Виробничий аграрний

ТЕСТИ

Вкажіть правильну відповідь:

1. 100% рівень товарності можливий у галузях:

а) молочного скотарства;

б) відгодівлі ВРХ;

в) свинарства;

г) зерновому господарстві;

д) вирощуванні технічних культур;

е) картоплярстві;

є) овочівництві.

2. Чистий прибуток – це:

а) прибуток після оподаткування + надзвичайні дохіди – надзвичайні витрати – податки з надзвичайного прибутку;

б) виручка – усі затрати – проценти за кредит;

в) валова продукція – повна собівартість – податок на прибуток;

г) прибуток від звичайної діяльності до оподаткування – податок на прибуток.

3. Валовий прибуток – це:

а) прибуток від звичайної діяльності до оподаткування – повна собівартість;

б) операційний прибуток + податок на додану вартість – надзвичайні збитки;

в) чиста виручка – виробнича собівартість реалізованої продукції;

г) вартість товарної продукції – повна собівартість.

4. Які твердження правильні?

а) операційний прибуток характеризує ефективність на стадії виробництва продукції;

б) чим менша різниця між валовим і операційним прибутком, тим вища ефективність за інших однакових умов господарювання;

в) операційний прибуток характеризує ефективність використання усіх витрат;

г) операційний прибуток (збиток) – це різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків на прибуток;

д) операційний прибуток – це фінансовий результат від операційної діяльності.

5. До операційних витрат відносять:

а) загальногосподарські витрати;

б) витрати на збут;

в) собівартість реалізованих виробничих запасів;

г) визначені економічні санкції;

д) втрати операційних курсових різниць та безнадійні борги;

е) собівартість фінансових інвестицій.

Література:

1. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств.: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.

2. Андрійчук В. Г. Економіка аграрного підприємства: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2000. – 355 с.

3. Ворст Й., Ровентлоу П., Экономика фирмы. – М.: Высшая школа, 1994. – 271 с.

4. Основи аграрної економіки: Підручник / В. П. Галушко та ін. – К.: Вища освіта, 2003. – 399 с.

5. Про внесення змін до закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (стаття 4) // Урядовий кур'єр. – 1997. – 12 червня. – № 105-106.

6. Статистичний щорічник України за 2005 рік / За ред. Осауленка О. Г. – К.: Консультант, 2006. – 575 с.

ТЕМА 7. Земельні ресурси та їх використання

Методичні поради до вивчення теми

Дана тема є першою у вивченні виробничого потенціалу підприємств. Тому, розглядаючи перше питання «Поняття ресурсного та виробничого потенціалів», спочатку необхідно дати визначення потенціалу (взагалі) як можливостям, наявним силам, запасам, засобам, що можуть бути використані.

Оскільки у вітчизняній літературі чітко не розмежовуються поняття стратегічного, ресурсного, та виробничого потенціалів, доцільно також навести ці визначення та розкрити їх значення для комплексного, системного підходу до вирішення основних проблем розвитку АПК(див. терміни і поняття).

Слід звернути увагу слухачів, що у розвинутих країнах як аналог наших виробничих ресурсів використовують поняття матеріальних ресурсів, які включають дві складові: 1. земля, або сировина і капітал; 2. людські ресурси (праця і підприємницька здатність). При цьому в поняття «земля» включають усі природні ресурси: сільськогосподарські угіддя, ліси, водні ресурси, нафтові і мінеральні родовища. А в поняття «капітал» (або інвестиційні ресурси) - усі вироблені засоби виробництва, тобто машини, обладнання, інструменти, транспортні засоби тощо, які використовуються у виробництві товарів і послуг та доставці їх до споживача. Розрізняють реальний капітал (машини і інше виробниче обладнання) і фінансовий капітал (гроші).

Важливо також порівняти структуру виробничого потенціалу сільського господарства України за умови його оцінки за цінами, діючими в Україні та за цінами світового ринку. У першому випадку структура виробничого потенціалу буде мати наступний вигляд:

земельні ресурси – 36 %,

виробничі фонди – 42%,

трудові ресурси – 22%.

У другому випадку відповідно: більше 90%, 8% і біля 2%.

