Призначення покарання за сукупністю злочинів

1. Як уже йшлося в розділі XIII цього підручника, при сукупності злочи­нів особа вчиняє два або більше злочинів, кожен з яких передбачений різними статтями або різними частинами статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. У зв'язку з цим можливі різні підходи до призначення покарання за таку сукупність. Існують різні законодавчі системи призначення покарання при сукупності. Серед них можна вирізнити такі:

а) система повного (абсолютного) складання покарань;

б) система обмеженого складання покарань;

в) система поглинення;

г) система обов'язкового або факультативного підвищення пока­рання;

д) змішані системи призначення покарання за сукупністю злочинів.

При системі абсолютного складання керуються правилом: скі­льки зло­чинів, стільки й покарань, які і підлягають повному скла­данню. Ця система була закріплена в одному з перших кодексів XIX ст. — Баварському уло­женні 1813 р. Встановлена вона й у ба­гатьох КК окремих штатів США, де за­кріплений принцип послідо­вного відбування покарань, призначених за кож­ний злочин. Звідси — вироки на такі терміни (наприклад, понад 90 років), що перетво­рюються, по суті, на довічне позбавлення волі.

Система обмеженого складання з'явилася з метою пом'якши­ти жорсто­кість системи абсолютного складання. Відповідно до неї сума покарань об­межується певною межею. Наприклад, чинне Гол­ландське уложення 1881 р. припускає додавання покарань, але за умови, щоб сума їх не перевищувала найбільш суворе з них більше як на одну третину. Така ж система і в КК Іта­лії 1930 р.

Щоб усунути суворість систем складання, з'явилася система їх погли­нення, за якою більш суворе покарання, призначене за один із злочинів, що входять у сукупність, поглинає менш суворе. У ряді законодавств ця система застосовується при призначенні покарання в разі ідеальної сукупності злочи­нів (наприклад, у Фінляндії, а та­кож КК УРСР 1922 р. — ст. 29).

Прагнучи якось усунути хиби системи поглинення, коли особа по суті відповідає лише за той злочин, за який призначено більш су­воре покарання, багато КК почали вводити систему обов'язкового або факультативного під­вищення покарання, призначеного за суку­пністю. Суд, призначивши пока­рання за сукупністю, шляхом погли­нення, зобов'язаний, зважаючи на закон або на власний розсуд, під­вищити це покарання до певної межі. Так, у Швей­царському КК 1950 р. суд, призначивши покарання за найбільш тяжкий зло­чин, може підвищити його (але не більше ніж наполовину) понад макси­мум покарання, передбаченого за це діяння. Суд зв'язаний, крім того, максимумом даного виду покарання.

Найбільш поширеними в законодавствах є змішані системи, які біль­шою мірою забезпечують індивідуалізацію покарання. В них застосовуються одночасно система обмеженого складання і систе­ма поглинення або сполу­чення цих систем із системою обов'язко­вого або факультативного підви­щення покарання. Така система, на­приклад, закріплена в КК ФРН 1871 р. в редакції 1975 р.

2. Змішана система призначення покарання за сукупністю вста­новлена й у ст. 70 КК України. У частині 1 цієї статті сказано: «При сукупності зло­чинів суд, призначивши покарання (основне і додат­кове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шля­хом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шля­хом повного чи часткового складання при­значених покарань». Звід­си очевидно, що призначення покарання за сукупні­стю злочинів проходить два етапи: а) призначення покарання окремо за ко­жен із злочинів, що входять у сукупність; б) визначення остаточного по­ка­рання за сукупністю цих злочинів.

1) Призначення покарання окремо за кожен зі злочинів, що утво­рюють сукупність, — це важлива вимога ст. 70 КК, відступ від якої є неприпусти­мим. Такий порядок призначення покарання дає мож­ливість без якихось ускладнень застосувати амністію чи помилуван­ня до кожного окремого зло­чину. У разі перегляду вироку в касацій­ній чи наглядовій інстанції є можли­вість за наявності до того під­став пом'якшити покарання, призначене за окремий злочин, або взагалі виключити його з вироку.

