Умисел та його види

1. Закон розрізняє два види умислу: прямий і непрямий.

Прямий умисел — це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний ха­рактер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його сус­пільна небезпечні наслідки і ба­жала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Непрямий умисел — це такий умисел, при якому особа усвідом­лювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або безді­яльності), передба­чала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припус­кала їх настання (ч. З ст. 24 КК).

Як видно, ці формулювання мають багато спільного. Їх аналіз дає можли­вість виділити основні ознаки, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків. Свідо­мість і передбачення становлять інтелектуальні ознаки умислу, а ба­жання або свідоме допущення наслідків — його вольову ознаку. З урахуванням цих ознак можна дати загальне визначення поняття умислу. Його зміст полягає в тому, що особа усвідомлювала суспіль­не небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), перед­бачала його су­спільне небезпечні наслідки і бажала або свідомо при­пускала їх настання. При вчиненні конкретних злочинів можливі різноманітні поєднання інтелектуаль­них і вольових ознак. Це спів­відношення і лежить в основі розмежування в за­коні і на практиці умислу на прямий і непрямий.

2. Прямий умисел. Інтелектуальні ознаки прямо­го умислу полягають в усвідомленні суспільне небезпечного харак­теру свого діяння (дії або бездіяль­ності) і передбаченні його суспіль­не небезпечних наслідків. Хоча ці поняття і належать до однієї інте­лектуальної сфери психічної діяльності, але вони є різ­ними за своім змістом.

Свідомість суспільне небезпечного характеру діяння мі­стить у собі не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиня­ється, всіх обставин, що ха­рактеризують об'єктивні ознаки складу злочину, в тому числі значущість об'­єкта і предмета посягання, ха­рактеру діяння, місця, часу, способу його вчи­нення та інших обста­вин, а й розуміння соціального значення діяння, його соці­альної шкідливості.

Передбачення означає, що у свідомості даної особи скла­лося певне уяв­лення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передба­чення тут носить конкретний характер. Осо­ба має чітке уявлення про розвиток причинного зв'язку, тобто про те, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати конкретні суспільне небезпечні наслідки.

Вольова ознака прямого умислу — це бажання настан­ня передбачуваних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Частіше за все особа прагне в цьому разі досягти якоі-небудь мети, задоволь­нити ту чи іншу потребу. Так, 3. з метою за­володіння квартирою батьків і одержання спадщини умовив свого знайомого В. за вина­городу вбити батьків і сестру. Для реалізації злочинного наміру 3. роз­робив план вбивства, приготував та сховав у квартирі ніж і по­відомив В., де знаходяться гроші, якими він може заволодіти після вбивства. В. після вбивства матері не став чекати на повернення з роботи інших членів сім'ї, заволодів гро­шима і пішов з місця зло­чину. В цьому разі 3. і В. діяли з прямим умислом. Обидва усвідом­лювали суспільне небезпечний характер своїх дій: 3. — органі­зацію вбивства, розробку плану реалізації злочину, підготування знаряд­дя вбивства і т.ін.; В. — нанесення смертельних ударів ножем у жит­тєво важливі органи потерпілої і заволодіння грошима. Вони усві­домлювали, що діють спі­льно і переслідують корисливу мету: 3. — одержання спадщини і вирішення для себе житлової проблеми, а В. — одержання грошової винагороди. 3. і В. передбачали неминучість настання смерті потерпілих за умови, що намічений план буде реа­лізований, і обидва бажали настання саме цих наслідків, переслі­ду­ючи при цьому кожний свою мету.

3. Непрямий умисел. Свідомість при непрямому умислі є аналогічною свідомості в умислі прямому. І в цьому разі свідомість особи включає до себе розуміння всіх фактичних обставин, що ха­рактеризують об'єктивні ознаки кон­кретного складу злочину, в тому числі характеру і значення об'єкта і предмета посягання, характеру дії і бездіяльності, а також місця, часу, способу їх вчи­нення та ін. Вона також містить розуміння суспільної небезпечності, шкідливо­сті свого діяння і його наслідків.