Важливо дослідити особливості формування та функціонування ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств на пореформенному етапі розвитку, які полягають у наступному:

· зміна соціального статусу складових ресурсного потенціалу в результаті переведення їх переважно у приватну власність;

· функціонування ресурсного потенціалу в умовах кризового економічного стану;

· незбалансованість ресурсів;

· іммобільність ресурсів;

· врахування зональних вимог при формуванні та використанні ресурсного потенціалу;

· низька якість наявних ресурсів;

· використання переважно орендованих земельних та майнових ресурсів;

· залежність ефективності використання ресурсів від природно-кліматичних умов;

· врахування у процесі формування та використання ресурсного потенціалу соціальної спрямованості розвитку АПК.

Сучасні джерела формування ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств наступні:

1)людський капітал шляхом вільного найму працівників на роботу

(постійну чи сезонну);

2)земельні ресурси – за рахунок оренди земельних паїв власників селян;

3)матеріально-технічні засоби – в основному шляхом оренди майнових паїв селян, а також купівлі, фінансового лізингу, набуття техніки у тимчасове користуванння тощо.

Детальне вивчення виробничого потенціалу розпочинається із земельних ресурсів, як його складової та головного засобу виробництва у сільському господарстві (друге питання теми). Доречно дати тлумачення поняття землі, як засобу виробництва та навести традиційні особливості землі, які визначають її, як головний засіб виробництва. А саме:

· земля є продуктом людської праці, це дар природи, є природною умовою діяльності людини;

· земля незамінима, без неї неможливо здійснювати виробничий процес;

· земля просторово обмежена, Людина може лише розширити сферу її використання землі пов'язано із постійністю місця її розташування;

· розрізняється великою різновидністю якості, різною продуктивністю.

Свою виробничу силу земля реалізує через родючість. Тому далі необхідно розглянути зміст та значення цього поняття, навести види родючості грунтів, показники, якими вона визначається та основні чинники зростання родючості грунтів в сучасних умовах.

Вивчення питання земельного фонду України краще розпочати із визначення земельного фонду та категорій земель згідно останнього (5-го) земельного кодексу України, навести розміри земельного фонду, сільськогосподарських угідь та їх складових на 1.01. останнього року, а також проаналізувати структуру сільськогосподарських угідь.

Згідно 5-го Земельного Кодексу України усі землі за основним цільовим призначенням поділяються на наступні категорії:

1. Землі сільськогосподарського призначення;

2. Землі житлової та громадської забудови;

3. Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

4. Землі оздоровчого призначення;

5. Землі рекреаційного призначення;

6. Землі історико-культурного призначення;

7. Землі лісового фонду;

8. Землі водного фонду;

9. Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Доцільно показати рівень землезабезпеченості України за ріллею – 0,69 га на 1 жителя. Цей показник має тенденцію за останні роки до зростання (десять років назад було 0,64 га) у зв’язку із зменшенням чисельності жителів України. Попереду лише Канада (1,68 га), Австралія (1,53 га) тоді як Японія має 0,03 га ріллі на 1 жителя, Англія – 0,11 га, Франція – 0,31 га. Житомирська область за рівнем землезабезпеченості посідає 12 місце серед областей України – 0,76 га. ріллі в розрахунку на 1 жителя.

Важливо наголосити, що землі України – це найбільше національне багатство. Про це свідчить те, що 73% усіх українських земель – це черноземи, крім того, приблизно четверта частина усіх чорноземів світу належить нашій країні.

Про екологічний стан земель мова йшла у темі “Аграрний сектор як основа продовольчої безпеки України”. Крім цього, слід звернути увагу слухачів, що за попередні роки в Україні був один із найвищих рівнів розораності земель – в середньому 82%, а в південних регіонах до 90%. Навести формулу розрахунку цього показника і пояснити, що такий високий рівень розораності свідчив про надзвичайно інтенсивне використання земельних ресурсів і чим він вищий, тим менше в країні сіножатей і пасовищ. А це означає, що тим менше можливостей отримати дешеві корми, а значить і недорогу тваринницьку продукцію. Поряд з цим за останні роки, особливо 2-3 роки, посилилась тенденція до зростання кількості ріллі в Україні, яку взагалі не обробляють. Причиною такого становища можна назвати ті перебудовчі процеси, в першу чергу, перехід від переважно колективної форми власності на землю і майно до переважно приватної, які в умовах політичної та економічної невизначеності за останнє десятиріччя не привели, на жаль, українську аграрну економіку до вищих рубежів.

Особливе занепокоєння викликає стан радіаційно забруднених земель, а це в першу чергу дерново-підзилисті низькопродуктивні грунти Полісся. За статистичними даними найбільш радіаційно забрудненими вважаються Житомирська, Волинська та Рівненська області. Останніми роками на цих територіях недостатньо проводяться заходи щодо зменшення вмісту радіаційних речовин у грунті та сільськогосподарській продукції – такі, як меліорація, вапнування, знижуються дози внесення органічних і мінеральних добрив. Так, дефіцит калію призводить до нагромадження у рослинницькій продукції цезію – 137.

