Акцентуації особистості. Типологія та класифікації акцентуацій, особистості по К. Леонгарду, М.С. Лічко. 1 страница

Поняття "акцентуація" уперше ввів німецький психіатр і психолог, професор неврологічної клініки Берлінського університету Карл Леонгард. Їм же розроблена й описана класифікація акцентуацій особистості.

У роботах К. Леонгарда використовується як сполучення "акцентуйована особистість", так і "акцентуйовані риси характеру" К. Леонгард замінив термін "психопат" на термін "акцентуйована особистість". Акцентуація характеру, по Леонгарду, це щось проміжне між психопатією і нормою. На його думку акцентуйовані особистості – це не хворі люди, це здорові індивіди зі своїми індивідуальними особливостями. На питання, де ж границі, що відокремлюють акцентуантів, з одного боку, від психопатів, а з іншого боку – від неакцентуантів, К. Леонгард не дає чіткої відповіді.

Акцентуйовані характери залежать не від природно-біологічних властивостей, а від факторів зовнішнього середовища, що накладають відбиток на спосіб життя даної людини.

Акцентуація завжди в загальному припускає посилення ступеня визначеної риси. Ця риса особистості, таким чином, стає акцентуйованою. Акцентуйовані риси далеко не так численні, що як варіюють індивідуальні. Акцентуація – це, по суті, ті ж індивідуальні риси, але маючи тенденцію до переходу в патологічний стан. При більшій виразності вони накладають відбиток на особистість, як таку і, нарешті, можуть здобувати патологічний характер, руйнуючи структуру особистості.

Німецький вчений К. Леонгард виділив 12 типів акцентуацій характеру. Його класифікація базується на оцінці стилю спілкування людини з оточуючими. Типи акцентуацій характеру поділяються К. Леонгардом на дві групи за принципом акцентуації рис або характеру, або темпераменту.

До акцентуації рис характеру К. Леонгард відносить демонстративний, педантичний, застряглий та збудливий типи.

Демонстративний тип. Для осіб цього типу акцентуації є характерними схильність до «витіснення» зі свідомості тих оцінок, які є неприємними для образу «Я»; прагнення за будь-яку ціну завжди бути в центрі уваги; завищена самооцінка, намагання приймати «бажане за дійсне».

Педантичний тип. Цьому типу акцентуації притаманні інертність психічних процесів, схильність «загрузати» в дрібницях, наявність проблеми складності прийняття рішення. В спілкуванні люди цього типу приваблюють рівним настроєм, надійністю в справах, сумлінністю та охайністю.

Застряглий тип. Основна риса цього типу акцентуації - значна стійкість афекту, «злопам’ятність», прагнення і в головному і в дрібницях відстоювати свою точку зору, не враховуючи позицію групи.

Збудливий тип. Для таких осіб є характерною схильність до «вибуху» емоцій, як засобу періодичної розрядки нервової системи.

До акцентуацій рис темпераменту відносяться гіпертимний, дистимічний, тривожний, циклоїдний, екзальтований, екстравертований та інтравертований типи.

Гіпертимний тип. Людям цього типу притаманні високий рівень оптимізму, а також жадоба діяльності при можливій схильності до поверхових висновків.

Дистимічний тип. Для цього типу акцентуації є характерною песимістична спрямованість особистості, фіксація на похмурих сторонах життя.

Тривожний тип. Головна риса - високий рівень тривожності, сильно розвинений «комплекс неповноцінності» - як підтвердження заниженої самооцінки.

Циклотимічний тип. Провідна ознака - схильність до невмотивованих різких змін настрою протягом короткого часового інтервалу: від підвищено-оптимістичного до знижено-песимістичного і навпаки.

Екзальтований тип. Для носіїв цього типу акцентуації є характерним великий діапазон емоційних станів, вони захоплюються чимось радісним і так само легко впадають у відчай.

Емотивний тип. Це чутливі та вразливі люди, що відзначаються глибиною переживань у галузі тонких емоцій.

Екстравертований тип. Люди цього типу відкриті до всякої інформації, готові вислухати і надати допомогу кожному, хто до них звертається, здатні до конформізму. їм притаманні високий рівень товариськості, балакучості, поступливість, ретельність.

Інтравертований тип. Для таких осіб є характерними низька контактність, замкненість, відірваність від реальності, схильність до філософствування. Вони орієнтовані на свій внутрішній світ, на свою оцінку предмета або події, а не на предмет як такий.

