Концепція А. Сен-Сімона та його критика капіталізму

Клод Анрі Сен-Сімон (1760-1825) намагався зрозуміти суть світової історії. Вважав, що у своєму історичному розвитку людство проходить три етапи (формації) – рабовласницький, феодальний, промисловий. Перехід від етапу до етапу здійснюється взаємодією зростання знань й удосконалення господарства, створюючи історичний прогрес. Рабство прогресивніше в порівнянні з первісним ладом, феодалізм – в порівнянні з рабством. Найбільш прогресивний – промисловий лад, перехід до якого, однак, ще не повністю завершений. Кожна формація, у свою чергу, проходить дві стадії: органічну (рівноважну) і критичну (рівновага порушена). В органічній стадії у влади знаходиться клас, який має найбільше господарське значення на даний період часу. У критичній стадії на владу претендує інший клас, економічна сила якого зростає. У результаті політичної боротьби між ними виникає нова суспільна формація.

Доки (поч. XIX ст.) у влади у промисловій формації знаходяться не промисловці, а непродуктивна (торгівельна) буржуазія. Тимчасово панує приватна власність, анархія і індивідуалізм. Однак майбутнє цієї формації належить крупному індустріальному виробництву і промисловому класу (союзу підприємців, робітників і вчених). Крупна промисловість буде керуватися з єдиного центру за єдиним планом, розробленим вченими. Конкуренцію замінить асоціація. Усі будуть зобов'язані працювати, а праця кожного буде оцінюватися за принципом – від кожного за здібностями, кожному за його працю.

Центральне місце у вченні Сен-Сімона займає проблема трансформації власності. Центральне поняття його теорії – „колективізм”, а саме кооперування. Перехідна економічна модель суспільства – це асоціація кооперативів із соціалістичним принципом розподілу. Згодом ця асоціація (завдяки всезагальній націоналізації власності) має перетворитись на єдиний кооператив, і тоді в суспільстві діятиме закон розподілу за потребами.

Однак для створення такого справедливого суспільства недостатньо змінити одні тільки матеріальні умови життя, необхідно ще й духовне перевиховання людей.

Держава – основний суб’єкт реформацій, але після повного трансформування суспільства держава відімре, як інституція, а управління здійснюватиметься колективно вповноваженими індустріалами.

Найвідомішими послідовниками Сен-Сімона були О. Тьєрі, брати Родрігеси, Анфантен і Базар, які намагалися на практиці втілити в життя його ідеї. "

3. Історична концепція Шарля Фур’є (1772 – 1837), так само, як і в Сен-Сімона, передбачає безперервні зміни економічного устрою суспільства, залежно від рівня розвитку виробництва. Спираючись на історичний метод дослідження, робить висновок, що люди можуть свідомо комбінувати запропоновані історією суспільні форми, будуючи таке суспільство, яке їм потрібно, досягаючи стану „соціальної гармонії” (ідеалізм).

На відміну від Сен-Сімона, Фур'є заперечує ідею політичної боротьби, революції, бо вона грабує багатих, але тільки для того, щоб збагатити інтриганів. Як і весь соціалістичний напрямок, заперечує ринок.

Приватна власність, на його думку, породжує анархію, конкуренцію, створює нерівномірний розподіл багатства і розтринькання ресурсів. Торгівля через конкуренцію веде до монополії і тим самим до "торгівельного феодалізму". Експлуатацію робітників він бачить насамперед в їх обмані як покупців. Суспільство поділяється на багатих і бідних, що призводить до економічних криз.

Вихід з цієї складної ситуації Фур'є бачив у переході до суспільної власності. Формулює постулат про акціонерні товариства – фаланги (перехідна економічна модель). Власність усуспільнюється не у масштабах всього суспільства, а тільки у масштабах трудових товариств – фаланг, в яких разом живуть, працюють і відпочивають трудові колективи чисельністю в 1-2 тисячі чоловік. Отриманий прибуток частково зараховується на трудові акції кожного, частково надходить в суспільний фонд споживання.

У фалангах робітники зможуть змінювати вид роботи кілька разів на день, працювати стане легше. На заміну конкуренції, за якою перемога одного є поразкою усіх інших, прийде змагання, у якому переможцями будуть усі. Поступово зникне протилежність між фізичною і розумовою працею.

На думку Фур'є, потрібні для організації фаланг гроші повинні дати капіталісти, які теж стануть членами фаланги, акціонерами. А весь вироблений продукт буде ділитися у відношенні 5:4:3 між працею, акціонерним капіталом і знаннями. Роль держави у Фур'є незначна, тому його часто називають попередником анархізму.

Між концепціями усуспільнення Сен-Сімона і Фур'є існує відмінність: у Сен-Сімона вияв колективізму – кооператив, общини, у Фур'є – добровільне об’єднання індивідуалів, корпорація. Задовго до того, як почалися процеси корпоратизації виробництва Фур'є передбачає її наслідки і ті можливості, які вона забезпечує.

Як і інші утопісти, Фур'є завдання реформування суспільства покладає на державу – інституцію спроможну відстоювати загальносуспільні інтереси.

Найвідомішими послідовниками Ш. Фур'є були Консідеран і Годен, які намагалися на практиці втілити в життя його ідеї.

4. Особливості англійського утопічного соціалізму – ідея побудови справедливого суспільства не обмежувалась певним рівнем його соціалізації. Вона передбачала дальше перетворення суспільства на комуністичне. Але шлях до комунізму мав пролягати через соціалізм, заснований на асоціації – об’єднання сформоване на базі виробництва.

