Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 13 страница

муватися встановленого законодавством режиму використання земель; 4) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослин­ного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; 5) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; б) не порушу­вати прав інших лісокористувачів.

Що стосується тимчасових короткострокових лісокористу­вачів, то вони мають право: 1) здійснювати використання лісових ресурсів з додержанням вимог спеціального дозволу; 2) за пого­дженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами у встановленому порядку споруджувати тимчасові будівлі та спо­руди, необхідні для зберігання і первинної обробки заготовленої продукції; 3) власності на заготовлену ними в результаті викори­стання лісових ресурсів продукцію та доходи від її реалізації; 4) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законо­давством. До їх обов'язків належить: 1) здійснювати використан­ня лісових ресурсів за встановленими правилами і нормами; 2) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоров­чих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту та відтворення лісів, охорони типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рос­линного світу; 3) своєчасно вносити плату за використання лісо­вих ресурсів; 4) не порушувати прав інших лісокористувачів.

Особливості права тимчасового користування лісовими зе­мельними ділянками для потреб ведення мисливського госпо­дарства. Право користування земельними ділянками лісогоспо­дарського призначення для потреб мисливського господарства здійснюється відповідно до ЛК України, ЗК України та Закону України «Про мисливське господарство та полювання» від 22 лютого 2000 р.¹ Згідно зі ст. 21 Закону ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь.

Право користування мисливськими угіддями виникає на під­ставі складного юридичного факту, який включає рішення від­повідного органу влади та договір. Так, мисливські угіддя нада­ються у користування для ведення мисливського господарства Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального орга­ну виконавчої влади у галузі мисливського господарства та по­лювання, погодженим з Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також влас­никами або користувачами земельних ділянок.

Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років. Площа мисливських угідь, що надаються ко­ристувачеві, повинна становити не менше 3 тис. гектарів, але не більше ніж 35 % від загальної площі мисливських угідь Автоном­ної Республіки Крим, області та м. Севастополя. З метою охорони та відтворення мисливських тварин користувачі в межах своїх мисливських угідь виділяють не менш як 20 % площі угідь, на яких полювання забороняється. Порядок визначення територій для цієї мети встановлюється спеціально уповноваженим цен­тральним органом виконавчої влади у галузі мисливського гос­подарства та полювання. Переважне право на користування мисливськими угіддями мають власники та постійні користувачі земельних ділянок, а також користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями (статті 22, 27 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).

Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання і користувачами мис­ливських угідь. Форма такого договору встановлюється спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання за погоджен­ням зі спеціально уповноваженим центральним органом ви­конавчої влади у галузі охорони навколишнього природного се­редовища.

Крім того, відносини між власниками або користувачами лісо­вих земельних ділянок і користувачами мисливських угідь та­кож регулюються відповідними договорами. Зокрема, у таких договорах може передбачатися, що для потреб мисливського гос­подарства користувачі мисливських угідь мають право у вста­новленому порядку будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов'язані з веденням мисливського гос­подарства, які не суперечать законодавству та інтересам влас­ників або користувачів земельних ділянок (ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).

Користування мисливськими угіддями на землях лісогоспо­дарського призначення є платним. Розмір та порядок внесення плати за користування ними визначається у договорі між кори­стувачем мисливських угідь та власником або користувачем зе­мельних ділянок, на яких знаходяться угіддя. Розмір цієї плати встановлюється у договорі залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів (ст. 24 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).

Право користування землями лісогосподарського призна­чення, наданими для потреб мисливського господарства, при­пиняється у випадках, передбачених ст. 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», а саме у разі: закінчення строку користування; добровільної відмови від ко­ристування; припинення діяльності юридичних осіб, яким на­дано у користування мисливські угіддя; систематичного неви­конання обов'язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов'язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або місцевим органом спеціально уповноваженого цен­трального органу виконавчої влади у галузі ведення мислив­ського господарства та полювання; погіршення якості мислив­ських угідь з вини їх користувача; в інших випадках, передба­чених законодавством.

Рішення про припинення права користування мисливськими угіддями, крім випадку закінчення строку користування, прий­маються за поданням місцевих органів спеціально уповноваже­них центральних органів виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання або у галузі охорони довкілля тими самими органами, які уповноважені надавати мисливські угіддя у користування.

