Нематеріальні активи — це права власності і захист доступу до нематеріальних ресурсів підприємства та їх використання в господар­ській діяльності з метою одержання доходу

Нематеріальні ресурси підприємства це складова частина потенціалу підприємства, яка забезпечує економічну користь протя­гом тривалого періоду і має ту особливість, що в них відсутня матеріальна основа здо­бування доходів та не визначені майбутні розміри цих доходів.

За походженням нематеріальні ресурси виникають або завдяки новим унікальним знанням або у зв'язку з рідкістю ресурсів. Використання таких ресурсів або робить їхніх власників єдиним

виробником продукції, або забезпечу! зменшення витрат проти інших виробників.

Поняття нематеріальних ресурсів фактично ототожню­ється з поняттями об'єктів інтелектуальної власності, які можуть включати:

Об'єкти промислової власності. До них належать:

- винаходи, об'єктами яких можуть бути продукти (при­строї, речовини, штами мікроорганізмів) та способи їх одержання;

- корисні моделі, об'єктами яких є конструктивне вирішення пристрою або його складових частин;

- промислові зразки - нове художньо-конструктивне вирішення виробів, коли досягається єдність технічних та естетичних властивостей;

- товарні знаки та знаки обслуговування - оригінальні позначення, за допомогою яких товари і послуги одних виробників відрізняються від однорідних товарів і послуг ін­ших виробників; головне завдання товарного знака полягає ідентифікації товару та його виробника на ринку. Товар­ний знак при цьому виконує дві функції: реклама товару і гарантування його якості;

- фірмові найменування - це стале позначення підприємства або особи, від імені якої здійснюється виробнича та інша діяльність; використовується для розпізнавання підприємств серед інших. На відміну від товарних знаків, які дозволяють ідентифікувати конкретні товари даного підприємства, фірмове найменування вказує на підприємство як таке без посилання на товар чи послугу і харак­теризує репутацію і становище підприємства на ринку в цілому.

2. Об'єкти, що охороняються авторським та суміж­ними правами - це твори науки, літератури і мистецтва незалежно від їх обсягу, жанру, призначення, мети створення, які можуть існувати в письмовій, усній, образо­творчій та об'ємно-просторовій формах.

Авторським правом захищаються також комп'ютерні І рами, бази даних, мікросхеми.

Авторське право не поширюється на офіційні документи державні символи та знаки, твори народної творчості, об`єкти промислової

власності, твори, для яких закінчився термін дії авторського права.

Суміжні права - це права, які примикають до авторського права і є похідним від нього. Суміжні права належать їй нематеріальних об'єктів і поділяються на три види:

1) права виконавців;

2) права виробників фонограм;

3) права організацій мовлення.

3. Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності - це результати творчої діяльності людини, які не належать до перших двох складових об'єктів інтелектуальної влас­ності, а саме:

• раціоналізаторські пропозиції - це технічне вирішен­ня, яке є новим і корисним для підприємства, для якого во­но подано; це можуть бути пропозиції щодо вдосконалення використовуваної техніки, способів контролю, спостере­ження, дослідження тощо; рацпропозиція має так звану «місцеву новизну» незалежно від того, чи дане організацій­не, технічне рішення використовується деінде;

• «ноу-хау» - це знання чи досвід технічного, організа­ційного, виробничого і економічного характеру, що можуть бути практично використані і принести власникові певні переваги, об'єктами «ноу-хау» є посібники, порадники, ре­цепти, формули тощо, а також незапатентовані винаходи; важливою ознакою «ноу-хау» є конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобування яких підприємство, як правило, витрачає значні кошти і час;

• комерційна таємниця - це відомості, безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства, розголошення яких може завдавати шкоди його

інтересам; комерційну таємни­цю становить сукупність науково-технічної, виробничо-гос­подарської та фінансово-економічної інформації про діяль­ність підприємства.

До складу нематеріальних активів включаються:

1) права, що з'являються внаслідок володіння підприєм­ством патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки; свідоцтвами на знаки на товари і послуги, фірмове найменування;

2) права, що виникають внаслідок володіння підприєм­ством об'єктами авторського права та суміжних прав;

3) права на використання на підприємстві нетрадицій­них об'єктів інтелектуальної власності;

4) права на користування земельними ділянками і при­родними ресурсами;

5) монопольні права на використання рідкісних ресурсів;

6) права, що з'являються внаслідок укладання з іншими суб`єктами ліцензійних угод на використання об'єктів інтелектуальної власності.

Юридичний захист об'єктів інтелектуальної власності полягає в забороні використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника або їх підробки.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами.

Патент - виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності.

