Правове регулювання фінансових відносин

Фінансові правовідносини – це врегульовані фінансово-правовими нормами суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав та обов’язків у сфері мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

У процесі правового регулювання нормою права може надати наявним суспільним відносинам, які не вимагали раніше правового оформлення, правової форми. Норма встановлює обов’язковість визначених дій, необхідних у процесі певного виду діяльності, надає форми правовідносин суспільним відносинам. У зв’язку з розширенням сфери правового регулювання у сучасному суспільстві суспільні відносини можуть бути лише у вигляді правовідносин.

У фінансових правовідносинах наявна єдність матеріального змісту і юридичної норми.

Правова форма реалізації фінансових відносин визначається не тільки їх змістом, а й необхідністю держави у забезпеченні матеріальних умов життя суспільства, які встановлюються для конкретного виду відносин у тій чи іншій формі.

Особливості фінансових відносин полягають у тому, що це завжди грошові відносини; розподільні відносини; відносини з особливим суб'єктивним складом тощо. Сукупність особливостей фінансових відносин істотно відрізняє їх від усіх інших суспільних відносин.

До складу фінансових правовідносин відносять такі основні групи відносин:

· відносини між центральними і місцевими органами державної влади і управління;

· відносини між державними органами і державними підприємствами, установами та організаціями;

· відносини між фінансовими і кредитними органами;

· відносини між фінансовими органами та громадянами;

· відносини між державою в особі уповноважених нею органів та підприємствами, установами і організаціями недержавної форми власності.

Фінансові відносини завжди цілісні, системні та формально визначені, оскільки чітко регулюють зв'язки, які формуються між суб'єктами.

Фінансово-правові відносини є складною та специфічною системою правових утворень, що становлять структуру фінансових планів.

Фінансові правовідносини у механізмі правого впливу на державні фінанси виконують такі функції:

· визначають коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія фінансово-правових норм;

· закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян у галузі мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів, якої вони мають дотримуватися;

· вони є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників фінансових відносин.

Ринкові перетворення в Україні кардинально змінюють зміст, природу та межі фінансових правовідносин, а отже, і масштабність регулятивного впливу фінансового права.

Озброєння ринкових відносин фінансово-правовим інструментарієм є необхідною умовою набуття стабільності та усталеності фінансових правовідносин.

Фінансові правовідносини виникають і утверджуються під регулятивним впливом норм фінансового права.

Фінансово-правові норми – це загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади з мобілізації, розподілу й використання коштів централізованих і децентралізованих фондів, виражені у категоричній формі й забезпечені державним примусом.

Вони визначають права та обов'язки учасників фінансових відносин, обставини, за яких вони стають носіями прав та обов'язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави.

Фінансові норми регулюють відносини тільки в галузі фінансів і містять приписи та заборони щодо предмету їх дії.

Головна особливість фінансово-правових норм – це їх державно-владний характер. За їх допомогою держава приписує (визначає) правила поведінки юридичним та фізичним особам у галузі фінансової діяльності.

Зміст фінансово-правових норм становлять правила поведінки в суспільних відносинах, що виникають у процесі фінансової діяльності держави. Сутність і зміст фінансово-правової норми зумовлює її владний характер. Ці норми складаються з письмово сформульованих вимог, виражених у категоричній формі, що не допускає їх довільної зміни. Вони мають точно й вичерпно визначати обсяг прав і обов'язків учасників фінансових правовідносин. Такі права і обов'язки спрямовані безпосередньо на забезпечення загальнодержавного інтересу, а опосередковано – інтересів усіх інших учасників фінансових правовідносин.

У фінансово-правових нормах містяться адресовані:

· по-перше, суб'єктам господарської діяльності вимоги вчасно вносити встановлені законодавством платежі до державного та місцевих бюджетів;

· по-друге, користувачам бюджетних коштів – розподіляти та використовувати кошти відповідно до затверджених нормативів та їх цільового призначення, надавати звіти та інші документи для здійснення контролю з боку компетентних органів, виконувати інші дії, які б забезпечували акумуляцію грошових ресурсів у централізованих фондах та їх використання відповідно до затверджених фінансових планів.

