Розвиток політичної економії в „Капіталі” К. Маркса

Після поразки революції 1848 р. Маркс і Енгельс оселяються в Англії. Наприкінці 1850 р. Маркс розпочинає свої економічні дослідження англійського капіталізму. Включно до 1857 р. збирав необхідний йому матеріал, попередньо обробляючи і систематизуючи його. Праця над цим фундаментальним твором тривала понад п’ятнадцять років – "Економічний рукопис" (1857 – 1858 рр.), "До критики політекономії" (1858 – 1859 рр.), рукописні варіанти „Капіталу” (1857 – 1865 рр.)

Перший том "Капіталу" вийшов з друку в 1867р.

„Капітал” складається з 4-х томів: I – "Процес виробництва капіталу";

2 –"Процес обігу капіталу"; 3 – "Процес капіталістичного виробництва, взятий в цілому"; 4 – "Теорія додаткової вартості"

Теорія капіталу – вартість, яка приносить прибуток, знаходиться у постійному русі (самозростаюча вартість, створена додатковою працею робітників). Капітал – це не річ, а характеристика певних виробничих відносин у рамках буржуазного суспільства (засіб експлуатації робітника і встановлення влади над робочою силою). Вводить поняття органічна будова капіталу – вартісне співвідношення між постійним і змінним капіталом. Через це поняття виходить до визначення норми експлуатації – відношення між додатковою вартістю і змінним капіталом. Постійний капітал, на відмінну від змінного, не приймає участі у створені додаткової вартості, так як може перетворюватись або в машини і обладнання, або в необхідну для виробництва сировину і додаткової вартості не створює. Звідси висновок: частка додаткової вартості тим більша, чим більша частка змінного капіталу і праці, і навпаки.

Розрізняє поняття норма прибутку та норма додаткової вартості.

Норма прибутку – відношення додаткової вартості до сукупного капіталу;

Норма додаткової вартості – відношення додаткової вартості до змінного капіталу.

Дійшов до висновку, що норма прибутку має тенденцію до скорочення, але не в результаті підвищення цін на продукти першої необхідності, яке виникає через демографічні фактори і спадну (в силу „закону”) родючість землі (Рікардо – Мілль), а через рух органічної будови капіталу у бік зменшення в загальному капіталі частини змінного капіталу, зумовленого нагромадженням капіталу. У свою чергу нагромадження капіталу – це, процес збільшення в конкурентній боротьбі розмірів фірм і компаній („концентрація і централізація”), який одночасно супроводжується зростанням абсолютної величини безробіття – „абсолютний загальний закон капіталістичного нагромадження”.

Теорія вартості. Аналіз системи економічних відносин починає з аналізу товару – елементарної клітинки капіталістичного виробництва. Розкриває його властивості: споживну вартість і мінову вартість. Зведення товару до „праці” вважає неповним, так як існує двоїстий характер праці втіленої в товарі: конкретна та абстрактна.

Конкретна праця – це корисна, доцільна форма праці, яка характеризується метою, характером операцій, предметом, засобами і результатами.

Абстрактна праця – „праця взагалі” – витрати людської робочої сили.

В умовах товарного виробництва праця виробників є, з одного боку, конкретною працею, яка створює споживну вартість, з другого, – абстрактною, яка створює мінову вартість.

Таким чином, в основі вартості лежить праця. З урахуванням якісних відмінностей, тобто неоднакової інтенсивності і кваліфікації праці, вводить положення про середню суспільну працю, а точніше – „суспільно необхідний робочий час” або витрати часу при „середньому в даний час рівні вправності та інтенсивності праці”.

Вторинною категорію після „вартості” є „ ціна виробництва”, яка завжди співвідноситься з „купівельною ціною”. Тільки при „простому товарному виробництві”, тобто у доринковій економіці, а також при капіталізмі з рівнем „капіталу середньої органічної будови” було б правильно вважати, що „ціни фактично регулюються виключно законом вартості”. У розвиненій капіталістичній економіці, під перетворюванням цінності (вартості) в ціну виробництва приховується від безпосереднього спостереження основа – праця”.

Теорія грошей. Обґрунтував внутрішній необхідний зв'язок між грішми і вартістю. Гроші – товар. Розкрив їх суть грошей через функції. Противник кількісної теорії грошей. Показав механізм перетворення грошей в капітал. Це можливо лише за наявності на ринку особливого товару – робочої сили, існування якого пов’язано з певними історичними умовами: особиста свобода робітників і відділення їх від засобів виробництва й існування.