Зазначені типи акцентуацій проявляються не завжди. Оскільки структура характеру є динамічною і змінюється протягом життя людини, акцентуації характеру можуть бути зменшені в процесі виховання, самовиховання або психокорекції. Людині слід знати свої характерологічні особливості й удосконалювати їх у разі необхідності.

У нашій країні одержала поширення інша класифікація акцентуацій, що була запропонована відомим дитячим психіатром професором А. Е. Лічко. Він вважав, що акцентуації характеру мають подібність із психопатіями. Головна їхня відмінність від психопатій полягає у відсутності ознаки соціальної дезадаптації. Вони не є основними чинниками патологічного формування особистості, але можуть стати одним з факторів у розвитку прикордонних станів.

На думку А. Е. Лічко акцентуацію можна визначити як дисгармонічність розвитку характеру, гіпертрофовану виразність окремих його рис, що обумовлює підвищену уразливість особистості у відношенні визначеного роду впливів і утрудняє її адаптацію в деяких специфічних ситуаціях.

При цьому важливо відзначити, що виборча уразливість у відношенні визначеного роду впливів, що має місце при тій чи іншій акцентуації, може сполучатися з гарною чи навіть підвищеною стійкістю до інших впливів. Точно так само, утруднення з адаптацією особистості в деяких специфічних ситуаціях (сполучених з даною акцентуацією) може сполучатися з гарними чи навіть підвищеними здібностями до соціальної адаптації в інших ситуаціях. При цьому ці “інші” ситуації самі по собі можуть бути об’єктивно і більш складними, але не сполученими з даною акцентуацією.

Всі акцентуації Лічко розглядаються як тимчасові зміни характеру, що згладжуються при подоросленні. У той же час багато хто з них переходять у психічні чи захворювання ж зберігаються на все життя.

Акцентуації являють собою хоча і крайні, але варіанти норми. Тому "акцентуація характеру" не може бути психіатричним діагнозом.

По дослідженнях А. Е. Лічко патохарактерологічні реакції, що виступають на тлі акцентуацій, як правило, майже 80% з них з віком згладжуються, зм’якшуються і можна спостерігати задовільну соціальну адаптацію. Буде прогноз гарний чи поганий залежить від ступеня і виду акцентуацій – схована вона чи явна, а також від соціальних умов.

Явна акцентуація – цей ступінь відноситься до крайніх варіантів норми. Однак виразність рис визначеного типу звичайно не перешкоджає соціальної адаптації. Займане положення, як правило, відповідає здібностям і можливостям. З віком особливості характеру або залишаються досить вираженими, але компенсуються і не заважають адаптації, або настільки згладжуються, що явна акцентуація переходить у сховану.

Схована акцентуація – цей ступінь відноситься не до крайніх, а до звичайних варіантів норми. У повсякденних, звичних умовах риси якого, або типу характеру виражені чи слабко не виявляються зовсім. Навіть при тривалому спостереженні, при різнобічних контактах і детальному знайомстві важко буває скласти уявлення про визначений тип. Однак, риси цього типу можуть зненацька і яскраво проявитися під впливом тих ситуацій і психічних травм, що адресовані до місця найменшого опору.

Найбільш сприятливий прогноз спостерігається при гіпертимічній акцентуації, найгірший прогноз – при явній хитливій акцентуації.

Розрізняють кілька видів щодо стійких змін:

- перехід явної акцентуації в сховану, коли з віком акцентуйовані риси чи стираються компенсуються, тобто заміняються іншими і тільки під впливом деяких факторів, адресованих уразливому місцеві, риси цього типу вже схованого, замаскованого, раптом проявляться зненацька, раптово в повній силі;

- формування на ґрунті акцентуацій психопатичних розвитків, роль грає середовище й у результаті може спостерігатися дохворобливий стан, а іноді і захворювання;

- трансформація видів акцентуацій характеру, приєднання до основного типу близьких, сумісних з цим типом інших акцентуацій.

У деяких випадках, риси знову придбаних акцентуацій можуть навіть домінувати над основний, іноді риси однієї акцентуації можуть “витиснути”, “заслонити” риси інших акцентуацій.

