Суб'єктивна сторона злочину

§ 1. Поняття і значення суб'єктивної сторони злочину

1. Суб'єктивна сторона злочину — це внутрішня сторона зло­чину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення Ті свідомості і волі до суспільна небезпечного діяння, котре нею вчи­няється, і до його наслід­ків. Зміст суб'єктивної сторони складу зло­чину характеризують певні юридичні ознаки. Такими ознаками є вина, мотив та мета вчинення злочину. Вони тісно пов'язані між со­бою, проте їх зміст і значення у кожному випадку вчинення злочи­ну неоднакові. Вина особи — це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб'єк­тивну сторону і тим самим склад злочину. Проте в багатьох злочи­нах суб'єктивна сторона потребує вста­новлення мотиву і мети, що є її факультативними ознаками. Вони мають зна­чення обов'язкових ознак лише в тих випадках, коли названі в диспозиції за­кону як обо­в'язкові ознаки конкретного злочину. Особливості деяких складів злочинів визначають необхідність з'ясування емоцій, які відчуває особа при вчиненні суспільне небезпечного діяння. Вони різняться за своїм характером, змістом, часом виникнення. Більшість із них перебувають за межами суб'єктив­ної сторони злочину, тому що зо­всім не впливають на формування її ознак (ка­яття у вчиненому, страх покарання та ін.) або вплив їх настільки малий, що не має істотного значення при формуванні у свідомості особи мотиву вчинення зло­чину (співчуття, жалість і т.ін.). Однак деяким із них закон надає значення ознаки суб'єктивної сторони. Так, відповідно до статей 116 і 123 КК стан силь­ного душевного хвилювання виконує істотну роль у формуванні мотиву вчи­нення таких злочинів і входить до змісту суб'єктивної сторони.

2. Встановлення всіх ознак Суб'єктивної сторони — це завершаль­ний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідаль­ності. Тому з'ясування суб'єктивної сторони має важливе значення. По-перше, вона виступає обов'язковим елемен­том будь-якого складу злочину, а її наяв­ність чи відсутність дає мож­ливість відмежувати злочинне діяння від незло­чинного. Наприклад, відсутній склад злочину, передбачений ст. 286 КК, при невинному заподіянні навіть тяжких наслідків, що сталися в результаті дорож­ньо-транспортної пригоди або у разі вчинення діяння з необережності, якщо відповідальність за нього в законі встановлена лише при на­явності умислу. Так, відсутність умисної вини виключає кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинен­ня злочину (ст. 383) або завідомо неправ­диве показання (ст. 384). Відсутність певного мотиву або мети також може ви­ключати склад злочину і кримінальну відповідальность. Наприклад, відсутність корисливих мотивів або інших особистих інтересів виключає засто­сування ст. 357 КК за викрадення, привласнення, вимагання докумен­тів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зло­вживання службовим становищем або їх пошкодження. По-друге, суб'єктивна сторона істотно впливає на кваліфі­кацію злочинів і до­зволяє відмежовувати тотожні злочини за об'єктивними ознаками, наприклад, умисне вбивство (ст. 115) від вбивства через необереж­ність (ст. 119). По-третє, зміст суб'єктивної сторони істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпе­чності особи суб'єкта і тим самим на призначення покарання.

3. У ст. 62 Конституції України закріплений важливий принцип, відпові­дно до якого кримінальна відповідальність настає лише тоді, коли буде дове­дено вину особи у вчиненні злочину. Це конституційне положення знайшло своє втілення в КК України. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана криміналь­ному покаранню, доки її вину не буде дове­дено в законному поряд­ку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК). Зако­нодавче закріплення цього положення є важливою гарантією додер­жання законності в діяльності правоохоронних органів і суду. Положення ст. 2 КК знайшли своє подальше закріплення в ст. 23, де вперше в нашому законо­давстві наведено загальне визначення по­няття вини, і в статтях 24 і 25, що ви­значають поняття умислу та необережності і називають їх види. Більш детально ознаки суб'єк­тивної сторони конкретизуються в нормах Особливої частини КК. Це свідчить про недопустимість у нашому праві об'єктивного ставлення за вину, тобто відповідальності особи за вчинене суспільне небезпечне діяння і його наслідки без встановлення вини. Таким чином, законодавство України за­кріплює форми вини і вказує на те, що їх конкретний прояв можливий лише у вчиненні суспільне не­безпечного діяння. Отже, вина — це не тільки обов'яз­кова ознака суб'єктивної сторони, а й передумова кримінальної відповідально­сті і покарання.

Дата добавления: 2014-11-20