Запитання для поглибленого вивчення теми. Вкажіть правильну відповідь

а) господарську діяльність з метою одержання прибутку;

б) підприємницьку діяльність для задоволення особистих потреб;

в) певний вид діяльності з метою збільшення виробництва і задоволення потреб суспільства у даному виді продукції чи послуг;

2. До головних напрямів діяльності виробничого підприємства не відноситься:

3. Згідно Господарського кодексу України до малих підприємств відносять підприємства, в яких:

а) середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 чоловік, а обсяг ВД не більше суми, еквівалентній 500 тис. євро;

б) середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 70 чоловік, а обсяг ВД не більший суми, еквівалентній 100 тис. євро;

в) середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 чоловік, а обсяг ВД не перевищує 800 тис. євро;

4. У відповідності із законодавством України до середніх відносять підприємства:

а) в яких середньооблікова чисельність працюючих перевищує 1000 осіб, а обсяг ВД перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро;

б) усі, що не відносяться до малих чи великих;

в) в яких середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 чоловік, а обсяг ВД не перевищує суму, еквівалентну 1 млн. євро;

б) за рішенням органів, які відповідно до Господарського кодексу України та інших законів мають право утворювати об’єднання підприємств;

6. Скільки учасників здійснюють підприємницьку діяльність і яку відповідальність несуть у командитному товаристві:

а) всі учасники відповідають усім своїм майном;

б) один або два учасника відповідають усім своїм майном;

в) один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність усім своїм майном, інші учасники присутні у діяльності товариства лише своїми вкладами;

г) всі учасники товариства несуть відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства;

7.Основний вклад у виробництво товарної сільськогосподарської продукції США вносять ферми з об’ємом реалізації в рік (тис. дол.):

8. Найбільш раціональний розмір європейських ферм становить:

9. Основними проблемами фермерських господарств України є:

в) відсутність інженерно-технічного обслуговування фермерських господарств;

1.Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств.: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2000. – 355с.

3. Господарський кодекс України. – Харків: інф-правовий центр “Ксилон”, 2004. – 214 с.

4. Ефективність сільськогосподарського виробництва в особистих господарствах громадян / За ред. Саблука П. Т. і інш. – К.: ІАЕ УААН, 2001. – 378 с.

5. Малік М.Й., Федієнко П.М. Аграрна реформа і розвиток підприємництва. – К.: ІАЕ УААН, 2003. – 271 с.

6. Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991 р., зі змінами і доповненнями. В кн.: Посібник по реформуванню сільськогосподарських та переробних підприємств. 2-е доповнене видання. – К.: ІАЕ УААН, 2000. – С. 224-244.

7. Про сільськогосподарську кооперацію: Закон України. //Урядовий кур’єр. – 1997. – 14 серпня. – №148 – 149.

8. Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки: Указ Президента України. // Урядовий кур’єр. – 1999. – 8 грудня. – №230.

9. Про особисте селянське господарство: Закон України від 18.07.2003 р. №742 – ІV //Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №29. – С. 232.

10. Про підприємства в Україні: Закон України від 27.03.1991 р., із змінами і доповненнями. В кн.: Посібник по реформуванню сільськогосподарських підприємств. 2-е доповнене видання. – К.: ІАЕ УААН, 2000. – С. 205 – 224.

11. Про фермерське господарство: Закон України. // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2003. – №17. – С. 25–33.

12. Рекомендації з паювання майна недержавних сільськогосподарських підприємств при їх реструктуризації та виділення майна в натурі їх членам в рахунок майнових паїв. / За ред. Саблука П.Т.. – К.: ІАЕ, 1999. – 63 с.

13. Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва. /За ред. Саблука П.Т. – К.: ІАЕ, 1999. – 532 с.

14. Сільське господарство України: криза та відновлення / За ред. Ш. Крамола – Таубаделя, С. Дем’яненка, А. Куна. – К.: КНЕУ, 2004. – 207 с.

15. Царенко О.М. Економіка і організація приватних господарств. Суми: Козацький вал, 2001. – 319 с.

ТЕМА 4. Агропромисловий комплекс як основа продовольчої безпеки країни

Вивчення даної теми доцільно розпочати з визначення поняття і значення аграрного сектору та агропромислового комплексу, його складових (або сфер). Найчастіше виділяють три сфери АПК: 1) галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК, 2) сільськогосподарське виробництво і 3) галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції. Але правильніше виділяти ще й четверту сферу – інфраструктуру, яка забезпечує загальні умови розвитку сільськогосподарського виробництва. Розрізняють виробничу, соціальну, ринкову та екологічну інфраструктури. Йдеться про транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, заготівлю, зберігання сільськогосподарської продукції, житлово-комунальне господарство, культурне та медичне обслуговування, біржову торгівлю, аукціони, торгові доми, оптові продовольчі ринки тощо.

