Обмежена осудність

Стаття 20 КК України передбачає, що підлягає кримінальній відповідаль­ності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчи­нення злочину через психічний розлад повною мі­рою не здатна була усвідом­лювати свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними.

Виходячи зі змісту закону, можна зробити такі висновки: 1) об­межена осуд­ність пов'язана з наявністю в суб'єкта певного психіч­ного розладу, психіч­ної аномалії; 2) внаслідок цього психічного ста­ну особа не повною мірою зда­тна усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого ді­яння. Однак, на від­міну від неосудної особи, здатність усвідомлювати свої дії (бездія­льність) і (або) керувати ними не виключається;3) обме­жена осудність не виключає осудності як обов'язкової ознаки суб'єк­та, а отже, не виключає і кримінальної відповідальності за вчинене.

Значення обмеженої осудності полягає в тому, що вона врахову­ється су­дом при призначенні покарання і є підставою для застосу­вання примусових за­ходів медичного характеру.

4. Відповідальність за злочини, вчинені в стані сп'яніння

1. Пияцтво, наркоманія, токсикоманія є тим соціальним злом, що прямо пов'язане зі злочинністю. Кримінологічні дослідження пока­зують, що під впли­вом пияцтва вчиняються 40-50 % відсотків усіх зло­чинів, а такі тяжкі злочини, як вбивство, тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, грабежі і розбої, в 70-80 % відсотках випадків вчиняють­ся у стані сп'яніння (так званого фізіологічного сп'яніння).

Звичайно, ступінь сп'яніння при скоєні злочинів буває різною. Нерідко особи, що вчинили злочини у стані сильного сп'яніння, по­силаються на те, що зовсім не пам'ятають, як вчинили злочин і чим були зумовлені їхні дії. Зловжи­вання спиртними напоями, як і нарко­тичними чи іншими одурманюючими ре­човинами, і справді знижує самоконтроль людини, розвиває моральну нестій­кість, корисливі й агресивні мотиви, у неї з'являється нерозбірливість у виборі засобів для досягнення різних антисоціальних цілей. Мозок людини, отрує­ний такими речовинами, завжди дає негативні збої у своїй діяльності.

У зв'язку з цим і виникає питання про осудність або неосудність особи, яка вчинила злочин у стані алкогольного, наркотичного чи психотропного сп'я­ніння, і про правомірність її притягнення до кри­мінальної відповідальності.

2. У статті 21 КК України це питання вирішене однозначно: «Особа, яка вчи­нила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, нарко­тичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримі­нальній відповідаль­ності». Таким чином, за загальним правилом, стан сп'яніння незалежно від його ступеня не звільняє особу від кримінальної відповідальності. Така позиція за­кону має принципо­во важливе значення для профілактики і попередження зло­чинів, що вчиняються у стані сп'яніння.

Цей висновок грунтується на тому, що при звичайному фізіоло­гічному сп'янінні відсутній медичний критерій — психічне захво­рювання, а тому немає підстави для визнання особи неосудною. При фізіологічному сп'янінні не на­стають ті істотні зміни в психічному стані особи, які характерні для психічного захворювання. Необхід­но враховувати й те, що такі особи добровільно дово­дять себе до ста­ну сп'яніння, усвідомлюючи негативний вплив на свою поведі­нку спиртних напоїв, наркотиків чи інших одурманюючих речовин. Вони пе­редбачають характер своєї можливої негативної поведінки внаслі­док стану сп'яніння і можливі її суспільне небезпечні наслідки. Практика свідчить про те, що навіть у стані глибокого фізіологічного сп'яніння особа не втрачає повною мірою здатності усвідомлювати характер вчинюваних дій і керувати ними.

Інший підхід до рішення розглянутого питання привів би до необґрунтова­ного звільнення від кримінальної відповідальності бага­тьох осіб, що вчинили тяжкі, особливо тяжкі злочини. Так, напри­клад, не можна було б притягти до кримінальної відповідальності водія автотранспорту, який, перебу­ваючи у стані сильного алкоголь­ного сп'яніння, скоїв автоаварію, внаслідок якої загинули люди.

Отже, при скоєні злочинів у стані фізіологічного сп'яніння від­сутній не тільки медичний, але і юридичний критерій неосудності. Більш того, в таких випадках осудність особи настільки очевидна, що немає необхідності навіть призначати судово-психіатричну екс­пертизу.

3. У судовій практиці, хоча й рідко, проте зустрічаються випадки, коли на ґрунті хронічного алкоголізму виникають тяжкі психічні за­хворювання — біла гарячка, алкогольний галлюциноз та ін. Під впли­вом таких захворювань особа може вчинити суспільне небезпечне діяння в стані, коли вона не усвідомлює своїх дій (бездіяльності) або не може керувати ними. У цих випадках на під­ставі ч. 2 ст. 19 КК України особа визнається неосудною і не підлягає криміна­льній відповідальності.

Таке захворювання може виникнути не тільки у злісних алкоголі­ків, але і в тих, хто не страждає на алкоголізм. У практиці зустріча­ються випадки, коли під впливом різних несприятливих обставин - фізичного чи психічного висна­ження, нервових перевантажень та інших несприятливих обставин, навіть при незначному вживанні ал­коголю і наркотиків настають такі серйозні розлади психіки (так зва­не патологічне сп'яніння), коли особа не усвідомлює своїх дій (безді­яльності) або не може керувати ними. Такі особи з урахування судо­во-психіатричної експертизи визнаються неосудними.

З огляду на підвищену небезпечність осіб, що вчинюють злочи­ни у стані сп'яніння, у п. 13 ст. 67 КК України ця обставина при призначенні покарання визнається такою, яка обтяжує провину. Але залежно від характеру вчиненого злочину суд має право і не визнавати цю обста­вину такою, яка обтяжує про­вину (ч. 2 ст. 67 КК України). Це, наприклад, випа­дки, коли вчинення злочину ніяк не пов'язане зі станом сп'яніння або коли неповнолітній, який раніше не вживав спиртних напоїв, під впливом дорослих довів себе до стану сп'яніння і в такому стані вчинив, наприклад, хуліганство.

У всіх випадках, коли суд не визнає стан сп'яніння обставиною, яка обтя­жує провину, він повинен у вироці вказати мотиви свого рі­шення.

Дата добавления: 2014-11-20