Характеристика основних принципів історичної школи

Історична школа виникла у першій половині ХІХ ст. та поширилась в Англії, Франції, США, але найвизначніші праці були створені німецькими економістами теоретиками. У середині XIX ст. надзвичайно загострилася класова боротьба на європейському континенті, у тому числі в Німеччині. Результатом цього загострення були європейські революції 1848 – 1849 рр. У 40-х рр. на політичну арену виступають К.Маркс і Ф.Енгельс. За цих умов німецька політекономія одним із головних своїх завдань ставить боротьбу проти марксизму. Історична школа виникає як реакція на марксизм і класичну школу. Критикують класиків за надмірне захоплення абстракціями і узагальненнями, недооцінку значення фактів і спостереження, пов’язаних з минулим і сьогоденням; за абсолютизацію принципів економічного лібералізму, прихильність універсальній економічній науці і вузькість індивідуалістичних доктрин, трудову теорію вартості. Не сприймають марксистських ідей щодо приватної власності, класової боротьби.

Свою назву цей напрям дістав завдяки методу, який її теоретики намагалися ввести в політекономію. Використовуючи факти з історії народного господарства, представники цієї школи виправдовували "законність" і вічність існуючих виробничих відносин. Представники історичної школи заперечували загальні закони суспільно-політичного розвитку, їх об’єктивний характер, обмежувалися описом конкретно-історичних форм економічного розвитку окремих країн.

Основні методологічні засади історичної школи:

1. „Економічна людина” є виробником і споживачем, але також належить до певної нації, і повинна узгоджувати індивідуальні інтереси з інтересами всієї нації за сприяння держави. Класики ж розглядали індивіда як частину глобального економічного всесвіту, де відносини впорядковуються економічними законами, без втручання держави.

2. Предметом політичної економії є дослідження народного господарства певної країни. Національні особливості приведені в абсолютний принцип.

3. Керуючись історичним методом, в основу аналізу покладали позаекономічні чинники як визначальні (природно-географічні, національно-історичні та ін.). В історичному контексті зупинились на соціально-економічних проблемах, усій сукупності суспільних відносин.

У процесі еволюції історичної школи Німеччини виділяють три етапи:

Перший етап охоплює період 40-60-х рр.. ХІХ ст., він отримав назву «стара історична школа»;

Другий етап припадає на 70-90-і рр.. ХІХ ст.. – нова історична школа; третій етап мав місце протягом першої третини ХХ ст.. – новітня школа; основні автори – В. Зомбарт, М.Вебер.

Недоліком історичної школи є відмова від методу наукової абстракції. Вона вийшла за рамки суто економічної теорії, вдавшись у галузь історії народного господарства.

Дата добавления: 2014-11-20