваги, залізничного і поштового права, що надзвичайно вплинуло на розвиток внутрішнього ринку та на зростання обсягів виробництва. Зрос­ли інвестиції в промисловість. Перемога у франко-прусській війні дала контрибуцію в 5 млрд. фр., яка пішла на розвиток важкої індустрії. Економічні позиції Німеч­чини зміцнило приєднання Ельзасу і Лотарингії, багатих на залізну руду високої якості, з розвиненою бавовняною промисловістю. Поєднання цієї руди з кам’яним вугіллям Саару створило надзвичайно потужний паливно-металургійний потенціал.

Надзвичайно важливим чинником економічного піднесення Німеччини стала активна мілітаризація її економіки. Це вимагало високого рівня розвитку металургійної, хімічної, вугільної промисловості, які через зростаючі державні замовлення активно підтримувались урядом. Впровадження в 1870 р. протекціоністської політики з установленням високих митних тарифів на імпортну продукцію, створило сприятливі умови для розвитку національної промисловості.

Промисловому піднесенню країни сприяв і демографічний чинник – швидке зростання кількості населення. В останній третині XІХ ст. – кількість населення зросла на 40%, причому кількість промислових робітників зростала значно вищими темпами, ніж населення загалом. Так, в 1895 р. чисельність робітників становила 67%.

Переваги німецької промисловості забезпечували висока продуктивність праці (за 1850–1914 рр. зросла в 3 рази) і відносно низька заробітна плата. Машинна індустрія витіснила ремісників і забезпечила себе кваліфікованими робітниками.

Буржуазно-демократична революція 1848 р. прискорила ліквідацію феодально-кріпосницьких відносин, але цей процес продовжувався на основі викупних платежів до 1880 р. Основна частина селян перетворилася на наймитів із наділом землі та орендарів, становище яких було складне в зв’язку з високою земельною рентою. У Німеччині на той час було два типи розвитку аграрних відносин. Для східних районів характерним був юнкерський шлях розвитку. У північних та південно-західних районах, де засилля юнкерського землеволодіння було меншим, розвивалися селянські та фермерські господарства.

У галузевій структурі промисловості зросло значення важкої індустрії. Третина капіталів функціонувала в добувній промисловості. В металургії, що поступалася лише американській, виплавка сталі зросла в 100 разів, чавуну – в 13 разів. Значна роль належала машинобудуванню, зокрема виробництву двигунів внутрішнього згоряння. Розвивалися нові галузі: хімічна, електротехнічна.

Прискорений розвиток галузей важкої індустрії сприяв завершенню індустріалізації Німеччини, концентрації промислового капіталу та створенню монополій. На відміну від США, монополії об'єднували більшу кількість підприємств (кілька сотень), існували у формі картелів і синдикатів. У 1879 р. їх кількість становила 14, в 1900 р. – 300, перед першою світовою війною кількість їх зросла в 2 рази. У кінці 90-х років XIX ст. – на початку XX ст. з'явилися перші трести. Країна мала найбільш серед європейських країн технічно оснащені та монополізовані підприємства, особливо у воєнній промисловості, за рівнем розвитку якої вона вийшла на перше місце в світі. Створюючи свою індустрію на основі найновітніших досягнень техніки, Німеччина за рівнем розвитку сучасних прогресивних галузей промисловості вийшла на провідні позиції. До початку першої світової війни вона посідала перше місце на ринку електротехнічних виробів (50% світового експорту), та перше місце з виробництва анілінових фарбників, якими користувалася текстильна промисловість майже всіх країн світу, першою на світовому ринку була у вивозі машин, забезпечувала потреби країни й експортувала електродвигуни, трансформатори, турбіни,, соду, добрива, сірчану кислоту.

Інтенсивно формувався фінансовий капітал. У 1913 р. існувало 1850 банків; 9 берлінських банків контролювали 85 % банківського капіталу. Капіталовкладення німецьких банків здійснювались головним чином в промисловість.

Економічні успіхи Німеччини, посилення її позицій у світовому виробництві та експорті обумовили прагнення до світового панування, до територіальних загарбань. Німеччина вважала несправедливим розподіл колоній. Боротьба провідних держав світу за ринки збуту і сировини досягла надзвичайної гостроти.

· Господарський розвиток Японії. На початку XVIІ ст. світська влада в Японії перейшла в руки військового правителя – сегуна з княжого будинку Токугава-Миновара, якому вдалося об’єднати країну і підпорядкувати собі імператора. Вдалося припинити проникнення в країну католицизму, вигнати іспанців і португальців, закрити порти для іноземних судів (винятком були голландці). До цього моменту феодалізм досяг високого рівня економічного розвитку. У країні існувало декілька значних дзайбацу – кланів-корпорацій земельної аристократії. З’явились перші у світі універмаги. Але на цьому рівні економічний розвиток країни, в умовах зовнішньої ізоляції, був фактично законсервований на 250 років.