Однієї з розповсюджених практичних помилок є трактування акцентуації як установленої патології. Однак це не так. У роботах К. Леонгарда спеціально підкреслювалося, що акцентуйовані люди не є ненормальними. У противному випадку нормою варто було б вважати тільки середню посередність, а будь-яке відхилення від її розглядати як патологію. К. Леонгард навіть думав, що людина без натяку на акцентуацію, звичайно, не схильний розвиватися в несприятливу сторону, але настільки ж малоймовірно, що він як-небудь відрізняється в позитивну сторону. Акцентуйованим особистостям, навпроти, властива готовність до особливого, тобто як до соціально позитивного, так і соціально негативному розвитку. Узагальнюючи все сказане, мабуть, можна укласти, що акцентуація є не патологією, а крайнім варіантом норми.

Сполучення різних типів акцентуацій і психопатичних і невротичних тенденцій може приводити до різних кінцевих станів. Наприклад, сполучення акцентуйованих і психопатичних особистісних рис, у тій чи іншій людині не підсилює чи акцентуацію психопатію, навпроти воно веде до вирівнювання характеру, тобто до норми.

Одна з класифікацій належить відомому вітчизняному психіатру М.С. Лічко. Ця класифікація побудована на основі спостережень за підлітками. Більш пізні класифікації характерів будувалися в основному на описах цих акцентуацій.

Акцентуація характеру, по Лічко, - це надмірне посилення окремих рис характеру, при якому спостерігаються не вихідні за межі норми відхилення в психології і поводженні людини, що граничать з патологією. Такі акцентуації як тимчасові стани психіки найчастіше спостерігаються в підлітковому і ранньому юнацькому віці. Пояснює цей факт автор класифікації так: “При дії психогенних факторів, що адресуються до “місця найменшого опору” можуть наставати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці”

Гіпертимний тип. Підлітки, що відносяться до гіпертимного типу, з дитинства відрізняються великою галасливістю, товариськістю, надмірною самостійністю, навіть сміливістю, схильністю до бешкетництва. У них немає ні сором’язливості, ні боязкості перед незнайомцями, але зате бракує почуття дистанції у відношенні до дорослого. В іграх люблять командувати однолітками. Вихователі скаржаться на їхню невгамовність. У школі, незважаючи на гарні здібності, живий розум, уміння схоплювати усі на лету, учаться нерівно через непосидючість, відволікання, недисциплінованість. У підлітковому віці головна риса - майже завжди гарний, навіть трохи піднятий настрій. Воно сполучається з гарним же самопочуттям, нерідко квітучим зовнішнім виглядом, високим життєвим тонусом, активністю й енергією, що бризкає, завжди прекрасним апетитом і міцним освіжаючим сном. Лише зрідка сонячний настрій затьмарюється спалахами роздратування і гніву, викликаними протидією навколишніх, їхнім прагненням придушити занадто бурхливу енергію, підкорити своїй волі. Реакція емансипації сильно позначається на поводженні: такі підлітки рано виявляють самостійність і незалежність. З дорослими – родителями і педагогами – у них нерідко виникають конфлікти. Украй бурхливо реагують на повсякденну опіку, наставляння і моралі; погано переносять тверду дисципліну і строго регламентований режим. Але в незвичайних ситуаціях не губляться, виявляють спритність, уміють хитрувати. До правил і законів представники цього типу відносяться легковажно, можуть непомітно для себе прогледіти грань між що допускається і забороненим.

Вони завжди тягнуться в компанію, тяготяться і погано переносять самітність, серед однолітків прагнуть до лідерства, при цьому не до формального, а до фактичної ролі ватажка. При товариськості у виборі знайомств нерозбірливі і легко можуть виявитися в сумнівній компанії. Люблять ризик і авантюри.

Характерно гарне почуття нового. Нові люди, місця, предмети жваво залучають. Легко надихаючи, такі підлітки часто не доводять почате до кінця, безперестану змінюють “хобі”; погано справляються з роботою, що вимагає великої посидючості, старанності, кропіткої праці; акуратністю не відрізняються ні у виконанні обіцянок, ні в грошових справах, легко залазять у борги, люблять шикувати, хвалитися; схильні бачити своє майбутнє в райдужних фарбах. Невдачі можуть викликати бурхливу реакцію, але нездатні надовго вибити з колії. Відхідливі, швидко миряться і навіть дружать з тими, з ким раніш сварилися.