Спостерігається забруднення грунтів хімічними засобами захисту рослин. У 2000 році в Україні сільськогосподарські підприємства внесли пестицидів 13,5 тис. т, що у 8 разів менше, ніж 1990 році. При цьому зниження обсягу використання пестицидів, хоча і сприяло зменшенню забруднення грунтів отрутохімікатами, загального екологічного становища суттєво не змінило.

За даними моніторингу, вміст важких металів на землях сільськогосподарського використання у більшості регіонів не перевищує їх гранично допустимих значень за виключенням приміських зон Донецького економічного регіону, де на сільськогосподарських угідях відмічається підвищена концентрація свинцю, нікелю, марганцю та інших елементів, у тому числі з 2-5 кратним перевищенням гранично допустимих норм.

Слід звернути увагу слухачів, що вагомим чинником техногенного забруднення грунтів є транспорт. Викиди вихлопних газів підвищують вміст свинцю у грунтах біля автотрас, його перевищення в грунтах досягає 50-70 фонових значень.

Однією із головних невирішених екологічних проблем використання земельних ресурсів залишається розміщення та утилізація відходів. На території країни сховища організованого складування токсичних відходів переповнені, обсяг фактично утворених відходів більш як у 7 разів перевищує ліміти. Токсичні відходи або практично не знищуються, або знищуються з використанням застарілих технологій.

На охорону і раціональне використання земельних ресурсів з державного бюджету виділяються недостатні кошти, але і вони використовуються незадовільно.

Далі доцільно наголосити, що основними землекористувачами в Україні є сільськогосподарські підприємства та громадяни, на них припадає 63,6% загальної земельної площі; частка промислових підприємств, оборони, транспорту та зв’язку становить близько 4%, але саме вони є основними забруднювачами земельних територій. Питома вага земель недержавних сільськогосподарських підприємств у всій земельній площі становить 43,9%, в т.ч. землі фермерських господарств – 4,9%, земель громадян – 18,9%, з них особистих підсобних господарств населення та присадибні ділянки – 8,2% (за даними Держкомзему України станом на кінець 2003 року).

Наступна проблема теми – земельна реформа, яка у 1990 році розпочалась Постановою Верховної Ради УРСР “Про земельну реформу”. Важливо розкрити мету та завдання земельної реформи, а також суть її основних етапів. Відомий у нашій країні та за її межами вчений-економіст, професор, член-кореспондент УААН Андрійчук В.Г. [2,3] виділяє 4 етапи земельної реформи.

Перший етап: Земельний кодекс (1990 рік) та постанова Верховної Ради “Про земельну реформу” (1990 р.).

В результаті проведена інвентаризація земель та їх перерозподіл між землекористувачами, відведення частини земель у землі запасу.

Другий етап: Законом України “Про форми власності на землю” (1992 р.) вперше встановлені три рівноправні форми власності;

· нова редакція Земельного кодексу;

· постанова Верховної Ради “Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі” (1992 р.);

· Указ Президента “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” (1994 р.).

В результаті підготовлена законодавча база для роздержавлення земель, виділені землі резервного фонду, які передані КСП у постійне користування.

Третій етап: Указ Президента “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” (1995 р.);

· Закон України “Про оренду землі” (1998 р.).

В результаті проведено паювання земель сільськогосподарського призначення. Середній розмір земельної частки (паю) в регіонах України станом на 1.01.05р. наведений у додатку 2.

Четвертий етап: Укази Президента “Про іпотеку” (1999 р.);

· “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” (1999 р.).

В результаті з’являється застава земель сільськогосподарського призначення та проведено реформування КСП на засадах приватної форми власності на землю та майно, встановлена плата за аренду земельних паїв у розмірі не менше 1% від вартості орендованої землі. Слід зазначити, що спеціальним Указом Президента (2002 р.) ця плата збільшена до 1,5% для працівників сільськогосподарських підприємств і до 2% для інших орендодавців, зокрема, пенсіонерів. У країнах ЄС платять 2,5% від вартості землі.