ПАТЕНТ ЗАБЕЗПЕЧУЄ ЙОГО ВЛАСНИКОВІ:

- виключне право використовувати винахід на свій розсуд; право забороняти іншим особам використовувати винахід без до­зволу власника;

- можливість передавати на підставі договору право власності на ви­нахід;

- право дати будь-який дозвіл (лі­цензію) на використання винаходу на підставі ліцензійної угоди та ін.

В разі порушення прав патента власника, він може при­мусово через суд стягувати компенсацію збитків.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань здійснюється на підставі їх державної реєстрації, результатом якої є видача відповідного свідоцтва.

Це свідоцтво забезпечує власникові виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд; право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника; право дати іншій особі дозвіл (ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Власник такого свідоцтва має право поряд зі знаком проставляти попереджувальне маркування, яке вказує нате, що даний знак зареєстрований в Україні.

Передача права власності на використання нематеріальних ресурсів іншим суб'єктом здійснюється у формі ліцензійної угоди - договору, згідно з яким власник нематеріального ресурсу (ліцензіар) передає іншій особі (ліцензіату) ліцензію на використання своїх прав на патенти, товарні знаки тощо.

Ліцензія - це дозвіл на використання нематеріального ресурсу протягом певного терміну за обумовлену винаго­роду.

Існує кілька видів ліцензій залежно від терміну їх дії, повноти використання, повноти інформації тощо.

На практиці використовуються кілька видів розра­хунків за ліцензії, найбільш поширеними з них є:

• роялті - періодичні відрахування протягом дії ліцен­зійної угоди; вони встановлюються у вигляді фінансових ставок до обсягу чистого

продажу, до собівартості вироб­ництва, в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції;

• пашуальна виплата - фактична ціна ліцензії, однора­зова винагорода за право користування об'єктом ліцензій­ної угоди; її величина не залежить від майбутніх обсягів виробництва та збуту ліцензійної продукції.

Ліцензіару в рахунок оплати за ліцензію може бути пере­дана частина цінних паперів (акцій) ліцензіата, а також мо­же використовуватись такий вид розрахунків, як взаємний обмін ліцензіями, досвідом, знаннями.

Оскільки нематеріальні активи є неуречевленою части­ною майна підприємства, то їх оцінка має свою специфіку і складність, обумовлену:

- різноманітністю об'єктів інтелектуальної власності, кожен з яких за законом має бути оригінальним;

- різними способами їхньої появи на підприємстві;

- різними формами їхнього практичного використання на підприємстві;

- імовірнісним характером отриманих результатів оцінки.

Згідно з міжнародними стандартами оцінки майна (МСО), які набрали чинності з 1994 року, використовують три ос­новних підходи до визначення вартості окремих об'єктів інтелектуальної власності та нематеріальних активів:

І. ВИТРАТНИЙ, який полягає в розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів і має такі різновиди:

- метод початкових витрат (вартість нематеріального активу визначається за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років);

- метод вартості заміщення (максимальна вартість нематері­ального активу визначається мінімальною ціною придбання активу аналогічної корисної або споживчої вартості);

- метод відновної вартості (найбільш прийнятний метод, за яким відновна вартість нематеріального активу визначається як І витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу).

II ПРИБУТКОВИЙ ПІДХІД виходить з припущення, що еконо­мічна цінність конкретного нематеріального активу на поточ­ний момент обумовлюється розміром доходів, які сподіваються отримати від цього активу в майбутньому:

- метод капіталізації прибутків;

- метод дисконтування майбутніх грошових потоків (чистий прибуток від використання об'єкта і величина амортизації цього об'єкта).

ІІІ. РИНКОВИЙ ПІДХІД реалізується за допомогою:

- методу порівняльного аналізу продажу (порівняння об'єкта ін­телектуальної власності з вартістю аналогічних об'єктів, які були реалізовані на ринку);

- метод звільнення від роялті (має за основу умовне припу­щення, що інтелектуальна власність підприємства йому не нале­жить, а додатковий прибуток від її використання є частиною вируч­ки, яка мала б бути виплачена у вигляді роялті власникові цієї Інтелектуальної власності).

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні (положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8) придбані або створені

нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Вона складається з ціни придбання, мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його

придбанням та доведен­ням до стану, в якому він придатний для використання за призначенням.

Цим же положенням регулюється визначення первісної вартості нематеріального активу в разі його одержання під­приємством у результаті обміну, безоплатного отримання, внесення до статутного капіталу підприємств та ін.

Нематеріальні активи підприємства підлягають амортизації. Нарахування амортизації здійснюється протягом тер­міну їх корисного використання, який встановлюється під­приємством, але не більш як 20 років. Відповідно до цього терміну встановлюються норми амортизаційних відрахувань.

Дата добавления: 2014-12-08