У результаті в третій чверті XІХ ст. виникла загроза часткової втрати незалежності і поділу його на сфери впливу європейських держав (як це було зроблено з Китаєм). У 1854 р. японцям довелось під тиском ескадри США відкрити два порти для європейців

У 1868 р. імператор Мацухито, девізом 44-літнього правління якого стало Мейози освітянське правління, що дало назву цілій епосі, починає ряд реформ:

· замість феодальних князівств засновуються префектури;

· скасовуються обмеження на вибір професії; скасовуються цехи, гільдії; з’являється свобода торгівлі;

· вводиться єдина грошова система;

· проводиться реформа земельного податку і землекористування – селяни одержують частку в земельному фонді;

· аграрна реформа санкціонувала приватну власність на землю, її купівлю-продаж.

· офіційно проголошується політика запозичення наукових досягнень;

· застосовується програма розвитку країни під девізом – „багата країна – сильна армія.

Реформи мали вражаючі результати: економічний підйом тривав 20 років (1875-1995 рр.) За цей час обсяг виробництва сільськогосподарської продукції зріс у 3,5 рази, протяжність залізниць зросла в 20 разів, створено тисячі нових промислових підприємств, що були обладнані передовою технікою.

Особливістю економічного розвитку Японії був збіг у часі процесів промислового перевороту та індустріалізації. Держава за власний рахунок організувала багато „зразкових” фабрик, заводів, верфей, арсеналів, обладнаних європейським устаткуванням. Було конфісковано підприємства, що на­лежали сегуну (правителю) і князям. Інвестиції вкладалися в будівництво залізниць, підприємств воєнної промисловості. Практикувалися надання субсидій приватним підприємцям, звільнення їх від податків. Приватні капітали вкладали переважно в сферу обігу та кредиту. В 1883 р. вони оцінювалися в 75 млн. єн, в торгівлі – 36 млн. єн, у промисловості – 15 млн. єн.

З 80-х років XIX ст. почався якісно новий етап в розвитку господарства Японії. Державні підприємства продавали товари приватним особам за цінами в 2 – 4 рази меншими від їх вартості. Частка банківського капіталу з 1884 по 1892 р. зменшилася з 78 до 24%, а промислового – зросла з 5 до 30%.

Індустріальний розвиток в Японії визначався тими самими закономірно­стями, що й в Європі. Перші фабрики виникли в бавовняній промисловості, що працювали в основному на індійській сировині. Ткацьке виробництво механізувалося повільніше. В 1900 р. працювало 32 тис. механічних верстатів і 700 тис. ручних. У фабричній формі виникла сукняна промисловість. Ремесло зберігалося у шовківництві. Будувалися заводи з переробки сільськогосподарської сировини. У 70 – 80-х роках почалось використання пару.

У важкій промисловості швидко розвивалися вугільна, сталеливарна промисловість. Зростало будівництво залізниць. Повільно розвивалося машинобудування. Прискорені темпи характеризували суднобудування, воєнну промисловість. Темпи економічного росту японської економіки з 1900-1913 рр. складали 12% (проти 7% у США). Видобуток вугілля зріс у 20 разів, виробництво міді – 13 разів, виплавка сталі – у 8 разів. Експорт зріс до 250 млн. єн у 1900 до 600 млн. єн у 1913.

Чисельність фабричних робітників у 1913 р. становила 948 тис. (1,5-2% в загальній чисельності зайнятих), зайнятих у ремеслі та на мануфактурах – близько 2 млн. осіб. Реальна заробітна плата скоротилась за 1900-1913 рр. більш, ніж на 10%. Була поширена праця жінок і дітей. Військова каста досягла 10%. Мілітаризація економіки і посилення поліцейського режиму в умовах піднесення супроводжувались відновленням могутності і впливу феодальних кланів: Міцуі (контролювали добувну і текстильну промисловість), Міцубісі (панували у судноплавстві, транспортному машинобудуванні), Фурукава, що перетворились у торгово-промислові корпорації, які і раніше використовували практику довічного найму і патерналістських відношень з робітниками. Акціонування та монополізація економіки в Японії розпочалися в 80-х роках XIX ст. Основними формами монополій були картелі, синдикати, концерни.