Особливе місце у цій класифікації відводиться п’ятому земельному кодексу України, прийнятому у жовтні 2001р. Доцільно розглянути особливості останнього Земельного кодексу порівняно із попередніми. Це:

–формування “цивилізованих” земельних відносин;

–встановлення абсолютної рівноправності усіх трьох форм власності на землю (державної, комунальної і приватної);

–вводиться спільна власність на земельну ділянку;

–встановлені норми безоплатної передачі земельних ділянок. Так, для ведення фермерського господарства ця норма визначається розміром середнього земельного паю у даному господарстві на відміну від попереднього Земельного кодексу, де розмір цього нормативу був: не більше 50 га сільськогосподарських угідь і не більше 100 га усіх земель.

–На відміну від попередніх кодексів у власність громадян і юридичних осіб дозволено передавати ділянки лісів площею до 5 га, які розташовані серед угідь приватних господарств, а також – замкнуті природні ділянки водойм до 3 га.

–У новому Земельному кодексі гарантуються права власності на землю: “Право власності на землю є непорушним” [4].

–На перехідному етапі до 2010 року обмежується площа сільськогосподарських угідь що може бути у власності окремих громадян до 100 га загальної площі (сюди не входить успадкована земля). Згідно проекту закону України «Про ринок землі» на відміну від Земельного кодексу у законопроекті передбачено, що одна особа або її родичі не мають права скуповувати більше як 25 % земель у межах одного адміністративного району.

–Земельним кодексом до 1.01.05. (а пізніше Верховною Радою – до 1.01.08.) встановлено мораторій на продаж земельних паїв (крім передачі їх у спадщину та викупу для суспільних потреб).

– Іноземні громадяни не мають права мати землі сільськогосподарського призначення.

–Введено можливість права земельного сервітуту (наприклад, право проходу чи проїзду на велосипеді, проїзду на транспортному засобі за умови наявності шляху та інше).

–Велика увага в Земельному кодексі приділена також проблемам охорони та моніторингу земель.

Наступне питання теми стосується державного земельного кадастру, як основи порівняльної оцінки різних видів грунтів. Особливу увагу необхідно приділити економічній та вартісній (грошовій) оцінці земельних ресурсів. Критеріями економічної оцінки, яка визначається за 100-бальною шкалою, є:

1. Вартість валової продукції, оціненої за єдиними спеціально розробленими кадастровими цінами, (які визначалися у 1998 р.);

2. Окупність витрат;

3. Диференціальний дохід.

Вартісна або грошова оцінка земель України здійснюється з 1 липня 1992р. з прийняттям Закону України “Про плату за землю” (вперше після Декрету “Про землю” 1917р.). Саме з цього часу в Україні встановлена нормативна ціна на землю, середні ставки земельного податку з 1 га ріллі, багаторічних насаджень та 1 га сіножатей і пасовищ.

В цілому вартість українських земель сільськогосподарського призначення за оцінками вчених дорівнює понад 100 млрд. доларів США (станом на 1.01.05.). А офіційна грошова оцінка 1 гектара сільськогосподарських угідь в Україні становила в середньому 8733 грн, у тому числі ріллі – 9204 грн. Найдорожчі землі у Черкаській області – 11652 грн. за 1 га ріллі, найгірші – у Житомирській: 6024 грн. за 1 га ріллі [додаток 3].

Одним із найважливіших питань теми є питання про ринок землі: проблема полягає у тому, що не всі розуміють, чи є ринок землі в Україні. Відповідь можна дати, з’ясувавши суть цього поняття. Слід звернути увагу слухачів, що ринок землі – це не тільки купівля-продож земельних ділянок, але і оренда, їх обмін, застава, дарування та спадкування[3]. Усвідомивши вищесказане, можна стверджувати, що ринок землі в Україні є, але відсутня поки що одна його складова – купівля-продаж земельних ділянок (Верховною Радою накладено мораторій до 1.01.2008.). До речі ця складова ринку не є основною. У світі щорічно продається і купується не більше 2% сільськогосподарських угідь. В сучасних умовах господарювання найбільшу питому вагу складових ринку землі посідає оренда сільськогосподарських угідь.

У 2001-2004 роках право власності на землю переуступили майже 714 тис.селян, або 10% власників земельних паїв, у тому числі шляхом спадкування 84%, дарування – 14%, прямого продажу і обміну – 2%. [16].

На початковому етапі формування ринку землі вирішаль­ну роль у його регулюванні має відігравати держава. За нею по­винне залишитись право обмежень на обіг земельних ділянок у ринковій сфері, особливо стосовно їх перепродажу, здійснення контролю за ціноутворенням.