РОЗДІЛ 22

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ І ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ ВОДНОГО ФОНДУ

1. Поняття та склад земель водного фонду

Поняття земель водного фонду. Згідно зі ст. 1 ВК України води становлять усі поверхневі, підземні, морські води, що вхо­дять до складу природних ланок кругообігу води. Відповідно, до вод не належить вода, яка відділена від свого природного місце­знаходження, перестала бути частиною природних ланок круго­обігу і використовується людиною в питних, продовольчих, рибогосподарських, комунальних, промислових цілях тощо.

Води як частина навколишнього природного середовища ма­ють різне місце розташування в ньому. Залежно від місця при­родного розташування всі води поділяються на водні об'єкти. Водний об'єкт — це природний або штучно створений елемент довкілля, в якому зосереджуються води. До водних об'єктів на­лежать море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, підзем­ний водоносний горизонт.

Відповідно до ст. З ВК України усі води (водні об'єкти) на тери­торії України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки,
струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші
водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Як зазначено у преамбулі ВК України, усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціаль­ного добробуту. Одним із важливих напрямів охорони та раціонального використання водних об'єктів є встановлення спеціального правового порядку охорони і використання земель, на яких розташовані води.

Площа земель водного фонду України є невеликою і стано­вить близько 3 370 тис. гектарів або 5,5 % території країни. У пер­спективі передбачається незначне збільшення частки цих зе­мель водного фонду за рахунок будівництва магістральних ка­налів для зрошення та створення прибережних захисних смуг. Однак враховуючи важливість земель водного фонду у забезпе­ченні охорони та раціонального використання водних ресурсів країни та у зв'язку з цим — необхідність надання їм спеціального правового режиму, землі водного фонду виділені в окрему кате­горію земель (ст. 19 ЗК України).

Склад земель водного фонду. Особливістю земель водного фонду є розміщення на них певного водного об'єкта. Однак деякі водні об'єкти розміщені під поверхнею суші і не мають безпосе­реднього виходу на земну поверхню. До них належать підземні води та джерела. Природним ложем для таких водних об'єктів є не земна поверхня, а надра. Тому охорона і використання таких водних об'єктів забезпечується нормами не земельного законо­давства, а законодавства про надра. Отже, до земель водного фонду належать земельні ділянки, на яких розміщені такі водні об'єкти, як: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; внутрішні морські води та територіальне море; інші водні об'єкти, розташо­вані на земній поверхні. Крім того, не належать до земель водного фонду і земельні ділянки, на яких розташовані штучні плавальні басейни, системи комунальних і промислових водопроводів тощо.

При визначенні складу земель водного фонду земельне зако­нодавство України керується тим, що межа цих земель не збігається з зовнішньою межею поверхневого водного об'єкта

(урізом води). До земель водного фонду належить не тільки пло­щина донної чаші (дно водойми), а й земна поверхня навколо во­дойми, яка безпосередньо до неї прилягає і є надводним продов­женням донної чаші. Саме тому згідно зі ст. 58 ЗК України і ст. 4 ВК України до складу земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; б) прибереж­ними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та
каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів. Зазначений перелік є ви-
черпним.

Надання землям водного фонду статусу окремої категорії зе­мель пов'язане з необхідністю забезпечення їх цільового викори­стання. Суть цільового призначення земель водного фонду по­лягає в забезпеченні охорони та раціонального використання водних об'єктів, які розташовані на таких землях. Тому завдан­ням земельного законодавства у сфері охорони земель водного фонду є: збереження унікальних природних комплексів водно-болотних угідь та включення їх до складу екомережі; створення та упорядкування водоохоронних зон і прибережних захисних смуг; підтримання встановленого режиму на територіях водо­охоронних зон та прибережних захисних смуг; зменшення тех­ногенного навантаження; реалізація заходів щодо: захисту зе­мель від негативних геологічних процесів при розміщенні водо­господарських об'єктів; очищення балок, малих річок та їх долин від продуктів ерозії. Відповідно, завдання земельного законодав­ства щодо раціонального використання земель водного фонду полягає у забезпеченні надання їх у постійне користування спеціалізованим державним водогосподарським організаціям та в оренду юридичним і фізичним особам для: догляду за водними об'єктами; використання їх як транспортної мережі; викори­стання їх як джерел водозабезпечення галузей промисловості, комунального господарства, сільського господарства; ведення рибного господарства тощо.