Роберт Оуен (1771 – 1858) основним ворогом суспільства вважав приватну власність, яка, на його думку, зашкоджує самим власникам. На заміну приватній власності і особистій зацікавленості повинні прийти суспільна власність, спільна праця, рівність у правах та обов'язках. Гроші, як знаряддя експлуатації, повинні бути відмінені і замінені квитанціями, які б показували кількість праці робітника, витраченої на виготовлення товару. За отриманою квитанцією робітник може підібрати собі рівний за кількістю праці потрібний йому товар.

Розуміння асоціації Оуеном дещо відрізняється від Фур'є. Асоціації Оуена – це первинні ланки суспільної системи, і відносини між асоціаціями – акціонерні, а всередині їх – суспільні. Асоціація за власністю – це акціонерне товариство, але розподіл у ньому здійснюється не за факторами, а за соціалістичним принципом – за працею та із суспільних фондів споживання, а згодом, з формуванням комуністичного суспільства – за потребами (у Фур'є – всередині асоціації відносини акціонерні, а між асоціаціями товарні).

У перспективі асоціації Оуена мали б перетворитися на єдину суспільну асоціацію, об’єднатися на базі усуспільнення власності. У Фур'є в перспективі асоціації як виробничі ланки зберігатимуться, але відносини між ними стануть акціонерними (загальносуспільна корпоратизація).

Роль держави у трансформуванні суспільства – формування „сприятливого соціального середовища” для розвитку комуністичних відносин.

Заслуговує уваги і практична діяльність вчення Оуена. У 1800 р. він став співвласником і менеджером невеликого підприємства у Шотландії. Через 2 роки підприємство стало приносити сталий прибуток, робітники "примушувались" до чистоти, порядку, дисципліни. Водночас створювались дитячі садки, школи, культурний центр з бібліотекою, служби соціального забезпечення тощо.

У чисто комерційному плані підприємство процвітало. Оуен зміг навіть сплатити робітникам повну заробітну плату за період вимушеного простою у період кризи. Підвищилась трудова і соціальна активність трудівників. Зникли крадіжки, пияцтво, злодійство. Реальний дохід був вищий, ніж на інших підприємствах. Робочий день був 10,5 годин замість 16.

Однак весь цей успіх, обмежений одним селищем, залежав від особи керівника. Коли після конфлікту з іншими співвласниками Оуен був вимушений поїхати, всі починання зійшли нанівець.

Оуен розкритикував закон народонаселення Мальтуса, довівши, що розвиток продуктивних сил значно випереджає зріст населення, а причиною убогості є не недостача продуктів харчування, а неправильний їх розподіл.

У чисто науковому плані погляди Сен-Сімона, Фур'є й Оуена знаходились на обочині економічної науки. Вони мали елементи глибокої критики існуючого в той час суспільного ладу і деякі цікаві здогадки про напрям майбутнього суспільного розвитку, але в цілому не мали серйозних теоретичних обґрунтувань. Виправити цей недолік взявся Карл Маркс, якому, за його власною думкою, вдалося перетворити утопічний соціалізм його попередників в "науковий" соціалізм.

· Виникнення і розвиток марксистської економічної теорії

1. Методологія марксизму.

2. Зародження марксистської економічної теорії.

3. Розвиток політичної економії в „Капіталі” К. Маркса.

Виникнення марксизму мало соціально-економічні та ідейно-теоретичні передумови. Серед передумов соціально-економічного характеру слід насамперед згадати крах феодалізму і бурхливий розвиток капіталізму в країнах Західної Європи і Північної Америки. Зміна суспільно-політичних формацій супроводжувалася революційними потрясіннями. Економічна перевага капіталізму над феодалізмом проявилась в гігантському розвитку продуктивних сил, якого не знали всі попередні суспільства. Велику роль у цьому відіграв промисловий переворот в Англії, який згодом охопив і США, Францію, Німеччину і Росію. З розвитком фабричного виробництва змінилася класова структура суспільства, на політичну арену виступили два основні класи – буржуазія і робітники. Нова соціальна сила – робітничий клас – нагально потребували теорії, що відбивала б її інтереси.

Виникнення марксизму спиралось також і на передумови ідейного характеру. Ідейними попередниками марксизму були представники німецької класичної філософії (Гегель, Фейєрбах), англійської класичної політекономії (Сміт, Рікардо), французького утопічного соціалізму (Сен-Симон, Фур'є). Згаданих представників цих течій суспільної думки Маркс і Енгельс називали своїми вчителями.

Методологія марксизму – синтез двох протилежних підходів – історичного і логічного. Такий синтез не завжди був органічним, що й зумовило певну двоїстість їхнього вчення: з одного боку, утверджувались принципи об’єктивності, з другого, принципи суб’єктивізму та ідеалізму, але матеріалістичний підхід переважав.

Саме завдяки цьому в межах історичного методу було сформульовано формаційний принцип аналізу: прогрес суспільства залежить від розвитку продуктивних сил, основним стрижнем яких стають засоби виробництва, котрі завжди є чиюсь власністю, що й спричиняє поділ суспільства на два антагоністичні класи – власників і тих, кого позбавлено власності. Форма власності, і класи, котрим ця власність належить і визначають тип формації.

Класова боротьба загострюється в міру того, як власник засобів виробництва починає, замість удосконалення засобів виробництва, посилювати експлуатацію класу, позбавленого цих засобів.

Марксистське бачення перетворень було, на відміну від соціальних утопій їхніх попередників, радикальним – пропагувало революційні, а не еволюційні зміни форм власності.

Дата добавления: 2014-11-20