Ринкова ціна на земельні ділянки сільськогосподарського призначення формуватиметься при купівлі-продажу їх у міру зростання платоспроможності населення та зрівноваження попи­ту і пропозиції. Стартовою ціною має виступати експертна гро­шова оцінка, що буде розроблена відповідно до методики, за­твердженої Кабінетом Міністрів України 11 жовтня 2002 р. У період відсутності експертної оцінки для цього може використо­вуватись діюча нормативна грошова оцінка 1995 р. з урахуван­ням її індексації (додаток 3).

На початкових етапах запровадження ринку землі для оде­ржання середньо- і довгострокових кредитів в якості застави можуть бути земельні ділянки, які перебувають у власності гро­мадян і юридичних осіб. Для активізації кредитного забезпечення аграрного виробництва необхідно законодавче запровадити за­ставу права оренди землі.

Аналіз стану формування ринку земель сільськогосподар­ського призначення в Україні свідчить, що за існуючого диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, збитковості виробництва, відсутності законодавчих актів щодо регулювання ринку сільськогосподарських земель, можливі спроби розкручування спекулятивно-тіньового ринку. Це може призвести до знеземелення значної частини селян. Тому потрібне ефективне державне регулювання економічного обігу землі, осо­бливо на початковому етапі його функціонування, яке спрямова­не на забезпечення:

• формування ринкової інфраструктури, яка опосередковує обіг земельних ділянок;

• оподаткування дохідів, отриманих від трансакцій на рин­ку земель;

• встановлення заборон на відчуження земельних ділянок та обмежень щодо набуття їх у власність;

• надання пріоритетних прав на придбання земельних діля­нок;

• гарантування та захисту прав суб'єктів ринку земель.

На купівлю-продаж сільськогосподарських земель законо­давче необхідно ввести ряд жорстких обмежень, наприклад, що­до мораторію на 5-7 років купленої земельної ділянки або справ­ляння митних платежів з продажу її у підвищеному розмірі, а можливо на початку запровадити дозвільний порядок відчуження земельних ділянок, який застосовується у багатьох цивілізованих країнах світу.

Важливо ширше використовувати оренду земельних ділянок і земельних часток (паїв), що сприяє руху зе­млі до більш ефективного господаря, який забезпечує одер­жання селянами-власниками належної орендної плати. Оренда значною мірою відбиває прогнозну поведінку майбутнього рин­ку землі. Рівень орендної плати, її кон'юнктура – це фактично прообраз майбутньої ціни на землю, а кон'юнктура пропозиції і попиту на оренду землі – прообраз кон'юнктури попиту і пропо­зиції майбутнього ринку землі. Запровадження ринкового обігу сільськогосподарських земель через купівлю-продаж потребує ґрунтовного дослідження і запровадження ефективних регулято­рних механізмів. З цією метою потрібне невідкладне прийняття Закону України "Про ринок землі" з наперед визначеним термі­ном введення його в дію, наприклад, через 2-3 роки. За цей пері­од мають бути підготовлені всі необхідні нормативно-правові акти для реалізації Закону щодо здійснення необхідних органі­заційно-підготовчих заходів. За таких умов можна значною мі­рою уникнути багатьох прорахунків у ринку землі, щодо яких висловлюються численні застереження [1].

Основні показники ефективності використання земельних угідь та методика їх розрахунку наведені у завданні 7.3.

Розглядаючи основні напрямки зростання еколого-економічної ефективності використання земельних ресурсів України важливо акцентувати увагу на наступних:

1. Системі заходів щодо підвищення родючості грунтів – впровадження науково обгрунтованої системи землеробства, досягнень науково-технічного прогресу, еколого-, ресурсо,- енергозберігаючих технологій виробництва продукції рослинництва, екологічно виваженої меліорації та хімізації землеробства;

2. Охороні грунтів від водної та вітрової ерозії та інших руйнівних процесів (не допускати засолення, заболочування, заростання земель бур’янами та інше).

3. Зменшенні площ земель, які випадають із сільськогосподарського обороту (у зв’язку із розвитком промисловості, транспорту і будівництва міст).

4. Максимальна біологізація землеробства: оптимальне використання органічних добрив і отрутохімікатів, насичення сівозмін високобілковими бобовими культурами, що забезпечує фіксацію атмосферного азоту в грунті, здійснення захисту рослин переважно біологічними методами, використання генетично адаптованих сортів і гібридів культур, тощо.

План семінарсько-практичного заняття

1. Поняття та складові ресурсного та виробничого потенціалів.

