Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Фінанси комерційних підприємств




Ключові слова

Розділ 10. Фінанси суб'єктів господарювання

· фінанси суб'єктів господарювання; · собівартість продукції;
· фінансові ресурси; · амортизація;
· фінансові відносини; · валові доходи;
· комерційний розрахунок; · бюджетні установи;
· самоокупність; · валові витрати;
· самофінансування; · неприбуткова діяльність; · кошторисне фінансування; · основні фонди; · обігові фонди; · бюджетне фінансування; · прибуток; · рентабельність; · бюджетні асигнування; · статутний фонд.

 

У результаті вивчення теми студенти повинні знати:

· сутність фінансів підприємств і організацій, фінансові відносини, що визначають їх зміст;

· функції, принципи, механізм формування та використання фінансових ресурсів;

· особливості фінансів некомерційних установ і організацій, громадських організацій і благодійних фондів.

План викладу і засвоєння матеріалу

10.1. Фінанси комерційних підприємств.

10.2. Фінанси некомерційних установ і організацій.

10.3. Фінанси громадських організацій і благодійних фондів.

 

Фінанси комерційних організацій (підприємств), як основна ланка фінансової системи, охоплюють процеси створення, розподілу і використання валового внутрішнього продукту і національного доходу у вартісному вираженні.

Вони функціонують у сфері матеріального виробництва, де створюється сукупний суспільний продукт і національний дохід.

Комерційні організації (підприємства) створюються у формі господарських товариств і суспільств, виробничих кооперативів, державних і муніципальних унітарних підприємств.

Сучасні комерційні організації (підприємства) функціонують в постійно змінюваних ринкових умовах господарювання з жорсткою конкуренцією. Головною метою їх підприємницької діяльності стає не стільки максимальне отримання прибутку, скільки збереження і примноження власного капіталу, забезпечення стабільності бізнесу.

Під час підприємницької діяльності комерційних організацій (підприємств) виникають певні фінансові відносини, пов'язані з організацією виробництва і реалізацією продукції, наданням послуг і виконанням робіт, формуванням інших фінансових ресурсів і залученням зовнішніх джерел фінансування, їх розподілом і використанням.

Фінанси комерційних організацій (підприємств) – це фінансові або грошові відносини, що виникають під час підприємницької діяльності, у результаті яких формується власний капітал, цільові централізовані і децентралізовані фонди грошових коштів, відбувається їх розподіл і використання.

За економічним змістом всю сукупність фінансових відносин можна згрупувати за такими напрямами:

1) між засновниками на момент створення підприємства — пов'язані з формуванням власного капіталу і в його складі статутного (акціонерного, складеного) капіталу. Конкретні умови утворення статутного капіталу залежать від організаційно-правової форми господарювання. У свою чергу статутний капітал є первинним джерелом формування виробничих фондів, придбання нематеріальних активів;

2) між підприємствами і організаціями – пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Це фінансові відносини між постачальником і покупцем сировини, матеріалів, готової продукції, відносини з будівельними організаціями при здійсненні інвестиційної діяльності, з транспортними організаціями при перевезенні вантажів, з підприємствами зв'язку, митницею, іноземними фірмами. Ці відносини є основними, оскільки від їх ефективної організації багато в чому залежить кінцевий фінансовий результат комерційної діяльності;

3) між підприємствами і його підрозділами (філіями, цехами, відділами, бригадами) – щодо фінансування витрат, розподілу і використання прибутку, обігових коштів. Ця група відносин впливає на організацію і ритмічність виробництва;

4) між підприємством та його працівниками – при розподілі і використанні доходів, випуску і розміщенні акцій і облігацій підприємства, виплаті відсотків за облігаціями і дивідендів по акціях, стягненні штрафів і компенсацій за заподіяне матеріального ушкодження, утриманні податків з фізичних осіб. Від організації цієї групи відносин залежить ефективність використання трудових ресурсів;

5) між підприємством і вищою організацією, усередині фінансово-промислових груп, усередині холдингу, із союзами і асоціаціями, членом яких є підприємство. Фінансові відносини виникають при формуванні, розподілі і використанні централізованих цільових грошових фондів і резервів, фінансуванні цільових галузевих програм, проведенні маркетингових досліджень, науково-дослідних робіт, проведенні виставок, наданні фінансової допомоги на поворотній основі для здійснення інвестиційних проектів і поповнення обігових коштів. Ця група відносин пов'язана, як правило, з внутрігалузевим перерозподілом грошових коштів і спрямована на підтримку і розвиток підприємств;