Основну частину земель водного фонду складають землі, вкриті водою (водовкриті землі). До водовкритих земель нале­жать лише ті земельні ділянки, які вкриті водою тривалу части­ну року. Землі, вкриті водою нетривалий час (наприклад, лише під час повеней), не належать до водовкритих земель.

Другим видом земель водного фонду є землі, зайняті болота­ми, островами та гідротехнічними спорудами. Відповідно до ст. 1 ВК України болото — це надмірно зволожена земельна ділянка із застояним водним режимом і специфічним рослинним покри­вом. Болота не є водними об'єктами. Вони належать до особливо­го типу наземних екосистем, для яких характерні надлишкове зволоження, наявність вологолюбивої рослинності і процес фор­мування торфу. Що стосується островів, то належність їх до зе­мель водного фонду обумовлена їх відділеністю від суші з усіх боків водами та залежністю від стану, характеру охорони та ви­користання водних об'єктів. Гідротехнічні споруди (дамби, на­сосні станції, шлюзи тощо) є інженерними спорудами, які вико­ристовуються для забезпечення охорони та раціонального вико­ристання водних об'єктів. Тому земельні ділянки, на яких побудовані гідротехнічні споруди, також є частиною земель вод­ного фонду.

До земель водного фонду належать також землі: зайняті при­бережними захисними смугами вздовж морів, рік і навколо во­дойм; береговими смугами водних шляхів; виділені під смуги відведення для гідротехнічних та інших водогосподарських спо­руд і каналів. Цей вид земель призначений для охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення, виснаження та здійснення певної господарської діяльності, повязаної з використанням вод­них об'єктів.

Законодавство про землі водного фонду. Норми, якими ви­значається правовий режим земель водного фонду, містяться в нормативно-правових актах, головним чином земельного і вод­ного, та, частково, лісового, гірничого й екологічного законодав­ства України. Так, ЗК України містить главу 12 «Землі водного фонду» (статті 58-64). Однак ВК України також містить окрему главу, присвячену регулюванню відносин охорони та викори­стання земель водного фонду (статті 85-93). Проте пріоритет у визначенні правового режиму земель водного фонду належить нормами земельного законодавства. Як встановлено у п. 2 ст. З

ЗК України, земельні відносини, що виникають при використан­ні вод та інших природних ресурсів, регулюються цим Кодексом, а також нормативно-правовими актами про води та інші при­родні ресурси, якщо такі акти не суперечать ЗК України. Ана­логічне положення міститься й у ст. 2 ВК України. Отже, відноси­ни щодо охорони та використання земель водного фонду регулю­ються переважно нормами земельного та водного законодавства. Причому за наявності суперечностей між такими нормами за­стосуванню підлягають норми земельного законодавства.

2. Правові вимоги щодо охорони

та використання земель водного фонду

Порядок охорони та використання тієї частини земель водно­го фонду, які вкриті водою, регламентується законом. Згідно зі ст. 86 ВК України на земельних ділянках дна водних об'єктів — річок, озер, водосховищ, морів тощо — можуть проводитися лише роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комуніка­цій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи. Місця і поря­док проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Однак будь-які будівельні, днопоглиблювальні роботи, видо­бування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на дні водних об'єктів можуть здійснюватися за наявності дозволів, які видаються територіальними органами Держводгоспу за погодженням з територіальними органами Мінприроди. Порядок надання таких дозволів встановлений по­становою Кабінету Міністрів України «Про затвердження По­рядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду» від 12 липня 2005 р.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попе­редження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони. Залежно від харак­теру водного об'єкта водоохоронні зони бувають двох видів. До першого виду належать водоохоронні зони, які встановлюються навколо замкнених водних об'єктів (озер, водосховищ, ставків тощо). Водоохоронна зона навколо таких водних об'єктів є зе­мельною ділянкою, яка розташована по всьому периметру замкненого водного об'єкта, опоясуючи його. До другого виду водоохоронних зон належать ті з них, які встановлюються вздовж берегів незамкнених, тобто лінійних водних об'єктів. Такі водоохоронні зони встановлюються вздовж обох берегів рік і являють собою лінійно розташовані земельні ділянки, які тяг­нуться від витоку ріки до її гирла.