2. Земля – головний засіб виробництва у сільському господарстві.

3. Земельний фонд України: склад, екологічний стан, розподіл між землекористувачами.

4. Земельна реформа: поняття, порядок проведення.

5. Поняття державного земельного кадастру, його складові частини.

6. Грошова оцінка землі.

7. Поняття ринку землі, його складові частини.

8. Особливості землекористування фермерських господарств.

9. Основні показники та напрямки підвищення еколого-економічної ефективності використання земельних ресурсів України.

Терміни і поняття

Стратегічний потенціал

підприємства – сукупність засобів і можливостей підприємства, які можуть бути використані для досягнення цілей його розвитку. Визначається ступенем розвитку потужностей підприємства (“потужність – дуже сильний, значний), такими, як управлінські, людські, науково-технічні, земельні, виробничі.

Ресурсний потенціал – це три групи ресурсів, які використовуються у процесі виробництва аграрної продукції та продуктів харчування:

1. Природно-біологічні ресурси, куди входить земля, вода, кліматичні і мінерально-сировинні ресурси, рослини, тварини.

2. Трудові ресурси, або трудовий потенціал, з допомогою якого здійснюється зв’язок між природними та матеріально-технічними ресурсами і відбувається процес виробництва.

3. Виробничі фонди, які включають основні і оборотні засоби виробництва, матеріально-технічні, енергетичні, фінансові ресурси.

потенціал – це сукупність виробничих ресурсів, що знаходиться у розпорядженні підприємства. До них відносяться земля, трудові ресурси та виробничі фонди.

Землезабезпеченість – відношення площі відповідних угідь (сільськогосподарських угідь чи ріллі) до наявного населення країни (області, району, підприємства).

Рівень розораності земель – визначається діленням суми площ ріллі та багаторічних насаджень на площу сілльськогосподарських угідь та множенням на 100%.

Державний земельний

кадастр – це система необхідних відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх розподіл між власниками землі і землекористувачами за категоріями земель, про їх оцінку, класифікацію, кількісну та якісну характеристику та загальнодержавну цінність. Основні складові частини – кадастрове зонування, кадастрові зйомки, державна реєстрація земельних ділянок, обмін кількості та якості земель, їх бонітування, економічна та грошова оцінка земель.

Земельний кодекс України – основний документ земельного законодавства, яким регулюються земельні відносини з метою створення необхідних умов для раціонального використання і охорони земель, рівноправного розвитку усіх форм власності на землю і форм господарювання.

Природна (потенціальна)

родючість грунту – природна здатність грунту зебезпечувати потребу рослин у поживних речовинах та воді протягм всього періоду їх розвитку. Це результат довготривалого грунтоутворюючого процесу, який відбувається під дією біологічних, хімічних, фізичних та інших чинників.

Штучна родючість грунту – родючість, створена у результаті активної діяльності людини шляхом покращення культури землеробства, додаткових вкладень капіталу (меліорація, грунтозахисні заходи, вапнування, внесення добрив тощо).

Економічна родючість – характеризує якість землі, як засобу сільськогосподарського виробництва, це органічне поєднання природної та штучної родючості, оцінюється за 100-бальною шкалою.

Землі сільськогосподарського

призначення – землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать:

1. сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

2. Несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні смуги, землі під господарськими будівлями і дворами тощо).

Право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право оренди земельної

ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та іншої діяльності.

Земельний сервітут – обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (право проходу та проїзду велосипедом чи на транспортному засобі; право прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв’язку, трубопроводів; право відводу води зі своєї земельної ділянки на (або через) сусідню і т.д.

Охорона земель – система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання змель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості грунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Моніторинг земель – система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відтворення та ліквідації наслідків негативних процесів.

Іпотека землі – застава земельної ділянки, що залишається у власника землі або поручителя, а заставодержатель за умови невиконання зобов’язання набуває права володіння цією земельною ділянкою.

Ринок землі – сукупність правових та економічних відносин щодо оренди земельних ділянок, їх обміну, купівлі-продажу, застави, успадкування, дарування.

Економічна оцінка землі – оцінка землі як засобу виробництва за виходом продукції, окупністю витрат та диференціальним дохідом (за шкалою 1-100 балів).

Бонітування землі – якісна оцінка землі в балах за її найбільш важливими природними властивостями (вмістом поживних речовин, гумусу, кислотністю, глибиною залягання грунтових вод), які визначають урожайність культур.

Дата добавления: 2014-12-10