Статеве почуття нерідке пробуджується рано і буває сильним. Тому можлива раннє сексуальне життя. Однак підліткова сексуальна девіантність буває скороминущою, схильності до фіксації тут не виявляється.

Свої здібності і можливості звичайно переоцінюють. Хоча більшість особливостей свого характеру гіпертимні підлітки добре знають і не ховають, однак звичайно намагаються виставити себе більш конформними, чим є насправді.

Гіпертимний тип зустрічається, як правило, у виді явної акцентуації. На її тлі можуть виникати гострі афективні реакції і ситуативно обумовлені патологічні порушення поводження (рання алкоголізація, токсикоманічна поведінка, емансипаційні втечі і т.п.). Гіпертимна акцентуація може бути також ґрунтом для психопатичних розвитків по гіпертимно-неврівноваженному і гіпертимно-істероїдному типах. Під впливом повторних черепно-мозкових травм може сформуватися гіпертимно-експлозивний тип психопатії. Гіпертимний тип акцентуації зустрічається як нерідке преморбідне тло при маніакально-депресивному і шизоафективному психозах.

Циклоїдний тип. У дитинстві не відрізняються від чи однолітків роблять враження гіпертимних осіб. З настанням пубертатного періоду може виникнути перша субдепресивна фаза. Надалі ці фази чергуються з фазами підйому і з періодами рівного настрою. Тривалість фаз міняється — спочатку дні, потім 1—2 тижня, з віком вони можуть чи подовжуватися, навпаки, згладжуватися.

У субдепресивній фазі відзначаються млявість, занепад сил, усі валиться з рук. Що раніш давалося легко і просто, тепер вимагає великих зусиль. Сутужніше стає учитися. Суспільство оточуючих людей починає обтяжувати, пригоди і ризик втрачають привабливість. Підлітки в ці дні стають млявими домосідами. Дрібні неприємності і невдачі, нерідкі в цей період через падіння працездатності, переживаються важко. Хоча на зауваження і докори часто відповідають роздратуванням, брутальністю, але в глибині душі впадають у ще більшу зневіру. Більше скаржаться на нудьгу. Однак, якщо в ці дні випадають серйозні чи дорікання великі невдачі, особливо якщо вони принижують самолюбство, легко можуть виникнути думки про власну безвільність, неповноцінність, нікчемність і бути спровоковані гострі афективні реакції із суїцидальними спробами.

Апетит знижується. Навіть улюблені страви не доставляють колишнього задоволення. Безсоння в підлітків звичайно не буває. Іноді скаржаться на те, що стало важко заснути і майже завжди на млявість і розбитість по ранках.

У період підйому циклоїдні підлітки виглядають як гіпертимні. Упадають в око не властиві їм звичайно ризиковані жарти над старшими і бажання скрізь і усюди гострити.

Самооцінка формується поступово, у міру нагромадження досвіду “гарних” і “поганих” періодів. При недоліку такого досвіду вона може бути дуже неточної.

Лабільні циклоїди являють собою форму акцентуації, проміжну між типовими циклоїдами і лабільними підлітками. Фази тут дуже короткі — один — два дні. У “погані” дні дурний настрій звичайно не сполучається з занепадом сил, чи незадовільним самопочуттям. У межах одного періоду можливі короткі зміни настрою, викликані відповідними подіями чи звістками. Але на відміну від описуваного далі лабільного типу акцентуації немає надмірної емоційної реактивності, постійної готовності настрою круто мінятися від незначних причин.

Циклоїдної психопатії не існує. При різко вираженої циклоїдності виникає циклотимія, що правомірно розглядати як легку форму маніакально-депресивного психозу. Сама циклоїдна акцентуація може бути тлом для розвитку як цього, так і шизоафективного психозів.

Лабільний тип. У дитинстві не відрізняються від чи однолітків виявляють схильність до невротичних реакцій. Головна риса в підлітковому віці — крайня лабільність настрою, що міняється занадто часто і надмірно різко від незначних і навіть непомітних для навколишніх приводів. Кимсь неповажно сказане слово, непривітний погляд випадкового співрозмовника здатні раптом занурити в похмурий настрій без яких-небудь серйозних неприємностей і невдач. І навпаки, цікава бесіда, скороминущий комплімент, від когось почуті привабливі, але мало реальні перспективи здатні уселити веселість і життєрадісність і навіть відвернути від дійсних неприємностей, поки ті чим-небудь не нагадають про себе. Під час відвертих і хвилюючих бесід можна бачити то готові навернутися на очі сльози, то радісну посмішку.