Розміри водоохоронних зон визначаються за проектами земле­устрою з урахуванням характеру водного об'єкта, його конфігу­рації та цільового призначення земель, розташованих на прибе­режній території (ст. 58 ЗК України). Проте водоохоронна зона має визначені межі. Зокрема, виділяється внутрішня і зовнішня межі. Внутрішня межа водоохоронної зони збігається з мінімаль­ним рівнем води у водному об'єкті. При цьому не має значення категорія водного об'єкта, його правовий режим та характер водо­користування. Зовнішня межа водоохоронної зони залежить від категорії земель, видів населених пунктів, територією яких вона проходить, а також від природних характеристик водних об'єктів.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та ре­жиму ведення господарської діяльності в них затверджений по­становою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486^і. Згідно з постановою розміри і межі водохоронних зон визнача­ються проектом землеустрою на основі нормативно-технічної документації. Проекти таких зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноваже­них органів. Такі проекти підлягають узгодженню з органами охорони навколишнього природного середовища, земельних ре­сурсів, власниками землі, землекористувачами та затверджу­ються відповідними місцевими органами виконавчої влади та ор­ганами місцевого самоврядування.

Правовий режим водоохоронних зон залежить від типу вод­ного об'єкта, уздовж чи навколо якого вони встановлені, та охо­ронної спрямованості зони. Водоохоронна зона є природоохорон­ною територією господарської діяльності, що регулюється. На території водоохоронних зон забороняється: 1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; 3) скидання неочи-щених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки. В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині запла­ви, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного госпо­дарства та геології (ст. 87 ВК України).

Самі по собі території водоохоронних зон не мають статусу зе­мель водного фонду. Однак на території водоохоронних зон мо­жуть встановлюватися прибережні захисні смуги, смуги відве­дення, берегові смуги водних шляхів та зони санітарної охорони водних об'єктів, які належать до земель водного фонду і мають спеціальний правовий режим. Отже, в їх межах діють правові об­меження щодо господарської діяльності, встановлені як для во­доохоронних зон, так і правові обмеження, встановлені щодо господарської діяльності на територіях прибережних захисних смуг, смуг відведення, берегових смуг водних шляхів та зон санітарної охорони.

Уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших во­дойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднен­ня і засмічення та збереження їх водності виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережною захисною смугою є частина водоохоронної зони, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності. Такі смуги встановлю­ються уздовж урізу води (у меженний період) з мінімальною ши­риною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари — 25 м; б) для середніх річок, водо­сховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гекта­ри — 50 м; в) для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 м. Якщо крутизна схилів уздовж водойми перевищує три градуси, то мінімальна ширина прибережної захисної смуги под­воюється. Що стосується прибережних захисних смуг уздовж таких водойм, як моря, морські затоки та лимани, то їх розмір та межі встановлюються за проектами землеустрою, а в межах на­селених пунктів — ще й з урахуванням містобудівної докумен­тації (ст. 60 ЗК України). Разом із тим, згідно зі ст. 88 ВК України ширина прибережної захисної смуги уздовж таких водних об'єктів має становити не менше двох кілометрів від урізу води.

Основною метою встановлення прибережних захисних смуг є охорона поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічен­ня та збереження їх водності. Тому у прибережних захисних смугах, встановлених уздовж річок, навколо водойм та на остро­вах, забороняються такі види господарської діяльності, як: а) ро­зорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехніч­них, гідрометричних та лінійних), зокрема баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, мо­жуть експлуатуватися за їх призначенням, якщо при цьому не порушується її режим. Проте непридатні для експлуатації спо­руди, а також ті, що не відповідають встановленим екологічним вимогам господарювання на прибережних захисних смугах, підлягають винесенню за їх межі (ст. 61 ЗК України).

Аналогічні обмеження передбачені законом і щодо господар­ської діяльності на прибережних захисних смугах, встановлених уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внут­рішніх морських водах. Так, у межах таких смуг забороняється: а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і на­копичувачів стічних вод; б) влаштування вигребів для накопичен­ня господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 куб. м на добу; в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; г) застосування сильнодіючих пестицидів (ст. 62 ЗК України).

У межах населених пунктів розміри прибережної захисної смуги встановлюються з урахуванням правил їх забудови на підставі містобудівної документації. Межі таких смуг підляга­ють закріпленню в натурі (на місцевості) чітко видимими знака­ми на відстані видимості один від одного. Контроль за створенням прибережних захисних смуг, а також за дотриманням режиму використання їх територій здійснюється місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядуван­ня та органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Уздовж штучно створених водних об'єктів та споруд (каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідро­метричних споруд, водойм і гребель) встановлюється інший вид водоохоронних зон — смуги відведення. Основним завданням встановлення смуг відведення є забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування штучно створених водних об'єктів. Тому земельні ділянки в межах смуг відведення, як правило, надаються для створення водоохорон­них насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідро­технічних споруд, будівництва переправ тощо. Розміри та ре­жим використання земельних ділянок смуг відведення визнача­ються за проектами землеустрою для кожного водного об'єкта (ст. 63 ЗК України).

Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються проектами землеустрою. Проекти землеустрою розробляються на замовлення користувачів відпо­відних штучно створених водних об'єктів та споруд, узгоджу­ються зі спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища і водного господарства та затверджуються водо­користувачами.

Уздовж водних об'єктів, які використовуються як водні шля­хи сполучення,, встановлюються берегові смуги водних шля­хів — земельні ділянки водного фонду з особливим режимом ко­ристування. Берегові смуги водних шляхів встановлюються тільки на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів (ст. 64 ЗК України, ст. 92 ВК України). Згідно зі ст. 67 ВК України перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до кате­горії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів Украї­ни. Кабінет Міністрів України затвердив перелік річкових і морських шляхів постановою від 12 червня 1996 р. № 640^і.

Порядок встановлення берегових смуг водних шляхів і кори­стування ними затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку складання паспортів річок і Порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користу­вання ними» від 14 квітня 1997 р.² Згідно з постановою берегові смуги водних шляхів не є лінійними земельними ділянками. Вони встановлюються лише на окремих ділянках уздовж судноплав­них водних шляхів і лише за межами населених пунктів.

Берегові смуги водних шляхів встановлюються і використо­вуються для проведення робіт, пов'язаних зі створенням умов для безпечного судноплавства. Тому в межах таких смуг дозво­ляється лише: влаштування причалів, установлення пристроїв для навантаження і розвантаження самохідних суден і барж, тимчасових пристроїв для швартування суден і наплавних спо­руд, а також тимчасове зберігання вантажів та механічної тяги суден; установлення берегових навігаційних знаків; установлен­ня гідрометрологічних постів; зберігання твердого палива для суден підприємств і організацій водного транспорту, а також тимчасове зберігання суднового обладнання; влаштування тим­часових зимових приміщень і проведення інших робіт у разі випадкової зимівлі чи виходу з експлуатації судна. Разом із тим, на берегових смугах водних шляхів забороняється діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню, а господарська діяльність обмежується відповідно до ст. 89 ВК України.

¹ ЗП України. — 1996. — № 13. — Ст. 364. Офіційний вісник України — 1997. — № 16. — Ст. 80.

Розміри земельних ділянок берегових смуг водних шляхів за­коном не встановлені і визначаються для кожного судноплавного водного об'єкта в проектах землеустрою. Проекти землеустрою розробляються і затверджуються Міністерством транспорту України за погодженням з органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та земельних ре­сурсів.

З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони. Порядок встановлення, охорони та використання таких зон ви­значений ВК України (ст. 93), Законом України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10 січня 2002 р. та постановою Кабінету Міністрів України «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів» від 18 грудня 1998 р. Зона санітарної охорони — це частина земель водного фонду з особли­вим правовим режимом, метою якого є попередження погіршен­ня якості води джерел централізованого водопостачання у райо­нах забору води, а також з метою забезпечення охорони водо­провідних споруд. Згідно зі ст. 34 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» зони санітарної охорони не тільки відмежовуються від інших земель межами, але й поділя­ються на окремі складові — пояси особливого режиму.

Межі зон та їх пояси встановлюються органами місцевого са­моврядування за погодженням з місцевими органами виконавчої влади з водного господарства та органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду. Проте у разі розташування зони санітарної охорони на територіях двох і більше областей її межі встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням цен­трального органу виконавчої влади з питань житлово-комуналь­ного господарства та за погодженням із центральними органами виконавчої влади із забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, водного господарства, земельних ресурсів та відповідними органами місцевого самоврядування. Встановлен­ня меж зон санітарної охорони джерел та об'єктів централізова­ного питного водопостачання здійснюється у процесі розроблен­ня проекту землеустрою.

Зони санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму: перший пояс (су­ворого режиму) охоплює територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопідвідного каналу; дру­гий і третій пояси (обмеження і спостереження) охоплюють те­риторію, що відводиться для забезпечення охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання (ст. 35 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»).

Дата добавления: 2014-11-20