Наступне запитання про сучасний рівень розвитку сільського господарства доцільно розпочати з тези про те, що Україна – одна з найбільших держав Європи, володіє могутнім потенціалом, займає 1-е місце в Європі за розміром загальної земельної площі – 60,4 млн. га та 5-е місце на континенті за чисельністю населення – 47 млн. чоловік. Навести розмір ВВП на душу населення, порівняти його з розвинутими країнами світу. З цікавістю сприймають студенти рейтинги нашої країни на світовій арені, наприклад, згідно звіту про глобальну конкурентоспроможність, за індексом економічної свободи, індексом корумпованості.

Далі розкрити сучасний стан розвитку галузі сільського господарства, спеціалізацію регіонів, тенденції щодо виробництва основних видів продукції, які намітились після реформування галузі (з 2000 року). Пояснити, що використання неспівставних даних до і після реформування, коли до показників виробництва сільськогосподарської продукції підприємств додані показники виробництва на присадибних ділянках, (чого раніше не робили), призвело до їх так званого "зростання". Важливо показати шляхи виходу галузі сільського господарства із кризового стану.

Розкриваючи питання стану розв’язання екологічних проблем галузі, доречно нагадати майбутнім економістам і менеджерам, що агропромислове виробництво в Україні десятиліттями ґрунтувалось на концепції технократично-екстенсивного, затратного принципу розвитку. Звідси – екологічно необмежене, нераціональне і невиважене використання ресурсного потенціалу, навколишнього середовища за рахунок кількісного нарощування засобів виробництва, а, отже, і затрат. Тому однією з головних проблем у розвитку країни в цілому, АПК в тому числі, є нестабільна екологічна ситуація, тенденція до її погіршення. Доцільно навести визначення організаційного, органо-біологічного землеробства, біодинамічної системи, або альтернативного напрямку європейського землеробства, розповісти про генетично модифіковані культури (див. терміни і поняття).

В Україні один з найвищих у світі рівнів розораності земель, що засвідчує про інтенсивне їх використання. За останні роки значно знизився вміст гумусу в ґрунті, значні площі еродовані, заболочені, засолені тощо.

Земельним ресурсам завдають великої шкоди надмірне застосування хімічних засобів захисту рослин, використання недосконалої техніки. Внаслідок Чорнобильської аварії із сільськогосподарського обігу вилучено майже 100 тис. га земель. Значна частина території України (в основному Поліська) потребує спеціальних заходів щодо покращення ситуації, пов’язаної із радіаційним забрудненням. Для підтримання екологічної рівноваги навколишнього природного середовища за підрахунками вчених необхідно як мінімум третину ріллі вивести із обороту і не менше третини загальної земельної площі залишити у стані, близькому до природного (зараз маємо 7-8%).

Дуже важливим питанням теми є проблема продовольчої безпеки України та ролі агропромислового комплексу і конкретно сільського господарства в цьому процесі. Визначальним критерієм національної безпеки будь-якої країни є рівень продовольчого забезпечення населення, який повинен гарантувати соціально-політичну стабільність суспільсьва, виживання та розвиток нації. В Україні, на жаль, і досі відсутні нормативно-правові акти, в яких були б визначені параметри продовольчої безпеки. Слід звернути увагу студентів, що існує реальна загроза продовольчій безпеці України.

- зниження купівельної спроможності населення. Так, індекс купівельної спроможності наших громадян один із найнижчих у Європі – 15% від Європейської норми;

- погіршення структури витрат населення – на продукти харчування витрачається майже 80% сукупного дохіду сім’ї, тоді як у країнах ЄС – 15%, США – 10%;

- у структурі споживання найбільшу частку становлять хлібобулочні вироби, картопля та цукор;

- важливим фактором ризику також є низькоефективна діяльність галузей АПК. За останнє десятиліття за обсягами виробництва більшості найважливіших видів сільськогосподарської продукції країна виявилася відкинутою на 15-20 років назад;

- наступна загроза продовольчій безпеці України – розширення ввезення в країну іноземних продуктів, часто таких видів, які традиційно виробляються в Україні (цукор, олія, м’ясо тощо). Серйозними проблемами залишаються повільне вирішення питань власності, земельних відносин, недоступність кредитів, присутність значних ризиків, притаманних галузі сільського господарства, диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію та інші.

Далі запропонувати майбутнім економістам самим визначити пріоритетні напрямки вирішення проблеми продовольчої безпеки в Україні.