6) між комерційними організаціями і підприємствами – пов'язані з емісією і розміщенням цінних паперів, взаємним кредитуванням, пайовою участю у створенні спільних підприємств. Від організації цих відносин залежить можливість залучення додаткових джерел фінансування підприємницької діяльності;

7) між підприємствами і фінансовою системою держави – при сплаті податків і здійсненні інших платежів до бюджету, формуванні позабюджетних фондів, наданні податкових пільг, застосуванні штрафних санкцій, фінансуванні з бюджету;

8) між підприємствами і банківською системою – у процесі зберігання грошей в комерційних банках, отримання і погашення позик, сплати відсотків за банківський кредит, покупки і продажі валюти, надання інших банківських послуг;

9) між підприємствами і страховими компаніями і організаціями – при страхуванні майна, окремих категорій працівників, комерційних і підприємницьких ризиків;

10) між підприємствами та інвестиційними інститутами – під час розміщення інвестицій, приватизації.

Кожна з перерахованих груп відносин має свої особливості і сферу застосування. Проте всі вони носять двосторонній характер і їх матеріальною основою є рух грошових коштів. Рухом грошових коштів супроводжується формуванням власного і в його складі статутного капіталу підприємства, починається і завершується кругообіг засобів підприємства, формування і використання грошових фондів і резервів.

Фінансам комерційних організацій (підприємств) властиві ті ж функції, що і загальнодержавним фінансам, – розподільна і контрольна. Обидві функції тісно взаємозв'язані.

За допомогою розподільної функції відбувається формування первинного капіталу, що утворюється за рахунок внесків засновників, авансування його у виробництво, відтворення і приріст капіталу, створення основних пропорцій при розподілі доходів і фінансових ресурсів, що забезпечують оптимальне поєднання інтересів окремих товаровиробників, суб'єктів господарювання і держави в цілому. З розподільною функцією фінансів пов'язано формування грошових фондів і резервів комерційних організацій (підприємств) за допомогою розподілу і перерозподілу доходів, що надходять. До них належать: статутний капітал або статутний фонд, резервний фонд, додатковий капітал, власний капітал, фонд накопичення, фонд споживання, валютний фонд тощо.

Об'єктивна основа контрольної функції – вартісний облік витрат на виробництво і реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг, процес формування доходів і грошових фондів. Фінанси як розподільні відносини забезпечують джерелами фінансування відтворювальний процес (розподільна функція) і тим самим об'єднують усі фази відтворювального процесу: виробництво, обмін, споживання. Від ефективності виробництва, зниження витрат, раціонального використання фінансових ресурсів залежать конкурентоспроможність підприємства, його фінансова стійкість.

Фінансовий контроль за діяльністю суб'єкта господарювання здійснюють:

· безпосередньо суб'єкт господарювання шляхом усестороннього аналізу фінансових показників, оперативного контролю за ходом виконання фінансових планів, своєчасним надходженням виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), зобов'язань перед постачальниками товарно-матеріальних цінностей, замовниками і споживачами продукції, державою, банками та іншими контрагентами;

· акціонери і власники контрольного пакету акцій шляхом контролю за ефективним вкладанням грошових коштів, отриманням прибутку і виплатою дивідендів;

· податкові органи, які стежать за своєчасністю і повнотою сплати податків і інших обов'язкових платежів до бюджету;

· Держфінінспекція, яка контролює фінансово-господарську діяльність підприємств і організацій, що використовують бюджетні кошти;

· комерційні банки при видачі і поверненні позик, наданні інших банківських послуг;

· незалежні аудиторські фірми при проведенні аудиторських перевірок.

Позитивний фінансовий результат господарської діяльності комерційних організацій і підприємств свідчить про ефективність вживаних форм і методів управління фінансовими ресурсами, і, навпаки, негативний результат або відсутність його – про недоліки в управлінні фінансовими ресурсами, організації виробництва і можливості банкрутства підприємства.

Фінансові відносини комерційних організацій і підприємств ґрунтуються на певних принципах, пов'язаних з основами господарської діяльності: господарській самостійності, самофінансуванні, матеріальній зацікавленості, матеріальній відповідальності, забезпечення фінансовими резервами.