Від настрою в даний момент залежить усі: і самопочуття, і сон, і апетит, і працездатність, і товариськість. Відповідно настрою і майбутнє - то розцвічується райдужними фарбами, то представляється сумовитим і безнадійної, і минуле з’являється то як ланцюг приємних спогадів, то суцільно складається з невдач і несправедливостей. Повсякденне оточення то здається милим і цікавим, то потворним і нудним.

Таких підлітків відрізняють глибокі почуття, щира прихильність до тих, від кого вони бачать любов, турботу й увагу. Прихильності зберігаються, незважаючи на легкість і частоту скороминущих сварок. Утрати переносяться важко. Не менш властива і віддана дружба. Воліють дружити з тим, хто в хвилини смутку і невдоволення здатний утішити, відвернути, при нападках — захистити, а в хвилини підйому розділити радість і веселощі, задовольнити потреба в співпереживанні. Люблять компанії, зміну обстановки, але на відміну від гіпертимних підлітків шукають у них не поле діяльності, а тільки нові враження. Чуйність до всякого роду знакам уваги, подяки, похвалам і заохоченням, що доставляють щиру радість, не сполучається ні з зарозумілістю, ні з зарозумілістю.

Тяга до групування з однолітками цілком залежить від настрою. У гарні хвилини шукають компанії, у погані уникають спілкування. У групі однолітків на роль ватажка не претендують, охоче задовольняючи положенням опікуваного й улюбленця, що захищається іншими, і мазуна. Хобі обмежуються інформативно-комунікативним типом, іноді художньою самодіяльністю, так ще деякими домашніми тваринами (особливо приваблива власний собака, що служить громовідводом для емоцій при перепадах настрою).

Своєрідна виборча інтуїція дозволяє таким підліткам відразу почувати, як до них відносяться навколишні, при першому контакті визначаючи, хто до них розташований, хто байдужний, а в кому таїться хоч крапля чи недоброзичливості ворожості. Відповідне відношення виникає негайно і без спроб його приховати.

Самооцінка відрізняється щирістю й умінням правильно відзначити риси свого характеру.

“Слабкою ланкою” даного типу є відкидання з боку емоційно значимих облич, утрата близьких, розлука з ними.

Акцентуація, по лабільному типі часто сполучається з гармонічним психофізичним інфантилізмом, а також з вегетативною лабільністю і схильністю до алергійних захворювань. Цей тип акцентуації служить ґрунтом для гострих афективних реакцій, неврозів, особливо неврастенії, реактивній депресії і для психопатичних розвитків.

Астеноневротичний тип. З дитинства нерідко виявляються ознаки невропатії: поганий сон і апетит, примхливість, лякливість, плаксивість, іноді нічні страхи, нічний енурез, заїкуватість і т.п. В інших випадках дитинство проходить благополучно, і перші ознаки астеноневротичної акцентуації виникають тільки в підлітковому віці.

Головними рисами є стомлюваність, дратівливість, помисливість і примхливість. Стомлюваність особливо виявляється при розумових чи заняттях при фізичних і емоційних напругах, наприклад, в обстановці змагань. Дратівливість веде до раптових афективних спалахів, що виникають нерідко по незначному приводі. Роздратування, виливається найчастіше на випадково потрапили під руку, легко змінюється каяттям і сльозами. Такі підлітки уважно прислухаються до найменших тілесних відчуттів, охоче лікуються, укладаються в постіль, піддаються лікарським обстеженням.

Підліткові порушення поводження типу алкоголізації цьому типу не властиві. До однолітків тягнуться, шукають компанії, але швидко від її утомлюються і віддають перевагу чи самітності спілкування з близьким другом. Самооцінка звичайно насамперед відбиває турботу про здоров’я.

Цей тип акцентуації є ґрунтом для розвитку неврастенії, гострих афективних реакцій, реактивних депресій, іпохондричних розвитків. Зриви часто виникають тоді, коли підліток усвідомлює нереальність надій і бажань. Важкі хвороби в близьких і знайомих підсилюють іпохондричність.

