Економічні концепції Томаса Робертуса Мальтуса (1766 – 1834) – Англія

Політична економія Жана Батиста Сея (1767 – 1832).

У Франції родоначальником нового напряму політекономії був Жан Батист Сей, котрий називав себе коментатором і популяризатором теорії А. Сміта. Величину вартості він визначав витратами виробництва.

Сей виражав інтереси французької буржуазії, виступав за вільну конкуренцію, торгівлю і був проти втручання держави в економічне життя суспільства.

Головна робота – "Трактат політичної економії" (1803 р.). Сей поділяв політекономію на три самостійні частини: виробництво, розподіл і споживання. В його трактатові економічні закони мають вічний характер. Виробництво – тільки процес взаємодії людини з природою, виробничих відносин у цій взаємодії немає.

Теорія „ трьох факторів виробництва ” – у створенні вартості беруть участь три фактори: праця, капітал і земля. Праця створює заробітну плату, капітал – прибуток, земля – ренту. В сумі ці доходи і складають вартість. Таким чином, доходи виступають як винагорода, жодних суперечностей в суспільстві немає. Наприклад, прибуток розпадається на позичковий процент і підприємницький доход, де підприємницький доход є винагородою за раціональне поєднання власником всіх факторів виробництва. Пізніше цю думку продовжив Маршалл і вся Західна політекономія.

Ідеалізуючи систему вільної конкуренції, Сей заперечував неминучість загальних криз надвиробництва, припускаючи надвиробництво тільки окремих товарів як наслідок диспропорцій.

Сей ототожнював товарний обмін (Т-Т) з товарним обігом (Т-Т-Т). Не бачив, що продаж і купівля розділені у часі і просторі, у результаті чого виникає можливість криз. Допускав можливість надвиробництва в окремих галузях, пояснюючи його недовиробництвом в інших галузях. Тому, щоб вийти з кризи (труднощів збуту), рекомендує всілякий розвиток виробництва у галузях другого роду. Звідси він виводить зацікавленість кожного виробника у добробуті всіх інших.

"Закон ринків ”. Ціни товарів мають абсолютну гнучкість і миттєву реакцію на зміни у кон’юнктурі ринку. Вони самі можуть виправити диспропорції – криз не повинно бути.

Отже, при досягненні і дотриманні суспільством усіх принципів економічного лібералізму виробництво (пропозиція) буде забезпечувати адекватне споживання (попит), тобто виробництво товарів і послуг обов’язково породжую доходи, на які ці товари і послуги вільно реалізуються.

У наш час це дискусія між неокласиками і кейнсіанцями.

Головні роботи –" Досвід про закон народонаселення" (1798 р.), "Принципи політекономії" (1820 р.).

Заперечував трудову теорію вартості і зводив її до витрат виробництва. Вартість товару складається із витрат підприємця в процесі виробництва на засоби виробництва (фактор „капітал”), на заробітну плату (фактор „праця”), на ренту (фактор „земля”). Теорія витрат виробництва Мальтуса повністю базується на теорії трьох факторів виробництва Сея.

Прибуток трактував як номінальну надбавку до вартості товару, яку капіталіст одержує, продаючи товар. Таким чином, прибуток – не продукт праці і додаткової вартості, а результат продажу товару за ціною, вищою за його вартість.

„Залізний закон заробітної плати ” Мальтуса поділяв Д. Рікардо. Процес зростання кількості населення призведе економіку до такого стану, за якого робітники одержуватимуть лише мінімум засобів існування. Мальтус зробив висновок, що коли заробітна плата перевищує мінімум засобів існування, то чисельність населення зростає, і навпаки. Лише при заробітній платі, що забезпечує фізично необхідний мінімум, матиме місце стабільна рівновага населення.

Теорія реалізації. Попередники Мальтуса зосереджували увагу на проблемі нагромадження, що забезпечувало інвестування подальшого розвитку виробництва. Мальтус висунув несподіване на той час положення про недостатність попиту і повної реалізації виробленого суспільного продукту без участі як „виробничих”, так і „невиробничих” класів (армія, релігійні, чиновники, земельна аристократія, челядь). Саме „треті особи” сприяють виникненню і реалізації суспільного продукту.

"Закон народонаселення". Населення зростає за геометричною прогресією, а виробництво – за арифметичною. У цьому постійному прагненні людей до розмноження, яке перевищує засоби існування, і є, за Мальтусом, закон народонаселення.

Це є причиною злиднів і безробіття у суспільстві. Для розв'язання цієї суперечності Мальтус пропонує робітникам вести аскетичний спосіб життя, не мати сім'ї, дітей. За Мальтусом, головна і постійна причина злиднів не залежить від нерівномірного розподілу майна, вона зумовлена "природними законами", скупістю природи і надзвичайно швидким розмноженням людського роду. Отож, люди повинні звинувачувати самих себе у власних стражданнях.

Для математичного обґрунтування своєї теорії Мальтус скористався статистичними даними Північної Америки XVII ст., де населення зростало не стільки за рахунок природного росту, скільки внаслідок еміграційного притоку.

„Закон народонаселення” Мальтуса не витримує критики. Як свідчить світова практика на деякій стадії розвитку суспільства відбувається збільшення кількості засобів існування і підвищення життєвого рівня населення з одночасним зниженням народжуваності і темпів росту населення. У сучасних багатих країнах світу природній приріст населення в кілька разів нижчий, ніж у бідних країнах Азії, Африки, Латинської Америки. Життя доводить, що фізіологічна плодючість людини як біологічного виду зовсім не визначає реальні темпи приросту населення.

Дата добавления: 2014-11-20