Теорія заробітної плати. На відміну від класиків вважає, що заробітна плата – це результат обміну з капіталістом за специфічний товар „робоча сила”, який він продає, а не саму працю. „Вартість робочої сили...визначається робочим часом, який необхідний для виробництва, а отже, і відтворення цього специфічного предмета торгівлі”.

Заробітна плата еквівалентна кількості товарів, які необхідні для підтримання життя робітника і його сім'ї. Її рівень залежить від продуктивності праці, яка в свою чергу зумовлена ступенем механізації виробництва, що в остаточному підсумку є перешкодою для росту заробітної плати, тому що техніко-економічний прогрес породжує постійний надлишок робочої сили.

Теорія додаткової вартості. Конкретна праця створює споживну вартість; абстрактна – мінову. Праця – творець вартості – є праця не для себе, а для інших, для обміну, для продажу на ринку. В основі вартості товару лежить єдине джерело – праця. Вимірником вартості служать витрати робочого часу (усереднені, суспільно необхідні).

Робоча сила – це сукупність фізичних і духовних здібностей людини, що використовуються нею в процесі праці. Особливість „робочої сили” полягає в тому, що вона створює товар, вартість якого більше вартості самої робочої сили. Капіталіст оплачує здатність до праці і примушує працювати більше, ніж необхідно для забезпечення мінімуму засобів існування. У результаті створюється різниця між вартістю, створеною працею виробника товару, і вартістю робочої сили – заробітною платою, яку оплачує капіталіст як „ціну” товару „робоча сила”. Ця різниця і являє собою додаткову вартість.

Додаткова вартість лежить в основі доходів власників капіталів – підприємницького прибутку, торговельного прибутку, відсотку.

„Таємниця” експлуатації, за Марксом, криється в тому, що робоча сила, як будь-який товар, має дві якості: вартість і споживну вартість. Додаткова вартість є не „відрахуванням із праці робітника” (як вважав Рікардо), а результат еквівалентного обміну. Робоча сила продається і купується за вартістю, але її вартість, або „ціна”, нижча, ніж вартість створеного нею продукту.

Розрізнив відносну (шляхом підвищення продуктивності праці) і абсолютну (шляхом продовження додаткового робочого часу) додаткову вартість.

Теорія ренти. Доповнює теорію ренти Рікардо. Разом з диференційною рентою існує абсолютна. Виникнення останньої пов’язано зі специфічно низькою в сільському господарстві органічною будовою капіталу і з приватною власністю на землю. Внаслідок дії першого фактору, вартість сільськогосподарської продукції завжди вища від її „ціни виробництва”, а через другий фактор, у сільському господарстві не може працювати механізм „переливання капіталу”, який довів би норму прибутку до середнього показника. У результаті власник землі отримує можливість вимагати з фермера-орендаря орендну плату, яка перевищує природній рівень ренти, тобто отримати надприбуток, аналогічно тому, що приносить за інших однакових умов краща родючість землі або менша віддаленість від ринків збуту.

Теорія криз. На основі різноманітних проявів закону тенденції норми прибутку до скорочення висуває теорію циклічності економічного розвитку при капіталізмі. Центральна ідея цієї теорії, яка спрямована на виявлення особливостей відтворювального процесу в умовах економіки вільної конкуренції, полягає в тому, що досягненню макроекономічної рівноваги і послідовному економічному росту перешкоджають внутрішні, властиві антагоністичному суспільстві протиріччя. Як пише В. Леонтьєв, К. Маркс створив основоположну схему, що показує взаємозв’язок між галузями, які випускають засоби виробництва і предмети споживання.

На схемі простого і розширеного відтворення по горизонталі наведені пропозиція засобів виробництва (І підрозділ, дорівнює 6000) і пропозиція предметів споживання (II підрозділ, дорівнює 3000). Вертикальні колонки відбивають попит на засоби виробництва і попит на предмети споживання.

Як і окремий товар, суспільний продукт, за Марксом, складається із постійного капіталу (с), змінного капіталу (v — еквівалент вартості робо­чої сили) і додаткової вартості (m).

Показники, які виділені, мають бути реалізовані шляхом обміну між І і II підрозділами. Пропорції обміну: ІІ с = І (v + m) — при простому відтворенні;

ІІ (с+ с) = І (v + v + m) — при розширеному відтворенні.

Обмін продукцією, який на схемі не виділений, відбувається всередині кожного з двох підрозділів.

Дата добавления: 2014-11-20