Суд, призначаючи покарання за кожний із злочинів, керується загаль­ними засадами призначення покарання (ст. 65), а також враховує обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, зазначені в стат­тях 66 і 67. Такий підхід до призначення покарання дає можливість інди­відуалізувати його щодо кожного злочину з одночасним урахуванням того, що особою вчинено не один, а два чи більше злочинів.

2) Призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів відбува­ється на підставі принципів поглинення або складання. Це значить, що суд призначає остаточне покарання шляхом:

а) поглинення менш суворого покарання більш суворим;

б) повного або часткового складання призначених покарань у межах, зазначених у законі.

Застосовуючи принцип поглинення, суд бере до ува­ги не санкції статей КК, за якими кваліфіковані злочини, а конкретні покарання, призначені в межах цих санкцій за кожен з вчинених зло­чинів. Причому менш суворе по­карання поглинається більш суворим. Так, якщо суд призначив особі за ч. 1 ст. 185 (крадіжка) покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, а за ч. З ст. 296 (хуліганст­во) — на строк чотири роки, то більш суворе — чотири роки позбав­лення волі поглинає менш суворе — два роки позбавлення волі. За сукупністю і визначається остаточне покарання — чотири роки по­збав­лення волі. Така ж ситуація може виникнути і при призначенні за злочини, що входять досукупності, - різних видів покарань. Так, якщо за один із зло­чинів суд призначив виправні роботи на строк шість місяців, а за іншими — два роки позбавлення волі, то, засто­совуючи принцип поглинення менш су­ворого покарання більш су­ворим, суд за сукупністю призначає покарання по­збавлення волі на два роки. При порівнянні в цих випадках суворості пока­рань суд ке­рується тією послідовністю, в якій види покарань перелічені в ст. 51.

Якщо хоча б за один зі злочинів призначене покарання у виді довічного позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів признача­ється шляхом поглинення будь-якого менш суво­рого покарання довічним по­збавленням волі.

Принцип складання покарань згідно зі ст. 70 наочно викреслює пока­рання винного за кожен з вчинених ним зло­чинів. Складання покарань, при­значених за окремі злочини, може бути повним або частковим, але в будь-якому разі остаточне покарання повинно бути більш суворим, ніж будь-яке з призначених окремо. При повному складанні остаточне покарання за сукуп­ністю дорівнює сумі покарань, що складаються: при частковому — до більш суво­рого покарання, призначеного за один зі злочинів, приєдну­ється частина покарання, призначеного за інший злочин.

Складання покарань обмежене в ч. 2 ст. 70 певними межами. Остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санк­цією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання, тобто воно не може перевищу­вати вищої межі більш суворої сан­кції. Так, якщо суд призначив за ч. 1 ст. 185 покарання у виді одного року по­збавлення волі, а за ч. З ст. 296 — у виді трьох років позбавлення волі, то відповідно до принципу повного складання він має право призначити остато­чне покарання за сукупністю — чотири роки позбавлення волі, оскільки мак­симум санкції ч. З ст. 296 — п'ять ро­ків. Якщо ж суд призначив за ч. 1 ст. 185 два роки позбавлення волі, а за ч. 2 ст. 296 — чотири роки, то можливе лише часткове складан­ня, а саме: до чотирьох років позбавлення волі суд може приєднати тільки один рік позбавлення волі з покарання, призначеного за ч. 1 ст. 185, і визначити покарання — п'ять років позбавлення волі, тоб­то в межах максимуму санкції ч. З ст. 296 КК.