Принцип господарської самостійності не може бути реалізований без самостійності в галузі фінансів. Суб'єкти господарювання незалежно від форми власності самостійно визначають сферу економічної діяльності, джерела фінансування, напрями вкладання грошових коштів з метою отримання прибутку. Ринок стимулює комерційні організації і підприємства до пошуку нових сфер додатку капіталу, створення гнучких виробництв, відповідних споживчому попиту. Комерційні організації і підприємства з метою отримання додаткового прибутку можуть здійснювати фінансові інвестиції короткострокового і довгострокового характеру у формі придбання цінних паперів інших підприємств, держави, участі у формуванні статутного капіталу інших суб'єктів господарювання. Проте про повну господарську самостійність говорити не можна, оскільки держава регламентує окремі сторони їх діяльності. Так, законодавчо встановлюються взаємини комерційних організацій і підприємств з бюджетами різних рівнів. Комерційні організації і підприємства всіх форм власності в законодавчому порядку сплачують необхідні податки відповідно до встановлених ставок, беруть участь у формуванні позабюджетних фондів. Держава визначає і амортизаційну політику.

Принцип самофінансування. Реалізація цього принципу – одна з основних умов підприємницької діяльності, яка забезпечує конкурентоспроможність суб'єкта господарювання. Самофінансування означає повне самоокуповування витрат на виробництво і реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг, інвестування в розвиток виробництва за рахунок власних грошових коштів і у разі необхідності банківських і комерційних кредитів. На сьогодні не всі комерційні організації і підприємства здатні реалізувати цей принцип. Підприємства і організації деяких галузей, випускаючи продукцію і надаючи послуги, необхідні споживачеві, з об'єктивних причин не можуть забезпечити їх рентабельність. До них належать окремі підприємства міського пасажирського транспорту, житлово-комунального господарства, сільського господарства, оборонної промисловості, добувних галузей. Такі підприємства у разі можливості отримують державну підтримку у формі додаткового фінансування з бюджету на поворотній і безповоротній основі.

Принцип матеріальної зацікавленості – об'єктивна необхідність цього принципу забезпечується головною метою підприємницької діяльності отримання прибутку. Зацікавленість у результатах підприємницької діяльності виявляється не тільки її учасниками, але і державою в цілому. На рівні окремих працівників підприємства реалізація цього принципу може бути забезпечена високим рівнем оплати праці. Для підприємства цей принцип може бути реалізований у результаті проведення державою оптимальної податкової політики, економічно обґрунтованої амортизаційної політики, створенням економічних умов для розвитку виробництва. Інтереси держави можуть бути дотримані рентабельною діяльністю підприємств, зростанням виробництва і дотриманням податкової дисципліни. Очевидно, що сьогодні є слабкі передумови для реалізації цього принципу: наявна система оподаткування має яскраво виражений фіскальний характер, через складність економічної ситуації в країні багато комерційних організацій і підприємства не виконують зобов'язань перед своїми працівниками з виплати заробітної плати у встановлені терміни і, нарешті, падіння виробництва не дозволяє забезпечити інтереси держави, повноту і своєчасність сплати податків до бюджету.

Принцип матеріальної відповідальності означає наявність певної системи відповідальності за ведення і результати фінансово-господарської діяльності. Фінансові методи реалізації цього принципу різні і регламентуються законодавством. Підприємства, що порушують договірні зобов'язання, розрахункову дисципліну, терміни повернення отриманих кредитів, податкове законодавство і тому подібне, сплачують пені, штрафи, неустойки. До нерентабельних підприємств, не здатних відповідати за своїми зобов'язаннями, може бути застосована процедура банкрутства.

Принцип забезпечення фінансовими резервами диктується умовами підприємницької діяльності, пов'язаної з певними ризиками неповернення вкладених в бізнес коштів. В умовах ринкових відносин за наслідки ризиків відповідає підприємець, який добровільно і самостійно на свій страх і ризик реалізує розроблену ним програму. Крім того, в економічній боротьбі за покупця підприємці вимушені продавати свою продукцію з ризиком неповернення грошей у строк. Фінансові вкладання підприємств також пов'язані з ризиком неповернення вкладених грошових коштів, або отриманням доходу нижче за передбачуваний. Нарешті, можуть мати місце прямі економічні прорахунки в розробці виробничої програми. Реалізацією цього принципу є формування фінансових резервів та інших аналогічних фондів, здатних зміцнити фінансове положення підприємства в критичні моменти господарювання.

