Економічне вчення Девіда Рікардо (1772 – 1823)

Основна праця – "Начала політичної економії й оподаткування" 1817р.

Предмет політичної економії є вивчення економічних відносин між людьми, головне завдання – дослідження законів, які лежать в основі розподілу національного доходу між основними класами у формі зарплати, прибутку і ренти. Незважаючи на це, Рікардо ніколи не відділяв законів розподілу від законів виробництва.

Користується в дослідженні насамперед методом наукової абстракції.

Теорія вартості. Вартість товару прямо пропорційна кількості затраченої праці і обернено пропорційна продуктивній силі праці. Таке чітке формулювання закону вартості було великою історичною заслугою. Відкинувши догму Сміта щодо вартісноутворюючої основи, Рікардо фактично визнав її, твердячи, що вартість не складається з доходів, а тільки розпадається на доходи. Теорія вартості Рікардо, незважаючи на всі слабкі сторони, є вершиною, якої досягла класична економічна наука першої половини ХІХ ст.

За Рікардо, суспільне необхідна праця, якою визначається величина вартості товару – це праця не за середніх умов виробництва, а за найгірший. Стосовно аналізу промислового виробництва це теза помилкова. Однак для сільського господарства це формулювання правильне, воно має велике значення при розгляді диференціальної ренти.

У своєму підході до визначення капіталу Рікардо, як і Сміт, керувався натуралістичним принципом. Капітал – це засоби виробництва, які приводять у рух живу працю. Як і Сміт, Рікардо поділяв капітал на основний і оборотний. Великою теоретичною заслугою Рікардо було те, що він при цьому поділі виходив з часу обігу, тобто часу відтворення капіталу.

Заробітну плату Рікардо, як і його попередники, зводив до мінімуму засобів існування. Якщо заробітна плата довгий час буде нижчою від цього рівня, то це призведе до скорочення приросту населення, а отже, і пропозиції праці, і навпаки.

Теорія грошей. Система монометалізму (система золотого стандарту), який визначає закріплення за золотом монопольної ролі грошей, встановилася в Англії наприкінці ХVІІІ ст. Тому теоретичні позиції Рікардо з теорії грошей ґрунтувалися на положеннях, характерних для форми золотомонетного стандарту, відповідно до якого зумовленій законом кількості золота, що викарбувана на монеті для обігу, відповідав вільний і гарантований розмін паперових грошей. Рікардо був прихильником кількісної теорії грошей, пов’язуючи зміну їх вартості як товарів з їх (грошей) кількістю в обігу.

Поєднання теорії земельної ренти з теорією трудової вартості – значна заслуга Рікардо. Рента виникає в сільському господарстві тому, що сили природи на кращих і середніх землях підвищують продуктивність праці. Внаслідок цього виникає надлишок вартості над середнім прибутком, оскільки вартість товарів сільського господарства визначається затратами на гірших ділянках. Таким чином, Рікардо, по суті, правильно сформулював теорію диференційної ренти. Не вбачаючи різниці між вартістю і ціною виробництва, Рікардо змушений був заперечувати абсолютну земельну ренту.

Значна заслуга Рікардо – формулювання принципу порівняльних переваг у зовнішній торгівлі. В роботі „Засади…» на прикладі доказав, чому Англії вигідно завозити вино з Португалії, а вивозити сукно. На виробництво вина необхідно було б задіяти працю 120 робітників (у Португалії 80 чоловік), а на виробництво сукна – 100 чоловік. Узагальнюючи цей приклад, Рікардо формулює такий принцип:„При системі повної свободи торгівлі кожна країна, природно, витрачає свій капітал і працю на такі галузі, які дають найбільші вигоди..., цей принцип приводить до найбільш ефективного поділу праці між різними націями і водночас збільшує загальну масу продуктів, він збільшує загальний добробут і зв’язує вузлами загальної користі всі цивілізовані нації в одну всесвітню общину ”.

Місце і значення Рікардо в історії політекономії важко переоцінити. Його погляди завершують класичну політекономію. Всі категорії економічної науки він намагався виводити з трудової теорії вартості. Він мав величезний вплив на наступне покоління економістів.

· Еволюція класичної політичної економії в першій половині ХІХ ст..Завершення класичної традиції

1. Передумови трансформації класичної політекономії на межі ХVІІІ – ХІХ ст.

2. Політична економія Ж.Б. Сея.

3. Економічні концепції Т. Мальтуса.

4. Економічні погляди Д. Мілля.

5. Н.В. Сеніор

1. З кінця ХVІІІ до середини ХХ ст. в економіці багатьох країн світу відбулись істотні зміни, пов’язані з утвердженням індустріального виробництва, необхідною передумовою якого був промисловий переворот. У багатьох розвинених країнах Європи і США протягом ХІХ ст. учення А. Сміта було фундаментом для подальшого розвитку ідей та концептуальних положень „класичної школи” і головним чином тих із них, які абсолютизували політику економічного лібералізму, стихію ринкового механізму господарювання.

Серед прихильників учення А. Сміта в постмануфактурний період в історії економічної думки згадують імена Д. Рікардо, Ж.Б. Сея, Т. Мальтуса, Н. Сеніора. Їх творчість несе відбиток „нового” часу, який показав, що економічній науці слід знову зайнятися переосмисленням досягнутого в „Багатстві народів ” з багатьох економічних категорій і теорій.

У 30-х рр. XIX ст. в країнах Західної Європи загострюється класова боротьба між буржуазією і робітниками. Здобувши політичну владу внаслідок парламентської реформи 1832 р., буржуазія відразу ж вдалася до проведення антиробітничого законодавства. До цього часу суперечності і класова боротьба знаходились у нерозвинутій формі. Починаючи з 1825 р. капіталістичний світ потрясається періодичними кризами перевиробництва. В Англії і Франції відбуваються перші самостійні виступи робітників.

За цих умов основні постулати класичної школи про те, що єдиним джерелом багатства і вартості є праця, прибуток і рента є відрахуванням з продукту праці робітника та інше, не влаштовували буржуазію. З'являється нова трактовка основних положень економічної науки.

Дата добавления: 2014-11-20