Передбачення при непрямому умислі має свою розпізна­вальну особли­вість. Як і при прямому умислі, воно носить конкрет­ний характер. Особа в цьому разі чітко усвідомлює, що саме її конк­ретна дія чи бездіяльність може спричинити конкретний суспільне небезпечний наслідок, і тим самим передба­чає загалом розвиток причинного зв'язку між діянням і можливим наслідком. Проте цей наслідок особа передбачає лише як можливий результат свого діян­ня. Передбачення неминучості настання наслідку при непрямому умислі ви­ключається. Воля особи в цьому разі не спрямована на до­сягнення суспільне небезпечного наслідку. Саме в цьому і полягає розпізнавальна особливість пе­редбачення наслідків при непрямому умислі. Але основна сутність непрямого умислу — в його вольовіїї ознаці. Особливість такої ознаки полягає у відсутно­сті бажання на­стання суспільне небезпечного наслідку. Незважаючи на перед­бачен­ня такого наслідку, особа не відчуває потреби в його досягненні, воно не потрібно їй ні як основний, ні як проміжний наслідок. Тут має місце ситуація, при якій особа, не спрямовуючи свою волю на до­сягнення наслідку, все ж таки свідомо допускає його настання. Час­тіше за все таке свідоме допущення вира­жається в байдужому став­ленні до наслідків. Інакше кажучи, особа, не будучи зацікавленою у настанні суспільне небезпечного наслідку свого діяння, все ж до­пускає таку можливість.

Так, Т. постійно пиячив, часто сварився з дружиною та її двома синами, погрожував підпалити свій будинок. Під час чергової свар­ки він запропонував усім залишити будинок, а коли вони відмови­лись, взяв цеберку бензину і вилив його на підлогу кухні біля пли­ти. Від плити, що топилася, бензин загорівся, і вогонь охопив усе приміщення, де знаходилися люди. Дружина і син Юрій по­мерли в лікарні від сильних опіків, а другий син і сам винний одержали не­зна­чні опіки. Суд дійшов висновку про відсутність у Т. умислу на вбивство і про винність його лише в умисному підпалі будинку, що спричинило людські жер­тви. Однак вища судова інстанція зазначи­ла, що небажання в цьому разі смерті потерпілих не виключає умис­ної вини підсудного. Всі обставини справи свід­чать про те, що Т. усвідомлював суспільне небезпечний характер своїх дій і пе­редба­чав настання їх суспільне небезпечних наслідків. Коли Т. вилив біля плити, що топилася, бензин, він створив обстановку, яка призвела до загибелі двох людей, і тим самим свідомо допускав можливість таких наслідків. А саме свідоме допущення наслідків проявилося в його байдужому ставленні до на­стання смерті. Т. вчинив вбивство з непрямим умислом.

В окремих випадках свідоме допущення суспільне небезпечних наслідків може проявитися в безпідставному розрахунку на їх нена-стання. Воля особи нібито спрямована на недопущення наслідків свого діяння, проте її розрахунок і надії абстрактні, ні на чому конкретному не ґрунтуються. В подібних випад­ках прийнято говорити про розрахунок на «навмання».

4. Відмінність непрямого умислу від прямого. Викладене дозво­ляє виді­лити ознаки, що відрізняють непрямий умисел від прямого. Багато хто схи­льний бачити відмінність між ними тільки у вольовій ознаці — при прямому умислі особа бажає настання суспільне небез­печного наслідку як основного або проміжного результату (мети), а при непрямому — воля особи не спрямована на досягнення такого наслідку, вона його не бажає, але все ж свідомо допускає його настан­ня. Ця перша розпізнавальна ознака є дуже істотною, але цим не мож­на обмежуватися. Друга розпізнавальна ознака полягає в характері перед­бачення наслідків. Якщо при прямому умислі особа передбачає наслідки як можливий або як неминучий результат свого суспільне небезпечного діяння, то при непрямому умислі вона передбачає тіль­ки можливість (ймовірність) на­стання таких наслідків.