Сенситивний тип. З дитинства полохливі і боязкі. Часто страшаться темряви, цураються тварин, бояться залишитися одні, бути замкненими вдома. Цураються жвавих і гучних однолітків. Не люблять рухливих ігор і бешкетництва. Боязкі і соромливі серед сторонніх і в незвичайній обстановці. Несхильні до легкого спілкування з незнайомими. Усе це може залишати помилкове враження про замкнутість і відгородженість від навколишнього. Насправді такі діти досить товариські з тими, до кого звикли. Грати часто люблять з малятами, почуваючи себе з ними впевненіше і спокійніше. До рідним і близьким бувають прив’язані, навіть при холодному і суворому звертанні з ними. Відрізняються слухняністю. Мають репутацію “домашніх дітей”. Школа їх лякає шумом, метушнею і бійками на змінах. Учаться звичайно старанно. Страшаться всякого роду контрольних, перевірок, іспитів. Нерідко соромляться відповідати в дошки. Звикаючи до нового класу і навіть страждаючи від переслідувань з боку деяких однокласників; украй неохоче переходять в іншій.

Початок пубертатного періоду звичайно проходить без особливих ускладнень. Труднощі починаються в старшому підлітковому віці, з моменту вступу в самостійне життя. Тоді виступають дві головні риси цього типу: надмірна вразливість і почуття власної неповноцінності. У собі бачать безліч недоліків, особливо в області морально-етичних і вольових якостей. До рідного зберігається дитяча прихильність. Опіці близьких охоче підкоряються. Докори і покарання з їх боку викликають сльози і розпач. Рано формується почуття довге, відповідальності, надмірні моральні вимоги до себе і навколишнім.

Вираженої буває реакція гіперкомпенсації. Шукають твердження себе не там, де можуть розкритися їхньої здатності, а саме в тій області, де почувають свою слабість. Боязкі і соромливі натягають на себе личину веселості, розв’язності, навіть зарозумілості, але в несподіваній ситуації швидко пасують. При довірчому контакті за маскою “нема різниці” відкривається життя, повне самобичувань, тонка чутливість і непомірно високі вимоги до самого себе. Неждане співчуття може перемінити браваду на бурхливо заюшили сльози.

Від однолітків не відгороджуються, прагнуть до них, але у виборі друзів розбірливі, а в дружбі прихилисті. Близького друга цінять вище гучної компанії. Захоплення сенситивних підлітків бувають двоякого роду. Одні носять інтелектуально-естетичний характер (мистецтво, музика, малювання, домашні квіти, співочі птахи, і т.п.), причому задоволення доставляє сам процес цих занять; до особливо високих результатів зовсім не прагнуть, навіть свої реальні успіхи оцінюють дуже скромно. Інший рід захоплень обумовлений реакцією гіперкомпенсації. Тут важливий результат, що досягається, і визнання з боку. Хлопчики намагаються перебороти “слабовілля” заняттями силовими видами спорту (боротьба, атлетична гімнастика і т.п.), а боязкість і сором’язливість намагаються побороти, спрямовуючи на суспільні посади, де звичайно ретельно виконують формальну частину дорученої функції, залишаючи фактичне лідерство іншим.

У силу гіперкомпенсації визнання в любові можуть бути настільки рішучими і несподіваними, що лякають і відштовхують. Відкинута любов затверджує в думках про свою неповноцінність. Можуть виникнути суїцидальні наміри.

Сенситивні юнаки звичайно не курять. В алкогольному сп’янінні замість ейфорії нерідко можна спостерігати депресивні переживання.

Самооцінка відрізняється високим рівнем об’єктивності. Брехати і прикидатися не люблять і не вміють. Краще відмовляться відповідати, ніж скажуть неправду.

Ударом по “слабкій ланці” звичайно виявляється ситуація, де підліток стає об’єктом недоброзичливої уваги навколишніх, чи глузувань підозр у непорядних учинках, коли на репутацію падає тінь, чи коли підліток піддається несправедливим обвинуваченням.

Сенситивна акцентуація служить ґрунтом для гострих афективних реакцій інтрапунітивного типу, фобічного неврозу, реактивних депресій, ендореактивних психозів. Вочевидь, сенситивна акцентуація сполучена з більш високим ризиком захворювання прогредієнтною шизофренією.

Психастенічний тип. У дитинстві, поряд з деякою боязкістю і лякливістю, рано виявляється моторна незручність, схильність, до розсудливості і не за віком “інтелектуальні” інтереси. Іноді вже в дитячому віці починаються фобії, тобто острах незнайомих людей і нових предметів, темряви, страх виявитися за замкненими дверима.