Швидко зростав банківський капітал. Перший Національний банк Японії був утворений у 1873 р. компаніями Міцуї та Оно. В 1879 р. кількість банків досягла 153. У 1912 р. банківський капітал становив 570 млн. єн.

Нестача землі і ресурсів підштовхнуло Японію на шлях континентальної агресії – у Китай, Корею, Росію. Порівняно з європейськими країнами Японія за абсолютними показниками випуску продукції відставала, однак темпи економічного зростання були досить високими.

· Німецька національна політекономія

1. "Національна система політичної економії" Ф. Ліста (1789 – 1846).

2. Характеристика основних принципів історичної школи.

3. Економічні погляди представників сторичної школи.

Рис. 7.1. Етапи розвитку історичної школи

1. У XVIII ст. німецька політекономія була камералістською. Камералістика — метод описового викладання всіх суспільних наук з наголосом на теорію і практику керування державою. З початку ХІХ ст. відбуваються економічні і політичні перебудови: скасування особистої залежності кріпаків, розпад ремісницьких цехів, до влади приходять буржуазні реформатори. Але вся Німеччина залишається економічно відсталою і політично роздробленою.

Ф. Ліст – попередник історичної школи в Німеччині. Сміливо поставив гострі питання економічної теорії і політики в умовах відносно відсталої країни, виразив прогресивні прагнення німецької буржуазії – єдність і промисловий розвиток Німеччини. У 1819 р. заснував Торгівельно-промисловий союз; у 1832р. після повернення з Америки організував Акціонерне товариство, щоб побудувати залізничну колію.

В "Національній системі політекономії" (1841р.) Ліста, яка складається з чотирьох томів („Історія”, „Теорія”, „Системи”, „Політика”) аналізується всі сторони суспільного життя, висвітлено практично всі складові альтернативної концепції розвитку суспільства. Згодом ці ідеї взяли на озброєння прихильники історичної школи та інституціоналізму.

– заперечення космополітизму (науки про те, як людство в цілому може досягти високого рівня добробуту) і необхідність переходу до „істинної політекономії” (науки про те, якого типу політики має дотримуватись нація, щоб стати освіченою і багатою). Універсальна і схоластична концепція класиків непридатна для практичного застосування. Ділова економічна система має опиратися на достовірні історичні факти і покликана роз’яснювати істинно національні інтереси. За Лістом, різні нації знаходяться на різних ступенях розвитку. Повна свобода торгівлі перешкоджає розвитку продуктивних сил у відсталій країні і відповідає лише власним інтересам Англії. При відсутності заборонних мит підривається ще незміцніла промисловість Німеччини. На початку ХІХ ст. німецькі князівства були відділені митними кордонами, а щодо сусідніх держав ніяких мит не існувало. Формулюючи економічну програму розвитку німецької економіки, Ліст наголошує на необхідності застосування мобілізаційної моделі, яка передбачає на першому етапі її закритість (автарктичність, самодостатність);

– доведення похідного характеру економіки від державної політики;

– теорія продуктивних сил – створення суспільного багатства досягається не лише через різнобічну індивідуальну діяльність людей, зв’язаних лише поділом праці й обміну (одна з умов) необхідно, щоб різні індивідууми були об’єднані розумово, матеріально і взаємодіяли. Нація є результатом попереднього розвитку, відкриттів, удосконалень, традицій, досвіду, знань. Кожна окрема нація є продуктивною настільки наскільки зуміє засвоїти цю спадковість від попередніх поколінь і зробити її власним надбанням, наскільки природні джерела, простір, географічне положення її території, чисельність населення і політична могутність дають їй змогу гармонійно розвивати всі галузі праці і поширювати свій моральний, розумовий, промисловий, торговельний і політичний вплив на інші нації і загалом на весь світ;

– виділяє стадії розвитку економічного розвитку: дикість, пастушачий побут, землеробський, землеробсько-мануфактурний і, нарешті, останній етап – комерційний, в якому пропорційно розвинені сільське господарство, промисловість і торгівля;

Висновок: політекономія у Ліста – наука про складові державної політики, в основу якої покладено доктрину економічного розвитку окремої нації, що суперечило класичній економічній науці, яка вивчала проблеми загально цивілізаційного розвитку, його стимули та закономірності. Він показав вплив політичної єдності і державного управління на економічний розвиток, на прогрес національного виробництва і примноження національного багатства. Методологія Ліста історична та національна водночас, відмінна, ніж у класиків, які всі покоління розподіляли за формаціями, прив’язуючи їх за допомогою приватних інтересів до форми власності, як основного економічного закону суспільства.

Дата добавления: 2014-11-20