5. Особливості умислу в злочинах з формальним складом. Відомо, що злочини з формальним складом визнаються закінчени­ми з моменту вчинення діяння і не потребують настання і встанов­лення яких-небудь наслідків такого діяння (погроза вбивством — ст.129, погроза знищення майна — ст.195, заві­домо неправдиве по­відомлення про вчинення злочину — ст. 383 КК та ін.). Структура цих складів злочинів така, що наслідки тут лежать за межами необ­хідних ознак об'єктивної сторони, а відтак, і складу злочину. Вже тому суб'єкт не може бажати їх настання. Проте ця обставина не виключає умисної вини. Ін­телектуальна ознака умислу в цих випад­ках включає лише усвідомлення суспі­льне небезпечного характеру свого діяння, ставлення до наслідків тут не вини­кає та й не може виникнути. А вольова ознака умислу обмежується бажанням вчинен­ня конкретної дії чи бездіяльності. Таким чином, злочини з формаль­ним складом можуть бути вчинені лише з прямим умислом.

У літературі існує точка зору, відповідно до якої в злочинах з формаль­ним складом зміст вини включає в себе психічне ставлен­ня не тільки до діяння, а й до його суспільне небезпечних наслід­ків, щодо яких можливий і непрямий умисел. Проте це твердження ігнорує наявну в законі конструктивну відмін­ність між матеріальним і формальним складами злочину. Більш того, висновки про можли­вість непрямого умислу в злочинах з формальним складом не від­по­відають законодавчому визначенню цих злочинів, що не включа­ють до складу їх наслідки і не враховують, що в цих випадках вольова ознака умислу перено­ситься на саме діяння. Інакше кажучи, во­льова ознака умислу повинна визнача­тися тут психічним ставленням суб'єкта до суспільне небезпечної дії чи бездія­льності. Вона прояв­ляється не тільки в усвідомленні об'єктивно існуючої суспі­льної не­безпечності діяння, а й у бажанні це діяння вчинити. Отже, непря­мий умисел тут виключається, тому що свідоме допущення стосу­ється виключно наслідків суспільне небезпечної дії чи бездіяльності, які у злочинах з формаль­ним складом лежать за межами її об'єктив­ної сторони.

6. Інші види умислу. В межах прямого і непрямого умислу в теорії і на практиці виділяють й конкретні їх види, що мають значення при юридичній оцінці і кваліфікації деяких злочинів. Вони характеризу­ються додатковими розпізнавальними ознаками: часом виникнення, спрямованістю, конкретиза­цією бажаного наслідку та ін.

За часом виникнення і формування відріз­няють умисел заздалегідь обдума­ний і такий, що виник раптово. У більшості випадків кваліфікація зло­чину не залежить від часу виник­нення умислу, проте КК відомі злочини, су­б'єктивна сторона і харак­тер суспільної небезпечності яких фактично визнача­ються умислом, що виник раптово. Це передбачено ст. 116 (умисне вбивство, вчине­не в стані сильного душевного хвилювання) або ст. 123 (умисне тяж­ке ті­лесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хви­лювання).

При заздалегідь обдуманому умислі мотив і мета вчинити злочин і його безпосередня реалізація виокремлені між собою певним про­міжком часу, про­тягом якого винний розробляє план вчинення зло­чину, обмірковує його деталі, обирає спосіб, час і місце вчинення. Подібні обставини звичайно свідчать про підвищену антисоціальність суб'єкта. Тому, незважаючи на те що час виник­нення умислу в біль­шості умисних злочинів не має значення, його необхідно враховува­ти при призначенні покарання. Тим більше, що при заздалегідь обду­маному умислі часто вчиняються такі особливо тяжкі злочини, як вбивство, розбійні напади, бандитизм, викрадення майна в особливо великих розмірах, контрабанда, вимагання та ін.