Критичним періодом, коли психастенічні риси починають розкриватися у всій повноті, звичайно бувають перші класи школи, коли безтурботне дитинство змінюється першими вимогами до почуття відповідальності. Необхідність відповідати за себе й особливо за інші представляє один із самих чуттєвих ударів для психастенічної натури.

У пубертатному періоді різких загострень психастенії звичайно не буває. Декомпенсації можуть наставати в моменти пред’явлення високих вимог до почуття відповідальності (наприклад, під час іспитів).

Головними рисами психастенічного типу є нерішучість, схильність до всякого роду міркуванням, тривожна помисливість у виді побоювань за майбутнє — своє і своя близьких, любов до самоаналізу, самокопанню і легкість виникнення нав’язливих страхів, побоювань, дій, ритуалів, представлень, думок. Побоювання адресуються до можливого, навіть до малоймовірного, у майбутньому: як би не сталося будь-чого жахливого і непоправного з ними самими чи з тими близькими, до яких вони виявляють надзвичайно сильну прихильність. Негоди, що вже сталися, лякають їх набагато менше. Хлопчикам буває особливо властива тривога за матір: як би вона не занедужала і не вмерла, не потрапила б під транспорт і т.п. Якщо мати спізнюється, десь без попередження затрималася, такий підліток не знаходить собі місця.

Захистом від постійної тривоги за майбутнє стають вигадані прикмети і ритуали. Наприклад, виходячи з будинку, переступати поріг тільки лівою ногою, на контрольні й іспити надягати ту саму “щасливу” сорочку і т.п. Іншим захистом є спеціально вироблені педантизм і формалізм, що харчуються думкою, що якщо усі заздалегідь передбачити і не ухилятися від наміченого плану, то нічого поганого не станеться.

Нерішучість особливо виявляється в довгих і болісних коливаннях, коли треба зробити самостійний вибір. Однак вже прийняте рішення повинне бути негайно виконано, при цьому раптом виявляється разюча нетерплячість. У психастенічних підлітків приходиться бачити реакцію гіперкомпенсації у відношенні своєї нерішучості і непевності. Вона виявляється несподіваними самовпевненими і безапеляційними висловленнями, перебільшеною рішучістю і передчасними діями у моменти, коли саме потрібно обачність і обережність. Невдачі, що осягають при цьому, ще більш підсилюють нерішучість і сумніви.

Фізичний розвиток звичайно залишає бажати кращого. Усі ручні навички і заняття спортом даються погано. Виключення складають лише ті види спорту, при заняттях якими навантаження падає на ноги (біг, стрибки, лижі, велосипед). У цих видах іноді досягаються кращі результати.

Підліткова реакція емансипації виражена слабко і нерідко заміщена патологічною прихильністю, до кого-небудь із близьких. Тяга до однолітків виявляється в боязких формах. Захоплення, як правило, обмежуються інтелектуально-естетичними хобі. Сексуальний розвиток найчастіше випереджає загальний фізичний. Підліткові порушення поведінки (делінквентність, втечі з будинку, алкоголізація) психастенікам не властиві.

Самооцінка, незважаючи на схильність до самоаналізу, далеко не завжди відрізняється правильністю і повнотою. Часто виділяється схильність знаходити в себе риси самих різних типів, у тому числі зовсім не властиві, наприклад, істеричні.

Психастенічна акцентуація служить благодатним ґрунтом для розвитку обсесивного неврозу. Виховання в умовах “підвищеної моральної відповідальності”, коли дорослі перекладають на дитячі плечі турботи по відходу і нагляду за чи малятами безпомічними членами родини, різко підсилює психастенічні риси. “Підвищена відповідальність” може бути зв’язана з занадто великою надією батьків на видатні успіхи дитини і підлітка в навчанні, заняттях музикою і т.п. Схильний до психастенії підліток чуйно уловлює ці високі батьківські експектації і боїться їх не виправдати, щоб не утратити всієї повноти батьківської любові. Виховання по типу домінуючої гіперпротекції, що сполучається з постійними і надмірними закликами до почуття відповідальності, передбачливості, із залякуванням можливими неприємностями і негодами також може привести до психопатичного розвитку психастенічного типу.

Дата добавления: 2014-11-20