Фінансові резерви можуть формуватися підприємствами всіх організаційно-правових форм власності з чистого прибутку, після сплати з нього податку та інших обов'язкових платежів до бюджету. Акціонерні товариства зобов'язані формувати фінансовий резерв у законодавчо встановленому порядку. На практиці, через низькі фінансові можливості, не всі підприємства утворюють фінансові резерви, необхідні для їх фінансової стійкості.

Усі принципи організації фінансів підприємств перебувають у постійному розвитку і для їх реалізації в кожній конкретній економічній ситуації застосовуються свої форми і методи, відповідні поляганню продуктивних сил і виробничих відносин у суспільстві.

Комерційні організації діють у різних сферах: матеріальному виробництві, торгово-збутовій діяльності, наданні послуг, у тому числі інформаційних і фінансових. У сучасних умовах з метою зниження підприємницьких ризиків організації диверсифікують напрямки своєї діяльності, у рамках інтеграційних процесів відбуваються міжгалузеві злиття.

Галузевими чинниками, що впливають на особливість організації фінансів, є сезонність виробництва, тривалість виробничого циклу, особливість обігу виробничих фондів, ступінь ризику підприємницької діяльності тощо. Наприклад, для сільського господарства (особливо рослинництва) характерно вплив природно-кліматичних чинників на процес виробництва, що визначає його сезонний характер, високу потребу в страховому захисті. У цих умовах велику роль відіграють залучення позикових коштів для формування фінансових ресурсів, створення резервних фондів та страхування. Для будівництва, як і для деяких галузей промисловості, які мають тривалий виробничий цикл (наприклад, суднобудування), характерна наявність великих обсягів незавершеного виробництва, що також визначає необхідність формування фінансових ресурсів за рахунок позикових коштів.

Природно-кліматичні чинники можуть зумовлювати отримання рентного доходу у відносно сприятливих умовах підприємницької діяльності (видобувні галузі).Зазвичай, у цих умовах у багатьох країнах вирівнювання доходів усередині однієї галузі здійснюється на основі рентних платежів до бюджету.

Галузі з відносно низьким рівнем рентабельності (сільське, житлово-комунальне господарство) мають обмежені можливості в розширенні джерел фінансових ресурсів, у тому числі за рахунок випуску цінних паперів.

Нарешті, високий ступінь ризику властивий діяльності фінансових посередників (страхових компаній, кредитних організацій), що визначає більш високі вимоги до розміру власного капіталу, створення специфічних фінансових резервів і використання інших механізмів забезпечення фінансової стійкості.

Галузеві чинники позначаються також на розмірі комерційної організації. Так, сталеливарна промисловість, машинобудування та інші галузі важкої промисловості звичайно припускають великі масштаби підприємства, а торгівля, побутове обслуговування, як правило, здійснюються через середній і малий бізнес. Таким чином, галузеві особливості можуть зумовлювати організаційно-правову форму комерційної організації, а це, у свою чергу, ще один чинник впливу на фінансовий механізм організації.

Організаційно-правова форма юридичної особи встановлюється Господарським кодексом України. Відповідно до Господарського кодексу України юридичні особи, які є комерційними організаціями, можуть створюватися у формі господарських товариств і товариств, виробничих кооперативів, державних і комунальних унітарних підприємств. Різні організаційно-правові форми визначають особливості формування фінансових ресурсів на момент створення організації, розподілу прибутку, фінансової відповідальності засновників та учасників.

Так, фінансові ресурси на момент створення акціонерних товариств формуються за рахунок коштів, що надійшли від розміщення акцій; товариств і кооперативів - від розміщення паїв; унітарних підприємств - за рахунок бюджетних коштів. Для господарських товариств передбачена можливість залучення фінансових ресурсів за рахунок розміщення боргових цінних паперів.

Організаційно-правова форма впливає на особливості розподілу прибутку: в акціонерних товариствах частина прибутку розподіляється у формі дивідендів між акціонерами; прибуток унітарних підприємств може надходити до бюджету не тільки у вигляді податкових, але і неподаткових платежів (якщо власником не прийнято іншого рішення); у виробничих кооперативах між членами розподіляється частина підприємницького доходу (прибутку). Усі комерційні організації, як правило, формують резерви за рахунок відрахувань від прибутку, розмір відрахувань до резервного фонду (не менше 5% чистого прибутку).