Проте, якщо хоча б один зі злочинів, що входять до сукупності, є умис­ним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може при­значити остаточне покарання за сукупністю в межах максимально­го строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній ча­стині КК (ч. 2 ст. 70). Йдеться про по­збавлення волі на певний строк, максимум якого визначений у ст. 63, — п'ят­надцять років. Тому, якщо, наприклад, особа засуджена судом за хуліганство за ч. 4 ст. 296 до семи років позбавлення волі і за крадіжку, вчинену групою осіб (ч. 2 ст. 185), — до п'яти років позбавлення волі, суд може остаточ­не по­карання визначити шляхом повного складання і призначити винному дванад­цять років позбавлення волі. Тут суд виходить за межі максимуму санкцій, встановлених у зазначених статтях зако­ну за хуліганство і крадіжку, оскільки хуліганство в цьому випадку є умисним тяжким злочином, але загальна сума покарань не пере­вищує п'ятнадцяти років — максимуму даного виду пока­рання. Тому слід чітко розрізняти максимум санкції конкретної статті КК і максимум даного виду покарання. У наведеному прикладі максимум санкції за хуліганство сім років, за крадіжку п'ять років, максимум позбавлення волі як виду покарання — п'ятнадцять років.

Слід також мати на увазі, що санкція особливо тяжких злочинів за своїм максимумом (п'ятнадцять років) часто збігається з макси­мумом, вста­новленим для даного виду покарання в Загальній час­тині. У цьому разі пока­рання п’ятнадцять років поглинає інші пока­рання, призначені за окремі зло­чини.

3. Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів ре­гулю­ється ч. З ст. 70. Згідно з нею до основного покарання, призна­ченого за суку­пністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові по­карання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

Отже: а) визначаючи покарання за кожний зі злочинів, що входять до сукупності, суд повинен призначити не тільки основне, але й додат­кове пока­рання, якщо, звичайно, його застосування передбачено законом; б) призначи­вши остаточне покарання за сукупністю злочинів, суд приєднує до нього до­даткове (додаткові) покарання, призначене за окре­мий злочин (злочини), що входять до сукупності; в) якщо ці додаткові покарання одного виду, вони приєднуються до основного шляхом по­глинення менш суворого більш суво­рим або шляхом повного чи част­кового складання в межах зазначених ст. 70 межах; г) якщо ці додат­кові покарання різних видів, то кожне з них приєдну­ється до основно­го покарання, призначеного за сукупністю, і виконується самостійно.

4. Частина 4 ст. 70 поширює принципи призначення покарання за сукуп­ністю злочинів на випадок, коли після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винний ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, у цьому разі зараховується покарання, відбуте повністю або частко­во за попереднім вироком суду за правилами, ви­значеними в ст. 72.

Ця норма має велике значення, оскільки нерідко злочини, що скла­да­ють сукупність, можуть бути розкриті в різний час, і засудження винного за ці окремі злочини, відповідно, відбувається не за одним, а за двома або бі­льше вироками, які постановляються також у різний час. Так, якщо особа, яка вчинила, наприклад, два злочини, була за­суджена лише за один з них, а вирок за інший злочин вже постанови­ли після вироку у першій справі. Уявімо, що особа була притягнута до відповідальності і засуджена за ч. 2 ст. 296 за хулі­ганство, вчинене ним у грудні 2001 р. Після постановлення вироку у цій справі з'ясу­валося, що засуджений ще в жовтні 2001 р. вчинив крадіжку, пе­ред­бачену ч. 1 ст. 185. Така ситуація повністю підпадає під поняття су­купно­сті злочинів, що міститься в ч. 1 ст. 70. Справді, особа вчинила два злочини, кожний з яких передбачений самостійною статтею КК, і обидва вони вчинені до засудження хоча б за один з них. Ось чому до таких випадків і застосову­ються ті ж правила призначення пока­рання, що визначені законом для сукуп­ності злочинів.

Призначення покарання в порядку ч. 4 ст. 70 УК проходить такі три етапи:

1) суд виносить вирок за другий злочин, тобто призначає пока­рання за злочин, розкритий останнім;

2) з урахуванням раніше постановленого вироку суд призначає остато­чне покарання шляхом поглинення менш суворого покаран­ня більш суворим або шляхом повного чи часткового складання по­карань, призначених за обома вироками, причому це складання від­бувається лише в межах, встанов­лених у ч. 2 ст. 70;

3) в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочи­нів, зараховується покарання, фактично відбуте за попереднім вироком.

Дата добавления: 2014-11-20