Дж. Б. Кларк та американська школа маржиналізму

3 найвідомішим представником американської школи кінця ХІХ – поч. ХХ ст. був професор колумбійського університету Джон Бест Кларк (1847 – 1933). Основні праці: „Філософія багатства”, "Розподіл багатства", "Суть економічної теорії", „Проблеми монополій”. Кларк створив особливий варіант суб'єктивної школи, де центральне місце належить теорії "граничної продуктивності". Мета його концепції – довести "право" капіталізму на існування, довести відсутність експлуатації робітників у суспільстві.

У своїх методологічних підходах до суспільних явищ Кларк, як і Маршал, ототожнював закони природи і суспільства, політичну економію з природничими науками. Проводячи аналогію з теоретично механікою, Кларк поділяв економічну науку на три розділи: універсальну економіку (вивчає загальні універсальні закони розвитку економічних явищ); економічну статику (аналізує дію цих законів за умов перебування господарства в стабільному, рівноважному стані); економічну динаміку (показує, що „відбувається з багатством і добробутом суспільства за умови, якщо суспільство змінює форму та способи діяльності).

За статичної рівноваги ціни дорівнюють граничним витратам виробництва, прибуток і додатковий продукт відсутній, а доход капіталіста є проста винагородою за послуги капіталу. За динамічної рівноваги різні удосконалення можуть збільшити продуктивність факторів. При цьому підвищення зарплати відбувається завжди лише через деякий час після підвищення граничної продуктивності праці. Це створює тимчасовий прибуток, який поступово зникає у новій статичній рівновазі.

Важливе місце в працях Кларка відведено теорії " граничної продуктивності", котра базується на законі спадної продуктивності факторів виробництва (праці і капіталу): кожний новий внесок праці у виробництво за незмінних розмірів капіталу супроводжується зменшенням продуктивності проти попередніх внесків праці. У свою чергу, кожний наступний внесок капіталу (за незмінної чисельності робітників) характеризується меншим обсягом виробленої продукції.

Теорія розподілу. Вважав дане питання головною проблемою політекономії. Розподіл суспільного доходу, на його думку, відбувається відповідно до природного закону, який забезпечує кожному фактору виробництва стільки багатства, скільки він створює. Кларк розвинув учення про три фактори виробництва Ж.Б.Сея, установивши ще один фактор: 1) капітал у грошовій формі; 2) капітальні блага (засоби виробництва і земля); 3) діяльність підприємця; 4) праця робітника. Кожний фактор виробництва характеризується специфічною продуктивністю і створює дохід. Так, капітал дає банкірові процент, капітальні блага породжують ренту, діяльність підприємця забезпечує йому прибуток (лише за динамічного стану), а праця – заробітну плату. Величина доходу, який дає кожний фактор своєму власникові, визначається граничною продуктивністю цього фактору. Так, гранична продуктивність капіталу – це продуктивність його останньої одиниці, що спроможна приносити прибуток; гранична продуктивність праці вимірюється продуктом, котрий виробляється в одиницю часу останнім з залучених робітників, ще спроможних принести прибуток.

Те ж саме відноситься і до сукупного доходу. Національний доход країни розпадається на винагороду за працю і за послуги капіталу у пропорції, визначеній співвідношенням граничної продуктивності праці до граничної продуктивності капіталу (для сучасних економічно розвинутих країн це 3:1). Це остаточно показало помилковість думки Мальтуса і Рікардо про те, що "природна" зарплата робітника визначається вартістю засобів, необхідних для існування, і тези Маркса про експлуатацію робітника капіталом.

Граничний аналіз, застосований Кларком, має велику практичну цінність для вирішення завдань оптимізації виробництва при обмежених природних ресурсах.

5. Шведська (Стокгольмська) школа (20-30-і рр. ХХ ст.)

Засновником школи був К. Вексель, а її найвідомішими представниками – Г. Мюрдаль (1898 – 1987), Е. Ліндаль (1891 – 1960),, Е. Лундберг (1902 – 1987),, Б. Олін (1899 – 1979).. Стокгольмська школа основну увагу зосередила на проблемах економічної динаміки, не рівноваги й невизначеності. Наукові розробки пов’язані із взаємозв’язками грошей, процента, цін.

Праці К. Вікселля (1851 – 1926) „Цінність, капітал і рента” 1893), „Процент і ціни” (1898) та „Лекції з політичної економії” (1901, 1906) відзначаються новими підходами до дослідження низки економічних проблем. Головний внесок Вікселля полягає у розвитку теорії розподілу на основі концепції граничної продуктивності й спроби інтеграції грошей у схему Л. Вальраса, що уможливлювало дослідження коливань їхньої вартості зі змінами рівня ділової активності. Основною зміною моделі грошової економіки Вікселля є співвідношення ринкової процентної ставки і „природної” ставки, а центральним механізмом – так званий кумулятивний процес. Умови грошової рівноваги і стабільності цін полягають у рівності ринкового та природного процентів. У такому разі сукупний попит на позичковий капітал дорівнюватиме сукупній пропозиції заощаджень, процент не впливатиме на ціни, а ціни й заробітна плата залишатимуться незмінними.

Теорія економічного циклу. Причину криз шукає у „реальних факторах” економіки, хоч і не заперечував значення руху цін. Механізм циклічного розвитку господарської кон’юнктури пов’язував із процесом нагромадження капіталу.

В праці Г. Касселя (1866 – 1945) «Природа і необхідність процента» (1903) була визнана важливим етапом розвитку теорії процента і грошей. В іншій праці – «Теорія суспільного господарства» («Теорія соціальної економіки») він уперше запровадив до економічного аналізу поняття збалансованого зростання, за якого структура економіки не змінюється, оскільки всі її компоненти зростають однаковими темпами, що дорівнює темпу зростання населення. У центрі уваги Г. Касселя була також проблема торговельно-промислового циклу.

Дата добавления: 2014-11-20