Розкриваючи останнє питання теми щодо сучасної аграрної політики України необхідно наголосити, що згідно закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015р. від 18.10.2005 вона направлена на вирішення продовольчої безпеки країни, розв’язання продовольчої проблеми, докорінне реформування економічних, соціальних і правових відносин в аграрній сфері, ефективну інтеграцію АПК у світовий продовольчий ринок. При цьому слід виділити окремо найближчі завдання Уряду стосовно АПК, а саме:

· збереження аграрного потенціалу, поступове нарощування його обсягів,

· прискорення соціально-економічних перетворень у реформованих сільськогосподарських підприємствах, перш за все, у сфері відносин власності на землю.

Однак одним із найскладніших стратегічних завдань є поступове переведення АПК на екологобезпечний шлях розвитку, виробництво конкурентоспроможної і екологічно чистої сільськогосподарської продукції.

Важливу роль у розв'язанні проблеми розвитку пріоритетних напрямів діяльності АПК, а саме, технічного переоснащення агропромислового виробництва, розвитку системи інформаційного обслуговування, підвищення рівня рентабельності галузей сільського господарства, регулювання цін в аграрному секторі країни, формування й розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках відіграє держава. Особливе значення для розв'язання названих проблем має розвиток фінансово-кредитного механізму. Пошук нових ринків збуту аграрної продукції та налагодження співпраці з державами, що входять до COT і ЄС, вимагає розвитку міжнародних відносин між урядами, міністерствами та громадськими організаціями.

У 2005 році на виконання Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" урядовою постановою створено Аграрний фонд. Основними завданнями цієї державної установи є регулювання цін в аграрному секторі країни шляхом здійснення фінансових або товарних інтервенцій на аграрному ринку, формування державного продовольчого резерву й надання бюджетних позик під заставу зерна.

Надання селянам позик від держави дає можливість закуповувати пальне, добрива та інші матеріально-технічні засоби для продовження виробничого процесу без втрати права власності на зерно. Для сільгоспвиробників такий механізм значно вигідніший, ніж продаж зерна за безцінь з-під комбайна або зберігання його в непристосованих приміщеннях, через що зерно втрачає якість.

У подальшому економічні заходи державного регулювання аграрного сектору повинні відповідати нормам і стандартам COT та сприяти розвитку зовнішньої торгівлі. Позитивним у посиленні глобалізаційних процесів стануть нарощування збуту аграрної продукції, і, як результат, збільшення валютних надходжень для економіки в цілому.

Вступ України у Світову організацію торгівлі ставить перед національними виробниками вимоги щодо підвищення конкурентоспроможності, оскільки передбачає зниження рівня державної підтримки сільського господарства скороченням надання пільг і субсидій, які негативно впливають на міжнародну торгівлю, а також наданням доступу на вітчизняні ринки іноземним товарам у режимі найбільшого сприяння. Дешеві іноземні товари можуть витіснити з ринку ряд національних товаровиробників, які не зможуть витримати міжнародної конкуренції.

Доступ продукції на національний продовольчий ринок відповідно до вимог COТ повинен регулюватися через митні тарифи, акцизні збори, податок на додану вартість квоти й сертифікати, що належать до непрямих податків, які включаються у ціну продукції і сплачуються споживачами. Митні тарифи сприяють формуванню раціональної структури імпорту і експорту, захисту національних товаровиробників, збільшуючи або зменшуючи експорт.

1. Поняття значення, склад та завдання розвитку АПК.

3. Сучасний рівень розвитку сільського господарства України, його місце і роль в економіці країни.

4. Стан розв'язання екологічних проблем галузі сільського господарства.

5. Продовольча безпека: поняття, значення, склад.

6. Сучасна аграрна політика України та перспективні завдання Уряду.