Основними елементами фінансово-правової норми є гіпотеза, диспозиція та санкція.

Гіпотеза визначає умови, за яких можуть виникати передбачені нормою юридичні права та обов'язки учасників фінансових відносин у галузі фінансової діяльності умови повинні мати конкретне вираження.

Диспозія є основою фінансово-правової норми і містить саме правило поведінки учасників фінансових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на юридичні наслідки для її порушників. За порушення встановлених умов законодавство передбачає можливість застосування фінансових, адміністративних, дисциплінарних та кримінальних заходів.

Конституція України є Основним законом держави, єдиним нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини, у тому числі і у фінансовій діяльності. Норми фінансового права забезпечують виконання положень конституційних норм шляхом мобілізації, розподілу та витрачання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів.

Система фінансового законодавства утворюється як результат видання правових норм, закріплених в офіційних актах та систематизації цих актів і має складну структуру.

Якщо система права – це внутрішня форма права, його будова за галузями та інститутами, то система законодавства – його зовнішня форма.

Система фінансового права і система фінансового законодавства діалектично поєднані.

Для системи права первинним елементом є правова норма, структуру якої утворюють гіпотеза, диспозиція та санкція.

Для системи фінансового законодавства первинний елемент – це стаття нормативно-правового акту, яка не обов`язково має містити всі три структурні елементи правової норми. Характерною рисою для нормативно-правових актів є те, що вони, як правило, містять норми різних галузей права і тому регулюють різні за змістом види суспільних відносин.

Правове регулювання фінансових відносин здійснюється на основі джерел фінансового права.

Джерела фінансового права – це нормативно-правові акти законодавчої і виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що містять правові норми, які регулюють фінансові відносини в суспільстві.

Фінансове законодавство характеризується системністю. Системності фінансовому законодавству надають правила ієрархії норм, що містяться у правових актах. Застосування цих правил дає змогу в разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами надавати перевагу якомусь одному нормативно-правовому акту. Правила ієрархії нормативно-правових актів зводяться до правил вертикальної і горизонтальної ієрархії.

До джерел фінансового права належать:

· Конституція – основний Закон України;

· Бюджетний кодекс України;

· Податковий кодекс України;

· Господарський кодекс України;

· загальні та спеціальні закони;

· постанови Верховної Ради;

· укази Президента України;

· постанови і декрети Кабінету Міністрів України;

· відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління Національного банку України, накази Міністра фінансів, розпорядження Державної податкової адміністрації України, Державного казначейства України тощо);

· судова практика (рішення Конституційного Суду України та Європейського Суду з прав людини);

· міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, ратифіковані Верховною Радою України і є частиною національного законодавства.

Джерела фінансового права залежно від юридичних актів, що містять правові норми, можна поділити на кілька груп:

1. Закони України

1.1. Конституція України;

Конституція України наділена найвищою юридичною силою. В Україні визначається верховенством права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Конституційні статті 8, 67, 92, 95 – 98, 116, 119, 138, 143 створили основу фінансово-правового регулювання.

Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96) тощо.

У Конституції України (ст. 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження і виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків, зборів тощо.

Інші статті Конституції України безпосередньо або опосередковано пов`язані зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства.

Фінансово-правове регулювання ґрунтується також на так званих конституційних актах, до яких відносять, перш за все, Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня1990 року, в якій започатковано самостійність створення фінансової, митної, податкової, банківської, цінової систем, формування Державного бюджету, впровадження власної грошової одиниці;

1.2. Закони України загального характеру, що визначають зміст, права власності, правила поведінки суб`єктів підприємництва, підстави та порядок укладання цивільно-правових угод між ними, підстави та механізм юридичної відповідальності тощо.

Дата добавления: 2014-12-08