У цілому фінансам комерційних організацій як ланці фінансової системи незалежно від організаційно-правових та галузевих особливостей притаманні такі риси:

· фінансові ресурси перебувають у власності комерційних організацій (за винятком унітарних підприємств);

· управління фінансами комерційної організації орієнтоване на реалізацію її головної мети – отримання прибутку;

· обмежене у порівнянні з іншими ланками фінансової системи державне регулювання фінансів комерційних організацій. Державна регламентація формування та використання фінансових ресурсів комерційних організацій пов'язана з визначенням податкових зобов'язань, а також зобов'язань, що випливають із можливого використання бюджетних коштів (субсидії, субвенції, бюджетні кредити).

Фінансові відносини виникають уже на стадії формування статутного капіталу суб'єкта господарювання, який з економічного погляду є майном суб'єкта господарювання на дату його створення. Юридична особа має бути зареєстрована державою і набуває чинності з моменту її реєстрації.

Одним з найважливіших аспектів руху фінансових потоків комерційного підприємства є формування його фінансових ресурсів. Фінансові ресурси комерційного підприємства - це власні та залучені кошти, що визначають потенційні можливості розвитку підприємства.

Частина фінансових ресурсів, задіяних підприємством в обігу та ті, що приносять дохід, є капіталом підприємства.

Фінансові ресурси комерційних підприємств формуються за рахунок: амортизаційних відрахувань; прибутку, одержуваної від усіх видів господарської і фінансової діяльності; додаткових пайових внесків учасників у товариствах; коштів, одержуваних від випуску облігацій; коштів, що мобілізуються за допомогою випуску і розміщення акцій в акціонерних товариствах відкритого і закритого типів; довгострокового кредиту банку й інших кредиторів.

Джерела формування фінансових ресурсів комерційного підприємства наведено на рис. 10.1.

До складу фінансових ресурсів комерційних підприємств входять власні, позикові і залучені кошти.

Основними власними джерелами фінансових ресурсів на підприємствах, що діють є прибуток (від основної та інших видів діяльності) і амортизаційні відрахування.

Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу коштів, вкладених у виробництво. Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку за цільовим призначенням дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі.

У процесі своєї діяльності підприємство може додатково залучати фінансові ресурси:

• через випуск і розміщення акцій і облігацій;

• з бюджету чи державних фондів цільового призначення;

• з централізованих корпоративних фондів;

• через отримання страхових сум у разі настання відповідного страхового випадку.

 

 

 


Рис. 10.1. Фінансові ресурси підприємства

 

Залучені фінансові ресурси за характером використання наближаються до власних, оскільки після їх надходження вони переходять у розпорядження підприємства. Разом з тим існують деякі обмеження в їх використанні, тому що такі засоби мають в основному цільовий характер.

Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам (як правило, державним) у таких формах:

бюджетні інвестиції - це виділення коштів з державного або місцевого бюджетів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Вони спрямовуються у пріоритетні галузі та проекти, які визначають розвиток економіки країни в цілому;

державні дотації - - це виділення коштів їхнього бюджету на покриття збитків підприємства, як правило, у випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад, цінової;

державні субсидії - - це виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на розв’язання певних завдань у межах різних державних програм.

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням.

До позикових фінансових ресурсів належать:

· банківський кредит. Його необхідність визначається характером кругообігу основних і обігових коштів, коли з'являється потреба в позикових коштах, які запозичуються на певний час і на поворотній основі.

· бюджетний кредит, який діє на тих самих принципах, що і банківський.

· комерційний кредит - це придбання товарів чи отримання послуг з відстрочкою оплати. Така угода оформляється спеціальним борговим зобов'язанням - комерційним векселем.

Кредитування на відміну від бюджетних асигнувань здійснюється з використанням принципів поворотності, терміновості, платності, забезпеченості.

Перехід на ринкові умови господарювання вимагає нових підходів до формування фінансових ресурсів. Сьогодні значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, що надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій. Зростає значення прибутку, амортизаційних відрахувань і позикових коштів, у формуванні фінансових ресурсів підприємств.

Значні фінансові ресурси, особливо за ново створеним і реконструйованим підприємством, можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку. Формами їх мобілізації є: продаж акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, що випускаються таким підприємством, кредитні інвестиції.