Агропромисловий комплекс (АПК) –	сукупність галузей економіки країни, об’єднаних загальною метою забезпечення населення продовольством, промисловість – сировиною. Або, – це складний комплекс взаємопов’язаних між собою галузей, які виробляють засоби виробництва для сільського господарства (1-а сфера АПК); включає безпосередньо сільськогосподарське виробництво (2-а сфера АПК); галузі, які переробляють сільськогосподарську продукцію та забезпечують зберігання та доставку її споживачу а також житлово-комунальне господарство, побутове і культурне обслуговування (3-я сфера АПК).
Продовольча безпека (на рівні окремої людини, соціальної групи населення) –	можливість доступу до продовольства, що означає забезпечення платоспроможності попиту основних соціальних груп населення і ліквідація голоду і недоїдання. За визначенням ФАО – це можливість усім людям в будь-який час мати фізичний та економічний доступ до безпечних та поживних продуктів харчування, які достатні для задоволення своїх фізіологічних потреб і пріоритетів, необхідних для активного та здорового способу життя.
Аграрна політика –	комплекс заходів, спрямованих на розв’язання продовольчої проблеми, гарантування продовольчої безпеки держави, завершення реформування економічних, соціальних і правових відносин в аграрній сфері, виробництво конкурентоспроможної аграрної продукції, ефективну інтеграцію АПК у світовий продовольчий ринок, переведення національного АПК на екологобезпечний шлях розвитку.
Екологічне сільське господарство –	таке його ведення, де виробництво продукції організовано з максимальним застосуванням біологічних і частково агрохімічних заходів.
Органічне землеробство –	ґрунтується на повній відмові від засобів хімізації (у США). Європейський різновид органічної системи землеробства дозволяє використовувати компости, кісткове борошно, “сирі” породи (доломіт, крейду, вапно, польовий шпат, глауконітовий пісок).
Органо-біологічна система землеробства –	в основу цієї системи покладено принцип покращення родючості ґрунту за рахунок, мікробіологічної діяльності. З добрив використовують тільки органічні (гній, сидерати) та деякі повільно діючі мінеральні добрива (томасшлак, базальтовий пил). Поширена у Швеції та Швейцарії.
Органічне (біологічне) сільське господарство –	це система виробництва, що не передбачає використання синтетичних пестицидів, добрив, регуляторів росту та кормових добавок і базується на застосуванні системи сівозмін, органічних та зелених добрив, посівів бобових культур, механічної культивації та біологічних методів контролю за шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур.
Біологічне землеробство, або “система Лемер-Буше” –	система землеробства, згідно якої існує повна заборона використання мінеральних добрив, дозволяється тільки органічні та нетоксичні препарати (ефірні олії, порошки, настої з водоростей та деяких рослин). Поширена у Франції.
Біодинамічна система, або альтернативний напрям європейського землеробства –	землеробство організується з урахуванням не тільки природних (земних), а й космічних ритмів, тобто враховується вплив космічних та інших сил на сільськогосподарське виробництво, використовуються спеціальні біодинамічні препарати.
Генетично модифікована сільськогосподарська (трансгенна) продукція –	продукція, вироблена з втручанням на генетичному рівні, характеризується поліпшеними харчовими якостями, стійкістю до шкідників і окремих хвороб та деяких гербіцидів. Вперше створені та дозволені до використання трансгенні томати у 1994 р. у США. Основними генетично-модифікованими культурами є кукурудза, соя, бавовник, ріпак, льон, цукрові буряки, соняшник, рис. На долю США припадає більше 60% ринку генетично модифікованих рослин (ГМР), Аргентину – 16, Канаду – 6, Китай – 6%.
Американська технологія для трансгенної продукції “термінатор” –	технологія, яка зупиняє процес розвитку насіння, щоб воно не проростало. До генетичної конструкції рослини додається конструкція, яка діє за принципом “термінатора” тоді, коли рослина завершила репродуктивний період. Таке насіння не проростає. Виробник такого посівного матеріалу “прив’язує” до себе сільгоспвиробника, аби той купував його насіння щороку.

Аграрний сектор – це сільське та рибне господарство, харчова промисловість і перероблення сільськогосподарських продуктів[9].

1. Назвіть сфери АПК та вкажіть їх питому вагу.

2. Яку частку національного дохіду формують галузі АПК? Порівняйте з розвинутими країнами.

3. Яку частку валового внутрішнього продукту формують галузі АПК? Порівняйте з розвинутими країнами.

4. Який рівень та тенденція забезпечення продуктами харчування населення України? Порівняйте з розвинутими країнами.

5. Які переваги та які нові проблеми з’являться в Україні у зв’язку із вступом до СОТ?

6. Що необхідно, щоб забезпечити європейський рівень добробуту в Україні?

7. Який рівень землезабезпеченості в Україні? Порівняйте з розвинутими країнами.

8. Назвіть заходи щодо зростання екологічності сільськогосподарського виробництва.

9. Який світовий рейтинг має Україна за рівнем конкурентоспроможності, індексом економічної свободи, індексом корумпованості?

10. Який напрям аграрної політики на перспективу є найважливішим та найскладнішим і чому?

11. Назвіть найближчі завдання сучасної аграрної політики нашої країни.

12. Які є три ієрархічні рівні проблеми продовольчої безпеки? В чому вони полягають?

13. Чи є в Україні екологічне землеробство, генетично модифіковані рослини? Чи потрібні вони для нашої країни?

14. Які основні показники розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні за останній рік?

Завдання 4.1. Визначити тенденцію зміни ВВП та споживання основних видів продукції сільського господарства на душу населення за останні роки в Україні.

Вихідна інформація. Дані, які потрібні для розрахунків, взяти із «Статистичного щорічника України». Необхідна інформація міститься у відповідних розділах щорічника, наприклад, дані про кількість населення – у таблиці “Кількість населення” розділу “Населення” і тд.