Економічні погляди представників історичної школи

Лідером історичної школи був професор Вільям Рошер (1817–1894). Відомі праці – „Система політичної економії” у п’яти томах (1854 – 1894), „Історія національної політичної економії в Німеччині” (1874).

Намагається встановити причини національних особливостей. Рошер був поборником еволюційного шляху розвитку. Критикує класиків за те, що вони, розглядаючи капіталістичні відносини як результат цивілізаційного прогресу, водночас оголошували їх незмінними і вічними. Вважав, що немає загальних законів соціальної економії, а є тільки закони розвитку економічних фактів.

Вартість Рошер звів до споживної вартості. Капітал – це "всякий продукт, призначений для подальшого виробництва; а прибуток – результат "праці" капіталіста як організатора виробництва.

Виразником ідей історичної школи був Бруно Гільдебранд (1812 – 1878). Метою його головної роботи „Політична економія сучасного і майбутнього” було „відкрити шлях для основного історичного погляду в політичній економії” і перетворити її на теорію економічного розвитку народів. Політекономія, на його думку, мала бути наукою про закони економічного розвитку нації.

Рішучіше, ніж Рошер, критикував класичну школу за її метод, не визнає об’єктивності економічних законів, універсальності узагальнень, принципу індивідуалізму.

Захищав приватну власність, без якої суспільство "залишилося б мертвою однорідною масою, без індивідуальної різноманітності і розвитку". На його думку, всякий прогрес у суспільстві пов'язаний з приватною власністю.

За основу еволюційного розвитку суспільства взяв проблему обміну, історію грошей. Створив тристадійну модель: „природне” (натуральне) господарство до сер. ХІІІ ст.; „грошове” або міське господарство до к. ХVІІІ ст.; кредитне або народне господарство поч.. ХІХ ст. Вершиною прогресу економіки є кредитне господарство, яке базується на справедливому обміні й розподілі, для якого не потрібні гроші. Цю форму господарства Гільдебранд фактично ототожнює з плановою економікою, що функціонує задля задоволення конкретних, наперед визначених потреб споживачів і є можливою завдяки високим моральним якостям громадян суспільства. Роль держави полягає в керівництві соціально-економічним процесом.

У праці Карла Кніса (1821 – 1890) „Політична економія з погляду історичного методу” (1853) чітко проглядає критика класичної школи та необхідність розвитку національної політекономії.

Засобами пізнання економічних явищ Кніс визнає статистику й історичні дослідження.

.Він вважав, що рівень економічної могутності суспільства і теоретичні концепції, котрі його відображають, є результатом певної передісторії розвитку, а сам цей рівень є тільки перехідним етапом до дальшого прогресу. Економічна доктрина не може свідчити про рівень розвитку суспільства, оскільки категорії, якими вона оперує, мають місце в будь якій господарській системі, але за різних умов відіграють різну роль. На підставі вивчення історії суспільства доходить до висновку про одвічність приватної власності.

Німецькі економісти, виходячи з ідеї німецької національної єдності, розробили і історичний метод дослідження і заснували новий напрям у політекономії, що стало основою для вивчення закономірностей розвитку національного господарства, визначальної ролі держави в цьому процесі, поставили в центр економічної науки конкретну людину з національними рисами.

Слід відмітити, що доктрина історичної школи виникла саме в період, коли перед Німеччиною постала необхідність реформувати суспільний уклад, щоб вивести економіку із кризи.

Формування альтернативних напрямів у розвитку економічної теорії пов’язане з особливим, перехідним періодом у розвитку національних економік. Тому альтернативні моделі розвитку є мобілізаційними, основними умовами їх реалізації є активна роль держави та інших інституціональних суспільних структур.

Дата добавления: 2014-11-20