Структура фінансових ресурсів комерційних підприємств різниться залежно від організаційно-правової форми підприємства, його галузевої належності та інших чинників. Так, наприклад, у складі фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств є бюджетні асигнування, у підприємств з високим рівнем технічної оснащеності питому вагу мають амортизаційні відрахування, підприємства із сезонним характером виробництва мають позикові кошти.

Незважаючи на відмінності у складі та структурі фінансових ресурсів окремих комерційних підприємств у загальному їх обсязі за виробничим підприємствам, питому вагу мають власні кошти, вони становлять приблизно половину в загальному обсязі фінансових ресурсів. Структура фінансових ресурсів змінювалася разом з розвитком економіки. Розвиток фінансового ринку дає підприємствам нові можливості щодо розширення складу фінансових ресурсів і збільшення їх обсягу.

До основних напрямів використання фінансових ресурсів комерційних підприємств належать:

· фінансування поточних потреб виробничо-торгового процесу для забезпечення нормального функціонування виробництва і торговельної діяльності підприємства шляхом запланованого виділення грошових коштів на основне виробництво, виробничо-допоміжні процеси, постачання, маркетинг та розповсюдження продукції;

· фінансування адміністративно-організаційних заходів;

· інвестування коштів в основне виробництво;

· фінансові вкладення;

· формування резервів

Особливості організації фінансової діяльності комерційних підприємств виявляються в наступному:

· у формуванні статутного капіталу. Утворення капіталу комерційних підприємств засноване на принципах корпоративності. Учасники повного товариства і суспільства з обмеженою відповідальністю створюють статутний капітал за рахунок внесків учасників, тобто по суті - це складений капітал. Майно виробничого кооперативу складається з пайових внесків його членів відповідно до статуту кооперативу. Публічне і приватне акціонерне товариство формують статутний (акціонерний) капітал виходячи з номінальної вартості акцій суспільства. Публічне акціонерне товариство має право проводити відкриту підписку на акції, що випускаються ними, і здійснювати їх вільний продаж на фондових ринках. Акції приватного акціонерного товариства розповсюджуються тільки серед його засновників.

· у розподілі прибутку. Прибуток комерційних підприємств, що залишається після сплати податків, розподіляється між її учасниками на принципах корпоративності. В акціонерних компаніях частина чистого прибутку виплачується у вигляді дивідендів за привілейованими і звичайними акціями, а інша частина спрямовується на розвиток виробництва. Прибуток унітарних підприємств після сплати податків та інших обов'язкових платежів залишається у розпорядженні підприємства і використовується на виробничий і соціальний розвиток.

· у визначенні витрат. В акціонерних товариствах разом з традиційними витратами, пов'язаними з розвитком виробництва, виділяються витрати на емісію і розміщення цінних паперів.

· у джерелах залучення коштів. Для акціонерних товариств передбачена така форма залучення грошових коштів, як емісія власних цінних паперів.

· у порядку утворення резервних фондів. Акціонерні товариства створюють резервні фонди в обов'язковому порядку

· у наданні фінансовій звітності. Для акціонерних товариств обов'язкова публічна форма звітності. Вони зобов'язані опубліковувати свої щорічні Балансові звіти і Звіти про прибутки і збитки.

Галузеві техніко-економічні особливості впливають на склад і структуру виробничих фондів, тривалість операційного циклу. Галузева специфіка також пов'язана з переважанням тієї або іншої форми власності, особливостями облікової політики.

Існує певна специфіка організації фінансової діяльності в промисловості, сільському господарстві, на транспорті, в торгівлі тощо.

 

10.2. Фінанси некомерційних установ і організацій

 

Некомерційними організаціями визнаються ті організації, які не ставлять за мету отримання прибутку і не розподіляють комерційний прибуток між учасниками. Проте некомерційна діяльність не виключає можливості отримання установою певних доходів, тобто некомерційна організація має право здійснювати підприємницьку діяльність у межах, необхідних для виконання її статутних цілей.

Організаційно-правовими формами некомерційних організацій є: фонд; установа; громадська організація (об'єднання); споживчий кооператив; некомерційне партнерство; автономна некомерційна організація; об'єднання юридичних осіб (асоціація і союз).

Особливості різних форм некомерційних організацій наведено в табл.10.1.

 

Таблиця 10.1




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-08; Просмотров: 8007; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.059 сек.