Порядок здійснення місцевих запозичень. Процедури в Україні

В Україні місцеві запозичення – операції, пов’язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких з’являються зобов’язання органів місцевого самоврядування перед кредиторами.

Позички органів місцевого самоврядування – фінансова операція, що засвідчує зобов’язання органів місцевого самоврядування перед банками, іншими фінансовими установами щодо повернення заборгованої суми, а також зобов’язання на сплату відсотків за користування та інших зборів з такої суми.

Суб’єктами місцевих запозичень для покриття тимчасових касових розривів у процесі виконання відповідного бюджету можуть бути органи місцевого самоврядування в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних та міських рад, рад міст Києва та Севастополя. Щодо здійснення місцевих запозичень у вигляді цінних паперів місцевої позики, то суб’єктами можуть виступати виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради. Такі запозичення здійснюються до бюджету розвитку. Цінні папери місцевої позики зазвичай випускаються у вигляді облігацій. Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців.

Стаття 73 Бюджетного кодексу передбачає повноваження місцевих органів влади робити запозичення терміном до трьох місяців у поточному році для покриття короткострокових касових розривів. Американські міста у таких випадках покладаються на систему комерційних банків, яка надає короткострокові позики і в деяких випадках гарантує розміщення довгострокових боргів для фінансування потреб інфраструктури. Кодекс містить конкретні положення щодо вимоги до місцевих органів класифікувати борги за видами боргових засобів і кредиторів (стаття 12). Зрозуміло, що Національний банк України не може бути джерелом фінансування бюджетного дефіциту або покривати потреби інфраструктури (стаття 15-6). Це розділяє фіскальний і грошовий рахунки і запобігає використанню грошових резервів для фінансування фіскальних операцій. Річний бюджет має підтримуватися інформацією від місцевих органів щодо строку заборгованості і умов запозичення (стаття 76-г).

А. Короткострокові запозичення: Через нормальні часові коливання бюджету (наприклад, нерівномірне надходження доходів і регулярні зобов‘язання по видатках, таких як оплата праці) місцеві фінансові органи намагаються згладити виконання бюджету і стабілізувати фінанси шляхом запозичення в межах попередньо визначених лімітів. Місцеві фінансові органи фактично повинні керувати зобов‘язаннями по доходах і видатках для максимального збільшення заощаджень і мінімізації втрат. Вони можуть робити це, застосовуючи практику управління грошовими коштами, зокрема, (1) мінімізувати незадіяні кошти на банківських рахунках, (2) оплачувати рахунки постачальникам в найпізніший строк, допустимий без застосування санкцій, (3) сплачувати раніше, щоб отримати знижку і (4) стежити, щоб надходження не депонувалися на рахунки запізно. В принципі такі дії мають запобігати заборгованості з платежів і покривати невеликі фіскальні розриви.

Такі методи спроможні забезпечити бюджетні заощадження для місцевих органів, але бюджетні розриви можуть вимагати жорсткіших заходів, таких як короткострокові позики. Зазвичай банки надають місцевим органам два види короткострокових кредитів: (1) облігації під майбутні податкові надходження та (2) муніципальні короткострокові векселі, що випускаються в очікуванні фіскальних трансфертів або інших доходів.

Місцеві органи користуються послугами комерційних банків у особливих випадках, встановлюючи неформальні стосунки або формально влаштовуючи тендер на найменшу вартість послуг. Місцеві органи можуть неформально розподіляти ці послуги між кількома банками. Це може бути вигідно з політичної точки зору в малих громадах, оскільки відбувається поділ «пирога». Місцеві органи можуть також надавати формальні запити на тендерні пропозиції з боку місцевих банків на надання послуг з управління грошовими коштами. Місцеві органи розраховують обсяги послуг і вказують у пропозиціях, яким чином банкам оплачуватимуться їхні послуги. Банки, в свою чергу, вказують суми винагороди за послуги, включаючи знижки за весь спектр послуг.

При казначейському обслуговуванні місцевих бюджетів за видатками надання короткострокових позичок може також здійснюватися управліннями Державного казначейства за рахунок тимчасово вільних залишків коштів на рахунках Держказначейства. Так для прикладу, управління Державного казначейства у Дніпропетровській області надає короткострокові позички місцевим бюджетам на безвідсотковій основі для покриття тимчасових касових розривів, які виникають в процесі їх виконання, на виплату заробітної плати працівникам бюджетної сфери, на соціальні виплати і розрахунки за енергоносії терміном до трьох місяців. Позички надаються за рахунок і в межах залишку коштів місцевих бюджетів на кореспондентських рахунках управлінь.

Для оформлення та отримання позички сільськими, селищними, міськими та районними бюджетами подаються такі документи та обґрунтування:

· лист-звернення за підписом голови про необхідність покриття касового розриву та напрямки спрямування коштів;

· рішення відповідної ради та затверджений розпис;

· економічне обґрунтування здійснення запозичення;

· прогноз надходжень на період запозичення та графік погашення.

Надання позичок оформляється відповідною угодою сторін. Позички надаються на безвідсотковій основі на термін до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду. Після підписання угоди вносяться відповідні зміни до розпису та плану асигнувань.

Погашення позички здійснюється в автоматичному режимі шляхом щоденних відрахувань від надходжень загального фонду відповідного місцевого бюджету до повного відшкодування. Обсяг коштів щоденних відрахувань погашення позички визначається шляхом розподілу обсягу позички на кількість робочих днів періоду запозичення. В разі непогашення позички у визначений термін (незабезпечення щоденних перерахувань внаслідок недонадходження доходів), органи Держказначейства здійснюють її повернення до повного погашення у примусовому порядку, починаючи з наступного дня терміну погашення позички. При цьому рефінансування забороняється.

Б. Довгострокові запозичення: Капіталовкладення значною мірою фінансуються за рахунок бюджету розвитку або субвенцій згідно із статтею 105. Органи місцевого самоврядування можуть об‘єднувати капітальні ресурси на основі внутрішньоурядових угод (стаття 107). Основна маса капітального фінансування тоді надходить з Державного бюджету, який фінансується частково позиками міжнародних проектів і грантами. Хорошим прикладом такого фінансування є Фонд надання позик на розвиток міст, що підтримується Міністерством фінансів і Всесвітнім банком.

Стаття 74-1 надає повноваження на запозичення з метою фінансування інвестиційного бюджету або бюджету розвитку. Стаття конкретно встановлює ліміт обслуговування боргу на рівні 10% загального фонду (74-4). Якщо місцевий орган не зможе забезпечити вимоги обслуговування боргу і порушить графік виплат (технічний дефолт), місцевим радам буде заборонено позичати протягом 5 років (74-5). Казначейство звільняє себе від зобов‘язань щодо міжбюджетних непередбачених випадків, пов‘язаних з дефолтами місцевих рад (74-3). Ці положення встановлюють основу для позик місцевим органам влади з боку банків, приватних осіб або інших установ на основі кредитоспроможності місцевого органу або здатності вносити платежі за обслуговування боргу і повертати позику.

Відповідно до проекту Закону України «Про місцеві запозичення» для здійснення видатків бюджету розвитку та реалізації комерційних проектів органи місцевого самоврядування за рішенням відповідної ради можуть отримувати середньострокові позички у фінансово-кредитних установах та здійснювати випуск цінних паперів місцевої позики.

Дата добавления: 2014-11-20