Важливою рисою умислу, що виник раптово, є його швидкоплин­ність, тобто раптова поява, поєднана з негайною реалізацією зовні. Злочин тут вчиня­ється особою відразу з виникненням умислу. Час­тіше за все приводом до цього є протиправні дії самого потерпіло­го, внаслідок чого така ситуація розгляда­ється як обставина, що пом'якшує покарання (п.7 ст. 66 КК). В окремих випад­ках, як уже за­значалося, наявність умислу, що виник раптово, визначає утво­рен­ня складів злочинів з пом'якшуючими обставинами (статті 116 і 123 КК). Проте така оцінка не є наслідком лише раптовості виникнення умислу. Вирі­шальне значення тут мають протиправні дії або тяжка образа з боку потерпі­лого, що ініціюють (провокують) умисел і ле­жать в основі його виникнення. Однак оцінка умислу, що виник ра­птово, в усіх випадках як менш небезпечного в порівнянні із зазда­легідь обдуманим була б помилковою. Так, вбивство з ху­ліганських мотивів навіть при наявності умислу, що виник раптово, обгрунто­вано визнається вбивством при обставинах, що обтяжують покаран­ня (п. 7 ч.2 ст. 115 КК). А вбивство з ревнощів або вбивство із жало­щів до тяжко хворого, що відчуває тяжкі муки, навіть при заздале­гідь обдуманому умислі розгляда­ється як просте умисне вбивство (ч.І ст.115 КК). Така оцінка є справедливою. Формування умислу в подібній ситуації поєднане зі складною боротьбою по­чуттів, важки­ми переживаннями, приниженнями і сумнівами. Тому в кожному конкретному випадку вчинення злочину необхідний всебічний ана­ліз усіх об­ставин виникнення і формування умислу.

Залежно від спрямованості і ступеня конк­ретизації бажаних наслідків уми­сел прийнято розмежовувати на визначений (конкретизований) і невизна­чений (неконкретизований).

Визначений умисел характеризується чіткою конкретизацією наслідків діяння в передбаченні винного. Суб'єкт тут передбачає конкретні наслідки і бажає їх або свідомо допускає. Наприклад, осо­ба бажає викрасти гроші із каси магазину. Тут вона має чітке уявлен­ня про характер наслідків. Водночас конк­ретизацію наслідків не можна зводити в усіх випадках до чітко формальних па­раметрів. Діапазон їх відносно широкий. Саме тому визначений умисел в од­них випадках може бути простим, коли винний передбачає і бажає настання одного конкретизованого наслідку, досягнення певної мети, наприклад, смерті потер­пілого при пострілі впритул, або альтерна­тивним, коли особа передбачає і од­наково бажає або свідомо допу­скає настання одного із двох чи більшого числа, але індивідуально визначених наслідків. Так, при заподіянні проникаючого но­жового поранення грудної клітини потерпілого винний однаковою мірою пе­редбачає і бажає настання смерті потерпілого або заподіяння йому тяжкого ті­лесного ушкодження.

Невнзначений умисел відрізняється від альтернативного визна­ченого уми­слу тим, що при передбаченні можливості настання шкі­дливих наслідків тут відсутня їх індивідуальна визначеність. У особи немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Суб'єкт у цьому разі бажає або свідомо допускає настання шкідли­вих наслідків тим чи іншим інтересам, але про те, якою фактично буде ця шкода, не має чіткого уявлення. Так, при нанесенні ударів кулаком винний не передбачає, які саме тілесні ушкодження будуть за­подіяні потерпілому: легкі, середньої тяжкості або навіть тяжкі. Але у подібних випадках він передбачає спричинення будь-якого за ступенем тяжкості тілес­ного ушкодження потерпілому і бажає або свідомо допускає його настання. Злочин у таких випадках кваліфі­кується за фактично заподіяними наслідками.

Розглянуті види умислу впливають або на кваліфікацію злочи­ну, або на ступінь його суспільної небезпечності, і тому повинні вра­ховуватися при при­значенні покарання.

Дата добавления: 2014-11-20